Життєвий та творчий шлях Франца Кафки

Родовід Франца Кафки представляв дві сімейні лінії: з одного боку, сімейство Кафки, «зазначене силою, здоров'ям, хорошим апетитом, сильним голосом, даром слова, самовдоволенням, почуттям переваги над усіма, завзятістю, дотепністю, знанням людей, певним благородством», з іншого — материнська лінія сімейства Леві, наділена такими якостями, як «завзятість, чутливість, почуттям справедливості, занепокоєння».

Кафка народився 3 липня 1883 року в єврейській сім'ї, в Празі (Богемія, в той час — частина Австро-Угорської Імперії), в родині торговця галантерейними товарами Германа Кафки (1852–1931), який вийшов з чеськомовної єврейської громади та Юлії Кафки (Леві) (1856–1934), яка віддавала перевагу німецькій мові. Батько до свого одруження проживав у гетто, в облупленому будинку; будинок, в якому народився Франц Кафка, був красивою будівлею 18 століття, побудованою колись монахами Страхова, знаходився, власне, поза територією гетто — на місці, призначеному з часів середньовіччя для навернення євреїв в християнську віру. Будинок цей був зруйнований, потім реконструйований, і на ньому зараз існує меморіальна дошка. У Кафки було два молодших брати та три молодші сестри. Обидва брати, не досягши і дворічного віку, померли до того, як Кафці виповнилося 6 років. Сестер звали Еллі, Валлі та Оттла (всі троє загинули під час Другої світової війни в нацистських концентраційних таборах у Польші).

Життя в родині позначилось жорстокістю батька. Наслідки такого виховання мали плачевні наслідки для Франца: він втратив всяку довіру до себе, він відчував себе винуватим, втратив здатність вільно говорити.

Кафка бачив матір мало: весь день вона працювала в магазині і з'являлась лише пізно до вечері. Юлія Кафка любила свого старшого сина, який був єдиним сином, так як два хлопчики, які народилися після нього, прожили недовго. Вона служила певним бар'єром між своїм чоловіком і сином. Але, що б вона не робила, вона завжди була ближчою до свого чоловіка, ніж до кого б то не було.

Попри схильність Франца до занять літературою, батько примусив його вступити на юридичний факультет Празького університету. Після закінчення університету (1906) Кафка працював дрібним службовцем у страховому товаристві, потім – у конторі зі страхуванням від нещасних випадків, розслідуючи справи, пов’язані з виробничим травматизмом. Сухий, офіційно-діловий, «канцелярсько-протокольний» стиль, відточений на службі, уплинув і на його творчість. «Творчості Кафки притаманне шокуючи поєднання фантасмагорії з тверезою буденністю, утіленою насамперед у навмисне архаїзованому стилі, сповненому канцеляризмів», - писав Д. Затонський.

Надзвичайної популярності Ф. Кафка набув під час і особливо після Другої світової війни. Твори письменника алогічні, ірраціональні, песимістичні. Він був близьким до експресіоністів, які проголошували єдиною реальністю суб’єктивний духовний світ людини.

Особлива сила впливу творів Ф. Кафки полягає в разючому контрасті, у «поєднанні не поєднаного.

У творах письменника конфлікти мають як соціальний, так і глибоко особистісний характер. Він випередив час щодо розуміння явищ, які позбавляють особистість гідності й волі. Крізь призму власного песимістичного світобачення Кафка показав безпорадність людського існування, відчуження людської особистості в сучасному світі, віддзеркалив процес неминучої бюрократизації державної влади при збереженні імітації «демократичного суспільства».

Щоденне зіткнення з людським горем посилювало похмурі настрої схильного песимізму юнака. Притулком від невиразної повсякденності стало мистецтво.

Літературний дебют Кафки відбувся в 1908 р., коли в журналі «Гіперіон» було надруковано два його невеличкі оповідання. Приблизно через шість років Кафку нагородили престижною премією Німеччини – премією Фонтане.

За життя письменника було опубліковано лише кілька його книжок: три збірки оповідань («Спостереження», 1913; «Сільський лікар», 1919 і «Художник голоду», 1924), де вміщено найкращі оповідання – «Вирок», «Перевтілення», «У виправній колонії». Він працював над романами «Процес» (виданий 1925) і «Америка», але жодного з них не завершив. Письменник так і не побачив опублікованими основні свої твори. Це пов’язано як з його хворобливою невпевненістю в собі, так і з підвищеною самокритичністю, а також із відірваністю від літературного середовища. Подбала про неопубліковані рукописи Кафки М. Єсенська.

Загалом «тема кохання» багато що пояснює в особистості Франца Кафки. Він був кілька разів заручений, але щоразу тікав з-під вінця.

Помер Франц Кафка 3 червня 1924 р. від туберкульозу. Помираючи, він заповів знищити всі свої рукописи, проте його заповіт не виконали, і завдяки М. Броду та М. Єсенській вони побачили й підкорили світ.

Письменника вважають родоначальником літератури абсурду і чи не першим екзистенціалістом у світовій літературі. Відштовхуючись від філософії Фрідріха Ніцше, Франц Кафка надзвичайно трагічно і песимістично оцінював людину. як жертву долі, яка приречена на самотність, страждання та муки. Він перш за все відмовився від раціонального пізнання світу і вважав, що лише інтуїтивне сприйняття вірне.

Поиск по сайту: