Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Г) КУЛЬТУРНИЙ ПСИХОАНАЛІЗ КОРОН ГОРНЕЙ



 

Карен ГОРНЕЙ (1885-1952 pp.), німкеня, яка від 1932 р. жила в США. Від Фройда перейняла концепцію несвідомої мотивації, але відкидала його теорію структури особистості — поділ на id, ego і superego. Опрацювала концепцію потрійної самості (self). Виділила реальну самість, маючи на увазі реальні можливості; ідеальну самість, тобто завищені можливості; і актуальну самість, яка є комплексом сьогоденних цілей. У здоровій особистості існує гармонічне співвідношення ідеальної й реальної самості, тобто особа не ставить собі ні зависоких, ані занизьких цілей. Вона актуалізує (реалізує) себе, прагнучи до оптимального використання власних потенційних можливостей. Допомагає в цьому процес самопізнання, розуміння себе самого — об'єктивна оцінка можливостей, тобто реальної самості, яка має стати орієнтиром для встановлення собі завдань.

Трапляється, що ідеальна самість перевищує можливості людини й при­зводить до нервозності. Невротик, у такому розумінні, цае надмірно високий рівень запитів.

Об'єктивній оцінці своїх можливостей допомагає або ж перешкоджає су­спільне оточення. Середовище допомагає тоді, коли особа акцептована й кохана, має гарантоване почуття безпеки. Коли ж людині всього цього забракне, особливо з боку батьків, то особою оволодіває почуття безпорадності, емоційної ізоляції та загрози від потенційно ворожого оточення. З'являється сильне відчуття страху, яке може бути усунуте трьома способами: зверненням до людей(пошук співчуття й опіки, породжуючи залежність); проти людей(агресія щодо оточуючих); і від людей (втеча від оточення). Такі позиції можна виявити в кожної людини. У ви­падку патології одна з них, як правило, помітно відстає. Допомогти в такому випадку може огорнення такої особи любов'ю.

 

ґ) НЕОПСИХОАНАЛІЗ ЕРІХА ФРОММА

Еріх ФРОММ (1900—1980 pp.), німецький соціолог і психолог, за предмет для своїх досліджень обрав людину, яка почуває себе самотньою й Ізольованою, оскільки виявилася відлучена від природи й від людей. Завдяки розвитку цивілізації людина здобула свободу, але водночас втратила відчуття особистої безпеки, яке в первісному суспільстві їй забезпечувала ідентифікація з групою.

Фромм підкреслював, що людина є частиною природи,але в той же час виявилася відділена від неї; є водночас і твариною, і людиною. Як тварина — має фізіологічні потреби, які доконче мусять бути заспокоєні, Як людина — володіє лише їй одній характерними потребами: філіації, трансценденції, інтеграції, індивідуальності та наявності принципів.

Про філіацію Фромм навчав, що на місці інстинктивних Відносин, якими володіють тварини, людина мусить створити власні взаємозв'язки, які бувають найбільш успішними, коли зав'язуються на продуктивній любові. Потреба філіації споріднена з потребою інтеграції. Людина хоче бути інтегральною частиною світу, відчувати свою приналежність до нього. Саме так дитина пов'язана з батьками. Пізніше відривається від них, відчуває деяку загубленість, щоби згодом знову знайтися в близькому зв'язку з іншими мужчинами чи жінками.

Потреба в трансценденції — це вроджена тенденція до переростання, пере­вищення тваринної природи, яка в нас живе. Людина або користає з цієї потребу й стає творцем, або ж нехтує нею і стає руйнатором. Завдяки творчому само­вираженню людина набуває рис індивідуальності (потреба індивідуальності). Але для цього необхідні належні умови й наявність певних принципів. Якщо цього не вистачає, то вона починає себе Ідентифікувати з Іншими людьми, проголошує загальні Ідеї, маскується під оточення і стає його невільником.

 

д) ТРАНСАКЦІЙНИЙ АНАЛІЗ

Ерік БЕРН (1910—1970 pp.), каліфорнійський психіатр, запозичив у Фроййа тезу, що в несвідомості Іенудош4їборються між собою частини нашої особистості: пристрасті й набута від оточення організуюча й контролююча сила, а між ними діє на зразок судді розумна й свідома самість. Берн говорить не про структури, а розглядає три стани Я, які називає: Дитина, Батько, Дорослий.

Дитина - це той стан, який найпершим з'являється в житті особи (аналогія до id). Це, свого роду, збереження внутрішніх станів людини з дитинства, почуттів безсилості й страху, протесту й гніву, а водночас т> приємності й любові Ці стани переважно мають емоційний характер.

Залишком зовнішніх впливів, зазнаних у дитинстві, є Батько. Сюди переважно входять накази, заборони й розпорядження. Незалежно від того, чи грунтуються вони на правильних або неправильних принципах з погляду раціональної етики, визнаються правдивими, оскільки походять від людей, які для дитини виступають джерелом збереження загальної безпеки.

Останній з трьох станів - Дорослий. Є він виразом усіх здобутих досягнень і здібностей, які служать сприйняттю дійсності й себе самого. Дорослий розвивається саме через активний контакт з дійсністю та пізнання об'єктивної залежності між Дією і наслідками, які вона викликає.

Батько, Дорослий і Дитина можуть вести внутрішній діалог і перехоплювати ініціативу в контактах з іншими людьми. Особливу (позитивну) роль відіграє Дорослий, оскільки може привести до розкриття змісту Батька й Дитини та впливу їхньої суті на життя, а також має змогу допомогти в здійсненні їх глибинного аналізу6.

 

5. ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

Упродовж кількох останніх десятиліть до психологів приходили й надалі продовжують звертатися люди з питаннями, які зародилися в глибинах філософії, оскільки стосуються проблем сенсу життя. Питання про сенс буття виникали й раніше, але нині вони набули особливої злободенності.

Психологів, які порушують ці питання, зараховуємо до так званої гуманіс­тичної або екзистенціальної психології з огляду на спорідненість завдань та екзистенціалістичну концепцію людини, що в цьому напрямі психології спостерігається. Мова тут іде ще й про так звану третю силу в психології. Наскільки біхевіоризм підкреслював впливи зовнішнього середовища та можливості маніпулювання людиною, а психоаналіз — потяги й несвідомі емоційні мотивації, які в значній мірі обмежують людську свободу, настільки гуманістична психологія наголошує значення третьої сили — людської активності. Психологи, які дотримуються цієї орієнтації, наголошують на голістичному (цілісному) і персоніфікованому підході до людини, що дає змогу виділити її спрямованість (устремління), спосіб існу­вання і діяльності людини як суб'єкта, а також специфічну для неї схильність переступати (трансценденція) через актуальний для себе status quo та обмеження, які нав'язує їй внутрішнє чи зовнішнє середовище в процесі реалізації того, що для неї властиве й можливе7.

Центральною темою, згідно з Людвігом БІНСВАНҐЕРОМ становлення людини (being), яке докопується у взаємозв'язках, в які вона входить зі світом природи (Umwelt) , з іншими людьми (Mitwelt) , а також зі своїм внутрішнім світом (Eigenwelt).

Найвідоміші психолога екзистенційного, гуманістичного спрямування: Абрагам Г. Маслоу, Карл Р, Роджерс; Ґордон В, Олпорт, Віктор Е. Франкл і Казимир Домбровський.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.