Масивні австралопітеки

Кісткових решток масивних австралопітеків знайдено небагато – переважно фрагменти черепів. Описано три види цих гомінідів, які жили на території Східної та Південної Африки – Paranthropus aethiopicus (2,7-2,3 млн. років тому; Кенія, Ефіопія), Paranthropus boisei (2,2–1,1 млн. років тому; Східна Африка), Paranthropus robustus (2,0–1,2 млн. років тому; Південна Африка). Найхарактернішими ознаками черепа парантропів є надто масивні щелепи та великим поздовжнім гребінь на тім’ї, який слугував для прикріплення жувальних м'язів. Парантропи жили одночасно з іншими представниками гомінідів – грацильними австралопітеками (Australopithecus africanus, Australopithecus garhi) та найдавнішими людьми (Homo habilis, Homo rudolfensis, Homo ergaster). (Мал. 2 та 3).

У початковий період своєї історії представники людського роду існували в Африці в оточенні різноманітних родичів, які відрізнялись від них меншою мірою, ніж сучасні шимпанзе відрізняються від сучасної людини. Міжвидові стосунки в межах групи цих гомінідів безперечно вплинули на ранні етапи еволюції людини. Тому для розуміння нашої ранньої еволюційної історії важливо знати, як жили, чим харчувалися наші далекі родичі, якщо навіть відомо, що вони не були нашими попередниками. Напевно, парантропи пішли від грацильних австралопітеків, як і ранні люди, але гілка цих гомінідів виявилася тупиковою.

На основі співвідношення кількості самців та самиць, загиблих в результаті нападу хижаків, встановлено, що у парантропів існувала гаремна система статевих відносин, коли групу самиць та статево незрілих дітей очолював самець-вожак. При цьому самиці завжди були під захистом вожака. А інші самці, особливо молоді, вимушені були жити одинаками або невеликими групами, що значно підвищувало ризик стати жертвою хижаків. Підвищена смертність молодих самців за гаремної системи не може бути сприятливою для успішного існування виду. У цьому можна бачити одну із причин, чому парантропи не змогли конкурувати в еволюції зі своїми найближчими родичами – грацильними австралопітеками та ранніми людьми, у яких не було гаремної системи.

Із відомих на цей час видів масивних австралопітеків порівняно краще описано лише один – Paranthropus robustus, ( лат. para – близько, гр. anthropus – людина та лат. robustus – масивний) – внаслідок того, що крім черепа були знайдені також окремі кістки тулуба та кінцівок.

Парантроп масивний.Череп парантропа масивного| великий і грубий порівняно з черепом грацильних австралопітеків, з|із| товстими стінками і вираженим|виказувати| рельєфом, чим дещо нагадує череп горили. Лоб низький, похилий; надбрівний валик потужний|могутній|, надбрівні дуги розташовані|схильні| майже горизонтально, відрізняючись від похилих у парантропа Бойса|в| (Paranthropus| boisei)|. Лицьовий скелет плоский, навіть увігнутий|угнутий|. Вилиці|вилиці| масивні, високі. (Мал. 9).

Мал. 9. Череп парантропа масивного

Верхня щелепа P. robustus| масивна, укорочена. Нижня щелепа також надзвичайно масивна. Зуби значно крупніші, ніж у грацильних австралопітеків, особливо кутні. Ці останні були вкриті товстим шаром емалі, але здебільшого вони сильно стерті. Ізотопний аналіз та дослідження характеру зносу зубної емалі показав, що парантропи харчувалися переважно нетвердою рослинною їжею (фруктами, плодами тощо), як і сучасні людиноподібні мавпи. Звичайно у певні пори року вони вимушені були живитися і грубою рослинною їжею (зернами, молодими стеблами тощо). Крім того в раціон парантропів входили і терміти, яких вони добували за допомогою примітивних кістяних знарядь.

Потиличний отвір черепа парантропа масивного зміщений уперед, що є|з'являється| одним із свідчень|посвідок| прямоходіння|. Характер відбитка внутрішньої порожнини черепної коробки свідчить про те, що головний мозок парантропа масивного| за формою мало відрізняється від мозку людиноподібних мавп.

Мал. 10. Зовнішній вигляд парантропа масивного

Верхні кінцівки|скінченності| P. robustus|, як і інших австралопітеків|, є мозаїкою ознак людиноподібних| мавп і прямоходячих| гомінідів|. Морфологія тазових кісток |, поза сумнівом|безсумнівно|, ближче до людської, ніж до мавпячої. Таз дуже широкий і розвернутий. Стопа цих гомінідів|, напевно|певне|, була досить|достатньо| людиноподібною.

Спільний|загальний| комплекс рис|меж| говорить про двоногу ходу P. robustus|, хоча ця хода, можливо, трохи відрізнялася від ходи представників людського роду|. (Мал. 10).

У цих гомінідів був виразний статевий диморфізм. Зріст жінок становив близько 1,0 м, а чоловіків – 1,6 м. Маса тіла – відповідно 40 і 54 кг. Об’єм головного мозку варіював у межах 410–530 см³, подібно до шимпанзе.

Жили парантропи масивні в негустих лісах і саванах поблизу річок та озер. У шарах з|із| рештками парантропів| знайдені кам'яні знаряддя і кістяні уламки, якими вони розривали термітники. Також і кисть їх руки була пристосована для виготовлення і вживання|застосування| знарядь. Однак не виключено, що такі знаряддя могли виготовити їхні сучасники – ранні люди (мал. 2.2).

Ранні люди

Ранні, або перші люди, безперечно, пішли від грацильних австралопітеків чи близьких до них видів. Однак залишається невідомим, який із видів цих австралопітеків був нашим прямим предком – Australopithecus afarensis, Kenyanthropus platyops, Australopithecus africanus чи Australopithecus garhi.

Ранні люди були розповсюджені у Східній та Південній Африці 2,3-1,5 млн. років тому. Відомо 2 види цих гомінідів: Homo (або Australopithecus) habilis та Homo (або Pithecanthropus) rudolfensis. Оскільки обидва види жили в один і той же проміжок часу на спільній території та мали незначні відмінності щодо морфологічних ознак, то ряд антропологів об’єднує їх в один вид Homo (або Australopithecus) habilis, або людина вміла.

Людина вміла.Представники цього виду жили 2,3-1,5 млн. років тому в Африці на території сучасних Ефіопії, Кенії, Танзанії та Південно-Африканської республіки.

Мал. 11. Реставрований череп людини вмілої

Мал. 12. Зовнішній вигляд людини вмілої

Homo habilis мали зріст 1,2-1,6 м, масу тіла 33-45 кг, об'єм мозку 650-780 см³.

Череп хабілісів досить добре вивчений за численними знахідками, які добре збереглися. Він нагадує череп грацильних австралопітеків|, проте|однак| має кругліше та вище склепіння|зведенням|. Його бічні|бокові| стінки майже вертикальні та відносно високі. Лобова кістка скошена|втікає| назад, проте|однак| опукла|випукла| більшою мірою, ніж у австралопітеків.| Надбрів'я масивне|могутнє|, випнуте. Потилична кістка|кістка| висока, округла, рельєф її дуже слабкий, а потиличні гребені, характерні для австралопітеків, відсутні. Потиличний отвір витягнутий та зміщений наперед, що свідчить про прямоходіння. Найхарактернішою ознакою хабілісів було значне збільшення об’єму головного мозку за рахунок розвитку лобної та тім’яної ділянок, які у сучасної людини пов’язані з мовою та координацією рухів рук. (Мал. 11).

Лицьовий скелет людини вмілої прогресивніший, ніж у грацильних австралопітеків. Горизонтальна сплощеність обличчя в більшості випадків слабка, а н. Носова область виступає вперед, тоді як вилиці вилиці зміщені назад. Щелепи мають менші розміри і випинаються слабкіше, , ніж у австралопітеків. Зуби в середньому дрібніші, а зубна емаль тонша, ніж у австралопітеків.

Пропорціями кінцівок хабіліси не відрізнялися від австралопітеків. Форма кісток стопи свідчить про те, що вона була плоскою, без вираженого склепіннясклепіння, але пальці були прямими, короткими, а великий палець повністю прилягав до решти. Отже, людина вміла тримала тіло майже вертикально подібно до нас. (Мал. 12).

У будові кисті, хоча великий палець протиставлений іншим, присутні як мавпячі, так і людські риси. Форма нігтьових фаланг вказує на початок формування широких пальцевих подушечок, а отже і добре розвинутої дотикової чутливості. Це свідчить про те, що хабіліси були спроможні виготовляти знаряддя праці. Численні знахідки підтверджують, що вони вперше почали систематично виготовляти знаряддя (скребки) із каменю, кістки, дерева та будувати примітивне житло. Вважається, що кам'яні знаряддя використовували для білування та розтину туш тварин, різання м'яса, загострення палиць, за допомогою яких відкопували їстівні корені або руйнували нори дрібних тварин під час полювання на них. Ці вироби були зроблені грубо і не мали постійної форми та розміру. Це були примітивні рубаючі та ріжучі знаряддя, виготовлені шляхом сколювання в різних напрямках. (Мал. 13).

Мал. 13. Крем’яні знаряддя, виготовлені людиною вмілою

Люди вмілі жили на відкритих степових просторах з острівцями зелені на берегах дрібних озер із солонуватою водою. Їх житло переважно мало вигляд кількаметрового в діаметрі кола із каменів для підтримування гілок, на яких трималася споруда. Виявлені численні базові стоянки, переважно поблизу джерел питної води, де люди вмілі відпочивали, вживали їжу, виготовляли знаряддя. Вони полювали на дрібних та середніх тварин (ящірок, свиней тощо), але також вживали м’ясо загиблих великих тварин, про що свідчить наявність численних кісток цих тварин на базових стоянках.

У людини вмілої припускається наявність спілкування за допомогою звукових сигналів під час полювання та виготовлення знарядь чи будування житла. Однак це ще не була членороздільна мова.

Рід Homo (Людина)

Рід Homo започаткувався в Африці приблизно 1,9 млн. років тому і з часом розселився по всій планеті. Відомо 6 видів цього роду: Homo (або Pithecanthropus) ergaster, Homo (або Pithecanthropus) erectus, Homo (або Pithecanthropus) antecessor, Homo (або Pithecanthropus) heidelbergensis, Homo neanderthalensis та Homo sapiens.

Оскільки перші чотири види характеризуються наявністю певної кількості морфологічних ознак людиноподібних мавп і в їх видовій назві присутній термін «pithecanthropus», що в перекладі з грецької означає «мавполюдина» то їх можна виділити в окрему групу видів роду – пітекантропи.

Пітекантропи

За сучасними уявленнями рід Homo (Людина) був започаткований не Homo erectus (людиною прямоходячою), а Homo ergaster (людиною працюючою). Людина прямоходяча вважається тупиковим видом. (Мал. 4).

Людина працююча. Людина працююча існувала 1.8 - 1.5 млн. років тому на території Східної та Південної Африки (Кенія, Танзанія), а також Південної Європи (Грузія). Будова ергастерів добре вивчена за численними знахідками, що добре збереглися, у тому числі цілими скелетами (відомий скелет хлопчика, знайдений біля оз. Туркана; Кенія), які загалом нагадують скелети сучасної людини (мал. 14).

Ці гомініди мали порівняно значний зріст (160-180 см), довгі ноги і невеликі широтні розміри тіла (мал. 16). Маса тіла могла варіювати в межах 55-70 кг. Припускається, що тіло ергастерів було частково вкрите волоссям. Грудна клітка, на відміну від попередніх гомінідів, мала бочкоподібну форму, як у сучасної людини. Особливості будови кісток верхніх кінцівок, грудної клітки та поперекового відділу хребта сприяли трудовій діяльності. Таз за формою подібний до тазу сучасної людини і значно вужчий, ніж у попередніх видів гомінідів. Спинномозковий канал досить вузький порівняно із сучасними людьми, що може свідчити про обмежені мовні можливості ергастерів внаслідок відсутності нервів, які контролюють дихання під час розмови. На відміну від попередніх близьких видів, ноги у людини працюючої були значно довші за руки, що сприяло ефективному переміщенню на місцевості на великі відстані.

Череп людини працюючої низький та масивний з товстими стінками склепіння. Лобна кістка скошена назад і слабо зігнута. Надочноямкові дуги масивні, різко виступають уперед. Потилична кістка сильно заломлена у формі потужного округлого вала. Мозковий відділ черепа відносно невеликий, а лицьовий відділ – великий, високий, з масивною виступаючою вперед верхньою щелепою. Нижня щелепа теж масивна. Загалом, обличчя дуже випнуте вперед і в той же час горизонтально сплощене. (Мал. 15, 17).

Мал. 14. Скелет людини працюючої

Мал. 15. Череп людини працюючої

Об’єм мозку людини працюючої, порівняно з людиною умілою (650-780 см³), помітно збільшився і становив в середньому 800-900 см³. Крім того, аналіз відбитків внутрішньої поверхні мозкового відділу черепа показав, що збільшилися і частини мозку ерґастерів, які відповідають за абстрактне мислення та мову (лобні долі, зона Брока). Ймовірно, Людина працююча вже володіли зачатками мови. На думку фахівців, ця первинна мова дуже сильно відрізнялася від сучасної членороздільної мови і, скоріше всього, в одному реченні всі слова були злиті.

Мал. 16. Зовнішній вигляд людини працюючої (реконструкція)

Мал. 17. Реконструкція голови людини працюючої

Зуби за розмірами не поступаються зубам людини вмілої. Розташування їх проміжне між людиноподібними мавпами та сучасною людиною: наявні значні проміжки між задніми зубами. При цьому помітна тенденція до відносного збільшення передніх зубів, і зменшення задніх. Ікла, як і у сучасної людини, короткі та тупі.

Статевий диморфізм у ергастерів виражений значно менше, ніж у людини умілої. За зростом жінки були нижчими, але мали досить широкий таз.

На думку ряду|низки| дослідників, життєвий цикл Homo| ergaster| був не таким, як у сучасних людей: вони швидко розвивалися і рано дорослішали, повністю|цілком| формуючись уже до 12 років. До того ж у них не було чітко виражене|виказувати| різке прискорення росту|зросту|, яке відбувається|походить| у сучасних підлітків під час статевого дозрівання.

Людина працююча освоїла нову екологічну нішу – відкриті вторинні савани з посушливим кліматом, що привело до розселення її за межі африканського континенту.

Крім рослинної їжі ерґастери в значній кількості вживали м’ясо тварин, забитих хижаками або загиблих.

Мал. 18. Зразки кам’яного знаряддя, виготовленого людиною працюючою

У той час як людина вміла користувалася тільки оббитою галькою з єдиним ріжучим краєм (див. попередній розділ), ерґастериуміли виготовляти двосічні кам’яні знаряддя – «ножі», що нагадували ікло хижого звіра (мал. 18), «кайла», «сокири» тощо. Мікроскопічні дослідження показали, що ці знаряддя використовувалися для білування тіл мертвих тварин, відділення м’яса від кісток, обробки шкур тварин та дерева, розбивання кісток для добування кісткового мозку

Цілком ймовірно, що людина працюючанавчилася використовуватися вогнем. Знахідки у місцях існування ерґастерів – обпалені камені, обвуглені кістки тварин, попіл – свідчать про повторне користування вогнищем для обігріву, приготування їжі та спілкування.

Людина вміла могла споруджувати примітивні житла, використовуючи камені та жердини, а також мешкала в печерах. Не виявлено упорядкованих поховань ерґастерів, однак є докази, що вони піклувалися про хворих та поранених.

Людина попередня. Людина попередня (Homo antecessor) жила близько 1,2-0,8 млн. років тому. Знахідок її кісткових решток поки-що небагато – всього понад 80 кісток, які належали шістьом особам, у тому числі окремі фрагменти черепів (мал. 19). З причини цього про представників цього виду гомінідів можна сказати небагато, але цілком імовірно, що вони були значно масивнішими, ніж їх наступники – гейдельберзькі люди (Homo heidelbergensis). Зріст Homo antecessor становив 1,6-1,8 м. Маса самців сягала 90 кг Об'єм мозку був близько 1000-1150 см³, що менше, ніж у середньої сучасної людини (1400 см³). Віковий розвиток антецесора, як і ерґастера|, відбувався|походив| швидше, ніж у сучасної людини. Не виключено, що Homo antecessor, як і його попередник Homo ergaster, володів зачатками символічної мови. Припускається також, що антецесор був праворуким, що виділяє його з ряду інших попередників сучасної людини.

Мал. 19. Рештки скелета та череп людини попередньої

Для Homo antecessor характерна незвичайна суміш ознак древньої та сучасної людини. Деякі кістки цих гомінідів практично подібні до кісток Homo ergaster, тобто попередника. Так у них були масивні надбрівні дуги, довга і низька черепна коробка, масивна нижня щелепа без підборіддя і крупні зуби. Обличчя, навпаки, було відносно плоским і не видавалося вперед, тобто було схожим на обличчя сучасної людини. (Мал. 20).

Мал. 20. Зовнішній вигляд людини попередньої (реконструкція)

З'явилася|появлявся| людина попередня на території Африки і з часом|згодом| через Близький Схід мігрувала в Європу. Таким чином в Європі вперше з'явився|появлявся| представник роду Homo|. Можливо, це була перша спроба колонізації Європи, яка закінчилася невдало.

Знаряддя праці, подібні виготовленим Homo ergaster, а також розколені кістки тварин, знайдені разом з останками Homo antecessor в печерах північної Іспанії, говорять про те, що ці люди були спритними мисливцями на крупних звірів – коней, оленів, носорогів та інших травоїдних тварин, м’ясо яких вони споживали в їжу. На місцях перебування антецесорів у сміттєвих купах серед кісток тварин були знайдені також кістки людей. Всі вони були розколені і розгризені, як і кістки тварин. Причому майже всі людські кістки належали дітям і підліткам. Це говорить про те, що людина попередня була канібалом. Антропологи вважають, що людоїдство мало місце не через голодування, оскільки в ті часи в Південній Європі клімат був теплим і вологим, і довкола водилося безліч диких травоїдних тварин. Це явище не було також ритуальним, оскільки людські кістки не були упорядковано збережені, а викинуті в спільні кучі покидьок разом із кістками тварин. Вважається також, що з’їдалися особини, полонені під час територіальних конфліктів.

Значна частка|частина| скам'янілих кісток антецесора нагадує кістки ерґастера|, що підтверджує те, що останній був попередником першого. Передбачається також|припускається|, що він був спільним|загальним| предком людини гейдельберзької (знаряддя і останки цієї людини, знайдені в Африці деякі антропологи відносять до виду Homo rhodesiensis – людина родезійська|) і через нього – людини неандертальської (Homo neanderthalensis) та людини розумної (Homo sapiens)|. Але|та| є й інші думки. Наприклад указується|вказує|, що схожість з|із| гейдельберцями| і неандертальцями – невелика, тоді як з|із| сапієнсами| – навпаки|напроти|, вельми|дуже| велика схожість у будові|споруді| лицьового|частини| черепа, внаслідок|внаслідок| чого припускається|припускається|, що африканські популяції людини попередньої безпосередньо дали початок|починало| людині розумній.

Людина гейдельберзька. Людина гейдельберзька (Homo heidelbergensis; за назвою німецького міста Гейдельберг, поблизу якого були знайдені перші частини скелета цього виду). У деяких джерелах вживається синонім – людина родезійська (Homo rhodensiensis). Цей вид гомінідів існував приблизно в період 800-300 тис. років тому на території Африки, Південної Європи та Південної Азії (мал. 21).

Мал. 21. Карта розселення людини гейдельберзької

Зріст гейдельберзької людини в середньому сягав 1,8 м у чоловіків і 1,6 м у жінок, а маса тіла становила приблизно 70 і 55 кг відповідно, що практично в межах цих даних у сучасної людини. (Мал. 22, 23).

Мал. 22. Скелет і череп людини гейдельберзької

У будові черепа Homo heidelbergensis були наявні як архаїчні (помітне видовження спереду назад, товсті стінки, низький лоб, досить виразні надбрівні валики, масивні щелепи, великі зуби), так і прогресивні (порівняно великий мозок, менше скошений лоб, округла потилиця) ознаки (мал. 2.22). Об'єм мозку гейдельберзької людини варіював у межах 1100-1400 см³. При цьому наявне помітне збільшення лобової та тім'яної частки великих півкуль головного мозку, чого не спостерігається у паралельної гілки гомінідів Homo erectus. Скронева частка гейдельбергскої людини мала вже цілком прогресивні пропорції, хоча і менші, ніж у сучасної людини, розміри. Разом з тим розміри потиличної частки та мозочка такі ж як у попереднього виду Homo antecessor і паралельного виду Homo erectus. Необхідно також відзначити значний розвиток ділянки мозку, який забезпечує узгодження мови і рухів рук, а також рельєфне випинання зони Брока, що свідчить про використання мови. На підставі будови основи черепа та під'язикової кістки допускається, що гейдельберзька людина володіла членороздільною мовою.

Крім того, морфологія кісток зовнішнього і середнього вуха дає підставу вважати, що у гейдельбергскої людини був слуховий апарат, по чутливості аналогічний сучасним людям і надто відмінний від шимпанзе. Отже вона була здатна досить чітко диференціювати різні звуки. Форма мозку Homo heidelbergensis свідчить про значний прогрес в напрямку контролю за рухами, у тому числі здатності до планування і прогнозування своїх майбутніх дій.

Усі вказані прогресивні зміни розвитку мозку виявилися в культурі і особливостях побуту цих гомінідів. Людина гейдельберзька заселила територію Євразії з помірним та прохолодним кліматом, що вимагало нового рівня пристосованості, активнішого використання вогню, будування досконаліших жител, виготовлення нових типів знарядь. На відміну від своїх попередників вона вміла виготовляти не лише кам'яні скребки та зубила, а й інші вироби із дерева та кістки, наприклад, дерев'яні списи, загострені кам'яним знаряддям. Для захисту від негоди та хижих звірів людина гейдельберзька використовувала печери і будувала примітивні житла (халабуди) із каменів та гілок дерева і навіть виключно із каміння. Виявлені також стійбища, які нараховують кілька будівель, що свідчить про наявність у цих гомінідів суспільного життя. Homo heidelbergensis були вправними мисливцями. Предметом їх полювання стали такі крупні дикі тварини як олені, мамонти, носороги. У пошуках тварин вони вели напівкочовий спосіб життя.

Мал. 23. Зовнішній вигляд людини гейдельберзької

Гейдельберзька людина носила примітивний одяг, виготовлений із шкір тварин (мал. 23). Вогонь був постійним і необхідним елементом щоденного побуту, про що свідчить наявність у житлах постійного місця для вогнища. При розкопках жител гейдельберзької людини виявлена червона вохра – глина, яку можна використовувати як фарбу.

За сучасними уявленнями європейські популяції Homo heidelbergensis дали початок виду Homo neanderthalensis (людині неандертальській), а з популяцій, що залишилися в Африці, розвинувся вид Homo sapiens (людина розумна), який понад 100 тис. років тому через Передню Азію мігрував у Європу. (Мал. 4).

Справжні люди

До групи справжніх людей роду Homo належать всього два види – Homo neanderthalensis (людина неандертальська) та Homo sapiens (людина розумна)

Людина неандертальська. Людина неандертальська (Homo neanderthalensis) існувала приблизно в період 230-30 тис. років тому на території Південно-Західної Європи та Передньої Азії (мал. 24). Назвавиду походить від назви долини Неандерталь поблизу м. Дюссельдорфа (Німеччина), де вперше були знайдені кісткові рештки цих людей. На цей час описано скелети понад 300 особин неандертальців.

Мал. 24. Карта розселення людини неандертальської

Розрізняють ранніх та пізніх, або класичних неандертальців.

Ранні неандертальці жили в період 200-100 тис. років тому. У них поєднувалися архаїчні риси (добре розвинутий надбрівний валик, сплющена потилиця, відсутність підборідного виступу) з сучасними людськими ознаками (висока мозкова коробка середньою місткістю близько 1450 см³ , випуклий лоб).

Класичні неандертальці існували в межах 100-30 тис. років тому у прильодниковій зоні Європи останнього зледеніння. Тіло неандертальця було дуже добре пристосоване|пристосувати| до суворого клімату цієї зони.

Середній зріст|зріст| людини неандертальської становив| 164 см (168 см у чоловіків та 160 см у жінок), тобто трохи менше, ніж у її попередник – людини гейдельберзької (166 см).| Середня маса тіла була близько 70 кг у чоловіків та 60 кг у жінок. Особливості будови скелета свідчать про те, що неандерталець був кремезною, широкою в плечах і фізично досить сильною людиною. Кінцівки|скінченності| по відношенню до тіла досить короткі, як у сучасних ескімосів, що живуть у полярних|льодяних| регіонах світу|світу|. Характерною рисою неандертальця є|з'являється| також досить широкий ніс, який забезпечував нагрівання і зволоження холодного і сухого вдихуваного| повітря. (Мал. 25, 26).

Череп класичного неандертальця має видовжену форму, спадистий лоб із товстим надбрівним валиком, приплюснуту потилицю. Місткість мозкової коробки варіює в межах 1400-1740 см³. Обличчя високе, масивне, витягнуте вперед і спереду трохи звужене. Вилиці широкі. Дуже крупні щелепи та зуби. Підборідний виступ або відсутній, або ледве помітний. (Мал. 25, 26).

Мал. 25. Скелет і череп людини неандертальської

Мал. 26. Зовнішній вигляд людини неандертальської (реконструкція)

Обстеження черепа та шийного відділу хребта показало, що неандерталець мав майже сучасний голосовий тракт. Проте|однак| коротка глотка|горло| значно обмежувала можливості|спроможності| для артикуляції деяких голосних|гласних| звуків мови|язика|. Проте|однак| це не виключає використання неандертальцями членороздільної мови|язика|, адже існує|наявний| багато мов|язиків|, позбавлених деяких голосних звуків. Таким чином, можна стверджувати, що неандертальці користувалися членороздільною мовою|промовою|, хоча вона і звучала б для нас незвично.

Неандертальці захищалися від холоду, одягаючись у хутряні шкури тварин. Вони жили в печерах, але|та| частіше|звично| в саморобних халабудах із|із| кісток|кістки| мамонта, накритих шкурами тварин, де регулярно користувалися вогнем. Таке житло інколи мало дві «кімнати», а також одну-дві прибудови. У ньому могли проживати до 10 особин, звичайно найближчих родичів.

Неандертальці полювали на різних тварин – мамонта, шерстистого носорога, ведмедя, бізона, дикого коня, оленя, гірського|гірничого| козла|цапа|, кролика, птахів тощо. Полювання на крупного звіра було колективним. Для полювання неандертальці використовували кам'яні рубила з|із| дерев'яними ручками, дерев'яні списи і списи з|із| крем’яними| наконечниками. Хімічний аналіз кісткової тканини свідчить, що харчовий раціон неандертальців на 90% складався із м'яса. Вони живилися |використовували| також горіхами, ягодами, коренеплодами та іншими їстівними частинами|частини| рослин.

Аналіз мітохондріальної ДНК показує, що у неандертальців мали місце близькоспоріднені шлюби в межах групи.|шлюби|

Знаходження кісток неандертальців з|із| важкими|тяжкими| фізичними недоліками|нестачами| або беззубих за віком говорить про те, що вони піклувалися про родичів після того, коли ті ставали нездатними до полювання.

Природна тривалість життя неандертальців була досить|відносно| короткою – 40-45 років. Однак значна частина їх гинула ще раніше під час полювання, від нещасних випадків або міжгрупових конфліктів. З'ясувалося також, що у неандертальців були відсутні такі сучасні спадкові|спадкоємні| хвороби як аутизм, хвороба Альцгеймера, синдром Дауна, шизофренія.

Деякі дані показують, що неандертальці ховали своїх померлих у позі ембріона, накривали шкурою і клали поруч|поряд| інструменти, м'ясо, яйця і рослини. Це вже були магічні обряди, які можуть свідчити про наявність у них уявлень про потойбічне життя. Проте|однак| є свідчення|посвідки|, що неандертальці, які жили в умовах прильодникового клімату, часто з'їдали своїх померлих родичів. Наприклад, з|із| 300 знайдених скелетів добре збереглися тільки|лише| 12. Останні мають сліди відділення|відокремлення| м'яса – в кістках містяться|утримуються| крихітні осколки крем’яних знарядь.

У печерах були виявлені закриті|зачиняти| заглиблення, де зберігалися черепи ведмедів або зубрів, що дає підстави припускати наявність у неандертальців мисливської магії. На деяких стоянках неандертальців знайдено порошок або шматочки червоної вохри, інколи заточені як олівець, якою ймовірно розфарбовували тіло під час магічних обрядів.

Крім мисливської зброї, відомі й інші знаряддя та вироби неандертальців – скребла, ножі, шила, примітивний одяг із шкур тварин, прикраси із розфарбованих черепашок з отворами та пер птахів (мал. 27). Знайдена також плоска кістка зубра|кістка|, на якій збереглося примітивно надряпане|нашкрябати| зображення тварини (можливо леопарда) |прикрашання|.

Мал. 27. Зразки знаряддя людини неандертальської (пропорції не збережено): 1 – ядро, 2 – ланцетоподібне вістря, 3 – вістря, 4 – дископодібне ядро, 5, 6 – наконечники, 7 – двобічне лезо, 8 – свердло, 9 – скребло, 10 – рубило, 11 – ніж із обушком, 12 – знаряддя з виїмкою, 13 – шило, 14 – рубило, 15 – двобічне скребло, 16, 17 – скребла

Проте|тим не менше| не виключено, що неандертальці могли запозичати деякі уміння і навички|навички| з виготовлення знарядь, поховання|захороненні| померлих і тому подібне|тощо| у популяцій людини розумної, які існували в Європі поряд з|поряд із| неандертальцями в завершальний період їхньої історії.

Людина розумна. Представники виду Homo sapiens (людина розумна), які жили у період кам'яного віку матеріальної культури, називаються кроманьйонцями за назвою французького містечка Кро-Маньйон, поблизу якого в гроті ще в ХІХ ст. були знайдені перші 5 скелетів людини сучасного фізичного типу (мал. 28).

Мал. 28. Скелет і череп кроманьйонця

Для кроманьйонців характерними є такі риси: високе склепіння черепа, велика місткість мозкової коробки (до 1700-1800 см³), прямий лоб, відсутність суцільного надбрівного валика, чітко окреслений підборідний виступ. Поряд із цим їм були притаманні окремі специфічні ознаки – різко виражена доліхокранія (довгий та вузький череп), яка поєднувалася з дуже широким та вузьким обличчям, сильно розвинені надбрівні дуги, вузький прямий ніс, який різко виступає з площини обличчя, масивна нижня щелепа тощо. Крім того, кроманьйонці були досить високими людьми – зріст варіював у межах 155-194 см залежно від статі, а маса тіла – 50-90 кг відповідно. На відміну від неандертальців, кроманьйонці мали відносно велику довжину передпліччя та гомілки порівняно з плечем та стегном. На кістках рук та ніг наявний добре розвинутий м’язовий рельєф, що свідчить про значну фізичну силу кроманньйонців. (Мал. 29).

Мал. 29. Зовнішній вигляд кроманьйонця (реконструкція)

Як і неандертальці, кроманьйонці жили в печерах, гротах і штучних житлах. Житла розрізнялися за формою, розмірами та конструкцією. Наприклад, житло сферичної форми мало в діаметрі 5-6 м і було подібне до яранги північних народів. Будівля, місце виготовлення знарядь та ями-схованки (для зберігання припасів) утворювали єдиний господарсько-побутовий комплекс. (Мал. 30).

Мал. 30. Різні типи житла кроманьйонців (реконструкція)

Кроманьйонці жили у справжніх поселеннях, які нараховували до 10-15 споруд різних розмірів. Тут вони мешкали протягом тривалого часу.

Основою господарства тогочасної людини було полювання на різноманітних тварин – мамонтів, носорогів, бізонів, оленів, ведмедів, вепрів, зайців, птахів, риб тощо. Кроманьйонці володіли прийомами загінного полювання, використовуючи особливості рельєфу.

Первісні люди мали значні досягнення у розвитку матеріальної та духовної культури. Набули розповсюдження нові технічні прийоми обробки кременю. Кам'яний інвентар став досить різноманітний та досконалий (до 100 типів знарядь): різці, скребла, тесла, наконечники списів тощо. Крім того, широко використовується кістка, ріг, бивень мамонта, із яких виготовляли наконечники списів, а пізніше й стріл, гарпуни, землерийки, шила, шпильки, голки. З часом поширювалися комбіновані знаряддя – молотки, сокири, сапи, ножі, а також перші механізми – пристрої для метання списів та каменів, а пізніше - лук та стріли. (Мал. 31).

Мал. 31. Зразки знарядь кроманьйонців (пропорції не збережено):

1 – роговий гарпун, 2 – кістяні наконечники для дротиків, 3 – крем’яні наконечники для дротиків, 4 – різець, 5 – скребло, 6 – свердло, 7 – крем’яний струганок для голок, 8 – кістяні голки, 9 – кам’яний молоток з дерев’яною ручкою, 10 – кам’яна сокира, 11 – кам’яна сапа з дерев’яною ручкою

Кроманьйонці вміли обробляти шкури тварин і шити із них одяг – комбінезони хутром назовні, які щільно облягали тіло, плащі з кістяними заколками, штани, взуття тощо. Про це свідчать скульптурні зображення та рештки одягу в похованнях.

За епохи первісної людини розумної розквітло мистецтво: печерний живопис, скульптура, гравіювання, які вражають своєю майстерністю, виразністю, динамізмом і емоційним забарвленням. Основу сюжетів становили зображення звірів, рідше людей, які збереглися в глибині печер. Більшість вчених переконані, що ці зображення мали культове значення. Тут первісні люди здійснювали магічні обряди, пов’язані з полюванням. Ці магічні обряди можна вважати зачатками примітивних форм релігії, які базуються на вірі в існування душі (анімізм), в магічний зв'язок та кровну спорідненість роду з якимось видом тварин (тотемізм) або в можливість надання предметам надприродної сили (фетишизм). Значне місце в мистецтві того часу займали жіночі статуетки завбільшки до 10 см, виготовлені з бивня мамонта, вапняку, каменю, бурштину. (Мал. 32).

Мал. 32. Зразки образотворчого мистецтва кроманьйонців

У поховальних обрядах кроманьйонців простежуються зачатки релігії: небіжчиків клали у певній позі, їх тіла посипали червоною вохрою, поряд клали знаряддя та прикраси.

За сучасними уявленнями людина розумна з'явилася на території Південно-Східної Африки близько 200 тис. років тому і поступово заселила всю планету. Перша спроба виходу з|із| Африки, здійснена людиною розумною близько 90 тисяч років назад, не була успішною. Люди сучасного анатомічного типу|типу| заселили Східне Середземномор'я (територія сучасного Ізраїлю), але|та| потім їх сліди зникають, і в цих місцях поселяються неандертальці. Припускається|припускається|, що вони або вимерли або повернулися в Африку через похолодання. Наступна|така| спроба, яку удалося зафіксувати за допомогою молекулярно-генетичного методу дослідження, була здійснена через 10-15 тис. років. При цьому шлях пролягав|простягала| із|із| Ефіопії на південь Аравійського півострова, а потім звідти заселили Австралію, острови Океанії та Європу. Найпізніше була заселена Америка. (Мал. 33).

Мал. 33. Основні шляхи та час (років тому) розселення Homo sapiens, визначені за генетичними та археологічними даними

Впродовж|упродовж| більшої частини|частини| своєї еволюційної історії люди жили невеликими групами. Такі групи кочували по своїй території, зазвичай|звично| не здійснюючи|скоювати| далеких міграцій, якщо їх до цього не вимушували|змушують| обставини, наприклад недолік|нестачу| їжі,|їжі| зміна|переміни| клімату або значне збільшення чисельності групи. При збільшенні чисельності групи частина її відселялася на нову територію.

Поиск по сайту: