Внутрішня будова стебла деревної рослини

Особливістю будови стебла дводольної деревної рослини є його щорічне потовщення завдяки життєдіяльності камбію — вторинної твірної тканини. Внутрішню будову стебла деревної рослини добре видно на поперечному розрізі трирічної гілки липи.

На поперечному розрізі стебла деревної рослини можна побачити: кору, камбій, деревину, серцевину.

1.Кора – зовнішній шар стебла до складу якого входить: епідерміс, корок, луб.

Епідерміс – недовговічний, складається з клітин, які швидко відмирають, та замінюється корком. Корок – мертві клітини.

Шкірочка і корок захищають стебло від несприятливих умов, не пропускають вони і повітря. У корковому шарі є спеціальні отвори, крізь які проходить повітря, необхідне для дихання рослин – сочевички – у вигляді маленьких горошків на поверхні стебла. Сочевички утворені великими клітинами основної тканини з великими міжклітинниками.

Внутрішня частина кори – луб. Луб – сукупність різних типів тканин: провідної (ситоподібної трубки), механічної (луб’яні волокна) та основної. Ситовидні трубки – живі провідні клітини флоеми з’єднані за допомогою поперечних перетинок з великою кількістю пор і нагадують сито, повздовжні стінки потовщені, але не дерев’яніють, цитоплазма зберігається, але ядро руйнується. Луб’яні волокна надають стеблу міцності.

2. Камбій – розташована під корою твірна тканина. На поперечному зрізі він має вигляд вузького кільця. Клітини камбію поділяються, утворюючи назовні клітини кори, а всередину – клітини деревини, таким чином стебло росте в товщину, клітини камбію постійно діють у період вегетації рослин і можуть функціонувати протягом кількох років. Особливо інтенсивно розмножуються клітини камбію весною. Клітин деревини утворюється значно більше, ніж клітин кори, тому деревина займає значну частину на поперечному розрізі стебла.

3. Деревина складається з провідної тканини (судин), основної та механічної (деревні волокна) клітини серцевинних променів.

У основній тканині (паренхімі) на зиму нагромаджуються поживні запаси речовини. Механічна тканина служить опорою для рослини. Судини – провідна тканина (ксилема) – довгі трубки, утворені з багатьох клітин, розміщених одна над одною, поперечні стінки яких руйнуються. Повздовжні стінки потовщені, цитоплазма відмирає.

4. Серцевина – центральна частина стебла. Вона складається з великих тонкостінних, пухко розташованих клітин, який починається від серцевини і проходить у вигляді променя через деревину до кори, називають серцевинним променем.

Потовщення стебла відбувається за рахунок періодичної діяльності камбію. Клітини камбію постійно діють у період вегетації рослини і можуть функціонувати упродовж кількох років. Особливо інтенсивно розмножуються клітини камбію навесні, тому кора з пагонів легко знімається. Схематично процес росту клітин камбію можна уявити так: клітина камбію росте і ділиться. З двох нових клітин внутрішня спеціалізується і перетворюється на клітину деревини, що прилягає до старих її елементів, а клітина камбію, відсунута назовні, зберігає здатність до подальшого поділу (тобто залишається камбіальною). Після поділу цієї клітини зовнішня дочірня клітина починає перетворюватися на постійну клітину кори, а внутрішня дочірня залишається камбіальною. Ця камбіальна клітина знову утворює клітину деревини, а далі — кори. Отже, камбій відкладає клітини безперервно: всередину — клітини, з яких будується деревина, назовні — клітини, з яких будується кора. Нові клітини деревини наростають назовні, а клітини кори — із середини. При цьому камбій весь час кільцеподібне обхоплює деревину.

Як правило, клітин деревини утворюється значно більше, ніж клітин кори, тому деревина займає значнішу частину на поперечному розрізі стебла. Клітини деревини і кори, які утворилися з камбію, можуть розростатися як у поздовжньому, так і в поперечному напрямку.

Ріст клітини камбію припиняється з настанням зимового періоду, а навесні поновлюється. Лише у посушливих районах (саванах) рослини влітку втрачають листя і вступають у літній період спокою. За умов вологих тропіків дія камбію не припиняється, тому рослини там ростуть постійно.

На поперечному розрізі трирічного пагона липи видно, що деревина має чітко виражені шари. Це річні кільця, які чітко виділяються внаслідок того, що деревина, яка утворилась у різні пори року, має різні колір, блиск і щільність. Весняна деревина, яка утворилася після відновлення діяльності камбію, складається з великих клітин з тонкими оболонками. Вона зазвичай багатша на судини та трахеїди, тому здається пухкішою і забарвлена в світліший колір. Осіння деревина складається з більш товстостінних, але вужчих волокон і замість елементів, які проводять воду, містить більше механічної тканини, тому здається темнішою. Внаслідок відмінності у структурі пізня деревина функціонує переважно як механічна тканина, а весняна проводить воду з розчиненими мінеральними солями. Перехід від весняної деревини до осінньої відбувається поступово, а перехід від осінньої до весняної завжди раптовий.

Ширина річних кілець залежить від виду дерева, його віку (на початку життя рослини утворюються ширші кільця, з віком вони поступово вужчають), від умов середовища. За шириною кілець можна прочитати історію умов життя дерева.

Анатомія листка

Листок (лат. folium, грец. phýllon) - вегетативний орган вищих рослин, похідне пагону, що виконує функції фотосинтезу, транспірації та газообміну.

Як і в усіх інших органів, будова листка та його функції тісно пов'язані між собою.

Зверху і знизу листкова пластинка покрита епідермісом. Зовнішні стінки клітин епідерміса потовщені та вкриті кутикулою (особливо у ксероморфних рослин), але можуть бути й відносно тонкими у рослин вологих місцезростань. Бічні стінки клітин звивисті, що сприяє міцному з'єднанню їх між собою.

За багатьма ознаками листки істотно відрізняються від осьових органів. На відміну від кореня і стебла, листки ростуть своєю основою. Винятком є листки папоротей, які ростуть верхівкою. Ріст листків не постійний, він швидко припиняється, і листки набувають постійних розмірів і форм.

Основною тканиною листків є асиміляційна, в якій відбувається асиміляція органічних речовин із неорганічних (вуглекислого газу і води) під дією сонячної енергії. Асиміляційна тканина складає м'якоть листка — мезофіл.У мезофілі проходять судинно-волокнисті пучки, що формують пилки листків. По судинно-волокнистих пучках у листки поступають вода і розчини мінеральних речовин, а із листків відтікають продукти фотосинтезу. Розподілення жилок у пластинці листка називається жилкуванням. Жилки листків складаються із одного або декількох судинно-волокнистих

В жилках листків флоема повернута до нижньої сторони листкової пластинки, ксилема — до верхньої. Це зумовлене характером проходження листкових слідів.

У ксилемі і флоемі листків є всі гістологічні елементи цих тканин. При галуженні або при наближенні жилок до верхівки листка вони спрощуються. Спочатку в них зникає механічна тканина, потім ситовидні трубки і зрештою судини. Жилки закінчуються трахеїдами.

Усі види паренхімних клітин листка становлять його мезофіл. Якщо клітини мезофілу однакові, він називається однорідними якщо різні — різнорідним.

Типи листкових пластинок. Залежно від розміщення асиміляційних тканин розрізняють три основних типи листкових пластинок: дорсивентральні, або різносторонні, ізолатеральні, або рівньосторонні, та радіальні.

Дорсивентральний листок (рис. 4.13) характерний тим, що у ньому розрізняються верхня і нижня сторони (глід, беладона, дурман, дуб, бук, липа та ін.). Верхня сторона такого листка повернута до сонця. Листок вкритий епідермою, на якій можуть знаходитись кутикула, відкладення воску, різні трихоми тощо. Продихи звичайно розміщені в нижній епідермі, але можуть зустрічатись і у верхній. Під верхньою епідермою, перпендикулярно до її клітин, знаходиться палісадна паренхіма. Як виняток, палісадна паренхіма може розміщуватись паралельно клітинам епідерми (конвалія). Палісадна паренхіма складає один-два, рідше більше шарів клітин в яких найбільш інтенсивно проходить фотосинтез. Нижче палісадної паренхіми розміщуються так звані збиральні клітини, що відрізняються дещо меншою довжиною і більш пухким розміщенням. У них проходить процес фотосинтезу і, крім того, вони збирають продукти фотосинтезу, що утворились у клітинах палісадної паренхіми, і передають їх до жилок листків. Простір між збиральними клітинами і нижньою епідермою займають клітини пухкої, або губчастої, паренхіми. Вони можуть утворювати досить великі міжклітинники, а іноді розміщуються щільно, майже без міжклітинників. Від клітин палісадної паренхіми вони відрізняються формою і значно меншою кількістю хлоропластів. У цих клітинах також проходять фотосинтез, газообмін і транспірація.

У мезофілі можуть знаходитись склереїди (рис. 4.13,6), клітини з кристалами оксалату кальцію, молочники, ефіроолійні або смоляні канальці, вмістища та ін. Це дозволяє здійснювати анатомічну діагностику різних видів рослин.

Ізолатеральний тип листкової пластинки. В ньому палісадна паренхіма розміщується як під верхньою, так і під нижньою епідермою, а простір між ними заповнено губчастою паренхімою (олеандр) або листкова пластинка має однорідний мезофіл (гвоздика, півники, деякі види родини м'ятликові та ін.). Продихи в листках цього типу рівномірно розміщені як у верхній, так і в нижній епідермі (рис. 4.14).

Радіальний листок (рис. 4.15) характерний для деяких видів голонасінних рослин. Мезофіл їх складається із складчастої паренхіми; в центрі листка (хвоя сосни) проходить одна двопучкова жилка, покрита облямовуючими клітинами і ендодермою. Під епідермою знаходиться гіподерма, що являє собою механічну тканину і виконує функцію додаткової покривної тканини. Поперечний розріз радіального листка має напівсферичну форму. Його продихи знаходяться в поглибленнях, що зменшує випаровування веди, а в мезофілі проходять смоляні ходи, облямовані видільними клітинами і клітинами механічної тканини.

Поиск по сайту: