 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
Суспільство і культураСтр 1 из 2Следующая ⇒
Зміст
Класифікація
Дорослі У людей віком від 18 років артеріальна гіпертензія визначається як показник систолічного та/або діастолічного артеріального тиску постійно вищий, ніж прийняте нормальне значення (на даний час 139 мм рт.ст. систолічного тиску, 89 мм рт.ст. діастолічного тиску: див таблицю — Класифікація (JNC7)). Якщо вимірювання отримані на основі 24-годинного амбулаторного спостереження або вимірювання в домашніх умовах, використовуються більш низькі порогові значення (135 мм рт.ст. систолічного і 85 мм рт.ст. діастолічного тиску).[3] У нещодавніх міжнародних рекомендаціях з гіпертензії також встановлені категорії нижче гіпертонічного діапазону для того, щоб підкреслити різні варіанти ризику при більш високому тиску крові в межах норми. У класифікації JNC7 (2003)[2] термін "предгіпертензія" визначається як артеріальний тиск у межах 120–139 мм рт.ст. систолічного та/або 80-89 мм рт.ст. діастолічного тиску, в той час як у рекомендаціях ESH-ESC (2007)[4] and BHS IV (2004)[5] визначаються категорії оптимального, нормального і вищого від норми тиску для поділу показників тиску нижчих від 140 мм рт.ст. систолічного тиску і 90 мм рт.ст. діастолічного тиску. Гіпертензія також поділяється наступним чином: JNC7 розрізняє гіпертензію I стадії, гіпертензію II стадії та ізольовану систолічну артеріальну гіпертензію. Ізольована систолічна артеріальна гіпертензія означає підвищений систолічний тиск при нормальному діастолічному тиску і є більш розповсюдженою у літніх людей.[2] У рекомендаціях ESH-ESC (2007)[4] та BHS IV (2004) [5] гіпертензія третьої стадії (III стадії) визначається як систолічний артеріальний тиск, що перевищує 179 мм рт.ст. або діастолічний тиск понад 109 мм рт.ст. За іншими авторитерними джерелами, АГ ІІІ стадії визначається тоді, коли підвищення артеріального тиску призвело до ураження органів-мішеней з наявністю об'єктивних ознах їх ураження та порушенням їх функції: з боку серця - інфаркт міокарду, хронічна серцева недостатність ІІА стадії або вище; з боку нирок - хронічна ниркова недостатність з рівнем креатиніну не нижче 133 мкмоль/л у чоловіків, 124 мкмоль/л у жінок; з боку головного мозку - перенесений мозковий інсульт або транзиторне порушення мозкового кровообігу (транзиторна ішемічна атака), перенесена гостра гіпертензивна енцефалопатія або наявність хронічної гіпертензивної енцефалопатії з деменцією[6]. Гіпертензія відноситься до категорії "стійких" якщо ліки не призводять до зниження артеріального тиску до нормального рівня.[2] Новонароджені та грудні діти Гіпертензія у новонароджених є нечастим явищем і зустрічається приблизно у 0,2–3% новонароджених. Артеріальний тиск не вимірюється зазвичай у здорових новонароджених.[7] АГ є більш поширеною в групах новонароджених з високим ризиком. Необхідно прийняти до уваги цілий ряд факторів, таких як гестаційний вік, постконцептуальний вік і маса тіла при народженні при прийнятті рішення про те, чи кров'яний тиск у новонародженого є нормальним.[7] Діти і підлітки АГ зустрічається досить часто у дітей та підлітків (у 2–9% в залежності від віку, статі та етнічної приналежності)[8] і пов'язана з довгостроковими ризиками нездоров'я.[9] На даний час рекомендується вимірювати кров'яний тиск у дітей старше трьох років підчас кожного звичайного медичного огляду та профілактичних оглядів. Високий кров'яний тиск має бути підтверджений під час повторних відвідувань лікаря перед тим, як дитині поставлять діагноз "артеріальна гіпертензія".[9] Артеріальний тиск підвищується з віком у дитинстві, й у дітей АГ визначається як середній систолічний або діастолічний артеріальний тиск, який підчас трьох або більше вимірювань дорівнював або перевищував 95-й процентиль для відповідної статі, віку та зросту дитини. Предгіпертензія у дітей визначається як середній систолічний або діастолічний артеріальний тиск, що перевищує або дорівнює 90-му процентилю, але є меншим, ніж 95-й процентиль.[9] У підлітків пропонується діагностувати та класифікувати гіпертензію та предгіпертензію за дорослими критеріями.[9] Ознаки та симптоми АГ рідко виявляється через які-небудь симптоми; її виявляють, як правило, підчас обстеження, або при зверненні по медичну допомогу з приводу проблем зі здоров'ям, не пов'язаних з АГ. Деякі люди з високим кров'яним тиском скаржаться на головний біль (особливо у потиличній частині голови і в першій половині дня), а також на млість, запаморочення, дзвін у вухах (дзижчання або шипіння у вухах), погіршення зору і епізоди непритомності.[10] Підчас медичного огляду АГможна запідозрити при виявленні гіпертензивної ретинопатії підчас обстеження очного дна у задній частині ока за допомогою офтальмоскопії.[11] Традиційно тяжкість змін гіпертензивної ретинопатії оцінюється за шкалою від I до IV, хоча більш легкі види може бути важко відрізнити один від одного.[11] Результати офтальмоскопії можуть також вказувати на те, як довго людина була гіпертоніком.[10] Вторинна гіпертензія Деякі додаткові ознаки і симптоми можуть вказувати на вторинну гіпертензію, викликану причинами, які може бути діагностовано та усунуто. Зокрема, це захворювання нирок або ендокринні захворювання. Наприклад, ожиріння грудної клітки і живота, порушення толерантності до глюкози, місяцеподібне лице, "бичачий горб" і багряні стрії свідчать про синдром Кушинга. [12] Захворювання щитовидної залози та акромегалія також можуть привести до АГ і мають характерні симптоми та ознаки.[12] Судинний шум у верхньопоперековій ділянці може вказувати на стеноз ниркової артерії (звуження артерій, що постачають нирки). Зниження артеріального тиску в ногах або затримка чи відсутність пульсу у стегновій артерії може вказувати на коарктацію аорти (анатомічне звуження аорти). АГ, що коливається в широких межах і супроводжується головними болями, серцебиттям, блідістю та потінням, має викликати підозру щодо феохромоцитоми.[12] Гіпертензивні кризи Значне підвищення кров'яного тиску (до значення, що дорівнює або перевищує 180 систолічного тиску та/або 100 діастолічного тиску з симптомами ураження органів-мішеней, яке ще іноді називають злоякісною або прогресуючою гіпертензією) називають "гіпертензивним кризом". Артеріальний тиск вище цих рівнів вказує на високий ризик ускладнень. Люди з артеріальним тиском у цьому діапазоні можуть не мати ніяких симптомів, але зазвичай частіше повідомляють про головний біль (22% випадків)[13] і запаморочення, ніж загальна популяція.[10] Інші симптоми гіпертензивного кризу можуть включати в себе погіршення зору або задишку у зв'язку із серцевою недостатністю чи загальне погане почуття нездужання у зв'язку із нирковою недостатністю.[12] Відомо, що більшість людей з гіпертензивним кризом мають підвищений кров'яний тиск, але додаткові чинники можуть призвести до його різкого зростання.[14] "Ускладнений гіпертензивний криз", який раніше називався "злоякісна гіпертензія», виникає, коли є докази прямого ушкодження одного або декількох органів в результаті сильно підвищеного кров'яного тиску. Це ушкодження може включати в себе гіпертензивну енцефалопатію, викликану набряком і дисфункцією мозку, і характеризується головними болями і зміненим рівнем свідомості (сплутаність свідомості та сонливість). Набряк сітківки і фундальний крововилив та ексудати є ще однією ознакою ураження органів-мішеней. Біль у грудях може вказувати на пошкодження серцевого м'яза (яке може прогресувати до інфаркту міокарда), а іноді й до розриву аорти, розриву внутрішньої стінки аорти. Задишка, кашель і відходження закривавленого мокротиння є характерними ознаками набряку легенів. Це захворювання є набряком тканини легенів у зв'язку із лівошлуночковою недостатностю, нездатністю лівого шлуночка серця адекватно перекачувати кров з легенів до артеріальної системи великого кола кровообігу.[14] Швидке погіршення функції нирок (гостре ушкодження нирок) і мікроангіопатична гемолітична анемія (руйнування клітин крові) можуть також мати місце.[14] У таких ситуаціях необхідне швидке зниження артеріального тиску для того, щоб зупинити тривале ушкодження органу.[14] З іншого боку, немає жодних доказів того, що артеріальний тиск має бути швидко знижений при гіпертензивних кризах, коли немає доказів ураження органів-мішеней. Надто стрімке зниження артеріального тиску також має певні ризики.[12] При гострих гіпертензивних кризах показане застосування пероральних препаратів для поступового зниження кров'яного тиску протягом 24–48 годин.[14] Вагітність АГ спостерігається у 8–10% вагітних.[12] Більшість жінок з гіпертензією під час вагітності мають передіснуючу первинну артеріальну гіпертензію. Високий кров’яний тиск під час вагітності може бути першою ознакою прееклампсії, серйозного захворювання другої половини вагітності та перших тижнів післяпологового періоду.[12] Діагноз прееклампсії включає підвищений кров’яний тиск та наявність білків у сечі.[12] Прееклампсія спостерігається приблизно у 5% вагітних та є причиною приблизно 16% усіх материнських смертей в усьому світі.[12] Прееклампсія також подвоює ризик смерті немовляти.[12] Зазвичай це захворювання протікає без симптомів, але його можна виявити при проходженні регулярного медичного обстеження. Серед основних симптомів преекламспії: головний біль, порушення зору (часте "блимання"), блювота, епігастральний біль та набряки (опухання). Іноді прееклампсія може переходити у небезпечну для життя хворобу під назвою еклампсія. Еклампсія – це гіпертензивний криз, який має ряд важких ускладнень. Серед таких ускладнень: ризик втрати зору, набряк мозку, судоми, ниркова недостатність, набряк легень та синдром дисимінованого внутрішньосудинного згортання крові (порушення згортання крові).[12][15] Немовлята та діти Затримка розвитку, напади, подразливість, слабкість та ускладнене дихання[16] можуть бути пов’язаними з гіпертензією у новонароджених та немовлят. У більш старших немовлят та дітей гіпертензія може викликати головний біль, безпричинну подразливість, перевтому, затримку розвитку, затуманений зір, носову кровотечу та параліч лицевого нерву.[7][16] Ускладнення Докладніше: Complications of hypertension
Малюнок, який ілюструє основні ускладнення внаслідок постійно високого кров’яного тиску. Гіпертензія є найбільш значним фактором ризику передчасної смерті в усьому світі, який можна попередити.[17] Вона підвищує ризик ішемічної хвороби серця ,[18] інсультів,[12] захворювання периферичних судин[19] та інших серцево-судинних захворювань, включаючи серцеву недостатність, аневризму аорти, поширений атеросклероз та тромбоемболію легеневої артерії.[12] Гіпертензія також є фактором ризику для розвитку когнітивних порушень, деменції та хронічного захворювання нирок.[12] Інші ускладнення:
Причина Первинна гіпертензія Первинна (ессенціальна) артеріальна гіпертензія (власне гіпертонічна хвороба) – це найбільш розповсюджена форма гіпертензії, яка становить майже 90–95% усіх випадків артеріальної гіпертензії.[1] У людей майже з усіх верств суспільства кров’яний тиск з віком підвищується, і ризик виникнення захворювань на фоні гіпертензії стає більш значним.[21] Гіпертензія виникає внаслідок складної взаємодії генів та навколишніх факторів. Були знайдені численні загальні гени, які мають незначний вплив на кров’яний тиск, [22] а також деякі рідкісні гени, які у значній мірі впливають на кров'яний тиск, [23] однак генетична сторона гіпертензії досі недостатньо вивчена. На кров’яний тиск також впливають деякі навколишні фактори. Фактори способу життя, які знижують кров’яний тиск: дієтичне харчування зі зменшеним вмістом солі,[24] споживання більшої кількості фруктів та продуктів з низьким вмістом жирів (дієтологічний підхід до лікування гіпертензії (DASH-дієта)). Фізична активність,[25] втрата зайвої ваги[26] та зменшене вживання алкоголю також допомагають знизити кров’яний тиск.[27] Можлива роль інших факторів, таких як стрес,[25] вживання кофеїну[28] та дефіцит вітаміну D[29] досі не є чітко визначеною. Інсулінорезистентність, яка є розповсюдженим явищем при ожирінні та синдромі X (або метаболічному синдромі), також вважається одним з факторів, які сприяють гіпертензії.[30] Окрім того, недавні дослідження говорять про те, що деякі події у ранньому віці (наприклад, недоношення, паління під час вагітності та відсутність грудного вигодовування) також вважаються факторами ризику для розвитку ессенціальної гіпертензії у дорослих.[31] Однак механізми, які пов’язують ці типи впливу на гіпертонію у дорослих, залишаються невідомими.[31]. Дослідження на спонтанно гіпертензивних щурах (2012) виявили у якості причини гіпертензії запалення вазомоторного центру стовбура головного мозку [32] Вторинна гіпертензія Вторинна гіпертензія розвивається внаслідок відомих причин. Ниркові захворювання є найбільш розповсюдженою причиною вторинної гіпертензії.[12] До гіпертензії також можуть призвести захворювання ендокринної системи, такі як синдром Кушинга, гіпертиреоз, гіпотиреоз, акромегалія, синдром Конна, або гіперальдостеронізм, гіперпаратиреоз та феохромоцитома.[12][33] Серед інших причин вторинної гіпертензії: ожиріння, апное уві сні, вагітність, коарктація аорти, надмірне вживання алкоголю та деяких медичних препаратів, лікарських трав та заборонених наркотичних речовин.[12][34] Патофізіологія
Схема, яка пояснює фактори, що впливають на артеріальний тиск У більшості людей зі сталою ессенціальною (первинною) гіпертензією підвищений опір кровотоку (загальний периферичний опір судин) пояснює високий тиск у той час, як хвилинний серцевий викид залишається в межах норми.[35] Існують докази того, що деякі молоді люди з передгіпертензією або “транзиторною гіпертензією” мають високий хвилинний серцевий викид, прискорений серцевий ритм та загальний периферичний судинний опір (ЗПСО) у межах норми. Таке захворювання називається гіперкінетичною транзиторною гіпертензією.[36] У цих людей основні симптоми сталої ессенціальної гіпертензії розвиваються пізніше, оскільки з віком їхній серцевий викид зменшується, а периферичний опір судин підвищується.[36] Досі немає єдиної думки щодо того, чи такий хід розвитку є типовим для усіх людей, схильних до гіпертензії.[37] Підвищений периферичний опір судин при сталій гіпертензії, головним чином, пов’язаний зі структурним звуженням невеликих артерій та артеріол.[38] Зменшення кількості або щільності капілярів також впливає на периферичний опір.[39] Гіпертензію також пов’язують зі зниженням еластичності периферичних вен,[40] що може підвищити зворотній кровотік до серця, кінцевий кінцевий діастолічний тиск і в подальшому призвести до діастолічних порушень. Досі невідомо, чи впливає на сталу форму ессенціальної гіпертензії надмірне активне скорочення кровоносних судин.[41] Пульсовий тиск (різниця між систолічним та діастолічним кров’яним тиском) часто підвищений у літніх людей з гіпертензією. Подібна ситуація може призвести до надмірно високого систолічного тиску, однак при цьому діастолічний тиск може бути нормальним або навіть низьким. Таке захворювання називається ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією (ІСАГ).[42] Високий пульсовий тиск у літніх людей з гіпертензією або ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією пояснюється підвищеною артеріальною ригідністю, яка зазвичай супроводжує процес старіння та може погіршуватися через високий кров’яний тиск.[43] Стосовно механізмів, які впливають на підвищення опору артеріальної системи при гіпертензії, висувалося багато гіпотез. Найбільше свідчень було отримано для наступних причин:
Ці механізми не є взаємовиключними, скоріше вони певною мірою поєднуються у більшості випадків ессенціальної гіпертензії. Можна припустити, що ендотеліальна дисфункція (дисбаланс фізіологічних механізмів і біологічних речовин) та запалення судин також можуть сприяти підвищенню периферичного опору судин та ушкодженню судин при гіпертензії.[46][47] Діагностика
АГ діагностується, коли у пацієнта, що не приймає гіпотензивних лікарських засобів, постійно наявний високий кров'яний тиск (систолічний 140 мм. ртутного стовпчика та/або діастолічний 90 мм. ртутного стовпчика або вище). Для стандартного [3] діагностування необхідно зробити три окремі вимірювання сфігмоманометром з інтервалами в один місяць.[54] Первісна оцінка хворих на АГ включає в себе повний аналіз анамнезу та медичний огляд. За наявності 24-годинних моніторів артеріального тиску в амбулаторних умовах та домашніх вимірювачів артеріального тиску, необхідність уникнення неправильного діагностування пацієнтів з гіпертензією "білого халата" призвела до зміни протоколів. У Великобританії поточною рекомендованою практикою є подальше спостереження після одного єдиного підвищеного показника тиску, виміряного у клініці, шляхом вимірювання тиску в амбулаторних умовах. Подальше спостереження також може бути проведене шляхом відстеження артеріального тиску протягом семи днів у домашніх умовах, але таке спостереження вважається менш вдалим варіантом.[3] Одразу після встановлення діагнозу артеріальної гіпертензії лікарі намагаються визначити причину на основі факторів ризику та інших симптомів, якщо вони присутні. Вторинна гіпертензія частіше зустрічається у дітей предпубертатного віку й у більшості випадків викликана нирковою недостатністю. Первинна, або ессенціальна гіпертензія частіше зустрічається у підлітків і має декілька факторів ризику, включаючи ожиріння і сімейний анамнез гіпертензії.[55] Також можуть бути зроблені лабораторні аналізи, щоб виявити можливі причини вторинної гіпертензії й визначити, чи не завдала гіпертензія шкоди серцю, очам і ниркам (органам-мішеням). Проводяться додаткові дослідження на діабет та високий рівень холестерину, тому що ці стани здоров'я є факторами ризику для розвитку хвороб серця і, можливо, потребують лікування.[1] Креатинін сироватки крові вимірюється для визначення захворювання нирок, яке може бути причиною або результатом гіпертензії. Креатинін сироватки сам по собі може переоцінити швидкість клубочкової фільтрації. Останні рекомендації підтримують використання прогнозних рівнянь, таких як формула Модифікації дієти при захворюваннях нирок (MDRD) для оцінки швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ).[56] ШКФ може також надати вихідний показник функції нирок, що може бути використаний для відстеження побічних ефектів деяких антигіпертензивних препаратів на функцію нирок. Крім креатиніну для визначення фільтраційної здатності нирок рекомендовано використання цистатину C, рівень якого точніше відповідає ШКФ та не залежить від маси тіла, віку, статі, раси, характеру харчування пацієнта. Аналіз зразків сечі на білки також використовується в якості додаткового індикатора захворювання нирок. Електрокардіографія (ЕКГ) проводиться для виявлення свідчень того, що серце тривало перебуває під напругою від високого кров'яного тиску. ЕКГ може опосередковано показати потовщення серцевого м'яза (гіпертрофію міокарду лівого шлуночка) або те, чи зазнало серце незначних порушень, таких як безсимптомний серцевий напад. Рентгенографія грудної клітини або ехокардіографія можуть бути виконані для виявлення ознак збільшення розмірів серця, наявності анатомічних дефектів, що порушують нормальний тік крові або пошкодження серця.[12] Профілактика Число людей, які є гіпертоніками, але не усвідомлюють цього, є досить великим.[57] Заходи, що охоплюють все населення, є необхідними для того, щоб зменшити наслідки підвищеного артеріального тиску і звести до мінімуму необхідність терапії антигіпертензивними препаратами. Зміни в способі життя рекомендуються для зниження кров'яного тиску, перш ніж почати медикаментозну терапію. У рекомендаціях Британського товариства гіпертензії від 2004 року[57] було запропоновано такі зміни способу життя відповідно до рекомендацій, розроблених Національною освітньою програмою США з питань високого артеріального тиску від 2002 року[58] для первинної профілактики гіпертензії:
Дієва зміна способу життя може призвести до зниження артеріального тиску настільки ж, як і вживання одного антигіпертензивного препарату. Поєднанням двох або більше змін способу життя можна досягнути ще кращих результатів.[57] Лікування Зміни способу життя Перший тип лікування гіпертензії збігається з рекомендованими профілактичними змінами способу життя[59] і включає в себе зміни в раціоні харчування,[60] регулярні фізичні навантаження і зменшення маси тіла. Всі ці зміни продемонстрували значне зниження артеріального тиску у людей з гіпертензією.[61] Якщо тиск досить високий для того, щоб негайно призначити медикаменти, зміни способу життя все одно рекомендуються. Різні програми, спрямовані на зменшення психологічного стресу, такі як біологічний зворотній зв'язок, релаксація або медитація, рекламуються для зменшення гіпертензії. Тим не менш, наукові дослідження в цілому не свідчать про їхню ефективність через загальну низьку якість таких досліджень.[62][63][64] Зміни раціону харчування, наприклад дієта з низьким вмістом натрію, мають сприятливий вплив. Довгострокова (більше 4 тижнів) дієта з низьким вмістом натрію у людей європеоїдної раси є ефективною для зниження артеріального тиску як у людей, що страждають від гіпертензії, так і у людей із нормальним артеріальним тиском.[65]Крім того, дієта DASH — раціон харчування, багатий на горіхи, цільне зерно, рибу, птицю, фрукти та овочі, яку просуває Національний інститут серця, легенів і крові, — знижує артеріальний тиск. Головною особливістю цієї дієти є обмеження споживання натрію, хоча раціон також багатий на калій, магній, кальцій та білок.[66] Ліки Наразі є доступними декілька класів лікарських засобів для лікування гіпертензії, що спільно іменуються антигіпертензивними препаратами. Ризик серцево-судинних захворювань у людини (у тому числі ризик розвитку інфаркту міокарда та інсульту) і показники артеріального тиску враховуються при призначенні препаратів.[67] Якщо розпочато лікування препаратами, Сьомий об'єднаний національний комітет з питань високого кров'яного тиску Національного інституту серця, легенів і крові (JNC-7)[56] рекомендує лікареві слідкувати за реакцією на лікування та оцінювати будь-які несприятливі реакції, що виникають в результаті прийому ліків. Зниження АТ на 5 мм рт.ст. може зменшити ризик інсульту на 34% і ризик ішемічної хвороби серця на 21%. Зниження артеріального тиску також зменшує ймовірність деменції, серцевої недостатності та смертності від серцево-судинних захворювань.[68] Метою лікування має стати зниження артеріального тиску до рівня нижче 140/90 мм рт.ст. для більшості людей, і ще нижче для пацієнтів із цукровим діабетом або діагностованим захворюванням нирок. Деякі медики рекомендують утримання рівню нижче 120/80 мм рт.ст.[67][69] Якщо цільового рівню артеріального тиску не досягнуто, необхідне подальше лікування.[70] Рекомендації з вибору препарату і визначення найкращого лікування для різних підгруп змінювалися з плином часу, і в різних країнах є різними. Експерти не дійшли згоди щодо того, які ліки є найкращими.[71] Кокрановське співробітництво, Всесвітня організація охорони здоров'я і рекомендації лікарських асоціацій Сполучених Штатів рекомендують низькі дози сечогінних препаратів групи тіазидів у якості найкращого початкового лікування.[72][71] У рекомендаціях Великобританії підкреслена важливість блокаторів кальцієвих каналів (БКК) для людей старше 55 років або осіб африканського і латиноамериканського походження. У цих рекомендаціях рекомендовано застосування інгібіторів ангіотензин-перетворюючих ферментів (ІАПФ) в якості найкращої початкової терапії для молодих людей.[73] В Японії вважається доцільною терапія, що починається з будь-якого з наступних шести класів препаратів: БКК, інгібітори АПФ або блокатори рецепторів ангіотензину-2 (БРА), тіазидні діуретики, бета-блокатори та периферичні альфа-адреноблокатори. У Канаді всі ці препарати, крім альфа-адреноблокаторів, рекомендуються як можлива терапія першого вибору.[71] До препаратів першого ряду відносяться:
До препаратів другого ряду відносяться:
Комбінації препаратів Багатьом людям потрібно більше одного препарату для адекватного зниження артеріального тиску. Відповідно до рекомендацій JNC7[56] і рекомендацій ESH-ESC[4] бажано починати лікування двома препаратами, коли артеріальний тиск перевищує більше ніж на 20 мм рт.ст. цільовий систолічний або більше ніж на 10 мм рт.ст. цільовий діастолічний тиск. Найкращими комбінаціями є інгібітори ренін-ангіотензинової системи і блокатори кальцієвих каналів або інгібітори ренін-ангіотензинової системи й діуретики.[74] Прийнятні комбінації включають наступні:
Неприйнятними комбінаціями є:
Уникайте, по можливості, комбінацій ІАПФ або БРА, сечогінних і НПЗП (у тому числі селективних інгібіторів ЦОГ-2 і препаратів, що продаються без рецепту, таких як ібупрофен) у зв'язку з високим ризиком розвитку гострої ниркової недостатності. Це поєднання відоме під неофіційною назвою "потрійний удар", що вживається в австралійській літературі, присвяченій охороні здоров'я.[59] Продаються таблетки, що містять фіксовані комбінації двох класів препаратів. Хоча вони і зручні, їх краще вживати людям, яким прописані їхні окремі компоненти.[75] Такі комбіновані препарати мають перевагу при довготривалому лікуванні, оскільки зменшення кількості таблеток на добу підвищує комплаєнс (піддатливість) до лікування, зручніші для застосування, зменшують психологічний тиск від надмірної кількості медикаментів в умовах тривалого лікування. Люди похилого віку Лікування помірної або важкої гіпертензії знижує смертність і побічні ефекти з боку серцево-судинної системи у людей віком від 60 років.[76] У людей віком більше 80 років лікування, очевидно, не призводить до значного зниження загальної смертності, але знижує ризик серцево-судинних захворювань.[76] Рекомендований цільовий артеріальний тиск є нижчим 140/90 мм рт.ст., при цьому тіазидні діуретики є найкращими препаратами в Америці.[77] В переглянутих рекомендаціях Великобританії блокатори кальцієвих каналів названі найкращим методом лікування з цільовим показником тиску, виміряного у клінічних умовах, менше 150/90 мм рт.ст. або менше 145/85 мм рт.ст. артеріального тиску, виміряного відповідно в амбулаторних або домашніх умовах.[73] Стійка гіпертензія Стійка гіпертензія — це гіпертензія, яка залишається вище цільового рівня артеріального тиску, незважаючи на використання трьох антигіпертензивних препаратів, що належать до різних класів антигіпертензивних препаратів. Рекомендації з лікування стійкої гіпертензії були опубліковані у Великобританії[78] та США.[79] Захворюваність У 2000 році близько одного мільярда людей або близько 26% дорослого населення світу страждало від гіпертензії.[80] Вона була поширеною як в економічно розвинених країнах (333 мільйони), так і у країнах, що розвиваються (639 мільйонів).[80] Тим не менш, захворюваність істотно варіюється у різних регіонах з настільки низькими показниками як 3,4% (чоловіки) і 6,8% (жінки) в сільських районах Індії і настільки високими як 68,9% (чоловіки) і 72,5% (жінки) у Польщі.[81] У 1995 році за підрахунками близько 43 мільйонів людей в Сполучених Штатах мали гіпертензію або приймали антигіпертензивні препарати. Ця цифра складає майже 24% дорослого населення США.[82] Захворюваність на артеріальну гіпертензію в США зростала і досягла 29% у 2004 році.[83][84] У 2006 році від гіпертензії страждали 76 мільйонів дорослих американців (34% населення), з них у дорослих афроамериканського походження були одні з найвищих показників артеріальної гіпертензії у світі, що складали 44%.[85] Це захворювання частіше зустрічається у корінних американців і рідше у білих і американців мексиканського походження. Захворюваність зростає з віком, і переважає в південно-східній частині США. Артеріальна гіпертензія частіше зустрічається у чоловіків порівняно з жінками (хоча із настанням менопаузи ця різниця має тенденцію до зменшення), а також у людей з низьким соціально-економічним статусом.[1] Діти Кількість дітей із високим артеріальним тиском зростає.[86] Більшість випадків гіпертензії у дітей, особливо предпідліткового віку, є вторинними по відношенню до основного захворювання. Крім ожиріння, захворювання нирок є найбільш поширеною (60-70%) причиною гіпертензії у дітей. Підлітки, як правило, мають первинну або ессенціальну гіпертензію, на частку якої припадає 85-95% випадків.[87]
Історія
Зображення вен з роботи Гарві Exercitatio anatomica de motu cordis et sanguinis in animalibus (“Анатомічне дослідження руху серця і крові у живих істот") Сучасні уявлення про серцево-судинну систему почалися з роботи лікаря Вільяма Гарві (1578-1657). Гарві описав циркуляцію крові у своїй книзі De otu ordis ("Про рух серця і крові"). Англійський священик Стівен Гейлс вперше опублікував показники вимірювання артеріального тиску у 1733 році. [88][89] Описи гіпертензії як хвороби були надані, зокрема, Томасом Юнгом у 1808 році і Річардом Брайтом у 1836 році.[88] Першу доповідь про підвищений артеріальний тиск у людини без ознак захворювання нирок зробив Фредерік Акбар Магомед (1849-1884).[90] Однак, гіпертонія як нозологічна одиниця виникла у 1896 році після винаходу сфігмоманометра на основі манжети Сципіоном Ріва-Роччі у 1896 році..[91] Цей винахід дозволив проводити вимірювання артеріального тиску в клінічних умовах. У 1905 році Микола Коротков удосконалив техніку, описавши звуки Короткова, які звучали, коли артерії вислуховуються за допомогою стетоскопа в той час, як манжета сфігмоманометра поступово спускається.[89] У минулому лікування так званої "хвороби напруженого пульсу" полягало у зменшенні кількості крові кровопусканні або прикладанні п'явок.[88] Жовтий імператор Китаю, Корнелій Цельс, Гален та Гіппократ рекомендували кровопускання.[88] У XIX і XX століттях, перш ніж було винайдено ефективне медикаментозне лікування гіпертензії, застосовувалися три методи лікування; всі вони мали значну кількість побічних ефектів та, загалом, невисоку ефективність. Ці методи включали суворе обмеження натрію (наприклад, рисова дієта[88]), сімпатектомію (хірургічне видалення частини симпатичної нервової системи), і терапію пірогенними речовинами (ін'єкції речовини, які викликали лихоманку, з побічним зниженням артеріального тиску).[88][92] Перший хімічний препарат для лікування АГ, тіоціанат натрію, був використаний у 1900 році, але мав багато побічних ефектів і був непопулярний.[88] Деякі інші препарати були розроблені після Другої світової війни. Найбільш популярними і досить ефективними були хлорид тетраметіламмонію і його похідні гексаметоній, гідралазин та резерпін (на основі лікарської рослини "раувольфії зміїної). Основний прорив був досягнутий із відкриттям перших добре переносимих доступних пероральних препаратів. Першим з них був хлортіазид - перший тіазидний сечогінний препарат, який був розроблений на основі антимікробного засобу сульфаніламіду, і надійшов у продаж у 1958 році.[88][93] Він збільшував виділення солей, водночас запобігаючи накопиченню рідини. У рандомізованому контрольованому дослідженні, яке було організоване Департаментом у справах ветеранів США, порівнювався гідрохлортіазид у комбінації з резерпіном плюс гідралазин в порівнянні з плацебо. Дослідження було припинено достроково, оскільки ті, хто були у групі високого артеріального тиску і не отримував ліків, мали набагато більше ускладнень, ніж пацієнти, що отримували препарат, і було визнано неетичним позбавляти їх лікування. Дослідження тривало у людей з більш низьким артеріальним тиском і показало, що лікування, навіть у людей з м'якою артеріальною гіпертензією, знижує ризик серцево-судинної смерті більш ніж наполовину.[94] В 1975 році спеціальною премією Ласкера у сфері охорони здоров'я було нагороджено групу розробників хлортіазиду.[92] Результати цих досліджень дали поштовх кампаніям з охорони здоров'я для підвищення обізнаності громадськості про артеріальну гіпертензію і сприяння вимірюванню і лікуванню високого артеріального тиску. Ці заходи сприяли, принаймні частково, спостережуваному 50% падінню рівнів захворюваності на мозковий інсульт та ішемічну хворобу серця в період з 1972 по 1994 рік.[92] Суспільство і культура
Поиск по сайту: |
