Епоха бронзи (ІІ тис. до н.е.).Відкриття бронзи (сплаву олова і міді) та її поширення викликали принципові зміни в житті суспільства. Поліпшилася обробка землі, що сприяло подальшому вдосконаленню виробництва. Люди дістали можливість вести господарство однією сім'єю, в розпорядженні якої залишалися всі надлишки виробленого. Зароджувалася приватна власність, майнова диференціація. Значно розширився обмін і контакти між окремими районами. Почалися війни за оволодіння худобою, орною землею, металом. З'явилися військові керівники, виник культ вождя. Особливе ставлення до вождя як до героя зберігалося після його смерті. Саме в епоху металу входять у звичай великі поховальні споруди – кургани. Розміри курганів, кількість і якість речей, якими їх заповнювали, свідчать про статус вмерлого в суспільстві. Багато курганів епохи бронзи вивчено на території України.
Обробка металу вимагала великої майстерності і спеціалізації, тому ливарна справа, як і гончарна, а пізніше ткацька, стає самостійною галуззю. Одним з основних видів творчості стала художня обробка металів. Досить швидко людина оволоділа різними її видами: кування, лиття, карбування, гравіювання по металу. Виготовлялися найрізноманітніші металеві прикраси: браслети, каблучки, сережки, підвіски, бляшки, які нашивалися на одяг, пояси, пряжки. Особлива увага приділялася зброї. З'являються дрібні литі скульптурні зображення. Зміни в суспільному ладі підкреслює така обставина: жіночі зображення зникають, головним стає чоловічий образ. Подальшого розвитку набрала мегалітична архітектура.
Залізний вік.Для багатьох народів останній етап розвитку первісного ладу пов'язаний з появою заліза на початку I тисячоліття до н.е. Новий метал був міцнішим і значно поширенішим. Це дало змогу впроваджувати його у всі галузі виробництва, на відміну від бронзи, яку при виготовленні знарядь праці майже не використовували. Там, де раніше не виникла державність, залізний вік в суспільному ладі пов'язаний з “військовою демократією”. З'являється патріархальне рабство, міцнішають зв'язки між племенами (племінні союзи). Для цього часу характерні грабіжницькі війни. Вони сприяли розвитку військової техніки, військової організації, піднесенню військових керівників. Новим у розвитку мистецтва можна вважати появу спеціалізації, виділяються художники, співаки, розповідачі. Провідним видом творчості продовжує залишатися прикладне мистецтво.
Скіфська культура .З європейських культур залізного віку одна з найяскравіших і найбільш цікавих для нас – скіфська культура (VII ст. до н.е. – III ст. н.е.). Скіфська культура – це культура багатьох кочових, напівкочових і землеробських племен, які жили на широкому просторі Євразії – в Північному Причорномор'ї, на Кубані і на Алтаї. Збереглася велика кількість скіфських могильників і городищ. Багато відомостей про скіфів залишили античні автори, особливо Геродот. Опис скіфських племен є в одному з творів Гіппократа.
Скіфи–землероби отримували добрі врожаї пшениці, яка конкурувала на грецькому ринку з єгипетською. Високо цінувалися скіфські коні. У свою чергу, греки ввозили до Скіфії вино, кераміку, ювелірні вироби. Торгівля йшла через грецькі колонії: Ольвію (поблизу сучасного Миколаєва), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч) та інші.
За свідченням Геродота, у скіфів був звичай за межами свого поселення викладати великі горби з хмизу, а на їх верхівку ставити меч. Такій споруді поклонялися, а потім спалювали. Скіфи зводили курганні насипи значних розмірів, іноді завершуючи їх кам'яними скульптурами чоловіків-воїнів. На Полтавщині декілька десятків років ведуться розкопки так званого Більського городища, яке, на думку деяких авторитетних фахівців, є залишками столиці Скіфії – легендарного міста Гелон.
У похованнях скіфів знаходять чудові вироби прикладного мистецтва: прикраси, парадну зброю, кінську збрую, посуд. Всесвітню популярність отримала золота пектораль з кургану Товста могила на Дніпропетровщині. В орнаментах, дрібній пластиці, прикрасах побутових речей одне з головних місць займає тваринний світ, а саме: декоративні зображення тварин або окремих частин їх тіла (кіготь, дзьоб, голова). Такий напрям у прикладному мистецтві отримав назву “звіриний стиль”. Існували певні закономірності, наприклад, риба зображалася тільки на кінських налобниках. Це доводить, що зображення відігравали не тільки естетичну, але й магічну роль. Скіфський звіриний стиль має свої особливості, одна з яких – об'єднання реалізму з декоративними мотивами. Наприклад, на золотій прикрасі для щита з Костромського кургану на Кубані тіло оленя зображене реалістично, а роги – абсолютно неправдоподібної форми. Але композиційно виникає єдиний образ: завитки рогів, розташовані вздовж усієї спини тварини, підкреслюють легкість і стрімкість оленя.
Унікальні пам'ятки культури скіфського часу знайдені на Алтаї, в Пазирикських курганах. Завдяки кліматичним та геологічним особливостям вода, що потрапила у внутрішньокурганний зруб, замерзла, і таким чином збереглися вироби з дерева, шкіри, хутра, тканини. Археологи змогли навіть вивчити татуювання на тілі похованого вождя.
З появою сарматських племен скіфи були витіснені в Крим, де склалося державне утворення на чолі з царем Скілуром. Столицею став Неаполь Скіфський, який розташовувався на місці сучасного Симферополя. Загинуло місто у II ст. н.е., коли почастішали зіткнення з сарматами, а потім з готами.
20. Природа суспільство і культура
Суспільство, як філософське і наукове поняття, - явище досить пізнього періоду. Філософсько-теоретичний аналіз суспільства передбачає введення ряду категорій, що відіграють важливу роль у пізнанні соціальних процесів. На жаль, в дослідженнях суспільства не використовуються точні технічні прибори. При аналізі соціуму їх замінює сила абстракції. Відтворюючи за допомогою абстракції іде-ологізировану модель суспільства, філософи спираються на метод сходження від абстрактного до конкретного, де йде рух від загальних понять до більш конкретних. Характерна особливість науково-теоретичного аналізу полягає в тому, що основою досліджень є певна ідеалізована модель. В основі формування ідеальної моделі суспільства є деякі вихідні принципи. Реальне суспільство та його модель не є тотожними. Справа у тому, що ідеалізована модель суспільства не повністю співпадає з реальною історією і реальним суспільством. Теоретичний аналіз суспільства передбачає розгляд його як цілісного організму. Суспільство розуміється як продукт цілеспрямованої розумово організованої діяльності великих спільностей людей, об'єднаних не на основі спільності, а на основі загальних інтересів і угод. Суспільство є структурний або генетичний тип (рід, вид, сім'я) спілкування, що одночасно є і історичною цілісністю та також відносно самостійний елемент більшої цілісності. Трудове ставлення до природи, що створило ще з перших кроків історії людства природно-трудовий ритм життя (стародавні сільськогосподарські календарі), пройшло досить тривалий історичний шлях, щоб сформуватися в особисту структуру людських відносин - суспільство. Космос, поліс, імперія - поняття, що визначають єдність людей, їх особистий світ відносин, в якому жити. Тоді праця не мала значення специфічно-людського ставлення до природи. Праця - доля рабів, варварів, праця - мирське, тлінне заняття. Вперше про ідеал трудового життя у Європі згадали у кінці Середньовіччя (кінець XIV - початок XV ст.). Реабілітація праці і включення її до системи людських відносин саме і підготували формування поняття суспільства - друга природа, де праця обумовлений елемент, гідний виправдання гріховної природи людини. Праця перетворила природу у суспільство - особливу систему законів людського життя, відповідних перетворень природи. Наслідки науково-технічного прогресу згодом поставили проблему руйнівної діяльності людей відносно природи, а також і до природи самої людини. У XX ст. загострились екологічні проблеми, що охопили руйнування природного середовища, де живе людина, поставили людство перед фактом чисто цивілізаційних захворювань, зокрема ядерної катастрофи. Сучасне суспільство зустрілось з проблемою психічного здоров'я людини, її здатності адекватно реагувати на прискорення ритму життя, інформаційні перевантаження, на швидку зміну нормативних орієнтацій. Психологічна втома, моральна індиферентність, наростання маніакальних синдромів -симптоми, ознаки зіткнення природи і суспільної природи людини. Людина вимушена шукати всілякі компроміси, створювати зони комфортності людської психіки - психоаналітичні служби, релігійні общини тощо. Однією з компромісних форм нейтралізації суспільної природи людини у філософії XX ст. стало поняття культури. Поняття культура відверто і наполегливо Природа та культура ув,йшло у західноєвропейське мислення з концепцією Освальда Шпенглера про сучасне становище в сфері культури. У своїй відомій праці «Занепад Європи» Освальд Шпен-глер писав, що «замість безрадісної картини лінеарної всесвітньої історії, підтримувати яку можна лише закриваючи очі на переважаючу купу фактів, бачу справжній спектакль багатьох потужних культур, з першостворюваною силою розквітаючих з лону материнського ландшафту, до якого кожна з них суворо прив'язана всім ходом свого існування... Є розквітаючі і старіючі культури, народи, мови, істини, боги, ландшафти, як є молоді і старі дуби і пні, квіти, гілки і листя, але нема ніякого старіючого людства. Кожна культура має свої нові можливості відображення, які виникають, дозрівають, в'януть і ніколи не повторюються... Ці культури живі істоти вищого рангу. Подібні до рослин і тварин вони належать до живої природи Гете, а не до мертвої природи Ньютона». Світ як історія Освальда Шпенглера - це світ живих організмів - культур, зміна яких подібна до зміни поколінь, багатогранність яких подібна до багатогранності людської. Культура - просто особлива форма природи, так само як види й форми вичерпують себе в природі, вмирають і народжуються нові культури. Суспільство, як особливий тип культури Європи, потрапляє у Шпенглера під фаустовський початок, зв'язаний ним із фізичним (природно науковим) догматом сили, що розкриває догматичний характер всього західного природознавства періоду Ньютона. Фаустовська культура - це культура волі, культура «Я» і все, що пов'язане з його самовдосконаленням. Для Освальда Шпенглера, по суті, це доля кожної культури, що зупиняється, подібно до Фауста, на порозі, що відокремлює її від власного життя. Цивілізації - завершення. Цивілізації йдуть за становленням як те, що стало життям, як смерть за розвитком, як скам'яніння за селом і душевним дитинством, як розумова старість і кам'яне, окаменяюче світове місто. Цивілізації - кінець без права на оскарження, але вони ж в силу внутрішньої необхідності завжди виявляються реальністю. Грецька душа та римський інтелект - ось що це таке. Перехід від культури до цивілізації відбувається на Заході в XIX ст. Тут, підкреслював Освальд Шпенглер, сукупний ландшафт культури спускається до рангу провінцій, тільки і зайнятих тим, що живити світові міста залишками своєї вищої людяності. Підхід до природи з позицій цивілізації тут може протиставлятися культурному підходу. І хоч загальна схема світової історії Освальда Шпенглера неодноразово піддавалася сумнівам, його розуміння культури і цивілізації, просякнуті європейським мисленням, стали гідними результатами грандіозної шпенглеровської системи. А розгляд культури як аналога і органічного продовження природи дозволив вслід за Шпенгле-ром ще раз згадати висловлювання Гете: «Очевидно в житті справа йде про життя, а не про який-небудь його результат». Природа не може бути пізнана як результат. Про гетевське ставлення до природи згадував і Людвіг Фейербах, не раз цитуючи гетевські слова: «Тільки всі люди в сукупності пізнають природу, тільки всі люди в сукупності люблять людське». Інакше, підхід до природи з позицій культури, яку Шпенглер називав ще і моделлю історії, не допускає скінченності природи, зведення її до готового результату, застиглої в минулому необхідності, в противагу вільним історичним можливостям майбутнього. Якщо продовжується історія людства і на зміну одній культурі може прийти культура інша, означає що не скінчена і історія природи, в тому числі і «природи людини». Якісна багатогранність культурних форм, їх «випадково-необхідний» характер, обумовлений прив'язаністю Освальда Шпенглера до ландшафту, виявляється втіленням безкінечних можливостей природи. Поняття культури дозволяє сформуватися новому теоретичному погляду на природу. Одним із свідчень правомірності такого підходу у філософії може бути названа тенденція постмодерну, що намітилась в науці, основні орієнтири якої відпрацьовані в ході культурологічних досліджень. Зміна моделі наукового знання, відмова від лінійної необхідності і констант абсолютів наукового мислення - крок на шляху до нового розуміння природи, розуміння, яке не боїться випадковості і багатогранності, унікальності та самобутності природних форм.
