Загальні закономірності й теорії старіння

Геронтологія як наука про старість і старіння

ПЛАН

1. Основні поняття геронтології.

2. Загальні закономірності й теорії старіння.

3. Види старіння.

4. Історія розвитку геронтології як науки.

Вступ. Старість – дуже важкий період в житті людини, а демографічне старіння вимагає від суспільства все більших фінансових витрат й інших матеріальних ресурсів на обслуговування цієї вікової категорії населення. Суспільство повинно взяти на себе вирішення всіх проблем, пов’язаних з комплексом захисту і соціального обслуговування та забезпечення літніх й старих людей.

Старіння населення є однієї з глобальних проблем сучасного світу. Відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я до літнього віку відноситься населення у віці від 60 до 74 р., до старого — від 75 до 89 років, а до довгожителів — 90 років і більше. Соціологи називають ці періоди людського життя «третім віком», і демографи вводять поняття «третього» (60-75 років) і «четвертого» (понад 75 років) віків.

Соціальна геронтологія на сучасному етапі відчуває потребу у:

- теоретичній систематизації, яка б дозволила обґрунтувати феномен старіння у всіх його аспектах;

- навчанні професіоналів, здатних розробляти і виконувати державні програми стосовно населення літнього і старого віку, а також проводити політику соціального захисту осіб цієї вікової категорії.

Метою курсу є ознайомлення майбутніх спеціалістів:

- з біосоціальною сутністю старіння і старості;

- зі старінням населення як демографічним процесом у всіх його соціальних наслідках;

- з соціальними, психологічними, медичними проблемами літнього і старого віку;

- з особливостями адаптації до пенсійного періоду життя;

- з можливостями трудової діяльності людини в літньому віці;

- з основами догляду за безпомічними старими людьми, а також іншими соціально-психологічними, морально-етичними проблемами.

Це дозволить майбутнім спеціалістам уникнути негативних моментів у практичній діяльності з даною групою населення.

Основні поняття геронтології.

Геронтологія – (з грец. мови геронтос – старіння і логос – наука) – це наука про старість і старіння, що вивчає процеси старіння із загальнобіологічних позицій, а також досліджує суть старості та вплив її приходу на людину і суспільство.

Необхідно чітко розрізняти поняття старіння і старість. Старість – закономірно наступаючий заключний період вікового індивідуального розвитку. Старіння – це руйнівний процес, що призводить до зниження фізіологічних функцій організму. Старіння представляє собою постійно розвиваючі і незворотні зміни структур і функцій живої системи. Старіння – це перш за все функція часу, його не можна зупинити. Старість і смерть – неминучі.

Старіння – процес суперечливого розвитку живих клітин від моменту зародження життя до його закінчення. Припущення, що потенційно безсмертні мікроорганізми, позбавлені наукової цінності життя планети як ціле – безмежне, можливостям її розвитку немає меж, але життя в рамках індивідуального існування, обмеженого в часі, не володіє цими властивостями. Для етапу індивідуального розвитку життєві програми запрограмовані, включаючи старіння і закінчення життя-смерть.

Основні поняття геронтології – вік, старіння, старість, довголіття, безсмертя – відображають людські уявлення про життєві процеси, об’єктивні закони життя, а також сильне бажання жити довго.

Загальні закономірності й теорії старіння.

Закономірності – це стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі суттєві зв’язки у даному явищі.

Старіння пов’язане зі змінами, що проходять на всіх рівнях організації життєвої матерії. Закономірні вікові зміни організму називають гомеорезом. Визначення гомеореза дозволяє прогнозувати темп старіння – природний, прихований чи повільний.

Існує дві традиційні точки зору на причини розвитку старіння (закономірності):

1. Старіння – генетично запрограмований процес, результат закономірної реалізації програми, закладеної у генетичному апараті.

2. Старіння – результат руйнування організму, викликаний різними факторами, дія яких повторюється і накопичується на протязі всього життя.

Відомий геронтолог В.В. Фролькис писав, що кожна людина легко може визначити відмінність між молодим і старим, але ніхто не може дати вичерпну наукову характеристику суті старіння і механізмів її розвитку. Вчений А. Комфорт підкреслював, що ні одна із висунутих гіпотез не в змозі пояснити старіння.

У даний час існує більш як 200 різних теорій процесу старіння. До прикладу:

1. Вихідною позицією представників так званої теорії зношування є: живі системи старіють під впливом інтенсивних життєвих процесів, а старіння прискорюється чи сповільнюється за законами фізики в залежності від динаміки процесів на рівні клітини, тканин, цілого організму. Вчені цієї теорії доводили, що всі індивіди в популяції мають приблизно однакову тривалість життя, але її межа визначається темпом зношування, при цьому тривалість життя залежить від середньої величини витраченої енергії на 1 кг маси індивіда.

2. Теорія витрачення “життєвої” енергії в клітинах. Представники цієї теорії старіння (М. Бергер) вважають, що кожний організм отримує у спадщину визначену кількість “життєвого фермента”, який з часом витрачається, що наближує організм до смерті.

3. Математична модель старіння і старості дозволила досліджувати старість як закономірні, математичні вимірювані явища, що протікають з поступовим збільшенням захворювань і ймовірності смерті.

4. Інтоксикаційні теорії старіння. В кінці XIX ст. Ч. Бухард висунув положення “Кожен організм є лабораторією для токсинів”. Вчені вважають, що старіння представляє собою процес самоінтоксикації в результаті збільшення рівня токсинів у клітині.

5. Теорію дисгармонії представляє концепція внутрішніх протиріч, згідно якої старіння є результатом порушення можливості оновлення клітини.

6. Існує концепція, яка пояснює старіння впливом біофізичних факторів на генетичний апарат клітин і накопичення радіоактивних речовин. Висока концентрація радіоактивних елементів порушує обмінні процеси і викликає процеси старіння в клітині.

Окрім вище перелічених теорій виділяють ще молекулярні, клітинні та нейрогуморальні механізми старіння.

Суть молекулярних і клітинних механізмів старіння полягає у:

1. порушенні генетичного апарату клітин, програми біосинтезу білка (з віком накопичуються помилки в генетичній інформації, що призводить до появи “дефектних” білків).

2. порушення клітинної біоенергетики.

3. зменшення клітинної маси (відмирання певної частини клітин призводить до того, що на інші клітини випадає велике навантаження, що сприяє їх гіперфункції; викликає старіння).

4. цитоморфологічні зміни (в клітинах, які не діляться накопичуються продукти їх життєдіяльності, що сприяє старінню).

5. функціональні зміни:

- зниження здатності нейронів відтворювати інформацію;

- знижується функція секреторних клітин – синтезувати і виділяти речовини;

- зниження рівня працездатності, та ін.

6. послідовність і закономірність старіння клітин різних типів. Первинне старіння властиве клітинам, що не діляться. Ділення клітин звільнює її від грубих вікових змін. Вважається, що є межа числа ділення клітин, який визначає час життя клітинної популяції і обумовлює старіння.

Теорія старіння, розроблена В. В. Фролькисом. Згідно його вчення, старіння організму пов’язане перш за все з порушення механізмів саморегуляції і процесів переробки і передачі інформації на різних рівнях життєдіяльності. В даний час, на думку вченого, важливі прояви старіння організму є результатом вікових змін мозку.

На думку болгарського геронтолога Г. Стойнева, найбільш близькі до істини теорії і концепції, які представляють старіння як біосоціальні явища, на динаміку яких впливають генетичні, соціальні, економічні фактори.

По суті, кожна із вказаних характеристик старіння є функцією часу, що представляє конкретний вид і форму хронопатології інволюційного процесу.

Види старіння.

Одна із основоположних проблем геронтології полягає в наступному: яким слід вважати процес старіння – нормальним, фізіологічним чи хворобливим, патологічним? Це питання дискутується давно. Римський філософ Теренцій Публій вперше висловив думку, що “старість є хвороба”, а Сенека підкреслив, що старість – “невиліковна хвороба”. Гален був переконаний, що старість – це не хвороба, а особливий стан організму і в той же час це не здоров’я, характерне для молодості. Він розміщував старість на півдорозі між хворобою і здоров’ям. Френсіс Бекон вважав, що старість представляє собою хворобу і її треба лікувати.

І. В. Давидовський вважав, що старість може бути ранньою або пізньою виключно з біологічних причин, але як правило, завжди своєчасною, і тільки смерть завжди завчасна.

Види старіння:

Природнє (фізіологічне, нормальне) старіння характеризується визначеним типом і послідовністю вікових змін, що відповідають біологічним, адаптаційно-регулятивним можливостям даної людської популяції.

Сповільнене (ретардіроване) старіння відмічається більш повільним, темпом вікових змін. Проявом цього типу старіння є феномен довголіття.

Передчасне (патологічне, прискорене) старіння характеризується раннім розвитком вікових змін чи більш вираженим їх проявом в цей чи інший віковий період.

Даний процес обумовлений як впливом факторів зовнішнього середовища (кліматичних, професійних, соціально-економічних, екологічних, побутових та ін.), так і дією різних, особливо хронічних, захворювань на функції визначених систем і органів людського організму.

Передчасне старіння виявляється на 4-5-му десятилітті, це одна із причин ранньої дезадаптації, обмеження інтересів, незадоволення життям, дестабілізації особистості. На даному етапі важливим завданням геронтології є не тільки будь-яким чином продовжити життя, скільки навчитися своєчасно розпізнавати суттєві ознаки старіння і, головне, контролювати їх розвиток.

Поиск по сайту: