Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Сутність процесу пізнання: споглядальний та діяльності підходи до пізнання



У філософії сформувалося два підходи до розуміння сутності Пізнаючи ного процесу: розуміння його як споглядального відносини і як деятелностного ставлення людини до світу.

У рамках цих підходів сформувалися різні позиції в трактуванні процесу пізнання - як пізнання відображення дійсності, пізнання як конструювання субєктом обєкта, пізнання як єдність відображення і конструювання, пізнання як інтерпретація.

Пізнання як споглядання, як процес і результат відображення

Філософи XVII в. трактували пізнання як споглядання, як процес і результат відображення субєктом обєкта. Обєктивний світ діє на наші органи чуття і розум, формуючи певне зображення дійсності

у свідомості людини. Головна перешкода на шляху отримання справжнього знання про природу - засміченість свідомості людей спотвореними уявленнями та поняттями, викоренивши які людина отримає обєктивувати достовірне знання про світ.Ідеал обєктивувати знання, що затвердився в європейській гносеології, вимагав усунення всього, що в процесі одержання знання повязане з субєктом і засобами його пізнавальної діяльності.

У виявленні та дослідженні глобальних помилок пізнання ( «ідолів», «привидів») важлива заслуга як фактор Бекону. Він розрізняв чотири види ідолів, з якими людству необхідно боротися, щоб зображення дійсності у свідомості людини була адекватною природі. Це ідоли роду, ідоли печери, ідоли ринку, ідоли театру. Ідоли роду-це неправильні уявлення про світ, зумовлені обмеженістю людського розуму та її органів почуттів.Ідоли печери - спотворені уявлення про дійсність, повязані із встановленням субєктивних сприйняттям навколишнього світу кожною людиною: субєктивний внутрішній світ накладає відбиток на судження людини про світ.Ідоли ринку і площі породжені неправильним вживанням слова.І, нарешті, ідоли театру - це помилки, обумовлені некритичним запозиченням думок і авторитетів різних філософських систем.Важливе засіб їх подолання - надійний метод, принципи якого повинні бути обумовлені законами буття. Метод - органон (інструмент, знаряддя) пізнання і його необхідно постійно адаптувати до предмета науки, а не навпаки.

Пануюча тривалий час у гносеології фундаментальна метафора «пізнає людина - це дзеркало» істотно спотворювала реальний стан справ, змушуючи чекати від того, хто пізнає копій, дзеркально точних відображень дійсності. Насправді, очікування і відповідно оцінки результатів повинні бути іншими, оскільки пізнання завжди йде в «режимі» висунення гіпотез, що припускає панування творчого, інтуїтивного і винахідливого початку, інтерпретацію і перевірку гіпотез, смислополаганіе активну, створення ідеальних моделей та інші прийоми не відбивної , але конструктивного і тлумачиться характеру. Тому в реальному дослідницькому процесі наука не елімінувати субєкта, але надавала йому максимальні можливості в творчому пошуку, «дозволяючи» навіть виходити у віртуальний світ в ході уявного експерименту, моделювання, створення абстракцій і ідеалізації різного роду.

Про «вигнання» субєкта мова йшла, власне кажучи, у наївно-реалістичних і механістичних уявленнях, що пояснюють можливості та способи отримання обєктивної істини шляхом виключення субєкта, бо ця причина неадекватних результатів як би «лежала на поверхні», а пізнає цілком міг «впасти в оману ».

Необхідний вихід за межі такого розуміння пізнання, тому що воно фіксує, по суті, тільки кінцевий результат. Крім того, необхідно враховувати гіпотетико-проблемний підхід, продуктивну уяву, соціокультурні передумови, індивідуальний і колективний досвід і т.п. У поняття відображення не можна включити висунення обєкт-гіпотез, різні репрезентації, інтерпретації, введення конвенцій, елементів віри та ін пізнавальних прийомів, тому що вони не відбивні за своєю природою.

Діяльнісний підхід до пізнання

Історія пізнання показує обмеженість споглядального підходу до розуміння процесу пізнання. Знання завжди обумовлені рівнем і характером людської діяльності (теоретичної або практичної), потребами суспільства, способами їх отримання, і тому і обєкт пізнання, і знання беруть специфічний вигляд на кожному історичному етапі суспільного розвитку. Це дало підставу І. Канту - основоположнику німецької класичної філософії - припустити, що зовсім не субєкт, пізнаючи, відкриває обєктивні закони, а, навпаки, обєкт, пристосовуючись до нашого почуттєвого споглядання, стає пізнаваним за законами субєкта.

Кант вперше спробував повязати проблеми гносеології з дослідженням історичних форм діяльності людей: обєкт як такий існує лише у формах діяльності субєкта. Він прагнув обгрунтувати діяльнісний підхід до розуміння пізнання. Початковим пунктом діяльнісного підходу в пізнанні є розуміння пізнання як конструктивної роботи з відтворення обєкта в думці, обумовлений певною позицією субєкта пізнання, що використовуються ним коштами, передумовами і установками.

В одній з основних робіт цього періоду «Критика чистого розуму» (1781) Кант ставить проблему: як можливо достовірне знання. Це проблема конкретизується ним через три більш приватні проблеми: як можлива математика? Як можливо естествознание? Як можлива метафізика (філософія)? Кант вважає, що науковим характером володіють тільки математика і природознавство, які дають достовірне знання. Достовірність наукового знання - його загальність і необхідність, на думку Канта, обумовлюється структурою трансцендентального (що знаходиться по той бік досвіду) субєкта, його надіндивідуальних якостями як представника людства. Пізнається субєктом за природою притаманні деякі вроджені (апріорні) форм підходу до дійсності: простір, час, форми розуму.

Простір і час як форми додосвідні чуттєвості створюють передумови достовірності математичного знання. Реалізація цих передумов здійснюється на основі діяльності розуму. Розум - це мислення, оперує поняттями і категоріями. Він підводить різноманіття чуттєвого матеріалу під єдність понять і категорій. Отже, не предмет є джерелом знань про нього у вигляді понять і категорій, а навпроти, форми розуму - поняття і категорії - конструюють предмет. І оскільки поняття і категорії носять незалежний від індивідуальної свідомості необхідний і загальний характер, то знання, засноване на них, набуває обєктивний характер.

Все що знаходиться за межами досвіду - опановуємий розумом світ - може бути доступний, за Кантом, тільки розуму, який оперує ідеями. Разум - це найвища здатність субєкта, яка керує діяльністю розуму, ставить перед ним цілі. Ідеї, за Кантом, - це уявлення про мету, до якої прагне наше пізнання, про завдання, яке воно ставить перед собою.

Трансцендентальне ідеї розуму (ідеї Бога, безсмертної душі і свободи) хоча і не доказові, повинні бути прийняті на віру. Це - моральна віра, що становить основу людської моральності. Ідеї розуму виконують регулюючу функцію в пізнанні, спонукаючи розум до діяльності. Спонукуваний розумом, розум прагне до абсолютного знання і виходить за

межі досвіду. Але поняття і категорії розуму діють лише в цих межах. Тому розум заплутується в суперечностях, впадає в ілюзію. Прикладом того є антиномії - суперечливі взаємовиключні положення - розуму. Вони мають місце там, де за допомогою людського розуму намагаються дати висновок не про мир досвіду, а про світ «речей у собі». Наприклад, роздумуючи про світ загалом, можна довести справедливості двох суперечливих тверджень: світ кінцевий, і світ нескінченний у просторі та часі.

У такий спосіб, І. Кант, обгрунтувавши тезу про те, що пізнає субєкт визначає спосіб пізнання і конструює предмет знання, здійснює переворот у філософії, який часто називають «Коперніт-Канським переворотом».

Суть його можна виразити так. У класичній метафізиці трансцендентальним буттєвих були умови, тобто умови без яких немає самого обєкта, буття як такого. Але після Канта стало безглуздо говорити про обєктивні умови як таких. Залишився обєкт - щодо субєкта, а трансцендентальне стало означати зсув з обєкта на субєкт, тобто на те, що субєкт вносить в обєкт у процесі пізнавального дії. Тобто Кант зухвало припустив, що обєкти, можливо, пристосовуються до нашого почуттєвого спогляданню. Чи не інтелект виробляє поняття, здатні виразити обєкт, а навпаки, обєкти, як тільки вони помисли, починають регулюватися й узгоджуватися з поняттями інтелекту. Діяльність субєкта в концепції Канта виступає як підстава, а предмет дослідження - як слідство.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.