Періоди історії італійської культури прийнято позначати назвами століть:
1) дученто (XIII ст.) - Проторенесанс; 2) треченто (XIV ст.) - продовження Проторенесансу;
3) кватроченто (XV ст.) - Ранній Ренесанс; 4) чінквеченто (XVI ст.) -Високий Ренесанс.
В період Проторенесансу якісний перехід до культури Відродження найбільше виявився у таких галузях, як література і живопис. Видатним літературом є Данте Алігєрі – повість «Нове життя», «Пір», «Божественна комедія» Засновником стилю Відродження в образотворчому мистецтві був Джотто ді Бондоне (1266/1337). Вперше Джотто документально згадується у 1298 р. як виконавець мозаїки «Навічелла» у старому соборі св. Петра в Римі. Високого ступеня зрілості стиль Джотто досяг у фресках капели дель Арена (капели Скровеньї) в м. Падуя (1304-1306 рр.). Цикли фресок містять сцени з життя Божої Матері («Заручини Марії») і сцени з життя Ісуса Христа («Різдво», «Хрещення Ісуса», «Поцілунок Юди», «Оплакування Христа» та ін.). Джотто визнано справжнім новатором живопису. Головні його заслуги - застосування лінійної перспективи і нове, реалістичне трактування релігійних сюжетів. П'єтро Кавалліні - італійський живописець епохи Проторенессанса. Автор мозаїк (церква Санта-Марія-ін-Трастевере, 1291) і фресок (Санта-Чечілія-ін-Трастевере, ок.1293 р.; Сан-Доменіко-Маджоре, 1309). П'єтро Лоренцетти - італійський художник. Фрески: «Несення хреста», «Розп'яття» фреска. 1320 ц. Сан Франческо, Ассізі, «Мадонна зі святими» 1328-29гг. Сієна, Пінакотека
В період раннього Відродження в Італії існувало два головних культурних центра: Флоренція і Венеція. Раніше розвиток архітектури й мистецтва Відродження розпочався у Флоренції. Провідною тематикою живописців були біблійні сюжети, проте уже в цей період в наробку деяких майстрів з'явилися роботи на світську тематику (портрети і т.п.), а трактування релігійних тем набуло зовсім іншого звучання. Все більше уваги надавалося застосуванню лінійної, а згодом і повітряної перспективи. Персонажі зображувалися на фоні архітектурних об'єктів, виконаних в античних традиціях чи в стилі Відродження.
Фра Анджеліко (1387-1455) належав до художників, що працювали виключно на релігійну тематику, бо був настоятелем монастиря Сан Марко у Флоренції. («Коронування Божої Матері» (1434), «Коронування Божої Матері» (1435)). Частина робіт - це розписи в монастирі Домініканського ордена у Фьєзолі («Розп 'яття зі св. Домініком» (14381445), «Розп'яття» (1438-1445)).
Мазаччо (1401-1428), вважається одним з реформаторів італійського і світового живопису. В ранній період творчості він створив кілька вівтарних образів (поліптих «Мадонна з Немовлям і янголами (поліптих з Пізи)», 1426). Проте найбільше він уславився вівтарною картиною «Трійця» (1425-1428), написаною для флорентійського собору Санта Марія Новелла - «Чудо зі статиром», «Вигнання з Раю» та інші. У фресці «Вигнання з Раю» вперше в живописі Відродження зображені оголені фігури.
Фра Філіппо Ліппі(1406-1469) був черницем, проте писав картини і на світську тематику, зокрема портрети («Подвійний портрет», 1440-1446), а роботи на релігійну тематику сповнені експресивності й новаторства у трактуванні сюжету («Пир Ірода. Сцени з життя Івана Хрестителя», 1452-1465). («Мадонна з Немовлям і сцени з життя св. Ганни» (1452-1469), «Мадонна з Немовлям і двома янголами», (1457-1465).
П'єро делла Франческа (1420-1492) був не лише видатним художником, а й відомим математиком. Для його живописної манери характерні гордовита величавість образів, підкреслена об'ємність форм, перспективна побудова простору. На ранньому етапі творчості в роботах Франчески переважала релігійна тематика: «Хрещення Христа» (1450), «Поліптих Сан Антоніо» (1465-1470). Більша частина пізньої творчості художника пройшла в м. Урбіно, де він був придворним живописцем Федериго де Монтефельтро. Найвидатнішою роботою цього періоду вважається «Герцогський диптих з Урбіно» (1465-1472) - парні портрети герцога і його дружини, Батісти Сфорца До урбінського періоду належить також «Вівтар Монтефельтро» (1472-1474).
Андреа Мантенья (1431-1506) майже все життя працював у м. Мантуя, де протягом 45 років був придворним живописцем Лодовико Гонзага. На замовлення Людовико Гонзага Мантенья розписав парадне приміщення палацу в Ма-нтуї, вперше створивши цілісну систему декоративних розписів, заснованих на їх логічному зв'язку з архітектурними конструкціями самого інтер'єру. Художник також активно використовував принципи ілюзіонізму, що дозволяло значно розширювати простір.
Камера дельї Спозі (1473-1474) складаються з кількох фресок: «Двір Гонзага», «Зустріч Лодовико Гонзага з кардиналом Фра-нческо Гонзага», «Повернення з полювання». Серед станкових робіт художника найвідомішою є картина «Мертвий Христос», 1480.
Через специфічні причини історичного розвитку культура Відродження у Венеції сформувалася лише у другій половині ХУ ст., значно пізніше, ніж в інших областях і містах Італії. Найяскравішими представниками раннього венеціанського Відродження були Белліні і Ботічеллі.
Джованні Белліні (1430-1516) був засновником нової живописної традиції, головна роль у якій відводилася колориту і світлу. Крім того, він був одним з перших італійських художників, які почали писати картини олійними фарбами. Відомим Белліні став завдяки великим вівтарним композиціям: «Пьєта» (1465), «Коронування Марії» (1475), «Преображення Господнє» (1480), «Мадонна з Немовлям і чотирма святими (вівтар Сан Дзаккарія)» (1505). Також писав портрети («Портрет дожа Леонардо Лоредана», 1501).
Сандро Ботічеллі (1445-1510) - художник з яскравим індивідуальним стилем. Він культивував образ витонченої жіночої краси: «Мадонна в лоджії (Мадонна з Немовлям і двома янголами)», 1469; «Мадонна Маг-ніфікат (Мадонна з Немовлям і п 'ятьма янголами)». Ботічеллі створив низку картин на міфологічні теми, найвідоміші з яких - «Весна» і «Народження Венери». «Весна (Примавера)» (1478-1482). Весну втілює увінчана вінком молода жінка з натхненним задумливим обличчям, тендітна, струнка, «Народження Венери».
Скульптура, яка в період Середньовіччя була цілком залежною від архітектури, в епоху Відродження знову набула самостійності. Об'єктами зображення скульпторів стали не лише образи християнської чи античної міфології, а й живі люди, герої сучасності.
Лоренцо Гіберті (1378-1455) присвятив свою творчість створенню живописного монументального декоративного рельєфу. Основні його твори призначені для оформлення дверей флорентійського баптистерію (північні двері баптистерію, 1404-1424; східні двері баптистерію, 1425-1452).
Донателло(1386-1466) - справжній реформатор італійської скульптури. Творчості у скульптурах, що прикрашають церкву Ор-Сан-Мікеле у Флоренції («Св. Георгій», 1417) і кампанілу Флорентійського собору («Пророк Іов»). «Давид» (1430-1440-ві рр.) - перша оголена статуя в італійській пластиці Відродження. Характер постановки фігури, майстерність трактовки оголеного тіла навіяні античною пластикою. «Кінна статуя кондотьєра Гаттамелати» (1447-1453) - перший кінний пам' ятник в мистецтві Відродження. Поставлений перед церквою Сан Антоніо в м. Падуя, монумент не лише зберігає свою значимість в сусідстві з будівлею храму, а й організує увесь ансамбль площі.
Андреа Верроккіо (1435/36-1488) - скульптор і художник. Розпочавши свою творчу діяльність як ювелір, він переніс точність і закінченість деталей в станкову й монументальну пластику. Статуя «Давид» (1476). «Кінна статуя кондотьєра Кол-леоні» (1479-1488), розміщена на площі Сан-Джованні е Паоло у Венеції, вирізняється експресивністю і динамічністю.