Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Зайцеподібні (Lagomorpha), родина — Зайцеві (Leporidae). Один з видів роду; один з 2-х видів роду у фауні України.
Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
Ареал виду та його поширення в Україні: Бореальні та арктичні обл. Євразії і Пн. Америки. В Україні до останнього часу вважався зниклим, або спорадично проникаючим з території Росії та Білорусі. Зараз достовірно відмічений в пн. р-нах Сумщини (СерединаБудський, Ямпільський р-ни), Чернігівщини (Семенівський, Новгород-Сіверський р-ни) та Житомирщини (Олевський р-н). Передбачається мешкання в сусідніх р-нах Рівненської обл.
Чисельність і причини її зміни: В Україні мешкає кілька сотень біляків. У Поліському ПЗ і прилеглих регіонах до 50 екз. На Чернігівщині — до 20 ос. В ДеснянськоСтарогутському НПП (обліки 2001–06 рр.) 50–70 екз., загалом по Сумській обл. — до 150 ос. У кінці ХІХ — на початку ХХ ст. відомі випадки зустрічі виду в Харківській, Полтавській, Черкаській, Київській, Хмельницькій обл.
Причини зміни чисельності: вирубування лісових масивів, браконьєрство, посилення хижацтва лисиці.
Особливості біології та наукове значення: Зустрічається у всіх типах лісових насаджень. Веде присмерковий спосіб життя. Гін з середини лютого, з перервами вагітності, до кінця липня. Буває від 2 до 4 виводків. Вагітність 48–51 днів. На 8–9 день після народження молоді можуть самостійно їсти. Живиться рослинною їжею: злаками, різною травою та лісовими ягодами. Зимою їсть пагони та кору дерев, сіно.
Морфологічні ознаки: Тварина середнього розміру, за складом тіла нагадує кроля. Довжина тіла — 44–74 см, вага — 2,5–5,5 кг. Забарвлення літом буро-сіре, зимою — чисто біле. Хвіст чисто сірий без чорного волосся, кінчики вух чорні протягом всього року. Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесений до Червоної книги України (1994), а також Червоного списку МСОП і як вид, що підлягає охороні, включено до Бернської конвенції. Охороняється у Деснянсько-Старогутському НПП, Поліському ПЗ, Рівненському ПЗ. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Існує досвід розведення виду в умовах Московського зоопарку.
Корсак Vulpes corsac Linnaeus, 1758
Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі (Carnivora), родина — Собачі (Canidae). Один з 12-ти видів роду, один з 2-х видів в фауні України.
Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
Ареал виду та його поширення в Україні: Рівнинні степи, напівпустелі Азії та Пд.-Сх. Європи. В межах України трапляється лише в Луганській обл.
Чисельність і причини її зміни: В Україні знаходиться зх. окраїна ареалу, тому в історичний час чисельність та поширення корсака не були значними. Зараз єдина популяція налічує не більше 20 особин.
Особливості біології та наукове значення: Корсак віддає перевагу цілинним ділянкам. Він майстерно ловить гризунів, рептилій, зайців, молодих бабаків, полюбляє комах і майже не вживає рослинної їжі. У роки з низькою чисельністю гризунів, підбирає мертву рибу, їсть трупи різних тварин і може ковтати неїстівні предмети. Корсак активний переважно у сутінках і вночі. День він проводить у норі, яку риє власноруч, або у норах бабаків, рідше — лисиць та борсуків. Ця тварина досить уразлива з боку інших хижаків і дуже залежна від кліматичних умов. Для корсака однаково небезпечні сильні морози та буревії, спека та курні бурі. Тому він змушений часто ховатись у норі під час несприятливої погоди, що, за поганої вгодованості та дефіциті кормів, послаблює організм і сприяє підвищенню рівня смертності.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до Червоного списку МСОП. Охороняється на території Луганського державного заповідника (відділення «Стрільцівський степ» та «Провальський степ»).
Морфологічні ознаки: За зовнішнім виглядом корсак нагадує звичайну лисицю, хоча він значно менший за останню розмірами, трохи нижчий на ногах, має дещо видовжений тулуб і відносно короткий та не дуже пухнастий хвіст. Його довжина складає половину довжини тулуба — у тварини, що вільно стоїть, він досягає землі.