Географічні межі: США і Канада

К-ра Північної Америки стала результатом взаємодії багатьох етнокультурних елементів, серед яких перевагу мав європейський.Історія США та Канади свідчить, що культура, яка народилася на американському ґрунті з його національно-етнічною неоднорідністю населення, склалася на основі взаємодії 3 культур:

1) культури аборигенів; 2) європейських традицій; 3) афроамериканської культури.

На культурне обличчя регіону справила вплив протестантська етика і мораль. Це:

1)Недооцінка мистецтва; 2)Величезна повага до освіти; 3)Велика працелюбність.

Своєрідність як матеріальної, так і духовної культури США визначається її історією. Близько 30 тис. років тому територія країни була заселена вихідцями із Азії. До приходу на ці землі європейців суспільний лад корінного населення - індійців, ескімосів, алеутів - залишався на стадії первіснообщинного ладу, що вкрай негативно вплинуло на здатність вести захисні війни. Колонізація країни розпочалася в XVI - XVII ст. відразу з трьох сторін: з півдня іспанцями та французами, зі сходу англійцями та голландцями, із заходу - росіянами. Протягом колонізації корінне населення витіснялося та знищувалося, тому фактично справжня к-ра індіанців втрачена.

Канада належить до країн переселенського типу. Її сучасне населення сформувалося під впливом постійного притоку іммігрантів із багатьох країн світу. Результатом цього процесу стала та "етнічна мозаїка", яка відрізняє Канаду від багатьох країн світу. Таке етнічне різноманіття країни протягом її історії сформувало різнобарвну і неповторну, в певній мірі унікальну, як матеріальну, так і духовну культуру.

Найбільш яскраво особливості амер. к-ри відобразилися у музичному та театральному м-тві. Музична культура Північної Америки нагадувала своєрідний "плавильний казан",у якому інтегрувалися різноманітні музичні елементи. Популярна музика культурного регіону складається з досить розгалуженого спектра вокально-інструментальних форм, що виникли шляхом складного поєднання європейських професійних традицій і африканських фольклорних ритмоінтонацій. Упродовж століть негри-раби, були позбавлені можливості розвивати власну культуру. Тому музика замінила неграм усе. Лише в музиці вони могли дозволити собі прояви почуттів гніву, відчаю, душевного болю. У південних штатах Америки набули поширення жанри народної музики спіричуел і блюз. Спіричуел - давня релігійна народна пісня північноамериканських негрів на біблійний сюжет, який виконується хором без супроводу. Вони відтворювали трагічну долю негритянського народу, його глибоку тугу. Негритянський співак Поль Робсон (1898-1976) записав чимало пісень цього жанру. Створювана вже професійними авторами, пізніше виникла як жанр сольна духовно-релігійна пісня - госпел. Блюз - це вже тип світської фольклорної негритянської пісні з ліричним меланхолійно- сумним настроєм, що виконується солістом у супроводі гітари.

Своєрідним явищем Америки другої половини ХІХ ст. була поява духових оркестрів - бендів. Їх особливість полягала в тому, що виконавці-аматори, які інколи навіть не знали нотної грамоти, грали на слух танцювальну та маршову музику. Чимало подібних груп було в Новому Орлеані - батьківщині американського джазу, ранні форми якого зароджуються саме тут на початку ХХ ст. Для класичного джазу притаманний своєрідний настрій: радість відчаю, оптимізм песиміста, який намагається веселитися, бо, може, завтра настане кінець. Душа джазу - імпровізація. Найвизначнішими майстрами цього стилю були художні керівники джаз-оркестрів: Луї Армстронг (1900-1971) - король труби та Дюк Еллінгтон (1899-1974) - композитор-піаніст.

Виникнення театральної культури Американського континенту пов’язують з ритуальними дійствами давніх племен ацтеків і північноамериканських індіанців. У цьому процесі одним із найважливіших елементів вважаються маски. Ритуальні ігри з використанням масок поєднували у собі мистецтво пантоміми, співу та елементи декламації. Драми і фарси та інші ритуальні танці вже в ХІ ст. виконувалися у великих приміщеннях на відкритому просторі, в так званих ківах, і майже зникли після того, як іспанські колоністи ввели заборону на релігійні ритуали.

На початку ХѴІІІ ст. аматорські вистави стали основою створення першого професійного театру в Уїльямсбурзі, штаті Віргінія. Дещо пізніше професійні театри виникають також у Філадельфії, Нью-Йорку, Чарльстоні. Поступово формуються перші професійні трупи. У першій половині ХѴІІІ ст. значний успіх серед перших професійних театрів мала так звана Лондонська трупа,яка через певний час дістала назву Американської.

У Філадельфії в 1776 р. було збудовано перший постійний театр. У другій половині ХІХ ст. в Америці величезної популярності набуло вар’єте. Вийшовши за межі невеликих барів, вар’єте поступово стало самостійним і популярним жанром. Приблизно п’ята частина всіх театрів Америки у цей час були театри-водевілі. Набували широкої популярності також і шоу- менестрелі, тобто популярні серед глядачів телевізійні вар’єте-шоу.

На кінець ХХ - початок ХХІ ст. основними видами театрів у Північній Америці є: бродвейський, позабродвейський, компанії пересувних театрів, індустріальні шоу, театри для дітей, театри-кабаре, фондові театри.Торкаючись сторінок театральної історії північноамериканського культурного регіону, яка, на відміну від європейської, має значно менший період розвитку, переконуємося, що вона також сповнена великої кількості цікавих фактів і подій.

Поиск по сайту: