Вірусний артеріїт коней
Вірусний артеріїт коней (Arteriitis vіralis equorum) — гостра кон-
тагіозна хвороба однокопитних тварин, що характеризується гаряч-
кою, некрозом стінок дрібних кровоносних судин, ураженням очей,
катаральним або катарально-гнійним запаленням кишок, набря-
ками живота, кінцівок, легень і абортами у кобил.
Історична довідка. Захворювання вперше описали в США у 1957
р. Долл, Брайнс і Кроу під існуючою й нині назвою. До 1965 р. цю
хворобу реєстрували тільки на території цієї держави, а потім у
Швейцарії (1966), Франції (1978), Австрії (1969), Австралії (1969),
Польщі (1979), а також у країнах Африки. Збудник хвороби був ізо-
льований спочатку в США (1953 – 1957), а згодом і в Європі (Бюркі,
1965). Економічні збитки, яких завдає вірусний артеріїт коней, зу-
мовлюються масовими (50 – 80 %) абортами у кобил та високою ле-
тальністю (до 30 %) молодняку.
Збудник хвороби — РНК-геномний вірус із родини Togaviridae.
Віріони сферичної форми, діаметром 50 – 70 нм. В антигенному від-
ношенні вірус артеріїту коней однорідний, гемаглютинувальних
властивостей у нього не виявлено. З організму хворого коня виділи-
ти вірус артеріїту можливо лише в первинній культурі клітин нирок
або легень коня. Адаптовані штами репродукуються також у кліти-
нах інших видів тварин, зумовлюють ЦПД і накопичуються в до-
сить високих титрах. Вірус артеріїту зберігається при мінус 20 °С
впродовж 6 років, при 4 °С — 75 діб. Чутливий до ефіру, низького
значення рН, нагрівання та дії хлоровмісних препаратів. Інактиву-
ється при 37 °С через 48 год, при 57 °С — через 20 хв.
Епізоотологія хвороби. До вірусного артеріїту сприйнятливі
тільки однокопитні тварини, частіше хворіють чистопородні коні,
коні старшого віку та жеребні кобили. Лабораторні тварини й ку-
рячі ембріони до вірусу артеріїту не чутливі. Джерелом збудника
хвороби є клінічно та латентно хворі коні, які виділяють вірус з
усіма секретами й екскретами, зокрема з носовим слизом та
кон’юнктивальними виділеннями, зі спермою. Наявність вірусоно-
сійства та його тривалість не з’ясовані. Факторами передавання
збудника можуть бути абортовані плоди, навколоплідна рідина,
плодові оболонки, а також забруднені виділеннями хворих тварин
корми, вода, повітря та інші субстрати. Зараження відбувається
при безпосередньому контакті здорових коней з хворими, а також
аерогенним та аліментарним шляхами. Хвороба проходить спора-
дично або у вигляді ензоотичних спалахів. Супроводжується масо-
вими (50 – 80 %) абортами жеребних кобил, серозно-катаральним
ринітом і кон’юнктивітом, а також набряками в різних ділянках ті-
ла у молодняку.
Патогенез майже не вивчений. Вважають, що вірус вибірково
уражає ендотелій дрібних кровоносних судин, головним чином ар-
терії товстого відділу кишок, легень, лімфоїдних органів, у яких
спричинює запальний процес, зумовлює звуження, облітерацію і
тромбоз судин, різке порушення кровообігу. Внаслідок розладу ге-
модінаміки виникають некродистрофічні зміни та набряки в різних
органах і тканинах.
Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває
1 – 5 діб. Перебіг хвороби завжди г о с т р и й. У хворий коней спосте-
рігаються септичні явища, гарячка, різке пригнічення, втрата апе-
титу, а також кон’юнктивіти, набряки в ділянці живота й кінцівок,
серозні виділення з носа. У багатьох тварин відмічають світлобо-
язнь, помутніння рогівки, кашель, коліки, утруднене дихання, сла-
бкість та хитку ходу. Жеребні кобили у 50 – 80 % випадків аборту-
ють на 10 – 23-тю добу після зараження. У молодих тварин виявля-
ються діарея, коліки, зневоднення організму. Хвороба триває 3 – 7
діб. Прогноз сумнівний. У разі тяжкого перебігу хвороби леталь-
ність може досягати 30 %, якщо перебіг відносно легкий, — не пере-
вищує 3 – 5 %.
Патологоанатомічні зміни. Проявляються явищами гемора-
гічного діатезу, особливо крововиливами в різних органах і слизо-
вих оболонках. Спостерігаються набряк легень, катарально-гемора-
гічний ентероколіт, дистрофічні зміни в нирках, печінці, інфаркти
селезінки. У абортованих плодів виявляють накопичення значної
кількості серозної рідини (до 300 мл) в плевральній порожнині, чи-
сленні крапчасті крововиливи в травному каналі, очеревині, плеврі,
трахеї, гортані, кон’юнктиві, на слизових оболонках носової й рото-
вої порожнин. Під час гістологічного дослідження мікроскопічні
зміни визначаються в дрібних артеріях і артеріолах майже усіх ор-
ганів, особливо в лімфовузлах, селезінці, нирках, артеріях ободової
та сліпої кишок. При цьому переважають некротичні ураження ме-
діального шару артеріальних стінок дрібних судин. У підслизовому
шарі кишок знаходять тромбоз судин, інфаркти. Аналогічні зміни,
хоча й менш виражені, спостерігають у венах.
Діагноз установлюють за допомогою клініко-епізоотологічних та
патологогістологічних показників, а також вірусологічних, сероло-
гічних та біологічних досліджень.
Лабораторна діагностика. В лабораторію направляють змиви з
носової порожнини та кон’юнктиви хворих і загиблих тварин, які
відбирають у перші 4 – 13 діб хвороби, а також сироватки крові.
Під час розтину трупів загиблих коней для дослідження відбира-
ють шматочки легень, селезінки, нирок та лімфовузли. Виділення
вірусу артеріїту проводять у первинній культурі клітин нирок ко-
ня, ідентифікацію ізольованого вірусу здійснюють за допомогою
реакції нейтралізації. Для серологічної діагностики використову-
ють парні сироватки крові, які відбирають на початку хвороби (5 –
10 діб) і через 10 – 14 діб досліджують за РЗК та РН. В окремих
випадках проводять біопробу на лошатах, яким патологічний ма-
теріал (кров, суспензію легень або селезінки від загиблих коней)
вводять підшкірно, інтраназально, інтратрахеально. Через 1 – 5
діб у експериментально заражених лошат спостерігається пропас-
ниця, утруднення дихання, депресія, кон’юнктивіти, запалення
повік, серозні виділення з носової порожнини, болісність у сугло-
бах, набряки в ділянці живота й кінцівок. Загибель лошат настає
через 10 – 18 діб після зараження. При розтині їх трупів виявля-
ють крововиливи на плеврі й серозних оболонках порожнин, на-
бряк легень, інфаркти й крововиливи в селезінці, осередки некро-
зу в нирках та печінці, катарально-геморагічний ентерит і коліт.
У крові інфікованих тварин визначають віруснейтралізуючі (титри
1 : 64 – 1 : 128) та комплементзв’язувальні антитіла, а також різко
виражену лейкопенію.
Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю-
чення а ф р и к а н с ь к о ї ч у м и к о н е й (висока захворюваність і
летальність, епізоотичне поширення, характерний набряк легень,
ідентифікація збудника) та р и н о п н е в м о н і ї (легке перехворю-
вання, аборти в останній період жеребності, виявлення специфіч-
них антитіл під час серологічної діагностики, встановлення внут-
рішньоядерних тілець-включень в інфікованих клітинах).
Лікування. У разі первинного виникнення вірусного артеріїту
коней лікування не проводять, тварин знищують. В ендемічних
осередках застосовують симптоматичні засоби (серцеві, тонізуючі),
антибіотики, сульфаніламідні та нітрофуранові препарати.
Імунітет вивчений недостатньо. Для специфічної профілактики
запропоновано вірусвакцину з атенуйованого культурального віру-
су. Коней щеплюють у будь-якому віці, за винятком кобил в остан-
ній період жеребності.
Профілактика та заходи боротьби. Запобіжні заходи проти віру-
сного артеріїту коней мають загальний характер і спрямовані на
запобігання занесенню збудника інфекції під час завезення коней
ззовні. У разі появи вірусного артеріїту в раніше благополучній
країні (регіоні) усіх коней неблагополучної групи негайно знищу-
ють, а приміщення і стайні, де ці тварини тимчасово перебували,
та прилеглу до них територію ретельно очищують і
дезінфікують. Абортовані плоди з оболонками, підстилку, гній, за-
лишки корму, конов’язі, предмети догляду за інфікованими тва-
ринами спалюють. Для дезінфекції застосовують 4 %-й гарячий
розчин їдкого натру, 2 %-й розчин формальдегіду, хлорне вапно,
що містить 2 % активного хлору, 20 %-ву суспензію свіжогашеного
вапна.
Поиск по сайту:
|