Предметні характеристики виражаються в кількох планах:
а) статичних ознак або належності, позначуваних прикметниками і займенника-
ками;
б) кількісних і порядкових визначень, позначуваних числівниками;
в) динамічних ознак, позначуваних дієсловами.
У сучасній українській мові вживаються невідмінювані слова на -но, -то, напр.: Ой у полі жито копитами збито,під білою березою козаченька вбитой червоною китайкою тілонько накрито(Нар. творчість); Всюди було приспано
(М. Стельмах); Останній екзамен складено,школу закінчено (О. Донченко).
За походженням ці слова є колишніми короткими дієприкметниками пасив-ного стану минулого часу середнього роду, які в називному відмінку закінчували-ся на -о. Відірвавшись від парадигми відмінювання, вони перетворилися на невід-мінювані форми з новою синтаксичною функцією — функцією присудка в одно-складних безособових реченнях, напр.: Закладено фундамент нового будинку; Занесенодо трудової книжки.
Безособові форми на -но, -товживалися ще в давньоруській мові. Вони були поширені і в мові давньоукраїнських грамот (XIV—XV ст.): З нового места послано кн зю великому тферскому (Укр. грам. XV ст., 1488), с на насичено досёт (Укр. грам. В. Розова, 1386—1418). Проте в цей час формально преди-кативні форми на -но, -тоще не відділялися від форм називного відмінка однини середнього роду коротких дієприкметників. У другій половині XVII — першій половині XVIII ст. остаточно сформувалися дієслівні форми на -но, -тов преди-кативній функції.
З повними пасивними дієприкметниками вони мають спільні і відмінні оз-наки. Спільними є:
Ø утворення від основи інфінітива перехідних дієслів: відремонтована квар-тира — відремонтовано квартиру; прочитана книга — книгу прочитано;
Ø функція присудка в реченні: робота була перевірена — роботу було пере-вірено;
Ø наявність минулого часу: трактор відремонтований — трактор відремон-товано;
Ø наявність спільних суфіксів -н-, -т-в основі: збудований — збудовано, по-критий — покрито;
Ø керування формами орудного і давального відмінків: призначені студен-там — призначено студентам, написані пером — написано пером.
Відрізняються дієслівні форми на -но, -товід пасивних прикметників тим,
що:
Ø не мають парадигми відмінювання;
Ø не вживаються в пасивних конструкціях;
Ø не виконують функції означення;
Ø вживаються як присудок лише в неозначено-особових реченнях;
Ø виступають лише присудком (пасивні дієприкметники виступають і озна-ченнями, і присудками);
Ø мають власний суфікс -о: відчинений — відчинено;
Ø керують додатками у формі знахідного відмінка: надруковано книгу, завер-шено роботу, здобуто перемогу.
Отже, хоча форми на -но, -товиникли на базі коротких пасивних дієприк-метників середнього роду і нині від кожного пасивного дієприкметника можна утворити форму на -но, -то (прочитаний — прочитано, здобутий — здобуто), але ці форми набули таких нових ознак, які вже не дають змоги розглядати їх як різно-вид пасивних дієприкметників. Таких ознак три: невідмінюваність, синтак-сична функція, власний морф -о як формальний засіб вираження.
Невідмінюваність форм на -но, -топротиставляє їх дієприкметникам і зближує з невідмінюваною формою дієслова (дієприслівником) та незмінюваними частинами мови (прислівником, станівником). Морф -о у формах на -но, -тоструктурно і функціонально асоціюється з прислівниками і станівниками на -о (пор. холодно, зелено, водяно, зоряно). Та ці форми не стають обставинами (як дієприслівник і прислівник), а подібно до станівника набувають синтаксичної функції присудка безособових речень. Це остаточно відокремило їх від форм па-сивних дієприкметників і сформувало в окрему самостійну дієслівну форму, паритетну з іншими дієслівними формами (фінітивними, інфінітивними, дієприк-метниковими, прислівниковими).
Диференціальними ознаками цієї форми можна вважати: невідмінюваність, синтаксичну функцію присудка односкладних безособових речень і наявність формального засобу вираження — морфа -о.
По-різному називають форми на -но, -то: особливим різновидом пасивних дієприкметників (В. Русанівський та М. Леонова), присудковими (чи предикатив-ними) формами (М. Плющ), безособовими формами (В. Токар). Але є підстави вважати їх дієслівною (п’ятою) формою — формою на -но, -то.
Отже, від інших частин мови дієслово відрізняється категоріальним значен-ням процесуальної дії і стану; морфологічними категоріями виду, часу, стану, способу, особи, морфологізованою синтаксичною функцією присудка в реченні; системою дієвідмінювання; власне дієслівними суфіксами -а-ти, -и-ти, -ся, -ну-
-ти, -ува-ти, -ка-ти, -ича-ти та ін.; наявністю вербоїдних форм інфінітива, діє-прикметника, дієприслівника, форм на -но, -то.
МІСЦЕ В РЕЧЕННІ ВСТАВНИХ СЛІВ ТА СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ
У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ
Вставні конструкції за своєю основною функцією вказують на ставлення мовця до висловленого, на відношення висловлюваної думки до попередньої чи наступної.
Такі конструкції мають і специфічну інтонацію: вони виділяються паузами, промовляються швидше, ніж усе речення, тон при цьому знижується. Місце їх у реченні також фіксоване: це, найчастіше, середня частина речення, рідше – початок, кінець речення – нетипове місце для вставних конструкцій.
В офіційно-діловому, науковому стилях вставні слова – це чітко визначена категорія лексичних одиниць, закріплених за точно окресленими ділянками тек-сту, з досить вузьким специфічним значенням.
Призначення вставних слів, які вживаються в ділових і наукових текстах:
Ø вставні слова, що вказують на відношення між частинами висловлення (таким чином, отже, нарешті, і навпаки, наприклад);
Ø вставні слова, які містять оцінку ступеня достовірності повідомлення (оче-видно, безумовно, мабуть, як відомо);
Ø вставні слова, які характеризують ставлення до способів висловлення думки (інакше кажучи, точніше);
Ø вставні слова, що вказують на джерело повідомлення (на думку такого-то, на нашу думку);
Ø вставні слова, що виражають емоційну оцінку того, що повідомляється (на жаль, на щастя).
Остання категорія в ділових, наукових текстах вживається дуже рідко. Зов-сім не вживаються вставні слова, які вказують на експресивний характер мовлення, а також слова, що покликані привертати увагу слухачів (так от, слухайте далі).
Найпоширеніші у ділових, наукових текстах вставні слова першої категорії, які вказують на відношення між частинами висловлення. З їх участю будується абзац: вставні слова, розташовані в певній логічній послідовності, виступають як опорні пункти повідомлення. Завдяки значенням вставних слів можна простежити будову абзаца: дане (як відомо),нове (навпаки),обґрунтування нового (наприклад),висновок (отже).
ПРОСТЕ І СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ
Синтаксис відіграє важливу роль у стилістичній організації тексту.
Просте речення – це одиниця мовлення, яка будується за певним зраз-ком, має граматичне значення предикативності і своєю семантичною струк-турою виділяє це значення у системі синтаксичних форм, а також виконує ко-мунікативну функцію, для оформлення якої використовується інтонація.
Просте речення - це і самостійна синтаксична одиниця, вживана в усіх стилях мови, і компонент складніших синтаксичних конструкцій у межах контексту як ці-лого. Можливості простого речення, як самостійної комунікативної одиниці зале-жить, насамперед, від засобів вираження та конкретного лексичного наповнення його головних і другорядних членів, від характеру зв’язків їх між собою, від струк-турного типу простого речення.
Наука, законодавство, ділове життя вимагає логічного, послідовного і точного викладу думки. Перевага писемної форми спілкування, відсутність безпосереднього контакту з слухачами чи читачами, офіційний тон, монологічна форма зумовлює особливості синтаксу інформаційних та ділових документів.
Соціальна функція писемного ділового мовлення реалізується в обслугову-ванні офіційних відносин членів суспільства, у зв’язку органів влади з населен-ням, взаємозв’язку у політичній, економічній, соціальній і культурній сферах.
У ділових, наукових, публіцистичних текстах просте речення реалізується шляхом найдоцільнішого використання синонімічних варіантів стосовно до змісту, його функціональностилістичного призначення, а також залежно від завдань тексту та його загального естетичного спрямування. Синтаксичні синоніми - це різноструктурні конструкції, що мають спільне граматичне значення, але відрізняється смисловими відтінками, стилістичними особливостями при тотожному лексичному складі.
Для точності й ясності висловлювання у простих реченнях слід вживати пев-ний порядок розташування їх членів:
ü означення повинні передувати означуваним словам;
ü додатки пишуть після слів, до яких вони відносяться;
ü обставини (часу, місця) пишуть на початку або в кінці речення;
ü вставні слова ставлять в середині або на початку речення.
Складне речення – це речення, що складається з двох і більше предика-тивних одиниць, які становлять семантичну, структурну та інтонаційну єд-ність.
Різні типи складносурядних і складнопідрядних речень дають багаті можливос-ті для вираження зв’язків між компонентами складного синтаксичного цілого.
Складносурядним реченням називається складне речення, що утворюється з двох або більше предикативних одиниць, які об’єднані між собою за принципом рівнозначності в єдине семантичне, граматичне й інтонаційне ціле сполучниками сурядності та іншими граматич-ними засобами.
У діловому стилі складносурядні речення характерні тим, що дають змогу зображати багатоманітні явища дійсності, їх комплексний характер, коли є необ-хідність передати повідомлення, частини якого лежать у тій самій смисловій пло-щині. Для цього типу складних речень характерні сполучники і, а, але. Вони поз-бавлені будь-яких додаткових відтінків.
Намагання звузити, уточнити відношення у сурядних реченнях здійснюється за рахунок вживання прислівників, часток та різних комплексів сполучникового типу (і тому, а тому, водночас, а водночас, але водночас).
Складносурядні конструкції у діловому та науковому стилях посідають менш помітне місце порівняно зі складнопідрядними, які переважають кількісно.
Складнопідрядним реченням називається складне речення, що утворюється з двох або більше предикативних одиниць, які поєднані в єдине семантичне і граматичне ціле підрядним зв’язком за допомогою сполучників підрядності чи сполучних слів та інших граматичних засобів.
Складнопідрядні речення необхідно вживати для висловлення причинєво-наслідкових зв’язків. Складнопідрядні речення, поєднуючи прохання і причини, що спонукали звернутися з проханням, відмову і переконливу аргументацію в межах єдиної конструкції, надають більшої переконливості проханню й пом’якшують враження від відмови.
Для них властивий досить високий ступінь стандартизації (склад службових слів обмежений, кількість типів речень уніфікована і закріплена за певними тексто-вими ситуаціями).
Широко вживають і багатокомпонентні конструкції із сурядністю і підряд-ністю.
Місце підрядного речення залежить від того, до якого члена головного речен-ня воно стосується:
Ø якщо підрядне речення пояснює лише одне слово головного, то воно, як правило, іде слідом за ним;
Ø якщо підрядне речення належить до групи присудка у головному чи до всього головного речення, воно ставиться або перед головним (коли акцент робиться на обставинах виконання дій), або після нього (коли пояснюється основна ідея складного речення): Нарада тривала менше години з огляду на те, що робочий день добігав кінця.
Зв’язки між простими реченнями в межах складного синтаксичного цілого, як правило, сполучникові, а склад сполучників значно різнорідніший (через те що, завдяки тому що, між тим як, після того як, як тільки, перш ніж).
Простежується тут така залежність: чим частіше трапляється певний тип ре-чення, тим сильніше діє традиція у доборі сполучника чи сполучного слова, тобто тим обмеженіші можливості добору, і навпаки: якщо якийсь тип речення використо-вується рідко, то й сполучники у ньому можуть бути різноманітні.
У складних синтаксичних цілих реалізується зв’язок наступного речення з попереднім за допомогою слів, близьких до сполучників: тому, тоді, при цьому.
Науковий і діловий стилі для позначення складних логічних зв’язків між компо-нентами висловлюваної думки виробили спеціальні складні багатослівні сполучни-ки: у зв’язку з тим, що; відповідно до того, що; внаслідок того, що; після того, як.
Найуживанішими є складні речення із сполучниками що, який, якщо, за умови; внаслідок того, що; де, як, оскільки, бо, тому що, через те що.
В офіційно-діловому стилі надається перевага тим типам підрядних речень, які містять відносні слова, бо вони уточнюють стосунки між компонентами склад-ного цілого. Так, поширеною означальною конструкцією є підрядне означальне речення зі сполучним словом який. Коли є можливість вибирати між сполучними словами який і що, слід надавати перевагу займенникові який, бо він має форму роду і числа, а це сприяє чіткості і прозорості викладу. Особливо це треба врахо-вувати у великих реченнях, де є кілька підрядних.
З метою покращення сприймання документа, скорочення тексту слід замі-нювати складні речення простими, вживати дієприслівникові звороти, за допомогою яких формулювати причини прийняття того чи іншого управлінського рішення. Діє-прислівниковий зворот починає, а не завершує фразу: Ураховуючи...; Вважаючи...; Беручи до уваги...; Керуючись...; Розглянувши поданий для затвердження про-ект...
БЛОК ЗАВДАНЬ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Поясніть значення і вживання слів (тип лексики, походження, стильову належність), утворіть форми Р.в. та Д.в. однини та Р.в. множини.
9. Перекладіть текст українською мовою. Визначте рід, число та відміну іменників.
Неравномерность напряженности электрического поля возникает вследст-вие того, что плотность тока в электроде значительно выше плотности тока в из-делии, в связи с чем и напряженность электрического поля зоны электрода больше напряженности электрического поля зоны сварочной ванны. Поэтому создается продольная сила, которая направлена от высокой напряженности к низкой, т.е. от электрода к сварочной ванне. Эта сила создает и содействует переносу капли от электрода к изделию.
10. Провідмінюйте словосполучення.
Високочастотний струм, присадний штабовий матеріал, небезпечна точка, натічний шлак, ефективний коефіцієнт корисної дії процесу нагрівання, комірка елементарна, хімічна енергія, третій крок.
11. Подані імена та по батькові запишіть у формі звертання.
Віра Костянтинівна, Надія Володимирівна, Петро Панасович, Микола Пет-рович, Людмила Михайлівна, Віктор Сергійович, Сидір Якович, Григорій Хомич.
Ø З трьома (на вибір) складіть звертання, характерні для ділового
мовлення. Поясніть вживання розділових знаків.
12. Подані прізвища та імена запишіть в орудному відмінку. Вкажіть на осо-
бливості відмінювання цих прізвищ.
Людмила Діброва – Дмитро Дібров, Вікторія Гончар – Володимир Гончар, Марина Токар – Всеволод Токар, Ірина Сорока – Віктор Сорока, Лідія Кушнір – Сергій Кушнір, Ольга Кардаш – Іван Кардаш.
13. Подайте, де це можливо, форми жіночого роду іменників-назв осіб за ро-
Усталені такі форми звертання до присутніх при захисті кандидатських ди-сертацій: Високоповажний голова ради! Шановні члени ради!
У дипломній роботі зустрічаються грубі граматичні помилки.
Я рахую, що рецензована робота заслуговує рекомендації до друку.
Питання контрольної роботи складені у відповідності до програми курсу «Ділова українська мова».
Рекомендації автора базуються на мовному досвіді українського народу, відбитому в творах класичного та сучасного письменства.
До наукової частини університету надійшов відгук ведучої організації.
Ціль книжки – надати допомогу службовим і приватним особам в оволодінні лек-сичними, граматичними і стилістичними нормами сучасної ділової української мови.
Особливу увагу зафіксовано на етикеті службового листування як на одно-му з головних джерел досягнення мети.