Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Х-ка європейського культ. регіону



Трактування поняття культура в сучасній науковій думці.

Термін «культура» з’явився в античну добу. Від лат. cultus – вшанування богів, предків, тобто те, що підносить людину. Сultus - землеробська праця. Первісно цей термін означав обробіток землі -- культивування. Поступово к-ра набуває значення вдосконалення чогось. З часом він став означати виховання, освіту, розвиток. Вперше до наукового обігу поняття «культура» було введене Ціцероном (106–43 рр. до н.е.) і пов’язувалося з культурою розуму. Починаючи з XVII ст., під культурою стали розуміти рівень розвитку розумових здібностей окремих народів. У своєму сучасному значенні поняття «культура» укорінилось в європейській свідомості лише з другої половини XVIII ст. Чим далі, то термін к-ра почав вживатися як синонім вихованості, моральної досконалості, освіченості людини. Культура репрезентує глибину та невичерпність людського буття, всі аспекти взаємозв'язку людини зі світом. Як самостійна наукова категорія «культура» вперше фіксується німецьким юристом С. Пуфендорфа(17 ст.)

В сучасних європ. мовах слово «к-ра» вживається в 4 основних значеннях:

1) для позначення загального процесу інтелектуального, естетичного, духовного розвитку;

2) термін «культура» вживається для позначення суспільства, яке ґрунтується на праві, порядку, моральності. В цьому значенні поняття «культура» збігається з поняттям «цивілізація»;

3) під «культурою» розуміють спосіб життя людей, притаманний певній спільності (напр., професійна культура, молодіжна культура), нації (українська, китайська к-ра), історичній добі (к-ра античності, Середньовіччя, Ренесанс);

4) слово «культура» вживається як узагальнююча назва для різноманітних способів, форм і наслідків інтелектуальної та художньої діяльності людей у галузі л-ри, музики, живопису, театру.

Сучасні інтерпретації культури:

1) культура являє собою створену людиною «другу природу», культура не може виступати поза людським суспільством;

2) культура – це система спільних цінностей, матеріальних та духовних; людина як носій культури формується в процесі культурно-творчої діяльності. За своєю суттю вона соціокультурна істота;

3) культура – це міра людськості в людині та суспільстві. По суті, культура являє розвиток людини в суспільстві. З появою свідомої діяльності, суспільства виникає своєрідний шар життя, окрім біологічного – інтелектуальний.

Х-ка європейського культ. регіону.

Термін "Європа" географічно окреслює простір від Гібралтару на Заході до Уральських гір на Сході. Цей регіон охоплює геогр.. межі Європи, але вони є достатньо умовними.

Основу європ. к-ри, європ. свідомості становлять:

1) грецька спадщина; 2) римська цивілізація; 3) християнська традиція.

Формування європ. к-ри пов’язане з традицією, що простягалася від античності через християнську к-ру європ. Середньовіччя до Нового часу. Надбання античної к-ри стали основою, на якій розвивалася європ. цивілізація протягом кількох тисячоліть. Велика увага приділялась особистості. Людина, по суті, була центральною фігурою, тому розвивалось право, філософія, раціональне мислення. Закладались принципи правового суспільства (на відміну від східного деспотизму).

Для становлення європейської цивілізації і її к-ри вирішальне значення мали такі досягнення античності:

2) зародження гуманістичної традиції (людина ставилась в центр);

3) досвід демократії;

4) винайдення різних філософських систем і зародків теоретичної науки;

5) величезний динамізм європ. к-ри, що вів до швидкої зміни різних елементів у суспільстві.

Формування культурної єдності Європи припадає на Раннє Середньовіччя.

Обєднуючим началом стали:

1)Варваризація Європи

2)Станвлення на уламках античної цивілізації феодальних суспільства.

3)Головним об’єднуючим началом Європи стало християнство. Приналежність до християнства була основною ознакою європейця. Християнству судилося внести в життя європ. народів відчуття своєрідної духовної цілісності. В ролі духовного наставника і організатора такої цілісності виступала церква.

В середньовіччі в галузі знання головним принципом відношення до істини виступав догматизм, а методом пізнання – схоластика.

Але у 1054 р. християнство розділилось на православ’я і католицизм, а в 16 ст. – ще й на протестантизм. Це значно вплинуло на формування відносин у Європі. Західнохристиянський і східнохристиянський ареали визначили особливості і відмінності культурного розвитку.

Сучасна європ. к-ра бере свій початок з епохи Ренесансу, на основі переосмислення досягнень античної к-ри, яка ґрунтувалася на гуманістично-філософських традиціях, і к-ри Середньовіччя. Саме тоді було закладено основи нового світогляду. Це був час зародження філософського раціоналізму, перехід від авторитарності Середньовіччя до критицизму Нового часу. Це призвело до формування розвинутої науки і набуття нею світоглядних функцій.

Велике значення для європейської культури мала Реформація. Під її впливом формуються такі риси європейського світогляду як:

1)Свобода волі і думки 2)Критицизм 3)Індивідуалізм

У Новий час людина перейшла на основи наукового світогляду. Період Просвітництва, суспільні і світоглядні зміни призвели до формування світогляду сучасної європ. людини. Головними системоутворюючими принципами цієї епохи були: антропоцентризм, раціоналізм, сцієнтизм, європоцентризм.

Науково-технічні зміни ХІХ-ХХ ст. зробили європ. суспільство надзвичайно динамічним. Для цієї цивілізації характерний яскраво виражена в культурі роль інновацій, які постійно ламають і перебудовують культурну стабільність.

В ХХ ст.. європ. к-ра поширилась на всі континенти, але й сама зазнала значних впливів, особливо східних культур. Наприклад, у XX ст, європейський тип культури, з одного боку поширився далеко за межі Європи, охопив інші континенти — Америку, Австралію; азійські, латиноамериканські, африканські країни. З іншого — ще з середини XVIII ст. (коли в Європі намітились перші симптоми розчарування у можливостях розуму) ведуться пошуки альтернативних незахідних (європейських) шляхів духовного розвитку. Європа звертає погляд на Схід і потрапляє в поле магічного впливу індійської, китайської, арабської культур. Це приводить до переорієнтації на емоційно-інтуїтивне сприйняття світу, на ірраціональні способи пізнання. Так з'являються філософія Шопенгауера, Ніцше, Дільтея, Бергсона, неотомізм, фрейдизм, прагматизм, екзистенціалізм. В мистецтві це приводить до утворення нових напрямів: кубізму, абстракціонізму, сюрреалізму, футуризму, імпресіонізму, експресіонізму,

В сучасній зх.-європ. к-рі утворився своєрідний духовний вакуум, що став наслідком кровопролитних війн і кризи індустріальних цивілізацій. Поширилась т. зв. масова к-ра.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.