РОЗДІЛ V. ВІДМІННІ РИСИ ПРАВА І МОРАЛІ

Поряд із загальними рисами існують і відмінні риси моралі і права. Мораль з'явилася ще до поділу суспільства на класи й становлення держави. Право ж складається з установлених у певному порядку компетентними державними органами та зафіксованих у юридичних актах. Воно виражає волю держави, правосвідомість народу, соціальних груп, що стоять біля керма державної влади. Норми моралі складаються в суспільній думці. Принципи і норми моралі можуть бути систематизовані, зібрані в «моральному кодексі», але в цілому моральні погляди, уявлення, вимоги виражаються в суспільній думці, передаються їм. Моральні погляди, ідеї передаються художньою літературою, мистецтвом, засобами масової інформації.

Мораль охоплює область відносин більше широку, ніж сфера відносин, регульована правом. Багато взаємин людей у ​​побуті, колективі, родині є об'єктами моралі, але не підлягають правовому регулюванню. Зміст норм права характеризуються більшою конкретністю, у правових нормах у ряді випадків передбачаються досить докладні деталі, зв'язки. У правових нормах виражений державний підхід до оцінки конкретних суспільних відносин. Моральні вимоги відрізняються більше широким утримуванням, дають більший простір для тлумачення і застосування. Наприклад, мораль засуджує всі види обману і брехні. У праві ж осуд конкретизується стосовно окремих видів неправомірного обману. Відмінність норм права від моралі проявляється також у характері гарантій виконання цих норм. Вимоги моралі й права виконуються більшістю людей добровільно в силу розуміння їхньої справедливості. Норми моралі виконуються в силу особистої переконаності, звичок людини. Внутрішнім гарантом моралі виступає совість людини, а зовнішнім - суспільна думка. «Для мене моя совість значить більше, ніж мови всіх», стверджував Цицерон.

Право, закон мають як специфічної гарантії виконання авторитет і владу держави, забезпечуються при необхідності примусовими заходами. Отже, норми права і моралі в певних випадках спираються і на примусові заходи. Але характер заходів примусу і спосіб їх здійснення в праві і моралі різні. У сфері моралі примус виступає у формі громадської думки, впливу соціальної спільності, колективу. Суспільство в разі вчинення людиною аморального вчинку визначає міру морального осуду, впливу. Моральні норми не регламентують заздалегідь конкретні заходи і форми впливу. У якості одного із заходів морального впливу може бути осуд вчинку людини на зборах колективу, моральне осудження, попередження, виключення з громадської організації. У разі правопорушення відповідні правоохоронні органи зобов'язані вжити належних заходів, передбачених законом.

Порушення норм права припускає строго певний процесуальний порядок притягнення винної особи до юридичної відповідальності. Порушення ж моральних норм такого порядку не припускає.

Різниця між правом і мораллю проявляється в оцінці мотивів поводження особи. Право наказує необхідність всебічної оцінки поведінки людини, яка вчинила правопорушення або злочин. Але з правової точки зору байдуже, якими мотивами керувалася людина в конкретному випадку, якщо його поводження по своїх результатах було правомірним, законним. З точки зору моралі, важливо виявити стимули, мотиви людини, його наміру у виборі певного поводження, що є правомірним.

ВИСНОВОК

Соціальні норми - це загальні правила поведінки людей у суспільстві, що зумовлені об'єктивними закономірностями, є наслідком свідомої вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечується різноманітними засобами соціального впливу.
Мораль і право виступають взаємопов'язаними формами регуляції поведінки людей в суспільстві.
Право належить до соціальних норм, тобто до норм, що регулюють відносини між людьми і їхніми організаціями (суспільними утвореннями й об'єднаннями). Усі соціальні норми в залежності від їхньої ролі і місця в системі соціальної регуляції розділяються на правові (чи юридичні), моральні, релігійні, корпоративні, політичні норми, естетичні, звичаї і традиції.
Моральні норми вказують на принципи поводження, мають ідейне обґрунтування в ідеалах справедливості і несправедливості, добра і зла, честі, совісті, обов'язку і забезпечуються визначеним духовним впливом, суспільною оцінкою у формі схвалення або осуду. Головне в моралі — це уявлення про добро і зло. Моральним є те, що приносить добро людям, і навпаки – дії, що спричиняють зло, аморальні.
Право і мораль доповнюють один одного, вони мають як загальні риси, так і відмінні.

За допомогою права держава домагається затвердження у свідомості громадян, усього населення загальнолюдських, прогресивних норм моралі, бореться з несправедливістю, злом і пороками. Цивільне і кримінальне судочинство покликане зміцнювати законність, виховувати людей в дусі поваги до права, закону, справедливим і законним інтересам особистості і суспільства, держави.

Аналізуючи співвідношення права й моралі, можна зробити висновок, що виконання правових норм значною мірою обумовлюється тим, якою мірою вони відповідають вимогам моралі. Норми права не повинні суперечити позитивним основам суспільства. Разом з тим вимоги суспільної моралі неодмінно враховуються державними органами при розробці нормативних актів держави.

Право має сприяти утвердженню ідеалів добра і справедливості в суспільстві. Судові та інші правозастосовні органи звертаються при визначенні юридичних мір до моральних норм, а деякі правові норми безпосередньо закріплюють моральні норми, підсилюючи їх юридичними санкціями. Через право здійснюється охорона моральних норм і моральних підвалин.

Ефективність правових норм, їх виконання багато в чому обумовлюється тим, на скільки вони відповідають вимогам моралі. Щоб правові норми працювали, вони, принаймні, не повинні суперечити правилам моралі. Право в цілому повинне відповідати моральним поглядам суспільства.

Будь-яке порушення норм права є аморальним вчинком, але не всі порушення моральних норм є протиправними діяннями. У деяких випадках право сприяє рятуванню суспільства від застарілих моральних догм.

Основним завданням було зрівняти головні соціальні норми права та моралі. Норми між собою схожі, але з різних боків можна їх розглянути по різному, адже правові стосуються закону і мають більший вплив на суспільство, але зі свого боку моральні не менш важливі і несуть за собою суспільну «розправу».

Наступним завданням потрібно було визначитися чи тема про соціальні норми на сьогодні є актуальною. Можна зробити висновок, що на даному етапі суспільство відносно часто звертає увагу на те що пишиться в законі та що скажуть люди. У правові норми завжди вносяться корективи з якими люди повинні змирюватися і підкорюватися головним вимогам Конституції. А те що стосується моралі, то можна сказати те що ці норми змінюються дуже рідко, адже вони не записуються ні в яких документах, але люди часто на це звертають свою увагу.

Підбиваючи підсумки всього вище сказаного можна запевнити, що соціальні норми права та моралі дуже розвинуті, мають свою мету в суспільстві, вони стосуються кожного. Кожна норма зі свого боку розвивається і вливається в життя кожної людини і має головні позиції у її житті. Без знання цих норм можна затвердити, що людина може вкоїти багато дурниць за які прийдеться відповідати.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. -К, 1996.

2. Про державну службу: Закон України від 16.12. 93р. № 3723-XII//ВВР. - 1993. - № 52. - Cm. 490.

3. Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від 7.06. 2001 № 2493-III //ВВР. - 2001. - № 33. - Cm. 175.

4. АтаманчукГ. В. Теория государственного управления: Курс лекций. М.: Юрид. лит., 1997.

5. Василенко И. А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия. М.: Логос, 1998.

6. Вісник УАДУ Темат. вип: Матеріали щорічноїнауково-практичноїконференції "Актуальні проблеми реформування державного управління", 29 травня 1997 р. - №2.

7. Герет Томас М., Клоноскі Річар Дж. Етика бізнесу /Пер. з англ. К: Основи, 1997.

8. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія Кол. авт.; Зазаг. ред. Проф. Оболенского О. Ю. Хмельницький; Поділля, 1999.

9. Державний службовець в Україні / Н. РНижник, В. В. Цвєтков та ін. К: Ін-Юре, 1998.

10. Олуйко В. М. Кадри в регіоні України: Становлення та розвиток. Монографія / За ред. Н. РНижник та Г. І. Лелікова. К: Науков. світ, 2001.

11. Орбан-Лембрик I. E. Психологія управління. Івано-Франківськ: Плай, 2001.

12. Попов Л. А. Этика: Курс лекций. М.: Центр, 1998.

13. Профессиональная этика работников правоохранительных органов: Учебное пособие/ Под ред. Г. В. Дурова и А. В. Опалева. М.: Щит-М., 1998.

14. Сучасні проблеми державного управління: дослідження, технології, методики / За заг. ред. В. М. Князева. К: Вид-во УАДУ, 1999.

15. Цветков В. В. Державне управління: Основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). - X: Право, 1996.

16. Скакун О. Ф. Юридическая деонтология: Учебник. Харьков: Эспада, 2002.

17. Хропанюк В. Н. Теорія держави і права. Уч. посібник Інтерстиль М. 1997 р.

18. Марченко М. Н. Право. Зерцало. М. 1998 р.

19. Назаров А. Т. Основи знань про державу і право. М. 1996 г.

20. Шулепов Н. А. Основи держави і права. М. 1997р.

Додаток А

Додаток Б

Поиск по сайту: