Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Філософський світогляд. Співвідношення філософії і науки, а також інтерпретація наукового світогляду і



Співвідношення філософії і науки, а також інтерпретація наукового світогляду і філософії як теоретичної форми світогляду залежать від розуміння природи філософських знань і ролі науки в існуванні людини й суспільства.

Багато філософських шкіл і напрямів, особливо сучасних, свідомо уникають розгляду чи то наукових, чи то світоглядних проблем. Через це з'являються такі трактування співвідношення філософії і науки, розуміння специфіки наукового світогляду і філософії як його теоретичної форми:

  1. Філософія — це наука про найбільш загальні закони природи, суспільства, пізнання, або філософія — це наука про методи і форми пізнання, тобто методологія науки.
  2. Філософія — це не наука. Це світогляд (певний тип світогляду, відмінний, наприклад, від релігійного і міфологічного).
  3. Філософія — це і наука і світогляд, тобто філософія виконує в культурі, духовному житті суспільства функції науки і функції світогляду.

Розглянути співвідношення філософії і науки, визначити роль філософії у життєдіяльності людини, духовній культурі суспільства можна лише у широкому соціально-історичному контексті, тобто не з погляду якоїсь окремої філософської школи, а з погляду всієї історії культури і філософії крізь призму всієї сукупності філософських знань, ролі філософії, її впливу на розвиток науки і пізнання.

Філософія, філософське знання виконують такі функції:

І. Наукова. У філософських ученнях на основі узагальнення, аналізу знання, набутого завдяки природничим і гуманітарним дисциплінам про світ (його структуру, закономірності) створюється цілісна картина світу, розглядається питання про природу людини, її походження й способи існування. Таким чином, філософія — це узагальнене знання про світ у цілому, основні сфери його буття (про природу, суспільство, свідомість), а також закономірності функціонування й розвитку цих
сфер.

  1. Логіко-методологічна, або гносеологічна. У філософії досліджується пізнавальна діяльність людини в усіх її аспектах.
  2. Світоглядна. Це одна із головних функцій. І в цьому плані філософія багато в чому збігається із світоглядом і називається системно-раціоналізованим світоглядом.

Науковий світогляд — це також системно-раціоналізований світогляд. Проте науковий світогляд неможливий без філософського знання. Сама по собі наука (прикладна чи теоретична), наприклад, математика, фізика,; хімія, біологія, психологія і т. д. не може бути світоглядом. По-перше, тому, що наука досліджує окремі, і відносно автономні системи, грані буття світу чи людини. По-друге, мета наукового пізнання і науки — отримання справжнього знання про світ, про те, як він влаштований і які його закономірності, з особливої точки зору, передусім безвідносно до об'єкта пізнання.

Наукове знання повинно бути максимально очищене від спотворень, які привносить суб'єкт пізнання своїми органами чуттів, ступенем розвитку мови, понятійного апарату і т. д. Воно має бути так само максимально незалежне від оціночного ставлення, тобто безвідносне у створюваній картині світу і сутності людини від цілей і цінностей людського існування, уявлень про сенс і життя.

Науковий світогляд грунтується на принципах раціонального пізнання, має чітку структуру, логічно оформлений. Він відкидає догматизм, виходить із критичного ставлення до змісту світоглядних уявлень, спирається на обов'язкову їх практичну перевірку. Науковий світогляд є базою для формування переконань.

Відповідаючи за своєю природою теоретичному рівню світогляду, науковий світогляд може бути названий світорозумінням.

Науковий світогляд — не антипод філософського як теоретичної форми світогляду, а філософськи осмислене знання. Це філософська концепція, що грунтується на науковому пізнанні світу й людини. У цьому плані слід розуміти й інший статус філософії як науки. «Якщо існує наука, справді необхідна людині, то це та, якій навчаю я — а саме: належним чином знати вказане людині місце у світі і з якої можна навчитися того, яким слід бути, щоб бути людиною» [1, с.121]

Філософія — це теоретична форма світогляду або системно-раціоналізований світогляд. Будь-яка філософська концепція завжди виражає певні світоглядні настанови. Навіть твердження про те, що філософія — це не світогляд, розкриває певну філософську позицію, тобто дає світоглядну оцінку самій філософії.

Філософія є теоретичною формою світогляду, бо у вирішенні онтологічних і гносеологічних проблем виходить із світоглядних принципів та настанов. Вона пропонує їх розв'язання стосовно буття людини, через розуміння її сутності й призначення.

Філософія виконує функції світогляду в його теоретичній формі ще й тому, що все аксиологічне знання (наприклад, етика, естетика) — предмет філософського дослідження.

Філософія є системно-раціоналізованим світоглядом, оскільки вирішення світоглядних проблем ґрунтується на принципах і методах теоретичного пізнання. А це передбачає дотримання законів мислення, правил висновку і доведення.

Філософія ґрунтується на властивих теоретичному й науковому пізнанням формах відображення — поняттях, судженнях, висновках, концепціях. На основі створюваної у філософії картини (моделі буття світу й людини) вибудовується світоглядна концепція, де не лише вказуються життєві орієнтири, а й здійснюється логічно послідовне обґрунтування цілей, цінностей людського індивідуума, розкривається його призначення, аргументується вибір сенсу життя.

Висновки

Погляд на історію культурного буття суспільства дозволяє здійснити типологію світоглядних форм відповідно до способів і форм культуротворення. Типи світогляду, які історично склалися в духовній культурі, постають як наслідки суспільної творчості культурного космосу, як «щаблі» духовного прогресу. Вони відображають відмінності раціонально-логічного, чуттєво-образного, морально-етичного ставлення до буття. Важливо зрозуміти, що кожен тип світогляду є само-цінним як одна з багатьох граней загального людського світосприйняття, і всі вони у своїй суперечливій єдності відображають різні барви, відтінки світу, до якого внесено людиною координати Істини, Добра, Краси.

Сенс існування різних типів світогляду як в історії, так і в сучасності, полягає, мабуть, у можливості світоглядного вибору, котрий забезпечує саму можливість вільного розвитку духовної особистості, творчого становлення її самосвідомості. Тому мірою розвитку особистості як самосвідомої істоти є сама свобода її ціннісно-смислової орієнтації.

Незнання, невміння орієнтуватись у світі світоглядних визначень минулого й сучасного призводить до вкрай звуженого, перекрученого розвитку самосвідомості, яка в такому разі дорівнювала б світосприйняттю особистості в кращому випадку в системі певних найближчих соціально-побутових взаємин. Відсутність свідомої орієнтації в ціннісному світі культури є джерелом поверхового, неусвідомленого сприйняття світоглядних цінностей, які мають «вторинний» характер, тобто служать ерзацами, злегковаженими ідеологіями, розрахованими зазвичай на пробудження темних людських інстинктів та гру на незадовільних обставинах зовнішнього життя. Наслідком такого «перекриття каналів» — свідомого чи стихійного— зв'язку з ціннісно-смисловим світом постає бездуховність і некультурність особи та криза духовності в суспільстві.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.