Легенда про походження назви села

План

Вступ……………………………………………3

1. Легенда про походження назви села……..5

2. Легенда про старовинне поселення «Церковище»………………………………..6

3. Переказ про багатолітній дуб……………..8

Висновки………………………………………10

ВСТУП

Більшість народів світу на певному етапі свого історичного розвитку створювали поетичний епос. Східнослов’янські народи ще в добу Київської Русі мали високорозвинену епічну традицію і саме на ґрунті цієї традиції виникли українські думи.

Епос – поняття широке, сюди входить значна частина видів і жанрів фольклору: казки,легенди, перекази, історичні пісні. Героїчний епос – найвища форма художнього мислення народу.

У великому фонді світової епічної культури почесне місце посідають легенди та перекази.

Глухівщина – овіяний легендами, мальовничий куточок стародавньої сіверської землі з пишним розмаїттям зелених лісів, небесно чистими річками і озерами, щедрими душею і творчими здобутками людьми, розташована на північному сході Сумської області, на лівобережжі річки Десни, в басейні її приток Клевені, Есмані, Обести.

І ось на північному заході, в шести кілометрах від Глухова причаїлося мальовниче село Береза. З давніх-давен воно славилося чудовою природою, співаками, музикантами, танцюристами, народними мудрецями. Вабить Береза своєю чудовою природою, родючими полями, чистим повітрям, насиченим ароматом дикоростучих і з любов’ю виплеканих селянами квітів.

Історія села нерозривно пов’язана з розвитком Глухівщини і взагалі з розвитком української держави.

Заселення сучасної її території розпочалося приблизно 15 тисяч років тому в епоху пізнього палеоліту. Залишки поселень епохи неоліту виявлено поблизу сіл Кривенкове, Горіле, а це десь 3-5 км. від Берези.

В добу бронзи на території Глухівщини жили землеробсько-скотарські племена. Поблизу сіл Слоут та Береза виявлено залишки поселень бронзового віку.

Одним словом село Береза багата всіма прожитими історичними подіями, починаючи з сивої давнини і до сьогодення.

У нашій школі плідно працює історичний клуб «Дослідник», який проводить різновекторну роботу по вивченню історії рідного краю та літературний гурток «Любисток» , який за мету має написання літературних творів. Сьогодні ми вирішили спільними зусиллями дослідити етнографічну спадщину краю. Для цього ми помандрували в минуле нашого краю і зібрали легенди та перекази нашого села.

Метою нашої пошуково-дослідної роботи є:

- вдосконалення патріотичного виховання підростаючого покоління на традиціях і звичаях народу;

- вивчення місцевої літературної спадщини, пропагування народної творчості.

Завдання:

- формувати цілеспрямований інтерес до історії, традицій та літературної спадщини рідного краю;

- поповнити новими матеріалами фонди шкільного музею;

- виховувати в дітей почуття патріотизму й любові до рідного краю.

Склад пошуково-дослідної групи:

1. Багута Катерина

2. Перерва Валерія

3. Колоша Оксана

4. Перерва Марина

5. Тимощенко Владислав

6. Сухопар Катерина

7. Сікерін Анатолій

8. Кохан Аліна

9. Свистельник Сергій

10. Соколенко Віталіна

11. Сокира Вікторія

12. Євменова Аліна

13. Заєць Анжела

14. Банга Карина

15. Кленько Анна

Керівники пошуково-дослідницької групи: вчитель історії Зайцева Н.В., вчитель української мови та літератури Мамай О.М.

Легенда про походження назви села

В усіх народів існує повір’я, що той, хто забуває звичаї батьків, карається людьми і Богом. Не знати своєї історії, забувати перекази, легенди, пов'язані з селом, рідним краєм ми не маємо права.

Вашій увазі пропонуємо легенду про рідне село Береза.

«Давно-давно це було. В одній чудовій зеленій долинці стояла невеличка хата. Жила в ній жінка. Чоловік її помер і залишилася вона з сімома дочками. Дівчата росли роботящими, в усьому допомагали матері. А якими ж красунями вони були! Стрункі, немов берізки , з довгими косами, кароокі та білолиці.

Одного дня до поселення підійшли вороги. Чужинці вбивали чоловіків, а дівчат забирали в рабство. Мати, щоб не віддати дочок-красунь чужинцям, пішла просити порятунку у баби Ясновидиці, яка зналася на чарах. Сива бабуня мовила слова заклинання, і дівчата перетворились на сім беріз з довгими вітами-косами, які розгойдував вітер. В той страшний день, майже біля кожної хати з`явилось це чудове деревце,що свідчило про те, що у тій родині була дівчинка. Відтоді і почали називати село Березою».(Див. Додаток 1)

А зараз прослухайте вірш, який написала учасниця літературного гуртка «Любисток».

Тихо-тихо в долині спочиває село.

А берізки ,неначе, охоронці його.

Ніжно-ніжно шепочуть про минулі роки.

І, завжди як , до неньки повертаємо ми.

Рідна серцю ,Березо.

Я до тебе прийду.

І коли ти співаєш , і коли ти мовчиш.

Уклонюся хатині, щедрим людям твоїм

І присяду в задумі на батьківський поріг.

Буйні коси беріз шелестять під вікном.

Пасма-листя тріпочуть й зачаровують в мить.

Притулюсь до берізки оповитої сном ,

І почну розуміть говір давніх століть.

Поиск по сайту: