Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Особливості культурного розвитку далекосхідного регіону



(Китай, Японія, Корея, Індокитай).Світоглядними орієнтирами в регіоні слугували традиційні релігії: конфуціанство, даосизм, синтоїзм, буддизм.Ці релігії мали вплив на формування стилю життя і мислення, були одночасно релігіями і філософсько-практичними системами. Релігійна терпимість сприяла синтезу різних вірувань в межах однієї релігії.

Головним, найконсервативнішим і стабілізуючим компонентом духовної культури китайців є конфуціанств - складний духовний феномен, в якому поєднались релігія, етика, естетика, теорія держави та державного правління. Назвою конфуціанство завдячує давньокитайському мислителю Кун-цзи, відомого в європейському світі як Конфуцій (551-479 pp. до н.е.). Понад 2000 років конфуціанство було ідеологією імператорського Китаю; воно заклало основи всього китайського способу життя, визначило принцип організації китайського суспільства. Його етику інколи умовно називають "етикою ритуалу",в якій подається нормативна програма праведного життя. На думку китайського мислителя, власне ритуал здатний поєднати доброчесність і щастя, волю окремої людини та її життя, витворити мир і злагоду в суспільстві. Основою основ вчення Кун-цзи є поняття, "лі" - правила етикету, "Сяо" - покірний послух, синівська шанобливість, обов'язок дітей перед батьками (молодшого до старшого в сім'ї). До принципових понять конфуціанського вчення належить "жень" (гуманізм, людинолюбство) та"і" (обов'язок).

Головними рисами конфуціанства є: раціоналізм і домінування моралі над релігією.

Основні ідеї конфуціанства:

1) небо і духи визначають закони розвитку суспільства, а також долю людини;

2) імператор є батьком усіх китайців;

3) основою порядків у державі є додержання усіма людьми „Лі”, тобто церемонії, ритуалу і традицій;

4) гуманізм.

Кожен китаєць повинен дотримуватися таких правил:

1) керуватися своїм обов’язком та законами, а не власними інтересами;

2) дотримуватися „золотої середини” у поведінці;

3) виконувати „золоте правило”, яке полягає у тому, щоб не робити іншому того, чого не бажаєш собі;

4) підкорюватися волі батьків, людей, старших за віком, а також начальству;

5) знати, означає знати людей та мотиви їх поведінки;

6) виражає світогляд духовної еліти, чиновництва, а також городян Китаю.

Даосизм, як і конфуціанство, — одна з головних гілок китайської культури, поява якої припадає на VI ст. до н.е. і пов'язана з іменем легендарного мислителя Лао-цзи. Головною книгою життя Лао-цзи є "Дао де дзін" ("Книга про шляхи і доброчесності") — проповідь природності, життєвої спонтанності, тобто проповідь "цзи жань" — життя, яке не вимагає від людини жодних зусиль, а ґрунтується на власних природних ритмах. Практична реалізація "цзи жань" — це "у вей" — "недіяння". Культ природності — головна відмінність лаоського вчення. Головний принцип цієї філософії"Не нищи природного людським, натурального — штучним, не жертвуй собою заради придбання".Дао — шлях, всезагальний закон природи, початок і кінець творіння.

Основні ідеї даосизму:

1) жити необхідно у згоді з природою;

2) виступати проти всіх технічних нововведень;

4) виступав за закриту та невелику державу;

5) пропагував культ „ідеї споглядання”.

7) у світі немає незмінних речей, і в процесі зміни вони переходять у свою протилежність;

8) виступав за повернення до традицій первинного життя.

На початку нашої ери і аж до кінця IV—V ст. впливовою ду ховною силою в регіоні стає буддизм (у формі "махаяна"). Внаслідок трансформації утворювались так звані місцеві, національні варіанти буддизму: чань*буддизм у Китаї, дзен-буд-дизм у Японії, ламаїзм у Тібеті. Чань— школа китайського буддизму, які сповідували 4 вихідні принципи: 1). «Не створювати письмових повчань»; 2). «Передавати традицію поза межами повчань»; 3). «Прямо вказувати на людське серце»; 4). «Споглядати власну природу і ставати Буддою». Для Японії характерним став – дзен буддизм - аналог китайського «чань». Дзен визнає реальність світу, але сприймає його як не-істинний, ілюзорний. Лише за допомогою медитації можна осягнути власну справжню природу, яка є нічим іншим, як «сутністю Будди. Після цього відкривається істинна природа речей. Велику увагу дзен приділяє практиці психотренінгу, особливо — практикам дзадзен (сидяча медитація) та коан (парадоксальні загадки-вправи для зупинки спекулятивного мислення). Дзен не визнає існування всесвітнього Будди, але вважається, що природа будди є у кожному індивідуумі, який, у свою чергу, є тотожнім абсолюту і джерелом необмежених можливостей.

Також у японців був і синтоїзм – досягнення інтуїтивної істини через інтуїтивне осяяння, відмова від наслідування, досягнення внутрішньої свободи. Основу синтоїзму становлять культи природи, предків та японського імператора — мікадо; віра у різні магічні сили і забобони, багато первісних шаманських і чаклунських обрядів. Три символи (дзеркало — символ знань, меч — доблесті та мужності, яшма — мистецтва, краси, гармонії) стали фундаментом духовних цінностей японців.

Тенденції, пов’язані з філософською традицією місцевого буддизму утверджували недомовленість у мистецтві, втілення вічності, глибинні асоціації між поезією і живописом. Творчість тут проявляється як натхнення і розуміння, гармонія – узгодженість із життям. Хотіли зобразити прекрасне у буденному. У мистецтві Далекого Сходу часто зникають кордони між видами мистецтв.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.