Самотність у творчості Франца Кафки

Новела "Перевтілення" - це відлуння особистої трагедії Ф. Кафки, який свого часу зізнавався, що живе у своїй сім'ї "більш чужим, ніж найчужіший". Але література знає чимало реалістичних творів про сімейні проблеми, так що схвилювати читача ще однією історією було б нелегко. Мабуть, тому Фраки Кафка вдався до засобів модернізму. Головний прийом - фантастичне перетворення людини на комаху. Але це лише спосіб звернути увагу людей на те, як вони ставляться до своїх близьких. За що любимо близьких? Хіба за щось конкретне, за красу, розум, талант? Ні, ми любимо їх просто тому, що вони наші рідні. Але в житті Грегора Замзи, який усе життя працював для сім'ї, сталося так, що це питання стало головним. Одного разу, коли вранці він відчув, що перетворився на комаху, він побачив справжнє ставлення родини. Невже в цьому винне його перевтілення? Чи їхнє? Хіба не абсурдно звинувачувати хворого у тому, що він захворів? Але родина Грегора відсторонюється від нього, бо тепер він зайвий у їхньому житті, заважає їм жити респектабельним життям. Чи осуджує він близьких? Ні, скоріше розуміє, бо все ще має людське серце. Він, залишаючись самотнім, вибачає їхню відчуженість і поводиться людяніше, ніж його близькі. Абсурдність ситуації посилюється тим, що найнята служниця й та пристосовується до Грегора. Хай і брутальна вона, і нетактовна, але все ж допомагає Грегорові. А найбільше ранить його зрада сестри, яка, хоча спочатку й співчувала йому, не намагається навіть приховати відразу до нього. От чому Грегор почувається не тільки самотнім, але й не має надії на одужання. Абсурдно боротися за права людини комасі, особливо коли ти навіть в очах рідних комаха.

У новелі "Перевтілення" Кафка відверто й емоційно порушує наболілу проблему - відчуженість у сім'ї, самотність людини серед людей. Засобами модерністського мистецтва він показує абсурдність буття і кризу найважливіших гуманістичних цінностей на початку XX століття.

«Самотність не вимірюється в милях…»

Самотність – це відчуженість. Це в деяких випадках вечори, проведені в пустому будинку перед вікном, спостерігаючи, як краплі дощу стікають по довгій скляній доріжці; в інших – просто розчарованість, пустота, обрив. Це відсутність будь-якої підтримки, довіри. Ти – один. І нікого немає ані з тобою, ані з твоїми проблемами.

Дуже часто зовнішня оболонка цікавить людей більше, ніж те, що всередині. Їм байдуже на твої вчинки. Саме така ситуація показана у творі Ф. Кафки «Перевтілення». Головний герой, Грегор Замза опинився в оболонці комахи. Він намагався встановити якомога кращі стосунки з ріднею, але однією з перепон стало також те, що його просто не розуміли – всі його слова та пояснення були марними. Через те, що не хотіли бачити цю «потвору», родичі відрізали Грегора від його світу – сім’ї.

Він був приречений, як на самотність, так і загибель. Але все ж розумів, чому все відбувається саме так. Грегор не був егоїстом. Передусім він дбав про свою родину, а одразу після метаморфози він все одно думав про те, як тепер забезпечувати сім’ю. А сім’я навпаки відштовхнула його, бо використовувала парубка як джерело доходів. Спочатку до нього ставилися більш сприятливо: коли сестра приносила йому їсти, хлопець сам обирав, що йому подобається, а що ні, кімнату звільнили від непотрібних речей, щоб Грегору було зручно. Але згодом все добро скінчилось – терпіння не виявилось вічним. Родина повністю відмовилася від Грегора.

Далі пішли зневага і байдужість – весь мотлох, всі непотрібні речі почали зносити до його кімнати. Тепер він нікому не потрібен. Навіть сестра, яку так любив Грегор, сказала, що не хоче більше жити з цією потворою, і необхідно її здихатися. Інші члени родини просто не сприймали хлопця взагалі, намагались якомога рідше заходити до його кімнати, їм була байдужа доля цієї людини, хоч і в іншій оболонці.

Самотність не вимірюється в милях. Вона вимірюється кількістю втрачених любові, добра, терпіння. Вимірюється болем і відчаєм, стражданням і ненавистю, віддаленістю людських сердець.

Не важливо, як людина виглядає. Важливо те, що відбувається у неї в серці…

Немає біля тебе нікого, і не треба. Бо розумієш, що не потрібен, зайвий. Іноді хочеться кричати на весь світ, довго та сильно. Самотність – це відчай, коли готовий віддати все, аби тільки хтось опинився поруч, зрозумів тебе. Це неможливо описати, це можна тільки пережити… Але разом з тим, самотність є найгіршим, що може бути в житті. Цього не побажаєш навіть ворогові…

Чому людина залишається сама? Чому людям так важко зрозуміти одне одного? Чому у світі так багато жорстокості? Ніхто не може дати відповіді на ці запитання. Але одне ми знаємо напевне: Ф. Кафка відтворив своє життя у творах. Навіть прізвище Замза є шифрованим прізвищем письменника.

Самотність супроводжує людей і сьогодні. Питання буде актуальним і в майбутньому. Вирішити його неможливо, але прислухатись до людини та її почуттів завжди можна. Принаймні завжди можемо спробувати допомогти, підтримати.

У кожному є іскра добра. Її треба лише запалити… Тоді зможемо зігріти когось теплом свого серця…

Контрольна робота зі світової літератури на тему:

«Проблема самотності у зарубіжній літературі

ХХ ст. Франц Кафка»

Виконала

Студентка І заочного курсу

Факультету хореографії

Войтенко Лідія Іванівна

Поиск по сайту: