Концепції глобалістики як міждисциплінарної науки

За своєю природою глобалістика - міждисциплінарна наука. Відтак, між­дисциплінарний підхід - важливий методологічний принцип глобалістики. Сьогодні вже можна говорити не тільки про формування загальних основ теорії глобалістики і про такі її основні напрями як економічна глобалістика (наприклад, інвестиційний глобалізм), політична глобалістика, соціальна глобалістика, екологічна глобалістика, глобальна прогностика та інші. Намітилась тенденція посилення взаємозв'язку, єдності цих напрямів, що говорить про становлення інтегрованої науки.

На початку XXI століття ця наука набула великого значення, оскільки її предмет - вивчення процесів, наслідків і загроз глобалізації розвитку та пошук шляхів і механізмів управління процесами глобалізації. Так, глобалізація світу і його розвит­ку реально стала головною проблемою в порядку денному розвитку людської цивілізації. Небачені раніше можливості, які відкриває глобалізація і водночас загрози, які вона в собі несе, - це органічно пов'язаний об'єкт досліджень науки гло- балістики. Остання цілком обґрунтовано концентрує свої зусилля на проблемах глобального розвитку, а головне його якості і безпеці.

Перша група концепцій щодо вирішення цієї ключової проблеми світу - «якості і безпеки» - базується на песимістичних моделях, які були започатковані глобалістами - алярмістами Римського клубу (1968 р.) Д. Медоузом («Межі зростан­ня», 1972 р.) та («Нові межі зростання», 1992 р.). Це песимістичні моделі, в яких можливості соціально - економічного розвитку визначаються лише економічним зростанням і демографічними факторами. Ці моделі вже застаріли, оскільки за останні 30 років були розроблені десятки нових моделей. Тому їх значення скоріше має методологічне, ніж практичне значення.

Друга група концепцій сучасної глобалістики - «максималістські підходи» до вирішення глобальних проблем людства. Це концепції «глобальної рівності» і ви­рівнювання рівнів розвитку «центру» та «периферії» для збереження навколишнього середовища. Недолік цього підходу - відхід від реальності й однобічний максима­лізм країн, що розвиваються.

Третя група концепцій глобалістики базується на ідеях тісного взаємозв'язку соціально - економічних і екологічних процесів розвитку. Це відповідає сучасному рівню осмислення глобальних проблем, але все ще є недостатнім, бо не досягає комплексного системного рівня бачення і все ще трактує глобальні проблеми кожну зокрема, визначаючи лише зв'язок між ними, а не єдину їх систему.

Четверта група концепцій глобалістики, яка з’являється в кінці другого тисячоліття, базується на системному комплексному підході до досліджень і прогнозування процесів глобалізації. Вчені НАН України є прибічниками цього універсального міждисциплінарного підходу.

Колективно організовані дослідження з глобалістики з 1995 р. проводяться в Україні на конкурентоспроможному професійному рівні. Так, в 1989 р. започатковано Міжнародний інститут менеджменту в Києві, де вели дослідження з міжнародного та глобального менеджменту. В 1999 р. створено перший в Східній і Центральній Європі Міжнародний інститут глобалістики, який є неформальною установою і діє в системі Національної Академії наук України. Проводяться відповідні дослідження по напрямах політичної, економічної, соціальної та екологічної глобалістики в системі НАН України. Водночас найбільш універсальними і пріоритетними проблемами глобалістики залишаються проблема сталого розвитку світу і проблема організації управління глобальним розвитком. Але основними постулатами сучасної глобалістики є такі:

- світ і світове людство є єдиним глобальним організмом;

- глобалізація світу - це об'єктивне історичне явище і процес, на який можна впливати і керувати об'єднаними, солідарними зусиллями людства;

- глобалізація несе в собі нові небачені можливості для розвитку людства і нові небачені загрози його існуванню;

- людство повинно солідаризуватись і об’єднатись перед явищем глобальних загроз і для вирішення глобальних проблем;

- глобальну кризу людства можна перебороти;

- глобальну катастрофу людства ще можна відвернути;

- глобальні проблеми - це не лише невирішені завдання, а й великі загрози всьому людству;

- глобальні інтереси треба ставити вище національних;

- глобальна інтеграція - це закономірність розвитку людства;

- сучасна людина, як найвища соціальна цінність, набула глобального характеру і стала в центрі процесів глобалізації;

- в майбутньому людство навчиться попереджувати виникнення глобальних проблем.

3.Формування сучасних парадигм глобалістики: науковішколи

Сучасні парадигми глобалістики сформувались наприкінці ХХ ст. На думку авторів монографії «Глобалізація і безпека розвитку», на базі методологічного розмежування у світі склалося шість відносно самостійних шкіл глобалістики.

Першу школу репрезентує Римський клуб. Вона застосовує методологію визначення «Межі зростання». Досягнення цієї школи полягає в результативних спробах моделювання світової динаміки на підставі глобальної моделі Дж. Форрестера. Для цього брались п’ять взаємопов’язаних змінних величин: населення, капіталовкладення, використання невідновлюваних природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виробництво продуктів харчування. Було запропоновано робочу гіпотезу про дисфункціональність глобальної системи. У ході її перевірки було доведено, що в разі збереження наявних тенденцій зростання людство дуже швидко наблизиться до крайньої межі демографічної та економічної експансії. Значення цих результатів полягає ще й у тому, що вони вказують на справжні причини проблем глобального розвитку: панування і жорсткий

егоцентризм транснаціональних корпорацій, псевдосуверенітет багатьох держав, конфліктна конкуренція між ними, егоїстичний дух елітаризму західної цивілізації, дезінтеграція людського співтовариства.

Особливого значення в глобальному розвитку набувають «якості людини». Фундатор Римського клубу А. Печчеї зазначав, що саме в людині містяться джерела всіх наших проблем, у ній зосереджені всі наші прагнення і сподівання, усі засади і звершення. Трансформація людини має ґрунтуватись на принципах «Нового Гуманізму», який складається з таких компонентів:

1) почуття глобальності; 2) любові до справедливості; 3) відмови від насильства в боротьбі за свободу. На підставі принципів «Нового Гуманізму» А. Печчеї визначає шість стартових цілей для людства. Перша ціль випливає з необхідності визнання «зовнішніх меж» розвитку людства, тобто з необхідності проведення відповідної демографічної політики; друга ціль пов’язана з «внутрішніми межами» самої людини, тобто з її фізичними і психологічними можливостями; третя ціль спрямована на захист і збереження культурної спадщини як ключового моменту людського прогресу; четверта ціль має сприяти формуванню світової єдності людства у рамках концепції «розумного розподілу національного суверенітету»; п’ята ціль вимагатиме проведення значних будівельних робіт, які за масштабами можна порівняти хіба що з тими, що здійснювали останні п’ятдесят поколінь; шоста ціль визначається як необхідність реорганізації існуючої економічної системи відповідно до потреб світового співтовариства.

Методологічним орієнтиром для напрацювань Римського клубу є людина в її цивілізаційних вимірах. Численні доповіді Римському клубу залежно від світоглядних переконань їхніх авторів спирались на філософську антропологію марксизму, екзистенціалізму, фрейдомарксизму.

Другу школу глобалістики репрезентує Інститут всесвітніх спостережень (США, Вашингтон). Йому належать розробки проектів під назвою «Стан світу». Засновник школи Л. Браун спирався на парадигму «сталого розвитку». Генеральна Асамблея ООН ухвалила на базі цієї концепції спеціальну резолюцію «Екологічна перспектива до 2000 р. і надалі», згідно з якою сталий розвиток має бути керівним принципом діяльності ООН, урядів і приватних підприємств, громадських організацій і установ. Ця школа визнає існування планетарних меж економічного зростання. Причиною і наслідком надмірного демографічного зростання її представники називають неефективність і недорозвиненість традиційного суспільства. На їхню думку, людство споживає значно більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування глобальних екосистем. Вищу мету програми сталого розвитку її ініціатори бачать у пошуках нових шляхів, які б забезпечили прогрес людства не тільки в елітарних регіонах і на короткий період, а й на всьому глобальному просторі й на довгу перспективу. Розробки школи приваблюють поступовістю, поетапністю, вимогами еволюційних змін.

Третя школа — універсального еволюціонізму. На думку її засновника М. М. Мойсеєва, глобальну природу слід розглядати як самоорганізовану систему, реакція якої хоч і непрогнозована через величезну кількість критичних порогових факторів, але неминуча в довгостроковому плані. Прихильників концепції «сталого розвитку» М. М. Мойсеєв порівнює зі страусом, що ховає голову в пісок. Він протиставляє «сталому розвитку» конструктивну коеволюцію системи «людство + природа», яка досягає стану «ноосфери», тобто ноосферної цивілізації.

Цю школу називають також школою глобальної екології, тому що нею запропоновано нову етику ставлення людини до природи — етику «екологічного імперативу». У межах цієї школи розроблено глобальну комп’ютерну модель «Гея», за допомогою якої прораховані наслідки світової ядерної війни («ядерна зима»), доведено можливість світових угод кооперативного типу для розв’язання глобальних проблем, запропоновано ідею створення «Інститутів злагоди» для досягнення стабільних і ефективних компромісів. Методологічним забезпеченням своїх розробок школа вважає матеріалістичну діалектику, досягнення ситемно-структурного аналізу і неопозитивістське вчення В. І. Вернадського про «ноосферу».

Четверта школа ввійшла в історію глобалістики під назвою «Школа мітозу біосфер». Її репрезентують французькі послідовники вчення Е. Леруа, П. Т. де Шардена і В. І. Вернадського про ноосферу. Суто практична праця Міжнародного інституту екотехніки в галузі космонавтики спрямована на створення штучних біосфер малого масштабу із заданими якостями. Досягнуті результати, на думку М. Нельсона, можна також використовувати для поліпшення земної біосфери і для формування ноосфери. Суть ноосфери в такому розумінні тлумачиться як гармонійний синтез біосфери і техносфери. При цьому поняття «техносфера» за змістом є тотожним поняттю «глобатех», але «глобатех» на відміну від «техносфери» поширюється за межі планети. Експансія «глобатеху» в космосі означає, що повна екологічна рівновага можлива лише в разі виходу за межі земної біосфери в космос. На цьому підґрунті «ноосфера» перетворюється у важливий фактор еволюції Всесвіту. У розробках школи мітозу біосфер відчувається вплив філософії російського космізму.

П’ята школа заснована Д. М. Гвішиані. Вона відома у глобалістиці як школа контрольованого глобального розвитку. Створена з метою опрацювання системи моделей альтернативного глобального розвитку й оптимальних управлінських стратегій. Пропонує развивати глобалістику з позицій загальносоціологічної теорії і методології історичного матеріалізму. Перехід до інформаційного суспільства розглядає як магістральний шлях розв’язання глобальних проблем.

Шосту школу засновано І. Уоллерстайном (США). Вона відома як школа «світ -системного аналізу». Розробляє парадигму, у центрі якої є розвиток економік, історія систем і цивілізацій. Кінець ХХ ст. розглядає як кризу, пов’язану з переходом від капіталістичної світ - системи (домінує на планеті з 1500 р.) до поки ще непевної посткапіталістичної системи. Причому капіталістична світ-система розглядається як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвивається у взаємодії ядра («золотого мільярда»), напівпериферії і периферії світу. Для цієї світ-системи характерні циклічні кризи з періодичністю 50-100 років, котрі нагадують довгі економічні хвилі М. Д. Кондратьєва. Парадигма світ- системного аналізу схиляється до концепції «глобальної соціалізації» майбутнього розвитку, висунутої Міжнародною соціологічною асоціацією 1994 р.

Таким чином, сучасна глобалістика не має поки що єдиної парадигми. Зміст окремих парадигм ще залишається під тиском відповідних філософських доктрин: лібералізму, марксизму. Більш того, існує певна цивілізаційна самоізольованість сучасних парадигм глобалістики, оскільки діапазон рефлексивної комунікації в сучасній глобалістиці є обмежений християнським світом, який є також поділеним. Тому включення до комунікації конкуруючих цивілізацій дає можливості для створення більш життєздатних парадигм глобалістики.

ЛЕКЦІЯ 4. СТАНОВЛЕННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Поиск по сайту: