Аналітичне застосування абсорбційних оптичних методів аналізу грунтується на використанні об'єднаного закону світлопоглинання Бутера—Ламберта—Бера (основного закону світ-лопоглинання):
lg І0/І = χ·С ·l
де I0 - інтенсивність електромагнітного випромінювання, що падає на розчин речовини;
І - інтенсивність електромагнітного випромінювання, яке пройшло через розчин речовини;
l - товщина шару розчину;
C - концентрація розчину, що досліджується;
χ - показник поглинання розчину.
Величину lg І0/І називають оптичною густиною (D). Її позначають буквами А або D.
Показник поглинання χ — константа для кожної речовини при певній довжині хвилі світлового випромінювання. Вона дорівнює оптичній густині розчину з концентрацією та товщиною шару, що дорівнюють одиниці.
Якщо концентрацію виражають в моль/дм3, то χ позначають через ε і називають молярним коефіцієнтом світлопоглинання (молярний коефіцієнт екстинкції). У разі, коли C - вагооб'ємна концентрація, коефіцієнт χ називають питомим коефіцієнтом світлопоглинання (питомим коефіцієнтом екстинкції)
Суворе підпорядкування закону Бугера—Ламберта—Бера має місце тільки при монохроматичному випромінюванні, яке використовують у спектрофотометрії. У фотометрії використовують немонохроматичне випромінювання. При цьому основний закон світлопоглинання може бути застосованим з більшим або меншим наближенням, яке пов'язане з постійністю величин коефіцієнта поглинання в певному інтервалі довжин хвиль, що отримують за допомогою світлофільтрів. Вони дозволяють виділити порівняно вузький інтервал довжин хвиль у ділянці смуги поглинання речовини, що досліджується. При цьому найменші помилки матимуть місце для речовин з широкою смугою поглинання.
Слід відзначити, що відхилення від основного закону світлопоглинання можуть бути пов'язані також з процесами, які відбуваються в розчинах (асоціація, іонізація, комплексоутворення, гідроліз, таутомерія). У цих випадках зв'язок між концентрацією та оптичною густиною виражають звичайно за допомогою експериментально знайденої залежності.
На підставі загальної властивості поглинання резонансного електромагнітного випромінювання розчинами речовин кожен з абсорбційних оптичних методів аналізу має ряд принципових особливостей, тому об'єднання цих методів в одну групу носить достатньо умовний характер.
МОЛЕКУЛЯРНИЙ АБСОРБЦІЙНИЙ АНАЛІЗ
Метод базується на поглинанні електромагнітного випромінювання молекулами або іонами досліджуваної речовини в ультрафіолетовій (УФ), видимій або інфрачервоній (ІЧ) ділянках спектра у відповідності з основним законом світлопоглинання Бугера – Ламберта - Бера.
Коефіцієнт поглинання (ε або χ) залежить від природи досліджуваної речовини і є функцією довжини хвилі. Як правило, ця залежність графічно відбивається кривою з чітко вираженим максимумом (або максимумами) при певних значеннях λ — довжин хвиль. Така крива у фотометрії носить назву кривої світлопоглинання або спектра поглинання речовини. Ця крива - специфічна характеристика речовин, яка використовується в кількісному аналізі для їх ідентифікації.
Фотометричні методи аналізу поділяються на дві групи. Така класифікація заснована на властивостях електромагнітного випромінювання, яке отримують на різних приладах:
- колориметрія і фотоколориметрія - аналіз за поглинанням розчинами немонохроматичного світла у видимій ділянці спектра (проводять аналіз речовин, які мають власне забарвлення або переводять незабарвлені речовини в забарвлені за допомогою певних реакцій);
- спектрометрія — аналіз за вибірковим поглинанням розчинами речовин монохроматичного випромінювання в УФ-, видимій та ІЧ-ділянках спектра.
Унаслідок указаних відмінностей у фотометричних методах використовуються різні способи приготування речовин для аналізу і різна апаратура для вимірювання поглинання електромагнітного випромінювання.
КОЛОРИМЕТРІЯ
Метод побудований на візуальному порівнянні забарвлень розчинів різних концентрацій за допомогою нескладних приладів.
У колориметрії, як правило, використовують методи:
- порівнювання;
- стандартних серій;
- колориметричного титрування.
За методом порівнювання співвідносять забарвлення досліджуваного та стандартного розчинів, змінюючи товщину шару до одержання забарвлення однакової інтенсивності.
Розрахунок концентрації досліджуваного розчину Cx проводять за формулою:
Cх = Сст · hст / hх,
де Сст – концентрація стандартного розчину;
hст і hх – товщина шару стандартного та досліджуваного розчинів відповідно.
У методі стандартних серій готують серію стандартних розчинів з точно відомим вмістом досліджуваної речовини і порівнюють інтенсивність їх забарвлень з інтенсивністю забарвлення досліджуваного розчину за певних умов (однакова товщина шару). Про концентрацію досліджуваного розчину судять за збігом інтенсивності його забарвлення з інтенсивністю забарвлення певного стандартного розчину.
Колориметричне титрування ґрунтується на порівнюванні інтенсивностей забарвлень досліджуваного розчину та розчину, що містить усі речовини, крім досліджуваної, при додаванні до останнього розчину досліджуваної речовини з відомою концентрацією.
ФОТОКОЛОРИМЕТРІЯ
Фотоколориметрія побудована на вимірюванні поглинання немонохроматичного світла, що проходить крізь розчин за допомогою приладів, які називають фотоелектроколориметрами (ФЕК). Немонохроматичне випромінювання з вузьким діапазоном довжин хвиль одержують за допомогою світлофільтрів. Інтенсивність немонохроматичного випромінювання визначають за величиною струму, який виникає у фотоелементі. Шкала цих приборів градуйована у величинах оптичної густини D та відсотках пропускання Т. Величина T дорівнює відношенню І/І0. Зв'язок між величинами D і Т виражають рівнянням:
D = - lg Т
Найбільш розповсюдженими є дві принципові схеми фотоелектроколориметрів:
- однопроменева - з одним фотоелементом;
- двопроменева — з двома фотоелементами.
Друга схема дозволяє уникнути помилок, які пов'язані з коливаннями напруги в мережі та зміною внаслідок цього фотострумів. У цілому відносна помилка фотоелектроколориметричних вимірювань не перевищує 3 %.
При розробці методик фотометричних визначень слід враховувати ряд факторів:
-вибір світлофільтрів здійснюють таким чином, щоб максимум поглинання розчину (максимум на кривій світлопоглинання) відповідав мінімуму поглинання світлофільтра;
-визначення умов виконання фотометричної реакції (рН, природа і кількість реагенту та інші), які дозволяють отримувати стійкі за часом і достатньо високі значення оптичної густини.
Максимально відтворювані результати при мінімальній помилці визначення на фотоелектроколориметрах мають місце, коли оптична густина знаходиться в інтервалі 0,2- 0,7.
СПЕКТРОФОТОМЕТРІЯ
Відмінність цього методу від фотоколориметри полягає в тому, що аналіз здійснюють за поглинанням речовинами монохроматичного випромінювання у видимій, УФ- і ІЧ-ділянках спектра.
Якісний аналіз речовин за їх спектрами поглинання проводять двома способами:
- за відомими параметрами спектра поглинання досліджуваної речовини;
- порівнянням спектрів поглинання розчину стандартної речовини і розчину досліджуваної речовини одного й того ж складу.
Застосування в аналізі методу спектрофотометрії, як і інших фотометричних методів, ґрунтується на використанні для визначення концентрацій речовин закону Бугера – Ламберта - Бера. На відміну від фотоколориметричних визначень у спектрофотометрії можна аналізувати не тільки забарвлені, але й безбарвні розчини. В останньому випадку аналіз проводять не у видимій, а в УФ- або ІЧ-ділянках спектра.
Спектрофотометричні методи в порівнянні з фотоколориметричними дозволяють вирішити більш широке коло питань:
— одночасове кількісне визначення декількох компонентів багатокомпонентних сумішей;
— визначення складу і констант стійкості комплексних сполук;
— визначення констант іонізації кислот, основ та ін.
Основним видом приладів для спектрофотометрії є спектрофотометри, в яких на відміну від фотоелектроколориметрів монохроматизація забезпечується не світлофільтрами, а спеціальними оптичними пристроями — монохроматорами, які дозволяють безперервно змінювати довжину хвилі електромагнітного випромінювання, що проходить крізь розчин, який аналізують. Сучасні спектрофотометри, як і ФЕКи, мають дві принципові схеми — одно- і двопроменеву і складаються, як правило, з п'яти основних вузлів:
У спектрофотометричному аналізі, як і у фотоколориметрії, необхідно створювати оптимальні умови для досягнення певної точності і відтворюваності результатів. Відносна помилка спектрофотометричних визначень індивідуальних речовин не перевищує 2 %.
При вимірюваннях у видимій та УФ-ділянках спектра придатні розчинники, які не містять домішок, що поглинають у цій спектральній ділянці. Як розчинники використовують воду, спирти, хлороформ, розчини кислот та лугів.
Концентрацію розчину та товщину шару підбирають таким чином, щоб значення оптичної тгустини знаходилося у межах 0,2 – 0,7, що забезпечує мінімальну помилку вимірювань.
У кількісному аналізі використовують так звані аналітичні смуги поглинання, які повинні мати достатньо високий показник поглинання для індивідуальної речовини (використовують максимум або мінімум смуги поглинання).
Використання ділянок крутого спаду або підйому кривої призводить до більших помилок вимірювань. У випадку наявності інших компонентів у розчині обрана смута по можливості не повинна накладатися на смуги інших компонентів.
З метою перевірки правильності показань спектрофотометрів використовують стандартний зразок дикалію дихромату, з якого готують розчин, що містить 60,06 мг зазначеного зразка в одному літрі розчину, який готують за допомогою розчину сульфатної кислоти (концентрація 0,005 моль/дм3).
Величини оптичних густин для зазначеного розчину при різних довжинах хвиль повинні відповідати наведеним у таблиці:
λ, нм
D
0,748
0,845
0,292
0,640
Основні методи визначення концентрації розчинів за допомогою абсорбційної спектрофотометрії:
> метод порівняння оптичної густини стандартного і досліджуваного розчинів
Вимірюють оптичну густину досліджуваного та стандартного розчинів (концентрація останнього повинна бути близькою до концентрації досліджуваного розчину). Розрахунок концентрації досліджуваного розчину Cx здійснюють за формулою:
Cx = Dx · C0 / D0,
де Dx та D0 — оптична густина досліджуваного та стандартного розчинів відповідно; C0 — концентрація стандартного розчину;
> метод градуювального графіка
Готують серію стандартних розчинів із стандартного зразка та будують градуювальний графік у координатах D – C. Вимірюють оптичну густину досліджуваного розчину та визначають його концентрацію за допомогою калібрувального графіка;
> метод визначення за середнім значенням молярного коефіцієнта поглинання
Визначають оптичну густину досліджуваного розчину і розраховують його концентрацію за допомогою рівняння основного закону світлопоглинання;
> метод домішок
Вимірюють оптичну густину досліджуваного розчину Dx. Після цього в нього вносять домішку речовини, що досліджується Cx, і визначають оптичну густину одержаного розчину D'. Розрахунок концентрації досліджуваного розчину Cx здійснюють за формулою:
Cx = Dx · C' / (D' - Dx).
У разі, коли домішку вводять у вигляді розчину стандартного зразка речовини, необхідно враховувати змінення об'єму досліджуваного розчину;
> метод фотометричного (спектрофотометричного) титрування
Посереднім методом визначення концентрацій, аналогічним для фотоелектро- і для спектрофотометрії, є метод фотометричного (спектрофотометричного) титрування. Фотометричне титрування - один з різновидів титриметричного аналізу, при якому точку еквівалентності визначають за заломленням на кривій титрування, побудованій у координатах: оптична густина, D - об'єм титранту, V. Оскільки цей метод менш чутливий, ніж абсолютні фотометричні методи, його застосовують при визначенні великих кількостей досліджуваних речовин у пробі.
При високих концентраціях розчинів досліджуваних речовин, коли оптична густина стає більшою від одиниці, різко зростає похибка спектрофотометричних вимірювань. її можна зменшити, якщо використовується метод диференційної спектрофотометрії. Цей метод відрізняється від звичайної фотометрії тим, що як розчин порівняння в ньому використовують не розчинник або розчин «холостої» проби, а розчин досліджуваної речовини або його аналітичної форми. При цьому концентрації досліджуваного розчину і розчину порівняння повинні бути близькими. Цей метод дозволяє розширити діапазон фотометричних визначень. Так, якщо розчин порівняння має оптичну густину Dnop = 1,2, а досліджуваний розчин Dx = 1,6, тоді при вимірюванні оптичної густини досліджуваного розчину відносно оптичної густини розчину порівняння одержують оптичну густину досліджуваного розчину, яка дорівнює різниці вказаних оптичних густин, тобто 0,4. При цьому результат попадає в ділянку шкали оптичних густин 0,2 - 0,7, де похибка вимірювань буде мінімальною.
Визначення концентрації досліджуваного розчину Cx здійснюють за градуювальним графіком. Для його побудування вимірюють оптичні густини серії стандартних розчинів досліджуваної речовини відносно розчину порівняння з концентрацією C0. Розрахунок Cx можна зробити також за формулою:
Cx = Dx ·F + C0,
F – аналітичний фактор, який розраховують наступним чином: F = (Cx - C0) / D0, вимірюють оптичні густини ряду стандартних розчинів досліджуваної речовини відносно розчину порівняння з концентрацією C0; при цьому використовують середню величину F.
Екстракційно-фотометричний метод побудований на поєднанні екстракції досліджуваної речовини з подальшим її фотометричним визначенням. Метод дозволяє визначати малі кількості одних речовин у присутності великих кількостей інших. Цим методом часто визначають малі кількості домішок. При цьому метод дозволяє не тільки виділити домішки, а також концентрувати їх.