Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Особливості формування стратегій розвитку країн транзитивної



Економіки

 

Особливості стратегій країн перехідної економіки доцільно розглянути на прикладі найбільшої держави цієї групи - Китаю.

В останню чверть минулого століття Китай показав надзвичайно високі темпи розвитку й стрімко наблизився до найпотужніших в економічному відношенні країн. Економічні здобутки Китаю стали можливими, насамперед, завдяки економічним реформам, ефективній економічній політиці уряду, вдало обраним стратегіям розвитку країни.

Сучасні економічні стратегії Китаю беруть початок з 1978 р., коли було проголошено курс на економічну реформу, в основу якої покладалися перебудова відносин власності й формування соціалістичного ринку. Г оловною метою стратегії було побудова комунізму в країні через сто років після перемоги соціалістичної революції в Китаї (1949 р.).

Реформування розпочалося у 80 - ті роки минулого століття зі сфери сільського господарства, з аграрних відносин, що призвело до суттєвого підвищення продуктивності праці й різкого збільшення обсягів сільськогосподарської продукції.

Після того, як реформування аграрних відносин дало перші позитивні наслідки, уряд поширив механізм економічних перетворень на інші галузі й сфери. У 1984 р. була прийнята постанова «Про реформу господарської системи». Вона передбачала розширення господарської самостійності підприємств, скорочення сфери директивного планування, перехід до торгівлі засобами виробництва. Також реформуванню підлягала система цін, праці, заробітної плати. Було офіційно проголошено про доцільність використання різноманітних форм власності - державної, колективної та приватної.

Промислові підприємства одержали досить широкі можливості для самостійної діяльності. Поступово формувалася ринкова система ціноутворення.

В 1988 р. було прийнято «Закон про промислове підприємство загальнонародної власності», в якому визначалися права й обов’язки державних підприємств.

Реформуванню підлягала також кредитно-фінансова сфера.

Особливістю економічної системи Китаю є сполучення планових важелів управління (директивне планування) з ринковими. Принцип розподілу за працею (соціалістичний принцип) сполучається з принципом розподілу за вкладеним капіталом (капіталістичний принцип). Ця концепція отримала назву моделі «соціалістичної ринкової економіки».

Заходи щодо реформування економіки прискорили темпи її розвитку. Проте форсування розвитку промисловості мало й негативні наслідки. Розпочалася інфляція, накопичилося багато незавершеного капітального будівництва, загострилися міжгалузеві диспропорції. Економіка ввійшла до стадії «перегріву». За цих умов у 1989 р. було взято курс на «гальмування» реформ й посилення втручання державних органів регулювання економіки. Було вжито заходів щодо встановлення більш жорстких умов кредитування, скорочено бюджетні витрати й грошову емісію.

Наприкінці 1991 р. з наслідками «перегріву» було в цілому покінчено, й з 1992 р. реформам було надано нового імпульсу.

В другій половині 90 - х років головна увага приділялася реформуванню державного сектора економіки. На пленумі КПК у вересні 1999 р. була сформована чергова програма реформування державних підприємств. Передбачалося до 2010 р. скоротити частку держсектора в економіці, залишивши під контролем держави транспорт, зв’язок, металургію й хімію. Розроблено й затверджено закони про охорону прав приватних підприємств. Заохочується кредитування приватного сектора банками; в банках створюються відділи по роботі з малими й середніми підприємствами. Реформи в економіці Китаю дали вражаючі наслідки.

У 2003 р. до влади в Китаї прийшло нове керівництво, яке схильне було до більш рішучих реформ економіки. Стратегічними цілями нової економічної політики було визначено: підтримка приватного власника й лібералізація зовнішньоекономічних відносин.

Якщо в 1988 р. в конституцію країни було внесене положення про недержавний сектор як доповнюючий до державного, то в березні 2004 р. була внесена поправка до конституції, в якій міститься положення про недоторканість «законно нажитої» приватної власності громадян КНР. Важливим моментом став дозвіл приватним власникам і навіть олігархам вступати до лав комуністичної партії, чим скористалося чимало багатіїв; це стало ознакою поступового розмивання соціалістичного ладу під номінальним адміністративним керівництвом КПК.

Серед головних завдань економічної стратегії Китаю було приватизація збиткових державних підприємств і реструктуризація державного фінансово- банківського сектора на принципах різноманітності форм власності фінансових інститутів.

На третьому пленумі ЦК КПК (жовтень 2003 р.) були визначені такі орієнтири стратегії в галузі економіки:

- реформа конституції на підтримку плюралізму форм власності;

- зміцнення влади закону й створення для усіх справедливих умов старту в економіці;

- розвиток самоврядування на селі.

Головним напрямком вважалося узаконення плюралізму форм власності.

Важливим напрямком зовнішньоекономічної стратегії визначено активізацію економічних стосунків з іншими країнами й особливо зовнішньоторговельну експансію Китаю. З 1992 р. китайський уряд зробив наголос на стратегію експортної орієнтації під гаслом «Йти узовні!».

Китай здійснює активну зовнішньоекономічну політику.

Зміцнюється валютно-фінансова система країни. Емісію і контроль за валютними операціями здійснює Народний банк Китаю. Діють також Торговельно- промисловий, Будівельний і Сільськогосподарський банки, які були перетворені на державно - комерційні заклади. Засновано також Державний банк розвитку, Імпортно - експортний банк. В 1996 р. були засновані перші акціонерні комерційні банки.

Якщо тривалий час Китай уникав участі в міжнародних організаціях економічного типу, то з кінця 90 - х років ситуація змінилася. Визначною подією став вступ Китаю до Світової організації торгівлі в листопаді 2001 р.

Однією з важливих складових стратегічної політики китайського уряду є утворення спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, куди активно залучається іноземний капітал.

Формуючи стратегічні цілі економічного розвитку, китайський уряд останнім часом дедалі більше враховує глобальний чинник.

Останніми роками Китай активізує свою зовнішньоекономічну експансію на просторі СНД, де він є успішним конкурентом Росії.

Активне включення Китаю в глобальні процеси й бурхливе зростання його економічного потенціалу перетворює його не тільки в регіональний, але й в глобальний чинник розвитку світової економіки.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.