Лабораторна робота №17

Тема: Анатомічна будова стебла трав’янистих і дерев’янистих рослин.

Мета: Ознайомитись із первинною будовою стебла, перехідним типом та різними типами вторинної будови.

Основні відомості

Первинна і вторинна будова стебла трав'янистих рослин. З первинних меристем конуса наростання формується первинна будова стебла рослин. На рівні зачаткових листків закладається прокамбій, який формує первинні флоему і ксилему. Зовні від прокамбію з основної меристеми формується первинна кора, всередині — центральний циліндр. Поверхневий шар клітин конуса наростання диференціюється в епідерму. Так, у результаті діяльності первинних меристем виникає первинна будова. У первинній корі розрізняють епідерму, коленхіму, паренхіму кори і ендодерму — внутрішній шар первинної кори. У центральному циліндрі — перицикл (меристематичну тканину), флоему (провідну тканину, по якій рухаються органічні речовини вниз по стеблу), ксилему (провідну тканину, по якій рухається вода з мінеральними речовинами по стеблу вгору), серцевину (паренхімну тканину, в якій відкладаються поживні речовини). Прокамбій у пучках трав'янистих однорічних рослин припиняє свою роботу і не утворює камбію, у зв'язку з чим пучки складаються з провідних елементів первинної будови (рис. 143.) [4].

У багаторічних трав'янистих та деяких однорічних рослин у центральному циліндрі між первинною флоемою і первинною ксилемою закладається пучковий камбій, який у відцентровому напрямку формує вторинну флоему, а доцентровому — ксилему. З паренхіми серцевинних променів між провідними пучками в тангенціальному напрямку закладається міжпучковий камбій. Розростаючись, він з'єднується з пучковим, утворюючи суцільне камбіальне кільце, наприклад у соняшника (Helianthus annuus). У таких рослин, як гарбуз (Cucurbita), чистотіл (Chelidonium), хвилівник (Aristolochia) тощо, за вторинної будови зберігається пучкове розташування провідних тканин. Тут пучковий камбій також дає початок флоемі і ксилемі, а міжпучковий лише паренхімі, яка утворює серцевинні промені. В анатомічній будові стебла трав'янистих дводольних рослин розрізняють: епідерму, первинну кору, центральний циліндр, серцевину. Основними елементами центральної частини стебла є відкриті провідні пучки і добре розвинута великоклітинна паренхіма широких серцевинних променів. Саме тому індивідуальні провідні пучки не можуть зблизитись і залишаються розмежованими протягом усього онтогенезу рослин. Здатність переходити до вторинної будови та ступінь вторинного потовщення у трав'янистих рослин різні залежно від індивідуальних особливостей та умов зростання [4].

Анатомічна будова стебла багаторічних деревних рослин.Ці рослини мають характерний безпучковий тип будови стебла. У багаторічних деревних рослин надземні частини залишаються живими тривалий час, їх постійний розвиток зумовлюється наявністю меристемних тканин — камбію і фелогену, які й визначають особливості будови їх стебла. Камбій забезпечує наростання вторинних флоеми і ксилеми, а фелоген — корку і фелодерми, тобто наростання об'єму стовбура і його захист. Чудово ілюструє безпучковий тип будови стебла деревних рослин гілка липи (рис. 148). У структурі стебла липи виділяються ділянки неоднорідні за своїм генезисом, віком і анатомічною будовою. Тому в анатомічній будові стебла виділяють такі блоки тканин: І — перидерму, II — первинну кору, III — вторинну кору, IV — камбій, V — вторинну ксилему, VI — первинну ксилему, VII — серцевину [4].

І. Перидерма. Молоді стебла покриті одношаровим епідермісом з кутикулою. Але епідерміс не довговічний і вже в кінці літа замість нього з'являється корок. Виникнення корку зумовлене діяльністю фелогену, що утворився в субепідермальній тканині. Його клітини відчленовують до периферії корок, до центру — фелодерму. На гілках 2 - 5-річного віку корок замінюється кіркою як більш надійною захисною тканиною. В сукупності корок, фелоген і фелодерма утворюють перший блок тканин в структурі стебла липи.

II. Первинна кора. Вона утворює другий блок тканин у стеблі і залягає під епідермісом молодої гілки. Зовнішню частину її складає 2-5-шарова пластинчаста коленхіма, клітини якої заповнені протопластом з хлоропластами. Хлоропласти містить і паренхіма первинної кори, яка утворена великими, витягнутими в горизонтальному напрямі, клітинами. Нерідко вони є місцем відкладання в запас поживних речовин. Деякі клітини містять друзи. Внутрішній шар клітин створює крохмаленосна піхва із запасним крохмалем, який збалансовує наростання зовнішніх і внутрішніх тканин.

III. Вторинна кора. За крохмаленосною піхвою починається центральний циліндр. Зовнішній шар його — перицикл, який над ділянками вторинної флоеми утворює склеренхіму із здерев'янілими оболонками. Глибше розміщена вторинна кора, або флоема. За походженням вона є продуктом життєдіяльності камбію. Протягом тривалого життя рослини відкладається потужна вторинна флоема у вигляді трапецієподібних ділянок. За своєю природою вона неоднорідна і складається із твердої та м'якої флоеми. Тверда флоема утворюється луб'яними волокнами, оболонки яких частково дерев'яніють. Луб'яні волокна відзначаються високою міцністю і здатні витримувати великі навантаження на згинанні і в поєднанні з внутрішніми механічними тканинами забезпечують високу міцність стебла деревних рослин.

М'яка флоема складається з ситоподібних трубок, клітин-супутниць і флоемної паренхіми. По ситоподібних трубках від листків до місць споживання і відкладання в запас по низхідній течії переміщуються поживні речовини. У флоемній паренхімі на зиму відкладаються запасні поживні речовини.

Тверда і м'яка флоеми чергуються між собою, але їх відкладання не відповідає річним приростам, бо протягом року виникає по кілька шарів.

Трапецієподібні ділянки вторинної флоеми розділяють частини первинних серцевинних променів. Первинними називають такі серцевинні промені, які пронизують тканини стебла від флоеми до серцевини. По них переміщуються поживні речовини в горизонтальному напрямі.

IV Камбій. У багаторічних деревних рослин камбій має вигляд суцільного кільця подільних клітин. Діляться вони тангентально: материнська клітина утворює дві дочірні, одна з яких залишається і функціонує як твірна, а інша спеціалізується як елемент ксилеми або флоеми. Так працює камбій протягом вегетації, оскільки клітини відкладаються радіальними рядами, то з наростанням маси деревини, а її виникає більше, ніж флоеми, то час від часу камбіальні клітини діляться радіально або сквозним способом, вклинюючись між сусідні клітини, і розширюють кільце камбію. Специфікою камбію є те, що морфологічно та генетично однорідні його клітини утворюють чисельні неоднорідні елементи вторинної ксилеми і вторинної флоеми, які поєднуючись з клітинами інших блоків тканин в єдину систему, забезпечують існування і стійкість такої складної і довготривалої споруди, якою є деревна рослина.

До центру камбій відкладає тільки вторинну ксилему або деревину. Основну масу її становлять судини і трахеїди, які є провідними елементами і лише частково виконують механічну функцію. Це, звичайно, досконалі драбинчасті й пористі судини. В центрі містяться також спіральні і кільчасті судини як залишки первинної ксилеми [4].

V. Вторинна ксилема. Механічна тканина ксилеми представлена лібриформом (деревинними волокнами). Його клітини прозенхімні з дуже потовщеними здерев'янілими оболонками. Наявність в стеблі значної кількості лібриформу зумовлює твердість порід, міцність і високі паливні якості деревини.

До ксилеми входить і основна деревинна паренхіма, яка рівномірно розподіляється між іншими елементами (дифузно) або навколо трахеїд чи судин (вазицентрично). Вона відзначається частковим здерев'янінням клітин і зберігає живий вміст, є місцем запасання поживних речовин.

У ксилемі містяться вторинні серцевинні промені, які виникають одночасно з наростанням деревини. Ці промені не досягають серцевини, губляться в ксилемі.

Отже, ксилема складається з провідних, механічних і основних тканин, щільність яких різна в окремих видів рослин.

Особливістю камбію багаторічних деревних рослин є не тільки періодичність, але й ритмічність його роботи. Особливо інтенсивно він ділиться весною і відкладає тонкостінні, великопористі, драбинчасті і пористі судини. Утворення значної кількості цих судин навесні забезпечує приплив великої кількості води і розчинених в ній поживних речовин до бруньок і листків, що розвиваються. Цю частину ксилеми називають весняною деревиною. Вона має пухку консистенцію.

У другій половині літа активність камбію послаблюється і він відчленовує товстостінні дрібнопористі елементи. Більша частина з них належить трахеїдам, які тут виконують не стільки провідну, скільки механічну функцію. Ця частина ксилеми щільна і називається осінньою деревиною.

Відкладена протягом року ксилема включає весняну й осінню і утворює річне кільце деревини. Оскільки ж осіння деревина минулого року і весняна поточного чітко різняться, то за річними кільцями можна визначити вік рослини.

VI. Первинна ксилема. Внутрішнє кільце деревини складає первинна ксилема, яка лише частково зберігається у вигляді кільчастих і спіральних судин та здавленої, недіяльної ксилемної паренхіми. З віком вона руйнується разом з прилеглою серцевиною і тоді в стовбурі виникає дупло.

VII. Серцевина. Центральну частину стебла займає серцевина. Клітини її великі, багатокутні, з тонкими оболонками, часто є місцем запасання поживних речовин. З віком вони руйнуються і посередині виникає порожнина, дупло.

З часом настають вікові зміни в стеблі деревних порід. На другий рік, наприклад, з'являється корок, а через деякий час — кірка, яка наростає за рахунок відкладання все нових шарів корку, а він в свою чергу закладається в глибших шарах первинної чи навіть вторинної кори. Ізольовані прошарком корку ділянки тканин, позбавлені доступу води і мінеральних поживних речовин, відмирають. В результаті щорічного наростання відмираючих тканин зростає потужність кірки. Під силою тиску наростаючої деревини в ній з'являються тріщини, через які внутрішні тканини сполучаються з навколишнім середовищем.

Зміни відбуваються і в деревині. На дев'ятий-десятий рік клітини деревини дуба в центрі стебла втрачають здатність проводити воду і поживні речовини, внаслідок затиловування судин. Тили нагромаджують дубильні речовини, ефірну олію, камеді. У вишні, клена, берези судини закупорюються мінеральними й органічними речовинами, в сосни заповнюються живицею. В результаті деревина змінюється, вона стає бурою чи коричневою. Таку деревину називають ядровою. Вона стійка проти пошкодження грибами і бактеріями, надає високої міцності рослинам.

Зовнішня частина деревини біла, продовжує функціонувати. Судини і трахеїди її не закупорюються і проводять воду та мінеральні солі. Таку деревину називають заболонною. У верби, липи, тополі деревина представлена здебільшого заболонною і тільки частково ядровою, оскільки більша частина останньої руйнується і стебло стає дуплистим.

Деревина широко використовується як будівельний матеріал, іде на виготовлення шпал, телеграфних стовпів, музичних інструментів, тари, паперу. Завдяки своєрідним візерункам внутрішньої структури при розпилах вона широко використовується в меблевій промисловості. Нагромаджений деревиною вміст камедей, дубильних речовин, ефірної олії, живиці, каучуку тощо широко застосовується в хімічній промисловості, а виготовлені з них продукти — в медицині, електротехніці, побуті тощо.

Еволюція стели. Стелою (гр. stela — стовп) називають всю систему тканин, що розміщуються в центральному циліндрі стебла. Вчення про стелу вперше було розроблено французьким ботаніком Ф. Ван Тигемом. З еволюційної точки зору це питання висвітлювалось у роботах Е.Ч. Джефрі, а також сучасними вченими. Стелярна теорія підтвердилась на основі вивчення сучасних і вимерлих папоротеподібних і голонасінних рослин. Найбільш давнім і примітивним типом стели є гаплостела (гр. haplos — простий і stela), або протостела. Гаплостела складається з тяжа ксилеми, оточеного шаром флоеми. Вона властива теломам риніофітів, а також сучасним плаунам та деяким папоротям. Із гаплостели розвинулась актиностела (гр. actis — промінь і stela), ксилема якої на поперечному зрізі має вигляд зірки, протоксилема закладається на кінцях променів екзархно. Актиностела також характерна для багатьох примітивних рослин [4].

Наступний етап — перехід до сифоностели (гр. siphon — трубка і stela), яка характеризується появою серцевини в центрі стебла; серцевина буває оточена суцільним кільцем провідних тканин. Вона характерна для вищих спорових та судинних рослин. У процесі дальшого розвитку паренхіма з ксилеми поширюється у флоемну частину, утворюючи серцевинні промені, які розділяють центральний циліндр на окремі групи, або провідні пучки. Сифоностела дає початок диктіостелі (гр. dictyon — сіточка і stela), яка характеризується тим, що провідні тканини розділяються паренхімою на окремі ділянки; вона властива папоротям.

Черговим етапом в еволюції стели є еустела, в якій провідні тканини розміщуються по колу, утворюючи окремі пучки, відокремлені один від одного серцевинними променями. Еустела характерна для насінних рослин.

Найвища ступінь паренхіматизації центрального циліндра, де провідні пучки розміщені безладно й ізольовані один від одного не серцевинними променями, а оточені паренхімою, це — атактостела (гр. а — заперечна частка, tactos — розміщення у порядку). Вона властива однодольним.

Хід роботи:

Поиск по сайту: