Діапазон і характер критики глобальних економічних процесів

На сьогодні глобалізація виявляється недостатньо універсальним процесом, для його характерним є наступні суперечності.

- протиріччя між розвинутими країнами та всім іншим світом, що відображається у сучасній світовій ієрархії, що передбачає існування чіткої градації: центр (постіндустріальне суспільство) - напівпериферія (індустріальне суспільство) - периферія (традиційне суспільство);

- протиріччя між «західними стандартами», що нав’язуються, перш за все в сфері споживання, політичних моделей і культурних цінностей та національними культурами, що прагнуть зберегти свою історично обумовлені ідентичність.

- протиріччя між універсальними вимогами до рівня професійної підготовки спеціалістів та національними системами освіти;

- протиріччя у визначенні політичної стратегії держав - так , країна, що знаходиться у центрі прагнуть максимально відштовхнути конкурентів до периферійного сегменту, використовуючи будь - які засоби;

- протиріччя між декларованою рівністю та недосяжна рівність в правах і можливостях для більшої частини країн при існуванні і постійно зростаючому розриві в доходах і рівні життя на фоні прогресуючої деградації та забрудненні навколишнього середовища:

- зниження значимості класової структури суспільства;

- становлення проблемно-орієнтованої політики держав;

- зростаюча фрагментація суспільства (формування та інтеграція блоків і союзів національних держав у вигляді складних ієрархічних структур, які поведуть боротьбу за виснажливі ресурси);

- неоліберальна модель глобалізації, що являє собою специфічний варіант інтернаціоналізації господарського, політичного і культурного життя людства, орієнтованої на прискорену економічну інтеграцію в глобальних масштабом з максимальним використанням науково-технічних досягнень і вільноринкових механізмів та ігноруванням національних утворень багатьох соціальних, культурно- цивілізаційних і природно-екологічних імперативів.

Саме тому виникає система критики глобальних процесів, яка може бути представлена сімома основними напрямками:

1. Представники першого напрямку звертають увагу на те, що достатньо специфічно інтегрують всі країни світу, оскільки існують всі ознаки того, що поляризація світу не тільки збережеться, але й одержить нові виміри.

2. Другий напрямок критики пов’язаний з особливостями неоліберальної платформи економічного розвитку країни, беззастережне використання якої досить часто призводило до соціально-економічних криз в країнах з традиційним або індустріальним характером розвитку. Для неоліберальної моделі розвитку притаманні наступні риси і суперечності:

-- неоліберальна модель розроблена для маленьких, однорідних, немонополізованих економік, здатних залучатись до світової економічної системи в якості окремого фрагмента;

-- лібералізм може використовуватись економіками, що не відповідають, ліберальним стандартам, лише у період кризи, як тимчасова міра для стабілізації. Проте відразу після стабілізації неоліберальний курс має бути змінений на політику державного стимулювання інвестицій та регулювання зростання.

-- МВФ та Світовий Банк, реалізуючи інтереси США та ряду розвинутих західних країн, використовують лібералізацію в рамках неоліберальної глобалізації в якості ідеології, проводячи курс на підтримку сильного за рахунок знищення слабкого.

-- Міжнародні організації, зокрема МВФ є некомпетентним для розвинутих країн з різнорідною та монополізованою економікою. Рекомендований ними механізм граничної жорстокості фінансової політики держави забезпечує лише вихід країни із гіперінфляції, проте не забезпечує розвиток та структурні зрушення.

-- невиправдані вимоги лібералізації валютного регулювання, як головної умови припливу капіталу в країну, в міжнародній практиці спричинюють протилежний результат, відбувається відтік капіталу;

-- чітке слідування неоліберальним установкам може призвести до проблем у сфері оподаткування. Вимоги щодо зниження оподаткування великих ТНК та іноземних компаній, всупереч офіційним прогнозам, не призводить до зростання прибуткового податку, що сплачується.

-- неоліберальна модель має суто суб’єктивний характер, являючись за своєю суттю ідеологією політичного глобалізму (сучасна хвиля капіталістичної колонізації). Одним з її головних положень є всемірне зниження ролі держави, не лише в економічній, але й практично в усіх сферах, так як на думку ліберальних експертів, в умовах глобалізації воно перетворюється на головну перепону розвитку.

3. Третій напрямок представляє скептичний погляд американських вчених, які вважають, що головною метою сучасного етапу глобалізації є приховування конфронтації трьох регіональних блоків: північно-американського, європейського та східно-азіатського;

4. Четвертий напрямок ґрунтується на аналітичних висновках про те, що в країнах-лідерах світової економіки ефективність виникає у доволі великих зонах виробництва, які в подальшому процесі розвитку глобалізації стануть абсолютно неконкурентоспроможними внаслідок лібералізації національних режимів, оскільки конкуренти є здатними демонструвати більш низький рівень витрат.

5. П’ятий напрямок критики звертає увагу на те, що сьогодні глобальним є лише світовий ринок капіталів. Вільне переміщення товарів, послуг, технологій є обмеженим, в той час як доцільною є лібералізація саме ринку товарів та послуг, а не капіталів, які потребують державного контролю і регулювання.

6. Шостий напрям визначається американськими ізоляціоністами, які вважають глобалізацію системою допуску на американський ринок демпінгових товарів з країн третього світу, що спричинює відтік вільного американського капіталу до країн світової периферії і послаблює конкурентні позиції США.

7. Сьомий напрям визначається проблемою співвідношення феномену глобалізації і феномену вестернізації (культурна асиміляція Центральною цивілізацією інших немодернізованих територій та становлення глобальної цивілізації з гомогенізованою культурою (цінності лібералізму та універсалізму домінують, напрямок розвитку визначають глобальні ринки та глобальні фінансово- економічні інституту, які покликані регулювати конкурентні відносини між корпоративними елементами до числа яких відносять національні держави і міждержавні утворення)).

Поиск по сайту: