Антиглобальний рух є загальною назвою суспільних організацій, рухів і ініціативних груп, які знаходяться у непримиренному конфлікті з наслідками глобальних трансформацій.
Сама назва «антиглобальний рух» не є загальновизнаною. Часто також використовують назви — «альтерглобальний рух» (рух за альтернативну глобалізацію), «рух за глобальну справедливість», «рух рухів» тощо.
Основні діючі суб’єкти антиглобалістського руху - це громадські, неурядові або політичні групи та асоціацію. Вони можуть носити місцевии, регіональнии, національнии або міжнароднии характер, заийматися конкретною вузькою проблематикою або претендувати на рішення проблем в масштабі всього суспільства. Спектр цих організаціий достатньо широкий.
Своїм завданням учасники руху антиглобалістів вбачають формування суспільної думки, яка б не тільки позитивно сприйняла їх ідеологію, а й стала фундаментом подальшого просування інтересів антиглобалістів на глобальний рівень.
Демократичні вимоги антиглобалістів спрямовані на збереження і зміцнення громадського контролю над проблемою вирішення долі людей в країні, регіоні, суспільстві, світі. Саме тому ключовими пунктами їх програми є соціальні питання.
Загальними цілями антиглобалізму є висунення альтернативної концепції побудови світової системи, майбутні учасники якої не претендують на монополізацію прав глобального управління, а керуються у власних діях існуючою в суспільстві громадською думкою.
Основними видами діяльності антиглобального руху є зустрічі, демонстрації проти проведення офіційних самітів міжнародних інститутів. Учасники руху проводять власні «соціальні форуми», де аналізується процес глобалізації, обговорюються способи опору та альтернативні пропозиції. В цілому, етапність дій антиглобалістів може реалізовуватися:
1) у короткостроковій перспективі — шляхом зриву конференцій, зустрічей, заходів наднаціональних організацій та концернів поряд з цілеспрямованим завданням збитків окремим корпораціям, підприємствам через бойкот, пошкодження майна, хакерських атак на системи управління;
2) у середньостроковій перспективі — анулюванням або реорганізацією та демократизацією конференцій існуючих наднаціональних організацій, та таких, як СОТ, ВМФ, Світовий банк;
3) у довгостроковій перспективі — розробкою альтернативних варіантів прийняття рішень, усунення соціальних, економічних, екологічних розбіжностей між державами.
Антиглобальний рух керується сукупністю правил, принциповими з яких є:
- інтернаціоналізм руху;
- інтеркласовість і інтерідеологічність;
- антигегемоністський характер.
Звідси витікають і основні принципи антиглобалістів.
- солідарність, співробітництво і відповідальність;
- організація на принципах вільної, добровільної і ефективно діючої асоціації;
- самоорганізація і самоуправління.
Програма антиглобалістів передбачає розвиток двох взаємопов’язаних напрямів — трансформістського (зміцнення системи самоуправління) і руйнівного (протидія укріпленню влади корпоративного капіталізму). При цьому зазвичай пріоритетним визнається перший напрям.
Трансформістський напрям антиглобального руху очолюється АТАКК, завданням якої є обмеження впливу фінансового капіталу і тим самим оздоровлення сучасної капіталістичної системи. Вона виступила на підтримку ідеї, висунутою американським економістом Джеймсом Тобіним, який запропонував введення податку на фінансові трансакції у розмірі 0,1-0,2 % (так званий податок Тобіна). Прихильники такого заходу не тільки розраховують тим самим заохотити капіталовкладення в сферу виробництва, але і пропонують своєрідний варіант неокейнсіанської теорії — суми, виручені за рахунок «податку Тобіна», будуть направлятися на соціальні потреби і на розвиток країн Третього світу. Для їх акумулювання пропонується використання потенціалу реорганізованих міжнародних інститутів (як потенційні кандидати пропонуються ООН і Світовий банк).
Широку популярність серед представників руйнівного крила набула книга шотландського соціолога Джона Холлоуея «Змінити світ, не беручи влади» (2002 р.), центральна ідея якої полягає у створенні соціальних просторів, автономних відносно держави і капіталу.
Серед сильних сторін як трансформістського, так і руйнівного крила антиглобального руху більшість науковців визнає швидке реагування на будь-які політичні події і можливість одночасного проведення досить потужних акцій протесту. Головним ж недоліком його стає непродуктивність у довгостроковій перспективі, а також наявність зовнішніх і внутрішніх протиріч, що несуть небезпеку маргіналізації і навіть розколу руху.
До найбільш явних зовнішніх протиріч належать:
1. протиріччя між антиглобалістською природою руху і його включеністю до структури глобального капіталізму;
2. протиріччя між принципами добровільної асоціації і необхідністю
3. використовувати у власній діяльності фінансові і політико-правові механізми. Як правило, таке протиріччя вирішується таким чином, що функції професійної діяльності, фінансового забезпечення, політичного представництва приймають на себе діючі неурядові та громадсько-політичні організації, які проявляють симпатії до антиглобального руху, тоді як власне рух у власних діях є відносно незалежним від жорстких обмежень і претендує на відкритість, гнучкість тощо;
4. протиріччя між соціально-економічною нерівністю учасників руху та їх рівноправним діалогом і солідарністю. Це протиріччя не тільки створює напругу всередині руху, але й лежить в основі фактичного відторгнення від багатьох антиглобальних дій значної частини потенційно найактивніших учасників. Одним з засобів зняття цього протиріччя стала підтримка з боку представників країн авангарду у вигляді фінансування розвитку руху, забезпечення солідарності з представниками країн Третього світу;
5. протиріччя між сітьовим принципом організації руху і необхідністю взаємодії з структурами влади, участю в політичних процесах. З найбільш помітних проявів цього протиріччя слід виділити: а) залежність багатьох учасників руху від суб’єктів і провідників глобальних трансформацій; б) протиріччя між лівими політичними партіями і антиглобальним рухом як таким, яке виявляється як в емпірично очевидній боротьбі за включення партій до числа організаторів соціальних форумів, так і у вигляді менш очевидної протилежності між масовістю, відкритістю сітьових структур антиглобалістів з відносною жорсткістю, фіксованістю членства, ієрархічністю структур політичних партій; в) протиріччя між необхідністю збереження рухом власної специфіки як відкритої мережі та набуття традиційних організаційно-інституційних форм задля участі у житті громадянського суспільства та в політичній боротьбі.
До внутрішніх протиріч належать:
6. сітьовий принцип побудови руху, який одночасно є його сильною і слабкою стороною;
7. єдність і протилежність руйнівної і творчої сторін діяльності;
8. протиріччя між соціальною творчістю унікального суб’єкта (особи, спільноти) і єдиним процесом спільної, узгодженої діяльності;
9. протиріччя антиглобалізму як боротьби проти світу відчуження в цілому та сучасними формами влади капіталу (як особливого виду відчуження). Це в свою чергу породжує дві тенденції. Перша набуває виразу в діяльності чисельних громадських рухів та організацій, які наголошують у власному протесному портфелі на достатньо загальних формах відчуження (які, як правило, кореспондують з глобальними проблемами). Друга реалізується у наголошенні саме на класовій проблематиці боротьби проти експлуататорської сутності капіталу. Звісно, ці дві лінії є тісно пов’язаними, адже саме глобальна гегемонія капіталу є «відповідальною» за нинішню гостроту глобальних проблем. Однак, і протилежність тут є очевидною — інтеркласовість та інтерідеологічність антиглобалізму як загальної платформи, несхвалення значною частиною учасників руху крайніх форм соціалістичної ідеології суперечить антикапіталістичному змісту дій цих громадських утворень.
Діяльність ВСФ та АТТАК, трансформація їх у міжнародні політичні організації являє собою якісно новий етап політико - ідеологічних процесів всередині антиглобального руху. Квінт-есенцією цих процесів є ідейно-політична боротьба, яку найбільш помірне соціал-глобалістське крило веде з радикальними течіями в надрах руху.
У цілому ж формальна і сутнісна сторони діяльності антиглобалістів свідчать про те, що:
- антиглобальний рух, як суттєвий політичний феномен буде існувати до тих пір, аж поки повноцінні політичні партії і профспілкові організації не вийдуть із стану кризи і не завершать період власної реорганізації;
- антиглобальний рух спромігся істотно підірвати авторитет традиційних суспільних організацій (партій і профспілок), тим самим значною мірою послабивши останні;
- антиглобалісти не мають чіткого уявлення про цілі і завдання власного руху;
- антиглобалісти в організаційному плані опинилися у залежності від власного головного організатора — Інтернету, який є підконтрольним глобальному капіталізму.
Отже, як це випливає з вищезазначеного, антиглобализм не є цілісною ідейно- політичною концепцією, яку розділяють представники всіх суспільно-політичних кіл, що прямо чи опосередковано виступають як проти нинішніх форм глобалізації, так і проти окремих її аспектів, методів, що використовуються основними її суб’єктами. Слабкість антиглобализму як ідеологічної платформи не лишилася непоміченою і серед ідеологів глобалізму, які звертають увагу на два достатньо вагомих аргументи:
1. антиглобалізм існує, тому ще реально працюють демократичні інститути глобального суспільства;
2. економічна модель, яку сповідує сучасний глобалізм, є насправді ефективною.
Незважаючи на те, що в засобах масової інформації і навіть у наукових публікаціях все частіше говорять про «ідеологію антиглобалістів», насправді цілісна ідеологічна система, яка могла б бути визнана усіма представниками конгломерату антиглобалістів, на сьогодні відсутня.
Таким чином, за багатоплановістю проявів протесту, за політичною «всеядністю антиглобализму» приховується найголовніша його проблема — відсутність ясно зрозумілої кінцевої мети боротьби. Адже у виступах антиглобалістів очевидним є тільки те, проти чого (чи кого) є спрямованим їхній протест. А ось формулювання того, чого вони бажають досягти, як вони планують перебудувати світ, — відсутнє. І не тому, що вони цього не бажають, а тому, що вони не можуть це зробити. У кожної групи антиглобалістів є власний об’єкт боротьби. Діапазон цих об’єктів настільки широкий, що охоплює майже всі (а може і всі) аспекти сучасного життя.