Співвідношення категорій «глобалізація» та «інтернаціоналізація»

За генетичним підходом, вихідним етапом сучасної глобалізації був і залишається процес інтернаціоналізації всіх складових суспільно-економічної формації, який еволюціонує від менш розвинутих економічних та інших суспільних форм до розвинутіших.

На тісний взаємозв'язок між інтернаціоналізацією та глобалізацією вказують більшість українських та російських економістів, проте чітко ці категорії не розмежовують. Так, російський економіст А. Єльянов зазначає, що «глобалізація означає глибоку трансформацію капіталістичної системи й черговий етап у світовому інтеграційному розвитку». У колективній праці російських вчених за редакцією В. Колесова зазначено, що «глобалізація — це нова стадія інтернаціоналізації господарського життя з врахуванням не лише досягнень гранично можливих масштабів останнього, а й якісно нових її характеристик».

Зустрічаються й інші трактування сутності цієї категорії. Наприклад, А. Бєлова вважає, що «глобалізація — це процес, що сприяє цивілізації людства, і тому повинен вивчатись в історичній перспективі».

Розпливчасті тлумачення глобалізації зустрічаються і в працях західних економістів. Так, В. Андерсон розглядає глобалізацію як «систему систем, що прискорено змінюється і приділяє також велике значення політичним, культурним та біологічним змінам». Конкретніше він характеризує глобалізацію як «потік сил, що конвертуються і створюють істинно єдиний світ». Початком глобалізації цей автор називає період виходу предків людини з Африки. Поряд з поняттям «глобалізація» в науковій літературі зустрічається термін «глобалістика».

Українські економісти дещо інакше трактують сутність глобалізації. Так, Є. Савельєв характеризує глобалізацію як категорію, «яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60 - х років XX ст. набуває форм постійного і неухильно зростаючого міжнародного переплетіння національних економік».

Для забезпечення наукової обґрунтованості визначення цієї категорії слід насамперед використати методологію короткого і розгорнутого визначення.

Оскільки коротке визначення передбачає з’ясування глибинної внутрішньої сутності (з урахуванням принципу суперечності), то глобалізацію можна охарактеризувати як суперечливу взаємодію розвитку людини в межах національних суспільних відносин та глобальних процесів, що формуються і розвиваються на основі інтернаціоналізації господарського життя. Йдеться про людину, основними складовими якої є біологічна та соціальна, тому розвиток сучасної глобалізації пронизує суперечливе входження в єдиний глобальний простір кожної із цих складових. Людина в межах національних держав розвивається не як окремий ізольований суб’єкт (так звана «робінзонада»), а в трудових колективах, різноманітних громадських об’єднаннях, партіях, окремих націях та народностях, які по - різному залучаються до світового глобального процесу.

Розгорнуте визначення глобалізації передбачає комплексну характеристику сутнісних зв’язків і відносин (а не лише їх ядра, втіленого у короткому визначенні) з урахуванням законів розвитку та функціонування глобальних процесів.

Глобалізація — процес діалектичної взаємодії національних та глобальних суспільних процесів, за якого відбувається поступове обмеження національних особливостей суспільних відносин (і відповідних якостей людини) та їх поступове підпорядкування системі глобальних відносин, а також законів та закономірностей такої взаємодії, цілісність якої забезпечується наднаціональними структурами.

Тому автори, які вбачають відмінність глобалізації від інтернаціоналізації лише у руйнуванні національних кордонів та у підриві основ національного суверенітету, дещо звужують трактування глобалізації. Так, на думку С. Чугрова, інтернаціоналізація — «це поступове взаємопроникнення технологічних і культурних стандартів, які, однак, не зачіпають державного суверенітету».

У подібному контексті розглядає взаємовідношення глобалізації та інтернаціоналізації російський вчений В. Рамзес: «Глобалізація виглядає, скоріше, категорією — конкурентної інтернаціоналізації, десь, мабуть, її антитезою, ніж її логічним продовженням, розвитком, хоча наглядні прояви глобалізованого процесу мають місце і в ході інтернаціоналізації, що виділяється яскраво вираженим посиленням взаємозалежності різних країн».

С. Чугров при з’ясуванні інтернаціоналізації називає лише технологічні і культурні стандарти, і не розглядає національний суверенітет з урахуванням всієї системи суспільних відносин. Проте і в цьому разі логічніше говорити про підрив національних суспільних відносин.

Сутність економічної глобалізації вчені також трактують по - різному. Так, А. Єльянов вважає, що «у першому наближенні глобалізацію економіки можна було би... визначити як диверсифікацію, розширення, поглиблення та ущільнення всієї системи транснаціональних господарських і культурних зв’язків, що у кінцевому підсумку надає їм загальнопланетарне, глобальне вимірювання».

На думку В. Андерсона, економічна глобалізація охоплює зростання міжнародної торгівлі і зарубіжних інвестицій, міжнаціональну інтеграцію процесу виробництва, інтернаціоналізацію ринку робочої сили, вільне ходіння і обмін валюти, створення єдиних споживчих стандартів.

А. Філіпенко зазначає, що «глобальна «світова» економіка напередодні ІІІ-го тисячоліття являє собою цілісну, диверсифіковану, багаторівневу, ієрархічну систему, що охоплює сукупність міжнародних форм науки, техніки і виробництва, обігу, різноманітних товарів та послуг».

Наведеним визначенням бракує чіткої класифікації ознак глобалізації економіки, оскільки переважна більшість дефініцій може також стосуватись процесів інтернаціоналізації економіки; деякі з них побудовані шляхом перерахування сфер як глобалізації, так і інтернаціоналізації без взаємної субординації.

Поиск по сайту: