Цивілізаційна концепція Е. Тоффлера поширилася в 70 - х роках ХХ ст. і пов’язує «цивілізацію» насамперед із виробництвом, а не з соціальними або культурними системами та поняттями. Цивілізацію він розглядає як соціальну систему, що розвивається не на основі всієї культури, а лише її технічної складової.
Е. Тоффлер розглядає історичний процес у вигляді трьох хвиль. Перша хвиля - сільськогосподарська, друга - індустріальна і третя - сучасна, що формується. Він показує, що сьогодні формується новий тип технологій і новий рівень потреб суспільства - забезпечення фізичного і культурного духовного комфорту, саме:
- ключові галузі сучасної глобальної економіки - це постсервісна економіка, експериментальне виробництво, тобто майбутнє - суперіндустріалізація;
- владу капіталу замінює влада знань;
- засобом обміну стають електронні гроші, тобто інформація, вкладена в кредитні картки;
- формується новий тип робочої сили;
- нова економічна система розвивається як на локальному рівні домогосподарств, так і на глобальному рівні світового ринку.
Виникає глобальний виробничий процес виготовлення суспільного багатства.
За Е. Тоффлером, сучасна цивілізація ґрунтується на інтелектуальних здібностях, на знаннях.
Теорія мегатенденцій Дж. Несбіта та П. Абурдена (90 - ті роки ХХ ст.). Дж. Несбіт та П. Абурден окреслили основні побічні наслідки глобалізації. Зокрема, що:
- мегатенденція глобального економічного буму в цілому світі себе не виправдала;
- мегатенденція відродження мистецтва і переоцінки змісту життя вилилась лише у збільшенні вільного часу;
- мегатенденція розвитку нового гібрида від схрещення ринкової економіки і соціалізму реалізувалася не там, де її чекали (в Китаї, а не в постсоціалістичних країнах);
- космополітизація сфери споживання і стилю життя вступила у суперечність із націоналізмом;
- мегатенденція втягнення жінок в економічне і політичне життя складалася за рахунок обмеження потреб сім’ї, дітонародження і посилення дискримінацій;
- провідною сферою знання стала біологія замість фізики, що проявилось у теорії клонування та ін.
Цивілізаційна концепція «фінансової цивілізації» українського науковця В. Ільїна. В. Ільїн вважає, що глобалізація є закономірним еволюційним процесом руху до єдиного всесвітнього суспільства.
Невідповідність траєкторії внутрішнього світу технічним можливостям і межам суспільного розвитку визначила розрив соціального простору в його минулій цілісності, що й стало однією з головних причин виникнення сучасної цивілізації - економічної, яка динамічно трансформується у фінансову. Сутність сучасної економічної цивілізації, за В. Ільїним, полягає в тому, що «гроші підкоряють собі все, гонитва за грошима стає метою людського життя, усе прагне до вартості та її самозростання».
Економічна цивілізація включає в себе культуру - все те, що створене людиною. Економіка має потребу в цивілізаційній організації, вона не може існувати поза цивілізацією. Цивілізація іманентна (внутрішня) економіці, тому економіка обслуговує цивілізацію. Формується нова культура - економізм, породжений глобальною економікою.
Економізм - це те, що залишається від попереднього культурного цілого (матеріального і духовного), охопленого тепер тільки раціональністю і технологією. Істотною особливістю економізму є перебільшення логіки ринку, зведення її до головного принципу координації суспільства.
Сутністю сучасного економізму є те, що державна влада все більше обслуговує могутню наднаціональну верхівку - фінансову олігархію, яка стає завершальним етапом економічних революцій.
Модель (знаково-смисловий ланцюг) сучасної економічної цивілізації така: вартість - гроші - капітал - фінансова олігархія, - де економіка породжує фінанси, з них виникає фінансовий капітал, його продукт - фінансова послуга, дозволяє грошам визначати хід економічних подій. Таким чином, виникає феномен «фінансової опіки» над економікою, фінанси перетворилися на субстанціональну силу, визначальну й вирішальну. Це явище В. Ільїним трактується як фінансизм, або фінансова економіка, основа і смисл фінансової цивілізації. Саме фінансовий успіх виступає мірилом значущості людини та шкали цінностей суспільства.
Концепція прогресу і регресу цивілізацій В. Молостова. В. Молостов виділяє чотири складові суспільства - цивілізації (Ц): наявність усіх видів мінеральної та біологічної (сільськогосподарської) сировини (Г), з сировини суспільство створює на виробництві (В) об’єкти споживання (Б), які надходять у розпорядження населення планети (А).
Цю модель В. Молостов називає «законом матеріального життя суспільства», притаманним усім цивілізаціям, які будь - коли існували або будуть існувати.
Концепція «протистояння цивілізацій» С. Гантінгтона. Цивілізацію С. Гантінгтон трактує як найвищу культурну спільність людей і найширший рівень культурної ідентифікації.
С. Гантінгтон досліджує чотири існуючі парадигми світової політики: єдиний світ; два світи; парадигма 184 держав; сущий хаос.
В основу парадигми «єдиного світу» покладена ідея про «кінець історії». С. Гантінгтон доволі песимістично трактує цю парадигму гармонійного світу, стверджуючи, що вона «надто відірвана від реальності, щоб бути корисним орієнтиром у світі після «холодної війни».
Парадигма «двох світів» не нова, бо люди завжди проявляли схильність поділяти світ на дві частини: цивілізацію і варварів, Схід - Захід, Північ - Південь, центр - периферію тощо. С. Гантінгтон наголошує: найпоширеніший поділ, який описується під різними назвами, - це протиставлення багатих (сучасних, розвинутих) і бідних (традиційних, тих, що розвиваються) держав. Вчений не погоджується з даною парадигмою. На його думку, «світ надто складний, щоб його можна було б у більшості випадків поділити економічно на Північ і Південь, а культурно на Схід і Захід».
Парадигма «184 держав» є результатом теорії міжнародних відносин, яку часто називають «реалістичною». Згідно з цією теорією держави є головними, навіть єдино важливими гравцями на міжнародній арені, а відносини між ними мають анархічний характер. Ця парадигма передбачає, що всі держави відстоюють свої інтереси і діють однаково. Однак не завжди вони діють так, як передбачає «реалістична теорія», зокрема на спосіб визначення державою своїх інтересів впливають не лише турбота про могутність, а система цінностей, культура, закони, міжнародні норми та інститути.
Парадигма «сущого хаосу» ґрунтується на таких ідеях як, крах державної влади; розпад держав; посилення міжплемінних, етнічних і релігійних конфліктів;
поява міжнародних кримінально - мафіозних структур; зростання кількості біженців до десятків мільйонів; розповсюдження ядерної та іншої зброї масового знищення тощо. Така парадигма близька до реальності, однак, хоча світ і може бути хаотичним, він не є абсолютно не впорядкованим.
Оскільки, на думку С. Гантінгтона, вказані чотири парадигми не сумісні одна з одною і мають суттєві обмеження, він висуває свою власну парадигму - «бачення світу з точки зору існування в ньому семи - восьми цивілізацій».
Цивілізаційний підхід за С. Гантінгтоном, передбачає такі моменти:
- інтеграційні сили у світі справді існують і саме вони породжують контрсили культурного утвердження і цивілізаційної свідомості;
- світ певною мірою ділиться на два, проте головна відмінність існує між Заходом як досі домінуючою цивілізацією і всіма іншими, які, проте, мають між собою дуже мало спільного, тобто світ ділиться на один західний і багато не - західних;
- національні держави є і залишатимуться найважливішими гравцями на світовій арені, але їх інтереси, об’єднання і конфлікти все частіше визначаються культурними і цивілізаційними чинниками;
- світ дійсно анархічний, у ньому домінують міжплемінні та національні конфлікти. Однак конфлікти, що становлять найбільшу загрозу стабільності, - це конфлікти між державами або групами, які належать до різних цивілізацій.
У ХХ ст. світ став мультицивілізаційною системою.
Наголошуючи на принципи структуризації цивілізацій, С Г антінгтон стверджує, що країни співвідносяться з цивілізаціями як країни - учасниці, стрижневі держави, країни - одинаки, розколені країни та розірвані країни.
Країна - учасниця - це країна, яка в культурному плані повністю ототожнює себе з однією цивілізацією.
Стрижнева країна - це джерело культури тієї або іншої цивілізації.
Країна - одинак - це країна, яка не має культурної спорідненості з іншими суспільствами.
Розколеною називається країна, в якій великі групи населення належать до різних цивілізацій, хоч об’єднані у політичну цілісність як громадяни однієї держави.
Розірваною є країна, яка має одну домінуючу культуру, яка співвідносить її з однією цивілізацією, але її лідери прагнуть іншої цивілізації.
Основою економічного співробітництва є культурна спільність. «Економіка йде вслід за культурою» - наголошує вчений.
Відносини культури і регіоналізму найбільш активно виявляються в економічній інтеграції, які у міру їх зростання проходять чотири ступені економічної інтеграції: зони вільної торгівлі; митні союзи; спільні ринки; економічні союзи.