Міжнародний валютний фонд: основні цілі та напрями діяльності

МВФ. Його співпраця з Україною

МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі в 1944 році. Його Статут набув чинності в 1945 році, а практична діяльність розпочалася в 1947 р.

Передумовою його створення стала часткова відмова від золотого стандарту, який, беручи за міру вартості кожної валюти певну кількість золота, визначав упродовж тривалого часу вартість грошей. Невизначеність поточного вартісного виміру грошей, які не мали фіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота призвела до того, що фінансовий обмін між країнами, які зберегли золотий стандарт, і країнами, які відмовилися від нього, значно ускладнився. Уряди багатьох держав почали поповнювати запаси казни золотом і грошима, які можна було використати для його купівлі. У зв’язку з цим скоротилася кількість і частота грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, що призвело до зниження рівня життя. Ще одним наслідком стала зміна співвідношення між грішми та вартістю товарів, а також між вартістю різних валют.

До головних цілей МВФ належать:

- сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері;

- сприяння розширенню міжнародної торгівлі, росту зайнятості та покращенню економічних умов країн-членів;

- забезпечення функціонування міжнародної валютної системи шляхом координації валютної політики; підтримки валютних курсів;

- визначення паритетів і курсів валют; запобігання конкурентному знеціненню валют;

- створення багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між країнами-членами та усунення валютних обмежень;

- надання допомоги країнам-членам шляхом видачі позик і кредитів в іноземній валюті для врегулювання платіжних балансів; стабілізації валютних курсів;

- консультаційна допомога з фінансових і валютних питань країнам-членам;

- здійснення контролю за дотриманням країнами-членами кодексу поведінки в міжнародних валютних відносинах.

МВФ здійснює регулювання валютно-розрахункових відносин між державами-членами, надає їм фінансову допомогу у випадку виникнення валютних труднощів шляхом надання короткотермінових позик в іноземній валюті.

За статутом штаб-квартира МВФ розміщується в країні із найбільшою квотою, з 1946 р. це - м. Вашингтон (ОК, США). Постійним представником МВФ в Україні з лютого 2009 року є Макс Альєр (Max Alier).

Чистий прибуток МВФ в минулому фінансовому році, який завершився 30 квітня 2012 року, піднявся до 5,7 млрд. дол. З 204 млн. дол. завдяки продажу частини золотого запасу організації. Ресурси МВФ надходять від країн у межах підписки за квотами або членських внесків 191-ї країни-учасниці.

Кожна країна-учасник має квоту, виражену в спеціальних грошових одиницях, які отримали назву SDR, або українською мовою СПЗ (спеціальні права запозичення). Розмір квоти визначається з врахуванням економічного потенціалу країни й її питомої ваги у світовій економіці та торгівлі. Залежно від цих важливих економічних параметрів розподіляються квоти між країнами-членами МВФ дуже нерівномірно – у одних квота велика, а у інших – маленька.

Але які б масштаби не мала квота, вона завжди є ключовою ланкою у взаємовідносинах між країнами, які входять до складу МВФ. Її радикальне значення полягає в тому, що від неї залежить сума внеску в статутний капітал Фонду, можливість отримання певних розмірів кредитів від МВФ, а також кількість голосів, які має країна при рішенні питань в органах управління Фонду.

Розміри квот переглядаються згідно з статутом МВФ через кожні п’ять років.

У МВФ діє принцип “зваженої” кількості голосів. Тобто, можливість країн членів впливати на діяльність Фонду через голосування визначається їх часткою у фондовому капіталі. Кожна держава має 250 “базових” голосів незалежно від розміру її внеску в капітал і додатково по одному голосу за кожні 100 тис. СДР суми цього внеску. Такий порядок забезпечує більшість, яка спроможна приймати рішення провідним державам.

Найбільшою державою-членом МВФ є США, квота якої нині становить 64 млрд. дол., а найменшою за розміром квоти є Тувалу з квотою 2,7 млн. дол. Квота України становить понад 2 млрд. дол. і складає 0,58 % від загальної величин квот.

Залежно від цільового спрямування та умов кредитування Фонд використовує різноманітні кредитні механізми.

Основні механізми фінансування МВФ:
- резервні кредити “стенд-бай”;
- розширене кредитування (ЕФФ);
- компенсаційне та надзвичайне фінансування (ССФФ);
- фінансування системних перетворень (СТФ);
- фінансування буферних запасів (БСФФ);
- фінансування структурної перебудови (САФ).

У межах кожного з таких механізмів встановлюються ліміти, що обмежують суму виданих кредитів відносно розміру квоти країни у Фонді. Допуск країн до фінансових ресурсів у межах відповідних лімітів визначається в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин.

Кошти в іноземній валюті, які складають 100 % величини квоти, що можуть бути придбані країною-учасницею понад величину резервної частки, поділяються на чотири кредитні частки - транші. Механізм резервних часток передбачає автоматичне отримання {за першою вимогою) країною коштів у МВФ у межах її резервної позиції, яку складають резервна частка та кредитна позиція. Країна, яка витрачає свої кредитні частки у Фонді, може при цьому використати повністю або частково також і резервну частку чи зберегти її. Гранична величина іноземної валюти, яку країна може придбати у МВФ у результаті повного використання резервної та кредитної часток, складає 125 % розміру її квоти. Такі угоди практикуються з 1952 року.

Угоди про резервні кредити або угоди "стенд-бай", а також угоди про розширені кредити передбачають отримання країною гарантії того, що вона зможе автоматично одержувати іноземну валюту від МВФ в обмін на національну валюту у визначеній сумі в будь-який час упродовж терміну дії угоди за умови дотримання країною вимог, передбачених угодою.

Така практика надання кредитів аналогічна відкриттю кредитної лінії. У сучасних умовах головним призначенням кредитів "стенд-бай" є кредитування макроекономічних стабілізаційних програм, що здійснюються країнами-учасницями. За цими угодами кредити, як правило, надаються на термін від 12 до 24 місяців. Загалом частка резервних кредитів досягає близько половини всіх кредитних операцій МВФ.

Механізм розширеного фінансування доповнює розглянуті вище механізми резервних і кредитних часток і передбачає кредитування на основі середньострокових програм розширеного фінансування на період до трьох років з метою подолання труднощів із платіжним балансом, що викликані макроекономічними проблемами у сфері виробництва, торгівлі, ціноутворення, які перешкоджають реалізації політики. Повернення використаних валютних засобів повинно здійснюватися дванадцятьма рівними внесками упродовж терміну від 4,5 до 10 років з дня кожної купівлі валюти.

Поиск по сайту: