ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК. Абсурд – суперечливе висловлювання, у якому щось стверджується або заперечується

Абсурд – суперечливе висловлювання, у якому щось стверджується або заперечується одночасно.

Аксіома – вихідне положення якоїсь теорії, що лежить в основі доведення інших положень, яке приймається без доведення.

Алогізм – хід думки, що порушує закони і правила логіки і тому завжди містить у собі логічну помилку.

Аналіз і синтез – розподіл об’єкта на складові частини. Синтез – об’єднання отриманих у результаті аналізу частин об’єкта чи окремих частин об’єкта у деяку систему.

Аналогія – схожість між предметами, явищами тощо.

Антиномія – міркування, яке доводить, що два висловлювання, заперечують одне одне, випливають одне з одного.

Антитеза – судження, завдяки якому обґрунтовується істинність якогось іншого судження.

Аргументація – наведення доказів та обґрунтування якогось положення.

Заперечення – обґрунтування якоїсь думки, положення, висловлювання, у якому виражається незгода з чимось, спростування чиїсь думки чи судження.

Висновок логічний міркування, у ході якого з якихось суджень – засновків за допомогою логічних правил отримують висновок – нове судження.

Висловлювання – граматично розповідне речення, взяте разом з вираженим ним смислом.

Гіпотеза – система умовиводів, за допомогою якої на основі низки фактів робиться висновок про існування об’єкта, зв’язку чи причини явища, причому висновок цей не можна вважати абсолютно правильним.

Дедукція – перехід у процесі пізнання від загального до часткового, виведення часткового і одиничного із загального.

Діалектична логіка – вчення про формування і розвиток знань про застосування їх у практиці, про принципи матеріалістичної діалектики.

Дилема – умовивід, засновки якого мають структуру умовного і розділового суджень.

Дискусія – обговорення якогось питання.

Доведення – міркування, що встановлює істинність якогось твердження шляхом наведення інших тверджень, істинність яких вже доведена.

Достатньої основи принцип, який вимагає, щоб у випадку утвердження вказувались основи, в силу яких воно приймається і вважається істинним.

Достовірність – обґрунтованість, доведеність, безперечність знання.

Еристика – мистецтво сперечатися, вести полеміку, користуючись при цьому усіма прийомами, розрахованими тільки на те, щоб перемогти суперника.

Еклектика – поєднання внутрішньо не пов’язаних, несумісних поглядів, ідей, концепцій тощо Для еклектики характерне ігнорування логічних зв’язків, використання багатозначних і неточних понять і тверджень, помилок у визначеннях і класифікаціях тощо.

Закон виключеного третього – логічний закон, згідно якому істинне чи саме висловлювання, чи його заперечення. Два суперечних судження не можуть бути одночасно хибними, одне з них необхідно істинне ( А є або В, або не В).

Закон достатньої підстави – всяка думка визнається істинною, якщо вона має достатню основу.

Закон мислення – внутрішній, необхідний суттєвий, істотний зв’язок між думками. Основні закони логіки виражають корінні властивості логічного мислення: його визначеність, несуперечність, послідовність, обґрунтованість.

Закон несуперечності – два несумісних одне з одним судження не можуть бути одночасно істинними, принаймні одне з них необхідно хибне. Не можуть бути істинними дві думки, одна з яких заперечує іншу.

Закон тотожності – кожна думка у процесі міркування повинна бути тотожною собі.

Заперечення – 1) обґрунтоване відхилення якоїсь думки, положення, висловлювання, у якому виражається незгода з кимось або з чимось, спростування чиєїсь думки або судження; 2) логічна операція, за допомогою якої з даного висловлювання випливає нове, причому якщо вихідне висловлювання істинне, його заперечення не є істинним, а якщо воно хибне, його заперечення не є хибним.

Замкнуте коло – логічна помилка у визначенні понять і у доведенні, яка полягає у тому, що деяке поняття визначається за допомогою іншого, яке у свою чергу визначається через перше або теза доводиться за допомогою аргументу, істинність якого обґрунтовується за допомогою доводжуваної тези.

Індукція – забезпечує можливість переходу від одиничних фактів до загальних положень. Є три основних види індуктивних умовиводів: повна індукція: через простий перелік (популярна індукція); наукова індукція (два останніх види утворюють неповну індукцію).

Істина – адекватне відображення дійсності пізнаючим суб’єктом, що перевіряється у кінцевому рахунку суспільною практикою.

Логіка – наука про закони, форми і операції правильного мислення.

Метод – сукупність прийомів і операцій пізнання і перетворення дійсності, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні та практиці.

Модальність – оцінка висловлювання, дана з тієї чи іншої точки зору.

Обґрунтування – процедура використання певних знань, норм і установок для прийняття якихось тверджень, оцінок чи практичних рішень.

Об’єктивність – незалежність від людської свідомості, від волі і бажання людей.

Пояснення – одна з найважливіших функцій наукової теорії і науки у цілому.

Помилка логічна – порушення якихось законів, правил, схем логіки.

Паралогізм тези – логічна помилка у доведенні, пов’язана з тим, що в ході доведення переходять від доведення однієї тези до доведення іншого положення, схожого з тезою.

Підтвердження– відповідність теорії, закону, гіпотези деякому факту чи експериментальному результату.

Полеміка – різновид спору, що відрізняється тим, що основні зусилля сторін спрямовані на утвердження своєї точки зору.

Поняття - думка, яка фіксує ознаки відображуваних у ній предметів і явищ, що дозволяє вирізняти їх від суміжних з ними.

Предикат – мовний вираз, що означає якусь властивість чи відношення.

Протиріччя – два висловлювання, із яких одне є запереченням іншого.

Розділове судження – складне судження, утворене з двох чи більше суджень за допомогою логічної зв’язки “або”.

Розділово – категоричний умовивід – умовивід, у якому один із засновків розділове судження, друге – категоричне.

Розширення поняття – збільшення емпіричного обсягу поняття при збереженні його логічного обсягу і змісту.

Силогізм – дедуктивний умовивід, у якому із двох суджень, які мають суб’єктно-предикатну форму (Всі S є Р, Жодне S не є Р, Деякі S є Р, Деякі S не є Р), випливає нове судження, що має також суб’єктно-предикатну форму.

Системний підхід – напрямок у методології наукового пізнання та суспільної практики, в основі якого лежить розуміння об’єкта як системи.

Складне висловлювання – висловлювання, отримане за допомогою логічних зв’язок з простих висловлювань.

Сумісність – вид відношень між поняттями та судженнями. Два поняття називаються сумісними, якщо їх об’єкти співпадають повністю або частково, тобто мають хоча б один спільний елемент.

Софізм – міркування, що здається правильним, але містить приховану логічну помилку і служить для надання видимості істинності хибному твердженню.

Сорит – вид складноскороченого силогізму, у якому опущений або більший або менший засновок.

Суперечка – зіткнення думок, позицій, в ході якого кожна із сторін аргументовано відстоює своє розуміння обговорюваних проблем і намагається спростувати докази інших сторін.

Строгість – комплексна характеристика міркування, що враховує ступінь ясності і точності використовуваних у ньому термінів, достовірність вихідних принципів, логічну обґрунтованість переходів від засновків до наслідків.

Судження – думка виражена розповідним реченням, у якому щось стверджується або заперечується і є хибною або істинною.

Тавтологія – різновид замкнутого кола, логічна помилка, яка полягає в тому, що визначуване поняття характеризується за допомогою самого себе або при доведенні деякого положення за аргумент береться саме це положення.

Теза – один з елементів доведення, положення, істинність якого обґрунтовується у доведенні. Теза повинна задовольняти такі вимоги: вона повинна бути сформульованою чітко і ясно, залишатися однією і тією ж на протязі усього доведення. Інакше – буде підміна тези.

Теорія – найрозвинутіша форма організації наукового знання, яка дає цілісну уяву про закономірності та істотні зв’язки певної галузі дійсності.

Тотожність – категорія, що виражає рівність, однаковість предмета, явища з самим собою або рівність кількох предметів.

Умовивід – мислений процес, в ході якого з одного чи кількох суджень, що називаються засновками, виводиться нове судження.

Хитрість – прийом, за допомогою якого намагаються полегшити суперечку для себе і ускладнити для противника.

Факт – 1) синонім поняття “істина”, “подія”, “результат”, щось реальне на противагу вигаданому; 2) у логіці та методології наукового пізнання – особливий вид речення, яке фіксує емпіричне знання.

Фальсифікація – процедура, яка установлює хибність теорії чи гіпотези в результаті її емпіричної перевірки.

Формалізація – відображення результатів мислення у поняттях.

Формальна логіка або логіка – наука, що займається аналізом структури висловлювань і доказів, та звертає увагу на форму у відриві від змісту.

Ясність – характеристика терміна з точки зору визначеності, чіткості його смислу.

Поиск по сайту: