Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Г) ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ АНАЛІЗ ФРАНКЛА



Віктор Е. ФРАНКЛ (нар. 1905 p.), віденський психіатр, колишній в'язень концтаборів у Освєнціумі й Дахау, визнає існування в людині трьох прошарків(вимірів): психологічно-соціологічного та духовного,тобто поетичного13. У духовному вимірі вія виділяє три характерно людські феномени: свободу, відповідальність і прагнення до сенсу й цінностей. Людина як особа духовна є вільна й відповідальна, тобто вільна від свого психофізич­ного організму, а також відкрита для творення цінностей і сповнення сенсу людського буття. Є вона істотою, яка бореться за цінності й сенс свого існування.

Трьом сферам, вирізненим у людині відповідають три групи цінностей, які скеровують людину й творять її як особу. Вони мають ієрархічну, багаторівневу й концентричну структуру.Це означає, що цінності з цих окремих вимірів відрізняються якісно, а також мають здатність зосереджуватися довкола цінності, яка має для конкретної особи найсуттєвіше значення в конкретному часі й місці. Цінності одного рівня взаємозв'язані з цінностями інших рівнів, отже неможливо зреалізувати певну цінність ізольовано від інших.

З цього робимо висновок, що для того, щоб допомогти людині здобути психічне здоров'я, досягнути розвитку особистості, мусимо враховувати всі ви­міри її істоти. Тому, зокрема, священик не може обмежуватися лише питаннями релігійної природи, якщо хтось із віруючих його парафії приходить до нього з родинними проблемами. Надаючи йому найперше духовну допомогу, що випливає з його компетенції, зобов'язаний водночас надати й чисто людську підтримку.

 

ґ) TEOPІЯ ПОЗИТИВНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ ДОМБРОВСЬКОГО

Казимир ДОМБРОВСЬКИЙ (1902-1980 pp.) виділяв у людині дві групи інстинктів: автотонічні й синтонічні.Автотонічні інстинкти мають егоцент­ричний характер, виявляються, наприклад, у тенденції самозбереження, сили. Інстинкти синтонічні, навпаки, є альтероцентричними, для них характерні: пот­реба симпатії, потягу до пізнання й релігійності, а також зацікавленість у суспіль­них інтересах. Деякі інстинкти знаходяться на межі цих двох груп, наприклад, сексуальні інстинкти в примітивній формі виявляють егоцентричні (автотонічні) тенденції, у той час, як більш зрілі їх форми пов'язані з тенденціями суспільними, синтонічними. Поміж відособленими групами, які в їх межах, виникають конф­ лікти, які спричиняють дезінтеграцію особистості, а внаслідок цього відкривають можливості для її розвитку 14. Саму особистість Домбровський визначає як самоусвідомлену, самообрану, самоутверджену, самовиховувану єдність фундаменттальних психічних властивостей, -що реалізує конкретний ідеальний і суспіль­ний ідеал15. Умовою її розвитку є руйнування примітивно зорганізованих структур, тому особистість має пройти через період дезінтеграції, щоби прийти до нової, повторної інтеграції.

Дезінтеграція буває позитивна й негативна. Про наявність позитивної дез­інтеграції свідчить перевага симптомів багаторівневої дезінтеграції, а саме конфліктів між основними групами інстинктів: автотонічними й синтонічними, тобто між егоцентричними потягами до заспокоєння первісних інстинктів та альтероцентричними прагненнями симпатії, релігійності, пізнання, добродійності, легковаження якими призводить до відчуття провини, сорому, що деякі психо­логи називають патологією, а Домбровський трактує як необхідний для розвитку динамізм. Особистісний розвиток, на відміну від розвитку соматичного, не відбу­вається самовільно, але вимагає зусиль, здійснення свідомого вибору, тобто третього фактора, окрім факторів внутрішнього укладу й середовища. Третій фактор у процесі розвитку, принаймні до певного рівня, унезалежнюється від двох перших, що вияв­ляється в здатності до часткового унезалежнення від середовища та свого організму.

Розвиток, згідно з Домбровським, — це стабільний процес у житті особи, тобто має бути характерним не лише для молодої людини, але й у дорослому та похилому віці.

ПСИХОЛОГІЯ ПІЗНАННЯ

У шістдесятих роках двадцятого століття стала розвиватися психологія пізнання, на яку безпосередньо вплинула гештальтпсихологія з її характерною інтерпретацією поняття значення. Згідно з прихильниками гештальтпсихології, будь-який предмет можемо визначити, пізнати його значення, якщо будемо його розглядати у відношенні до фону (контексту) або ж більшої системи, до якої даний предмет належить.

Визнавці психології пізнання проголосили твердження, що людська поведінка залежить не лише від самих стимулів (як уважали біхевіористи), але й від способу їх сприймання, причому перевага надається суспільним стимулам.

Інша характерна риса теорії пізнання т це більше звернення уваги на формальний аспект сприйняття, ніж на сам зміст. Так, наприклад, у питанні інтеракції їх цікавить не стільки сама суп», яку люди передають, як спосіб передання й сприйняття.

Одним з перших представників цього напряму є американець Гейл КЕЛЛІ, автор книги „Психологія особистісних конструкцій" („The Psychology of Per­sonal Constructs", 1955). На думку Келлі, сутність людини можна зрозуміти, якщо враховувати, що вона є активним буттям, зорієнтованим експлораційно. Це означає, що кожна людина здійснює спостереження, встановлює взаємо­залежності, конструює гіпотези й теорії на визначену тему, прогнозує й контролює свої передбачення, а також ставить експерименти в життєвих ситуаціях.

Представники психології пізнання (американці Джордж А. МІЛЛЕР, Ю. ГАЛАНТЕР і Карл Г. ПРІБРАМ) у шістдесятих роках запровадили в психології кібернетичні методи, а зокрема — поняття зворотного зв'язку, суть якого полягає в тому, що діюча система поінформована про свої власні операції та про їх результати. Базовою моделлю для них служив гомеостат, здатний утримувати незмінну власну внутрішню температуру, незважаючи на зміну зовнішньої.

З кібернетики психологи запозичили для аналізу поведінки людини фор­мальні теоретичні моделіу вигляді алгебраїчних формул та комп'ютерних таблиць. У такий спосіб здійснилися мрії тих учених, які бажали перетворити психологію в точну науку. Вирішальне значення для цього мали досягнення кібер­нетики, пов'язані з розвитком електроніки й успіхами в конструюванні високоспеціалізованої техніки.

Як у кібернетиці, так і в цій галузі психології базовим поняттям є інформація. Протилежністю до інформації є невизначеність, про яку найчастіше згадуємо, коли опиняємося перед альтернативою: так чи ні.

З терміном інформація пов'язане поняття зв'язку (комунікації під яким розуміємо процес передавання інформації. Зв'язок передбачає діяльність певного надавача сигналу, деякого каналу, яким він передається, та одержувача, забезпе­ченого засобом прийняття сигналу. В цьому ланцюгу може бути передбачено зворотний зв'язок (петлю), завдяки чому надавач може бути проінформований про те, що відбувається в одержувачі, а також навіть і в передаючому інформацію каналі. Зворотний зв'язок створює можливості для саморегуляції системи проти можливого закрадення помилок. Психологи крім того запозичили у кібернетиків поняття коду. Ідеться про кодування інформації, тобто вираження її у якійсь певній мові.

Найважливіше поняття для психології пізнання — це рішення,яке означає свідомий, підкріплений наявною інформацією, розв'язок, який ініціює виконання вчинку.

До прихильників даної теорії можна зарахувати таких польських психологів: Томашевськоґо, Рейковського, Козєлецького. Нижче коротко проаналізуємо їхні погляди.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.