Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Цивілізаційних концепцій



Цивілізаційна концепція Е. Тоффлера поширилася в 70 - х роках ХХ ст. і пов’язує «цивілізацію» насамперед із виробництвом, а не з соціальними або культурними системами та поняттями. Цивілізацію він розглядає як соціальну систему, що розвивається не на основі всієї культури, а лише її технічної складової.

Е. Тоффлер розглядає історичний процес у вигляді трьох хвиль. Перша хвиля - сільськогосподарська, друга - індустріальна і третя - сучасна, що формується. Він показує, що сьогодні формується новий тип технологій і новий рівень потреб суспільства - забезпечення фізичного і культурного духовного комфорту, саме:

- ключові галузі сучасної глобальної економіки - це постсервісна економіка, експериментальне виробництво, тобто майбутнє - суперіндустріалізація;

- владу капіталу замінює влада знань;

- засобом обміну стають електронні гроші, тобто інформація, вкладена в кредитні картки;

- формується новий тип робочої сили;

- нова економічна система розвивається як на локальному рівні домогосподарств, так і на глобальному рівні світового ринку.

Виникає глобальний виробничий процес виготовлення суспільного багатства.

За Е. Тоффлером, сучасна цивілізація ґрунтується на інтелектуальних здібностях, на знаннях.

Теорія мегатенденцій Дж. Несбіта та П. Абурдена (90 - ті роки ХХ ст.). Дж. Несбіт та П. Абурден окреслили основні побічні наслідки глобалізації. Зокрема, що:

- мегатенденція глобального економічного буму в цілому світі себе не виправдала;

- мегатенденція відродження мистецтва і переоцінки змісту життя вилилась лише у збільшенні вільного часу;

- мегатенденція розвитку нового гібрида від схрещення ринкової економіки і соціалізму реалізувалася не там, де її чекали (в Китаї, а не в постсоціалістичних країнах);

- космополітизація сфери споживання і стилю життя вступила у суперечність із націоналізмом;

- мегатенденція втягнення жінок в економічне і політичне життя складалася за рахунок обмеження потреб сім’ї, дітонародження і посилення дискримінацій;

- провідною сферою знання стала біологія замість фізики, що проявилось у теорії клонування та ін.

Цивілізаційна концепція «фінансової цивілізації» українського науковця В. Ільїна. В. Ільїн вважає, що глобалізація є закономірним еволюційним процесом руху до єдиного всесвітнього суспільства.

Невідповідність траєкторії внутрішнього світу технічним можливостям і межам суспільного розвитку визначила розрив соціального простору в його минулій цілісності, що й стало однією з головних причин виникнення сучасної цивілізації - економічної, яка динамічно трансформується у фінансову. Сутність сучасної економічної цивілізації, за В. Ільїним, полягає в тому, що «гроші підкоряють собі все, гонитва за грошима стає метою людського життя, усе прагне до вартості та її самозростання».

Економічна цивілізація включає в себе культуру - все те, що створене людиною. Економіка має потребу в цивілізаційній організації, вона не може існувати поза цивілізацією. Цивілізація іманентна (внутрішня) економіці, тому економіка обслуговує цивілізацію. Формується нова культура - економізм, породжений глобальною економікою.

Економізм - це те, що залишається від попереднього культурного цілого (матеріального і духовного), охопленого тепер тільки раціональністю і технологією. Істотною особливістю економізму є перебільшення логіки ринку, зведення її до головного принципу координації суспільства.

Сутністю сучасного економізму є те, що державна влада все більше обслуговує могутню наднаціональну верхівку - фінансову олігархію, яка стає завершальним етапом економічних революцій.

Модель (знаково-смисловий ланцюг) сучасної економічної цивілізації така: вартість - гроші - капітал - фінансова олігархія, - де економіка породжує фінанси, з них виникає фінансовий капітал, його продукт - фінансова послуга, дозволяє грошам визначати хід економічних подій. Таким чином, виникає феномен «фінансової опіки» над економікою, фінанси перетворилися на субстанціональну силу, визначальну й вирішальну. Це явище В. Ільїним трактується як фінансизм, або фінансова економіка, основа і смисл фінансової цивілізації. Саме фінансовий успіх виступає мірилом значущості людини та шкали цінностей суспільства.

Концепція прогресу і регресу цивілізацій В. Молостова. В. Молостов виділяє чотири складові суспільства - цивілізації (Ц): наявність усіх видів мінеральної та біологічної (сільськогосподарської) сировини (Г), з сировини суспільство створює на виробництві (В) об’єкти споживання (Б), які надходять у розпорядження населення планети (А).

Цю модель В. Молостов називає «законом матеріального життя суспільства», притаманним усім цивілізаціям, які будь - коли існували або будуть існувати.

Концепція «протистояння цивілізацій» С. Гантінгтона. Цивілізацію С. Гантінгтон трактує як найвищу культурну спільність людей і найширший рівень культурної ідентифікації.

С. Гантінгтон досліджує чотири існуючі парадигми світової політики: єдиний світ; два світи; парадигма 184 держав; сущий хаос.

В основу парадигми «єдиного світу» покладена ідея про «кінець історії». С. Гантінгтон доволі песимістично трактує цю парадигму гармонійного світу, стверджуючи, що вона «надто відірвана від реальності, щоб бути корисним орієнтиром у світі після «холодної війни».

Парадигма «двох світів» не нова, бо люди завжди проявляли схильність поділяти світ на дві частини: цивілізацію і варварів, Схід - Захід, Північ - Південь, центр - периферію тощо. С. Гантінгтон наголошує: найпоширеніший поділ, який описується під різними назвами, - це протиставлення багатих (сучасних, розвинутих) і бідних (традиційних, тих, що розвиваються) держав. Вчений не погоджується з даною парадигмою. На його думку, «світ надто складний, щоб його можна було б у більшості випадків поділити економічно на Північ і Південь, а культурно на Схід і Захід».

Парадигма «184 держав» є результатом теорії міжнародних відносин, яку часто називають «реалістичною». Згідно з цією теорією держави є головними, навіть єдино важливими гравцями на міжнародній арені, а відносини між ними мають анархічний характер. Ця парадигма передбачає, що всі держави відстоюють свої інтереси і діють однаково. Однак не завжди вони діють так, як передбачає «реалістична теорія», зокрема на спосіб визначення державою своїх інтересів впливають не лише турбота про могутність, а система цінностей, культура, закони, міжнародні норми та інститути.

Парадигма «сущого хаосу» ґрунтується на таких ідеях як, крах державної влади; розпад держав; посилення міжплемінних, етнічних і релігійних конфліктів;

поява міжнародних кримінально - мафіозних структур; зростання кількості біженців до десятків мільйонів; розповсюдження ядерної та іншої зброї масового знищення тощо. Така парадигма близька до реальності, однак, хоча світ і може бути хаотичним, він не є абсолютно не впорядкованим.

Оскільки, на думку С. Гантінгтона, вказані чотири парадигми не сумісні одна з одною і мають суттєві обмеження, він висуває свою власну парадигму - «бачення світу з точки зору існування в ньому семи - восьми цивілізацій».

Цивілізаційний підхід за С. Гантінгтоном, передбачає такі моменти:

- інтеграційні сили у світі справді існують і саме вони породжують контрсили культурного утвердження і цивілізаційної свідомості;

- світ певною мірою ділиться на два, проте головна відмінність існує між Заходом як досі домінуючою цивілізацією і всіма іншими, які, проте, мають між собою дуже мало спільного, тобто світ ділиться на один західний і багато не - західних;

- національні держави є і залишатимуться найважливішими гравцями на світовій арені, але їх інтереси, об’єднання і конфлікти все частіше визначаються культурними і цивілізаційними чинниками;

- світ дійсно анархічний, у ньому домінують міжплемінні та національні конфлікти. Однак конфлікти, що становлять найбільшу загрозу стабільності, - це конфлікти між державами або групами, які належать до різних цивілізацій.

У ХХ ст. світ став мультицивілізаційною системою.

Наголошуючи на принципи структуризації цивілізацій, С Г антінгтон стверджує, що країни співвідносяться з цивілізаціями як країни - учасниці, стрижневі держави, країни - одинаки, розколені країни та розірвані країни.

Країна - учасниця - це країна, яка в культурному плані повністю ототожнює себе з однією цивілізацією.

Стрижнева країна - це джерело культури тієї або іншої цивілізації.

Країна - одинак - це країна, яка не має культурної спорідненості з іншими суспільствами.

Розколеною називається країна, в якій великі групи населення належать до різних цивілізацій, хоч об’єднані у політичну цілісність як громадяни однієї держави.

Розірваною є країна, яка має одну домінуючу культуру, яка співвідносить її з однією цивілізацією, але її лідери прагнуть іншої цивілізації.

Основою економічного співробітництва є культурна спільність. «Економіка йде вслід за культурою» - наголошує вчений.

Відносини культури і регіоналізму найбільш активно виявляються в економічній інтеграції, які у міру їх зростання проходять чотири ступені економічної інтеграції: зони вільної торгівлі; митні союзи; спільні ринки; економічні союзи.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.