Кристалічні включення клітин

У багатьох рослин є тверді включення, серед яких найпоширенішими є нерозчинні кристалізовані солі кальцію, особливо оксалат кальцію. Ці солі утворюються внаслідок обміну речовин і можуть відкладатися у великій кількості. Оксалат кальцію в живих клітинах може відкладатися про запас, який потім, розчиняючись, використовується рослиною в процесі обміну, як резервний фонд іонів кальцію. Наприклад, у цитрусових, складноцвітих. У багаторічних рослин основна кількість оксалату кальцію нагромаджується у старих листках та корі. Утворюються оксалати в основному у вакуолях у вигляді кристалів різної форми. У залежності від форми та величини кристалів вони називаються друзи, рафіди та стилоїди.
У покривних тканинах деяких рослин зустрічаються цистоліти - аморфні гроноподібні утворення карбонової солі кальцію. Тіло цистоліта формується вп’ячуванням оболонки у порожнину клітини, тому клітина, в якій утворюється цистоліт, за своїми розмірами більша, ніж інші. Крім оксалату кальцію у клітинах утворюються кристали виннокислого кальцію, сульфату кальцію, діоксиду кремнію.

6. Об’єднання клітин у тканини.Поділ тканин на прості та складні,первинні та вторинні. Твірні та основні

Ткани́на — сукупність клітин, не обов'язково ідентичних, але спільного походження, що разом виконують спільну функцію

Найважливішими тканинами рослин є утворюючі, покривні, такі, що проводять, механічні і основні. Вони можуть бути простими і складними. Прості тканини складаються з одного виду клітин (наприклад, коленхіма, меристема), а складні - з різних по будові клітин, що виконують окрім основних і додаткові функції (епідерма, ксилема, флоема та ін.).

За походженням меристеми бувають первинні і вторинні. Первинна меристема складає зародок сім'я, а у дорослої рослини зберігається на кінчику коренів і верхівках пагонів, що робить можливим їх наростання в довжину. Подальше розростання кореня і стебла по діаметру (вторинний ріст) забезпечується вторинними меристемами - камбієм і феллогеном. По розташуванню в тілі рослини розрізняють верхівкові (апікальні), бічні (латеральні), вставні (інтеркалярні) і раневі (травматичні) меристеми

Меристематична тканина

Меристема - твірна рослинна тканина, з якої можуть утворюватися всі інші тканини, меристематичні клітини тривалий час зберігають здатність до поділу з утворенням нових неспеціалізованих клітин.

Клітини меристеми сплощені, дрібні, щільно розташовані одна біля одної, без межклітинників, в центрі клітин розташоване ядро, вакуолі дрібні, численні, клітинна оболонка первинна, наявні лише попередники пластид.

Меристеми класифікують за положенням їх в рослині:

• Верхівкові (апікальні).
• Бічні (латеральні).
• Вставні (інтеркалярні).

Та за походженням:

• первинні
• вторинні.

Основна тканина

Основні тканини (паренхіми) — тканини рослин, що складаються із живих клітин різної форми і виконують різні функції: виповнюючу, асиміляційну, газообміну, запасаючу, видільну та інші.

7.покривні тканини. Епідерма

Перейти до: навігація, пошук

Епідерма — багатофункціональна тканина рослин, розмір і стан клітин якої в значній мірі визначають водний баланс рослини, інтенсивність асиміляції СО₂, дихання, що в остаточному підсумку відбивається на характері продукційного процесу.

У рослин епідерміс (епідерма) — первинна поверхнева одношарова тканина, що виникає на усіх молодих органах пагона, квітки, плоду тощо. Клітини плоскі, без міжклітинників, з потовщеною зовнішньою стінкою, вкритою на поверхні кутикулою. Серед типових клітин епідермісу також присутні високоспеціалізовані — замикаючі клітини продихів, волоски (трихоми), залозисті клітини тощо.

Епідерміс захищає внутрішні тканини рослин від зневоднення, механічних пошкоджень, інфекції. Також регулює через продихи газообмін та транспірацію, в клітинах можуть накопичуватись фітонциди, що виконують захисну функцію. Залозисті волоски (трихоми) утворюють ефірні масла, смоли слиз. Покривні волоски утворюють фітогормони, ферменти, необхідні для життєдіяльності рослин.

Епідерміс — первинна покривна тканина, що утворюється з протодерми конуса наростання пагону на усіх листках, стеблах, а також квітках, плодах та насінні. Епідерма захищає внутрішні тканини від висихання та пошкодження, перешкоджає проникненню мікроорганізмів. Яблуко, що позбавлене епідерми, протягом першої доби випаровує води в 55 разів більше, ніж яблуко з епідермою. Одночасно епідерма забезпечує зв'язок з середовищем — через неї відбуваєься транспірація (випаровування, що регулюється) та газообмін, іноді всмоктування та секреція різних речовин (у тому числі ефірних масел, ферментів та гормонів).

Епідерма — складна тканина, до її складу входять морфологічно різні клітини: основні клітини епідерми; замикаючі та суміжні клітини продихів; трихоми, волоски.

Основні клітини епідерми щільно прилеглі, міжклітинники відсутні. У видовжених частинах рослини (стебла, черешки та жилки листків, а також листки більшості однодольних) вони видовжені у напрямку напрямку осі. Бічні стінки, перпендикулярні поверхні, часто звивисті, що збільшує їх щеплення та міцність. Зовнішні стінки зазвичай товще інших, а внутрішній шар складається з целюлози та пектину.

8провідні тканини . Типи провідних тканин:особливості будови клітин,функції,розміщення в тілі рослини.Провідні пучки та їх типи

Провідні тканини рослин — тканини, основною функцією яких є проведення по рослині води та розчинених у ній органічних та неорганічних речовин. Провідні тканини рослин розвиваються з прокамбію і камбію й утворюють систему, що пов'язує всі органи рослини. Високодиференційовані провідні тканини є лише у так званих судинних рослин; у мохоподібних та нижчих рослин їх немає. Найскладніше побудована система провідні тканини у покритонасінних.

Провідні тканини рослин поділяються на флоему та ксилему. Ксилема — транспорт води і мінеральних солей. Флоема — тканина, що транспортує від листків до кореня воду і органічні речовини.

Ксилема — механічна тканина, що поділяється на судини і трахеїди. Судини — довгі пустотілі трубки утворені з вертикального ряду паренхімних клітин. Трахеїди — видовжені мертві клітини без цитоплазми. Флоема — механічно спеціалізована тканина. Включає ситовидні трубки — вертикальний ряд видовжених живих клітин з целюлозною оболонкою, на поперечних стінках багато отворів перфорацій.

Провідні тканини рослин разом з механічними тканинами утворюють судинно-волокнисті пучки.

Флоема(те ж саме, що і луб) — головна провідна тканина судинних рослин, що проводить органічні речовини у низхідному напрямку. Як і ксилема, флоема є комплексною тканиною. Крім провідних елементів до її складу входять клітини основної та механічної тканин, а також луб'яні волокна. Основні клітини флоеми — ситоподібні трубки, які є без'ядерними, тому біля них знаходяться клітини-супутники. Вони послідовно з’єднані між собою поперечними ділянками стінок -- ситоподібними пластинками, що мають велику кількість пор, чим нагадують сито. Луб'яні волокна використовують для виготовлення рогож, кошиків, плетіння мотузків, канатів тощо

Ксилема (від грец. xýlon — зрубане дерево) — тканина наземних рослин, що служить для проведення води і мінеральних солей від коріння вгору по рослині до листя. Складається з власне провідних (трахеїди і трахеї, або судини) і механічних (лібриформ) клітин, а також з деревинної і променевої паренхіми. Дальній транспорт виконується по трахеальним елементам ксилеми: трахеїдам та судинам, ближній по паренхімним елементам.

Стінки всіх клітин ксилеми здерев'янілі. Справжня ксилема властива всім папоротеподібним, голонасінним і квітковим рослинам. Ксилеми багатолітніх стебел і коріння називається переважно деревиною. Первинна ксилема виникає з прокамбію. Найперші її елементи — трахеїди і судини з кільчастими і спіральними потовщеннями стінок — називається протоксилемою, ті що виникають дещо пізніше сходові і пористі — метаксилемою. Вторинна ксилема утворюється з камбію

Провідні тканини разом з основними і механічними утворюють судинно-волокнисті пучки. Складовими частками пучка є флоема і ксилема. По ксилемі відбувається рух води з мінеральними речови­нами з кореня до листків; до її складу входять трахеїди і судини, деревні волокна і паренхіма. По флоемній частині пучка відбуваєть­ся рух водного розчину продуктів асиміляції з листків до кореня і до її складу входять ситоподібні трубки з клітинами-супутницями та луб’яні волокна і луб’яна паренхіма. Провідна тканина в пучку обов’язкова, а механічна і основна можуть бути відсутні. Розміщені пучки серед клітин основної тканини.

Залежно від здатності до вторинного росту за рахунок діяльності камбію розрізняють закриті і відкриті пучки. Закриті пучки форму­ються виключно за рахунок диференціації клітин прокамбію. Вони характерні для однодольних рослин. Відкриті пучки продовжують свій розвиток за рахунок поділу клітин камбію, який розвивається з прокамбію, розміщеного між флоемою і ксилемою пучка. Утворені з камбію вторинні флоема і ксилема ніби розсувають пучок. Відкриті пучки характерні для дводольних рослин.

Пучки бувають, прості, з одним типом провідної тканини; загальні,

з обома типами провідної тканини; складні, в складі яких провідні, основні і механічні тканини, колатеральний пучок, у якого флоема та ксилема прилягають одна до одної. Вони зустрічаються в листках

і стеблах однодольних і листках дводольних. Біколатеральний пучок
має зовнішню і внутрішню флоему, що прилягають з двох боків до ксилеми. Він зустрічається в стеблах дводольних рослин (пасльонові, гарбузові та інші).

Концентричний — пучок, у якого ксилема оточує флоему. Вони характерні кореневищам.

Радіальний — пучок, у якого флоема розміщена між радіусами ксилеми. Вони зустрічаються в корені первинної будови.

9.механічні тканини.Склеренхіма,механічні волокна і склереїди . Типи коленхіми, особливості будови клітин,функціональні особливості

Перейти до: навігація, пошук

Механі́чна ткани́на — вид тканини в рослинному організмі, волокна з живих і мертвих клітин з сильно потовщеною клітинною стінкою, що надають механічну міцність організму. Виникає з верхівкової меристеми, а також в результаті діяльності прокамбію і камбію.

Ступінь розвитку механічних тканин багато в чому залежить від умов існування: вони майже відсутні у рослин вологих лісів, у багатьох прибережних рослин, але зате добре розвинені у більшості рослин посушливих місць існування.

Механічні тканини присутні у всіх органах рослини, але найбільш вони розвинені по периферії стебла і в центральній частині кореня.

Виділяють такі типи механічних тканин:

• коленхіма — еластична опорна тканина первинної кори молодих стебел дводольних рослин, а також листя. Складається з живих клітин з нерівномірно потовщеними не здерев'янілими первинними оболонками, витягнуті уздовж осі органу;
• склеренхіма — (луб'яні волокна) міцна тканина з відмерлих клітин із здерев'янілими і рівномірно потовщеними оболонками, забезпечує міцність органів і всього тіла рослин.
• склереїди — (кам'янисті клітини) мертві паренхімні клітини з товстими здерев'янілими оболонками. Зустрічаються групами в кірці хвойних та деяких листяних порід, у твердих оболонках насіння і плодів.

Коленхіма — жива механічна тканина у рослин, яка розташовується безпосередньо під епідермісом.

Клітини коленхіми характеризуються нерівномірним потовщенням стінок, за рахунок чого вони можуть виконувати опорну функцію. Характерне потовщення стінок клітин коленхіми носить назву «потовщення коленхіматозного типу». В залежності від характеру потовщень і з'єднання клітин між собою, розрізняють три типи коленхіми:

• Кутова — найбільш розповсюджений різновид, в ній оболонка сильно потовщується в кутах, де сходяться сусідні три-п'ять клітин. Потовщені частини оболонок зазвичай зливаються між собою так, що границі клітин виявити важко.
• Пластинчаста — характерна тим, що в ній суцільними паралельними шарами товстішають тангенціальні стінки, радіальні ж залишаються тонкими. Частіше за все ці шари паралельні поверхні органу.
• Пухка — потовщення її оболонок зустрічаються на тих ділянках стінок, які примикають до міжклітинників.

10Морфологічна організація пагона. Поняття про бруньки ,їх класифікація

Пагін – надземний, вегетативний орган, що виник як пристосування до життя в повітряному середовищі суші, - у квіткових досягає високої досконалості. Головним пагоном дерева є стовбур − разом зі своїми бічними відгалуженнями (гілками і 1-2-річними бічними пагонами)^[1].

Пагін складається з осі (стебло), листків, та бруньок (зачатки нових пагонів). Основну функцію вегетативного пагона — фотосинтез — здійснюють листки; стебла виконують механічну, провідну іноді запасаючу функцію. Головна риса пагона, що відрізняє його від кореня – наявність листків, отже наявність вузлів. Вузлом називають ділянку стебла, яка несе листок. У одних рослин (злакові) вузли різко позначені у вигляді потовщення на стеблі, у інших межа вузла – умовна. Ділянки стебла між вузлами називають міжвузлями. Звичайно на пагоні кілька, іноді багато вузлів і меживузлів, вони повторюються вздовж осі пагона. Міжвузля можуть бути довгими і тоді пагін називається – видовженим (ростовим), вкорочений пагін має коротке міжвузля. Плодові дерева й кущі утворюють обидва типи пагонів: вкорочені, на яких формуються квітки й плоди, видовжені – безплідні.

Уявний кут між стеблом і листком називається листковою пазухою. На верхівці стебла і в листкових пазухах знаходяться бруньки. Бруньки бувають верхівковими і бічними (пазушними). За рахунок верхівкової бруньки пагін росте у висоту, а за рахунок бічних — галузиться. Таким чином брунька це зачаток пагона.

Розрізняють бруньки за функціональним призначенням:

1.Вегетативні (ростові) з зачатками листків і стебла.

2.Генеративні (квіткові) з зачатками квіток або суцвіть.

Їх можна розрізнити за формою: ростові — видовжені з загостреною верхівкою, а квіткові округлі і більші.

Деякі пазушні бруньки можуть залишатись у стані спокою невизначено довго — це сплячі бруньки. Вони розвиваються і дають пагони при пошкоджені (обмерзанні) верхівкових бруньок, зламуванні стебла над ними.

Велике значення має формування додаткових бруньок, які закладаються на стеблах, листках, коренях і забезпечують активне вегетативне відновлення та вегетативне розмноження].

Поиск по сайту: