Розвиток писемності та л-ри в країнах Ст. Сходу

Єгиптяни були першим народом, котрий винайшов писемність. Найдавніше письмо з'явилося в Єгипті наприкінці IV тис. до н. є. Воно мало малюнкову форму. Письмо стародавніх єгиптян пройшло в своєму розвитку три послідовні стадії: піктограму (малюнкове письмо), ідеограму (передача абстрактних понять) та фонограму (передача звуків). Прикладом піктограми може слугувати відома палетка Нармера, яка не читалась, а тлумачилася. В ідеограмі зображуване поняття вже не обов'язково збігалося з образом-малюнком (малюнок лелеки означав також «знаходити», малюнок посудини, з якої виливається вода,— «прохолодний» і т. п.); Згодом єгиптяни стали передавати на письмі окремі звуки та склади, тобто винайшли фонему. В XXIII—XV ст., які вважаються класичною добою розвитку ієрогліфіки, єгиптяни 24 приголосні передавали 36 ієрогліфами, а звукові склади— близько 350 знаками. Єгиптяни, як свідчать їхні писемні пам'ятки, впритул підійшли до створення алфавіту, проте останнього кроку на цьому шляху так і не зробили. Перший алфавіт був створений в Фінікії. У Стародавньому Єгипті поступово склалися три стилі письма: ієрогліфіка «священні викарбувані знаки» - це «тексти пірамід», ієратика«жрецьке письмо», бо пізніше ним стали користуватися переважно жерці для написання релігійних текстів й демотика тобто «народне письмо». Писали стародавні єгиптяни здебільшого горизонтальними рядками справа наліво чи вертикальними — згори донизу, при цьому стовпчики йшли справа наліво (рідше — зліва направо).

Найдавніші літературні пам’ятки Єгипту збереглися ще від епохи Стародавнього Царства. Це "Тексти пірамід", які містять "біографії" вельмож — складені в прозовій і почасти римованій формі твори, що мають не лише історико-пізнавальне, а й художнє значення. Отож староєгипетська література зародилася ще задовго до появи писемності, у формі усної народної творчості. "Біографії" вельможвиникли з обрядових пісень-плачів.

В епоху Стародавнього Царства розвивався також дидактичний жанр. Авторство найдавніших єгипетських повчань традиція приписує вельможам Кагемні та Птахотепу. Класичною добою розвитку староєгипетської літератури стало Середнє Царство. На основі колишніх інтимних біографій з’явилися белетристичні твори ("Розповідь Сінухета). Здебільшого це були описи подорожей — зародкова форма пізнішого пригодницького жанру.

Іншим популярним жанром були казки папірусу Вест-кар (кінець Середнього Царства). В староєгипетських казках, які дуже схожі на міфи, хоча й не є ними, як і в європейських, вимисел подається вперемішку з життєвими реаліями. Через них незмінно проходить ідея про неминучість перемоги добра над злом ("Казка про двох братів"), у них нерідко звучить іще один сакраментальний мотив: усі біди на світі — від жінок. У "Казці про красномовного селянина" наявні соціально-викривальні мотиви, подані в руслі офіційної догми про втілення в особі фараона гаранта соціальної справедливості.

Видатною літературною пам’яткою доби Середнього Царства є "Бесіда розчарованого зі своєю душею".Тоді ж з’явилися "Речення Іпусера" та "Пророцтво Неферті.

Література доби Нового Царства багатша й різноманітніша. Саме тоді в окремий літературний жанр виділилася релігійна поезія, одним із шедеврів якої вважається "Гімн богу Атону", складений, імовірно, автором сонцепоклонницької реформи Ехнатоном. Гімн цей написаний простою, загальнодоступною мовою. Новим літературним жанром стали також історичні повісті, в яких знайшли своє відображення визвольна боротьба єгиптян проти гіксосів ("Казка про Секененра та Апопі"), війни Рамзеса II з хеттами ("Поема Пентаура"). Найвидатнішою літературною пам’яткою доби Пізнього Царства вважається повість про царевича XIX династії Сатні-Хемуасе.

Найбільше досягнення культури Месопотамії – писемність. Раніше за всіх її створили шумери в IV тисячолітті до н.е. Спочатку з'явилося малюнкове письмо – піктографія. Для письма використовували глину – найпоширеніший природний матеріал у Дворіччі. З ретельно очищеної глини виготовляли табличку, напис наносили паличкою або металевим стержнем. За формою клиноподібних рисок писемність отримала свою назву – клинопис.

Зараз уже прочитано тисячі табличок найрізноманітнішого змісту: царські накази, господарські записи, учнівські зошити, наукові трактати, релігійні гімни, художні твори. В Ніневії була зроблена виключна знахідка – перша в історії людства бібліотека. Її створили за наказом асірійського царя Ашшурбаніпала. У бібліотеці Ашшурбаніпала збереглася перша з відомих у світовій літературі епічна поема - «Епос про Гільгамеша». Вона була створена ще шумерами і розповідає про царя міста Урук, героя Гільгамеша.

Певним підсумком розвитку політичної думки давніх стало оформлення письмових законів у Шумері, Аккаді, інших державах Месопотамії. Як цар–законодавець увійшов у світову історію Хаммурапі, який підпорядкував владі Вавілону все Дворіччя (XVIII ст. до н.е.). – Закони Хамураппі.

Найдавніша індійська писемність склалася ще в епоху Хараппи, тобто в III тис. до н. е. Цим письмом, що його умовно називають протоіндійським, було виконано досі не прочитані написи на більш як тисячі печаток та амулетів. Вони складені санскритом — мовою індоаріїв. Найдавнішими такими текстами були едикти царя Ашоки, де використані два різні алфавіти староіндійського письма: та брахмі.

Найдавнішими пам'ятками давньоіндійської літератури є Веди. Ведична література дуже широка за своїм змістом, і до неї входять тексти різних історичних періодів. Насамперед це збірники-самхіти: «Рігведа» (збірник гімнів), «Самаведа» (збірник пісень), «Яджурведа» (збірник жертовних формул), «Атхарваведа» (збірник магічних заклинань та формул), Брахмани (тлумачення ритуальних текстів самхіт), Аран'яки (тексти для пустинників), Упанішади (релігійно-філософські трактати). Найдавнішим твором є Рігведа (кінець II — початок І тис. до н. е.).

Найвизначнішими епічними поемами Стародавньої Індії є «Махабхарата» та «Рамайяна». які були створені у IV ст. до н. с. Ці твори — справжня енциклопедія Стародавньої Індії. В них міститься цікавий матеріал з різних аспектів соціального та культурного життя, політичного устрою, повсякденного життя стародавніх індійців. Згідно з індійською традицією заключним розділом ведичної літератури є Упанішади. Це група текстів, яка поєднує філософські тлумачення ведичної міфології та ритуалу.

Найдавніші китайські написи дають можливість простежити етапи розвитку ієрогліфічної писемності, яка була вже досить розвинена у XV ст. до н. е. Давні перекази, що збереглися в літературних джерелах, свідчать про існування в більш ранній період первісного способу фіксації думок за допомогою, вузликів на мотузці. До цього часу відносять також появу малюнкового письма — піктографії. Спочатку предмети малювали в цілому. Подальшим етапом був перехід до символічного малюнка або неповного зображення предмета, коли частина малюнка — піктограма символізувала ціле. Впродовж століть ця система вдосконалювалась. Збільшувалась кількість ієрогліфів. У тісному зв'язку з розвитком писемності розвивалась література. Однією з найдавніших літературних пам'яток є «Книга пісень», в якій міститься понад 300 пісень та віршів. Найвидатнішим представником історичної та художньої прози, класиком китайської літератури вважається Сима Цянь (бл. 145—86 pp. до н. е.). Він став фундатором китайської історіографії.

Поиск по сайту: