Визначення чисельності населення нового міста

Виникнення й розвиток населених місць безпосередньо пов’язані з розвитком продуктивних сил країни, що створюють місця працевлаштування. Населені пункти також можуть виникати в районах з особливо сприятливими природними мовами для організації курортів і туристичних баз. Так, наприклад, в результаті геологорозвідувальних робіт відкривається нове родовище корисних копалин (залізної руди, кам’яного вугілля, нафти, хімічної сировини), запаси яких достатні для промислового використання. Виникає ряд промислових підприємств, транспортних споруд і пристроїв із супутніми їм поселеннями. При подальшому розвиткові здобичі промислової сировини зростає і промисловість, що базується в ньому, збільшується потреба в промислових кадрах, поселення перетворюються в міста. Дуже часто при виявленні нових потужних джерел промислової сировини пов’язані з ним населені пункти будуються зразу як великі міста (Магнітогорськ, Новокузнецьк).

Природні фактори – сприятливе поєднання кліматичних і рельєфних умов, наявність моря, озера або річки, багата рослинність, природні лікувальні мінеральні джерела і грязі – широко використовуються для лікувальних і туристичних цілей. Створюються курорти з чисельними санаторіями, будинками відпочинку та туристичними базами. При курортах залежно від їхнього значення і розмірів створюються міста або поселення для розселення людей, пов’язаних з роботою курорту.

Фактори, що безпосередньо викликають створення нового населеного місця або розвиток існуючого міста чи поселення, звуться містоутворюючими.

Відповідно до цього містоутворюючими є такі підприємства і заклади, значення яких виходить за межі даного населеного місця і які служать безпосередньою причиною виникнення нового або розвитку існуючого населеного місця. Таким чином, до містоутворюючих факторів належать:

А) промислові підприємства, продукція яких поширюється не тільки в даному населеному місці, а й за його межами (наприклад, фабрики і заводи державного значення);

Б) пристрої зовнішнього транспорту: залізничного, водного, повітряного, автодорожнього (залізничні станції і вузли, морські і річкові порти, аеропорти, автовокзали і автостанції та ін.);

В) адміністративно-політичні, громадські і культурно-просвітницькі заклади, значення яких виходить за межі даного населеного місця (урядові установи, обласні і районні Ради депутатів, центральні, обласні і районні партійні організації, музеї, бібліотеки, театри та інше);

Г) вищі учбові заклади і науково-дослідні установи;

Д) будівельні організації, що здійснюють нове будівництво в даному населеному пункті (але не ремонтні організації, пов’язані з експлуатацією існуючих будівель і споруд);

Е) колективні сільськогосподарські підприємства ( раніше – колгоспні і радгоспні господарства);

Ж) лікувальні і оздоровчі установи (санаторії, будинки відпочинку, туристичні база та ін.), значення яких виходить за межі даного населеного пункту (наприклад, санаторії і будинки відпочинку Криму).

Крім містоутворюючої групи підприємств і закладів в кожному місті і поселенні є заклади, організації і підприємства, призначенням яких є обслуговування населення даного населеного пункту. Вони не належать до містоутворюючих факторів, а складають особливу групу обслуговуючих закладів і підприємств. Обслуговуючі заклади і підприємства є не причиною, а наслідком виникнення і розвитку населеного місця. До обслуговуючої групи підприємств і закладів належать:

А) міські адміністративні, партійні та громадські заклади і організації (наприклад, міські і селищні Ради депутатів, міські профспілкові організації та ін.);

Б) культурно-просвітницькі заклади місцевого значення (школи, бібліотеки, музеї, клуби, театри, кінотеатри та ін.);

В) міські лікувальні і оздоровчі заклади (лікарні, пологові будинки, поліклініки, амбулаторії, нічні санаторії, одноденні будинки відпочинку та ін.);

Г) господарсько-побутові майстерні, підприємства і заклади місцевого значення (хлібозаводи, м’ясокомбінати, їдальні і ресторани, пошивочні і ремонтні майстерні побутового обслуговування та ін.);

Д) міські комунальні заклади і підприємства (наприклад, управління міського трамваю з усіма його виробничими підприємствами, управління і підприємства міських мереж водопроводу, каналізації, електропостачання та ін.).

Трудящі, що зайняті на підприємствах і в закладах містоутворюючого значення, складають містоутворюючу групу міського населення. Трудящі, що зайняті на підприємствах і в закладах обслуговуючого значення, відповідно складають обслуговуючу групу населення.

Все населення міста поділяється на 3 групи:

1) містоутворююча;

2) обслуговуюча;

3) не працюючі на підприємствах і в закладах у зв’язку з віком або станом здоров’я: діти дошкільного й шкільного віку, люди похилого віку, інваліди (часто ця група зветься несамодіяльною).

При проектуванні міста для прийняття планувальних нормативів необхідно передусім визначити розрахункову чисельність його населення. Розрахунок чисельності населення можна виконувати з використанням методу трудового балансу, в основі якого лежить принцип обов’язкової участі всього працездатного населення в громадській корисній праці.

Міста проектуються на віддалену перспективу – на 25 – 30 років. Перспективи розвитку міст визначаються відповідно до існуючих проектів районного планування, з урахуванням територіальних ресурсів, які можуть бути використані для розвитку існуючого або для спорудження нового міста, а також природних умов. Генеральні плани міст повинні розроблятися комплексно з проектами планування їхніх приміських зон, а для значних міст, навкруги яких утворилася агломерація, з генеральним планом міста розробляється і проект планування всієї агломерації. При проектуванні міст, що входять до складу групових систем міст і селищ міського типу (ГСНМ), баланс населення складається з урахуванням перспективних трудових і культурно-побутових зв’язків населення міст, що проектуються, з іншими населеними місцями системи.

Розрахункова чисельність населення визначається за питомою вагою містоутворюючої групи в загальній чисельності населення міста. Ця питома вага приймається залежно від величини міста: що більше місто, то менша питома вага приймається для його містоутворюючої групи населення, тому що зі зростанням міста збільшується питома вага обслуговуючої групи.

Для тих міст і селищ, що тільки-но будуються, питома вага містоутворюючої групи населення приймається в межах 25 – 35% на розрахунковий перспективний строк і 33 – 38% на 1-шу чергу будівництва. Для тих міст, що реконструюються, питома вага містоутворюючої групи населення визначається з урахуванням їхньої сучасної структури населення.

Питома вага обслуговуючої групи населення для значних міст приймається на перспективу в межах 23 – 26%; для середніх і малих міст і селищ – 19 – 22%. Для міст, що пов’язані з обслуговуванням населення прилеглого району, туристів, тих людей, що перебувають у відрядженнях та ін., питома вага обслуговуючої групи населення відповідно збільшується.

Розрахунок загальної чисельності населення міста виконується за формулою:

N = (2.1)

де N - проектна загальна чисельність населення; А - абсолютна чисельність містоутворюючої групи населення; а - питома вага містоутворюючої групи населення в %.

Отримана таким чином загальна чисельність населення заокруглюється: для великих міст – до 5 –10 тис. чол; а для малих населених пунктів – до 500 – 1000 чоловік.

2.2. Визначення перспективної структури населення існуючого міста (Осітнянко А.П.)/26/

Населення міста є постійним споживачем побутово-громадських, територіальних, фінансових ресурсів безпосередньо, через просторові взаємодії усередині міста і зовнішнім світом, через економічні взаємодії між міськими землекористувачами та через економічні взаємовідносини із зовнішнім світом. Водночас населення міста є найважливішим ресурсом для розвитку міста. Тобто, з одного боку формується перелік потрібних для населення ресурсів, що визначається соціально-демографічною структурою населення, а з іншого боку, формується перелік вимог до структури населення, що відповідає перспективам розвитку міста. Останню вимогу назвемо потрібною структурою зайнятості. Зрозуміло, що між структурою населення і потрібною структурою зайнятості існують розбіжності. Виникає проблема: як знайти компроміс між визначенням населення як споживача ресурсів і визначенням населення як ресурсу. Назвемо цей компроміс перспективною структурою зайнятості.

Як вирішити цю проблему? Вже з самого визначення проблеми можна окреслити алгоритм її вирішення як послідовність із трьох кроків:

- Визначення перспектив чисельності та соціально-демографічної структури населення міста.

- Визначення потрібної структури зайнятості.

- Визначення перспективної структури зайнятості.

Визначення перспектив чисельності та соціально-демографічної структури населення міста. Найбільш поширеними методами аналізу і прогнозу демографічної структури населення є методи пересувки віків із застосуванням методів регресійного і факторного аналізу при прогнозі рівнів смертності, народжуваності, міграції.

Для прогнозування соціальної структури населення використовуються методи інтерполяції, екстраполяції, множинної регресії, факторного аналізу.

Наприклад, в результаті вирішення задач на першому кроці був отриманий прогноз структури населення Києва (рис. 2.1.).

Рис. 2.1. Прогноз структури й чисельності населення м. Києва

Другий крок – визначення потрібної структури зайнятості.

Для цього необхідно використати ідеї теорії економічних циклів, теорії економічної бази, теорії “зрушень і часток”.

У процесі історичного розвитку міста відчувають підйоми і спади.

Більш бажана така структура галузей, циклічні коливання яких виявляють тенденцію до взаємного погашення або принаймні не посилюють один одного.

Перша частина аналізу — це аналіз галузевої структури економічного комплексу міста і циклічних коливань у галузях.

Сила впливу різних галузей на міські цикли різноманітна.

Друга частина аналізу це аналіз економічної бази — дослідження співвідношення між базовими і не базовими (обслуговуючими і галузями, що забезпечують) галузями в місті й регіонах.

Міста не можна розглядати як ізольовані економічні комплекси, вони взаємозалежні. Будь-якому місту передаються спади й підйоми, що відчувають його сусіди.

Третя частина аналізу — це аналіз чутливості різноманітних міст і його галузей до економічного циклу інших міст і регіонів.

Місто є найважливішим елементом економічної системи країни, співдружності країн, світового співтовариства.

Четверта частина аналізу — це аналіз взаємозв'язків між міськими, національними і міжнародними циклами.

При визначенні чутливості до циклу не можна обмежуватися аналізом тільки галузевої структури.

Необхідно враховувати: відносне значення галузей, що виробляють товари тривалого користування в місті; наявність у ньому галузей, що розвиваються; диверсифікація структури галузей; чутливість до кризи кожної окремої галузі.

Друга частина аналізу: аналіз економічної бази, міські мультиплікатори.

Основну увагу необхідно приділяти взаємозв'язкам між галузями усередині міста і аналізу впливу імпульсів, що виникнули в будь-якому секторі, на всі інші галузі.

Заснований на розмежуванні між базовою (первинною, що утворює місто) і не базовою (обслуговуючою і тією, що забезпечує) економічними видами діяльності.

Співвідношення між базовими і не базовими галузями:

1) співвідношення між загальною зайнятістю в базових галузях міста і загальна зайнятість;

2) співвідношення між загальною зайнятістю в базових галузях і загальною зайнятістю в обслуговуючих і галузях, що забезпечують;

3) співвідношення між приростом загальної зайнятості в базових галузях і приростом у не базових галузях.

Міський мультиплікатор — відношення загальної зайнятості (або її приросту) у базових і не базових галузях до загальної зайнятості у базових галузях (або її приріст); це – показник, що характеризує управлінський потенціал. В ринковій економіці виконання функцій управління можливо тільки за умови використання ринкових інструментів (податків, ставок орендної плати, ціни земельних ділянок, ліцензій, штрафів і інших, юридично встановлених засобів). Визначити ж умови і місце використання цих інструментів можливо тільки тоді, коли легальним способом фіксується переміщення фінансових ресурсів (рис. 2.2). Що довший ланцюжок мультиплікації фінансових ресурсів, що надійшли ззовні в місто, то більше місць, де міська влада може реалізувати свої управлінські дії.

Рис. 2.2. Ринкові інструменти управління розвитком міста

Тут виникають проблеми:

— однакове збільшення зайнятості в галузях із різноманітними рівнями зарплати призводить до неоднакових повторних ефектів, що множаться;

— дані про зайнятість не відбивають змін у продуктивності праці.

Теорія економічної бази являє собою один із підходів до аналізу галузевої структури економічного комплексу міста.

Основна концепція така: міська економіка підрозділяється на 2 сектори: базовий (містоутворюючий) сектор і не базовий (обслуговуючий і той, що забезпечує) сектор. Та економічна діяльність, що завершується експортом товарів або послуг із міста, приносячи в результаті прибуток ззовні, розглядається як базова. Продаж товарів або послуг покупцями усередині міста відбувається в небазовому секторі. Базовий сектор “веде” місцеву економіку, забезпечуючи прибуток, що годує діяльність у секторах обслуговування й забезпечення. Рівень економічної активності в небазовому секторі залежить, таким чином, від рівня базової діяльності. З використанням поточних даних визначається відношення між базовим і іншими секторами. Тоді, маючи прогноз майбутніх рівнів базової економічної діяльності, можна передбачити майбутню економічну діяльність в обслуговуючій галузі й галузі, що забезпечує. Крім того, теорію економічної бази можна застосовувати для оцінки впливу, визначаючи наслідки деякої зміни в діяльності базового сектора для місцевої економіки в цілому.

Модель зрушень і часток призначена для прогнозування рівнів економічної діяльності в місті й регіоні, використовуючи прогнози змін в економічній діяльності по галузях на регіональному і, відповідно, на загальнонаціональному рівні. При спрощеному підході передбачається, що зміни в міській економіці є функцією від складу галузей загальнонаціональної економіки, і що кожна галузь у міській економіці буде підтримувати постійну частку будь-якої зміни в цій галузі в масштабах усієї країни. Відповідно до іншого підходу зміни по галузях у міській економіці можна порівняти зі змінами в економіці країни і визначити зрушення в місто і з міста, у результаті яких галузі ростуть зі швидкостями, що відрізняються від загальнодержавних. Припустивши, що ці зрушення є постійними, їх можна враховувати при прогнозуванні майбутніх рівнів міської економічної діяльності. На додаток до їхнього застосування для створення прогнозів моделі зрушень і часток корисні для аналізу сильних і слабких місць міської економіки, являючи собою аналітичну основу для порівняння економічних змін у масштабах міста, регіону й країни.

Третій крок — визначення перспективної структури зайнятості. На відміну від перших двох кроків, на цьому етапі ми повинні вирішувати задачу оптимізації – визначити функцію критерію, обґрунтувати й встановити граничні умови.

Для визначення перспективної структури населення міста може бути застосований метод Ньютона – Рафсона.

Цільовою функцією є загальні зрушення:

При визначенні обмежень потрібно засновуватися на головних функціях суб‘єкта управління містом, які можна об‘єднати у три групи: соціальні, економічні, фіскальні.

Рис. 2.3. Перспективна і існуюча зайнятість у галузях економіки м. Києва

На рис. 2.3. для прикладу показані отримані дані для Києва.

Таким чином, для усталеного міста, що функціонує, чисельність населення та структуру занятості необхідно визначати на основі ретельного аналізу економічної діяльності та тенденцій змін у такій діяльності на майбутнє.

ФУНКЦІОНАЛЬНО-ПЛАНУВАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ МІСТА

Поиск по сайту: