I. ПОПЕРЕДНЯ ОЦІНКА ПОЗИЧАЛЬНИКА

Розділ I

В умовах обмеженості власних фінансових ресурсів більшості вітчизняних підприємств проблема отримання кредитних коштів стає однією з найважливіших не тільки з позицій поточної діяльності, але й перспектив подальшого розвитку суб’єктів господарювання. Діяльність суб’єктів підприємництва в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів, адже вони дозволяють суттєво розширити обсяг господарської діяльності, забезпечити раціональніше використання власного капіталу, прискорити цільове фінансування і, як результат, підвищити ринкову вартість підприємства.

За своєю сутністю кредит – це суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з переданням один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах поворотності, платності та строковості. Суб’єктами кредитних відносин виступають кредитори, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти та передають їх у тимчасове користування іншим суб’єктам, та позичальники, які мають потребу в додаткових коштах й одержують їх у позичку від кредиторів.

Необхідність кредитних відносин пов’язана з об’єктивною розбіжністю в часі руху матеріальних та грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту: в одних сферах господарства здійснюється вивільнення коштів, в інших – виникає потреба в них. Зняти таку розбіжність (суперечність) і дозволяє кредит. Потреба в кредиті виникає через різницю у величині та термінах повернення капіталу, авансованого у виробництво, а також у зв’язку із необхідністю одночасної інвестиції великих грошових коштів для розширення виробничого процесу. Традиційно виникнення потреби в кредиті пов’язують також із сезонністю виробництва. Так, наприклад, сільськогосподарські підприємства не можуть не використовувати у процесі своєї діяльності кредити.

Поряд із необхідністю кредитних відносин формується можливість кредиту. Так, розвинуті кредитні відносини пов’язані зі створенням відповідного інституціонального середовища – мережі спеціальних кредитних інституцій, які спеціалізуються на здійсненні кредитних операцій. Кредитні установи організовують й обслуговують рух позикового капіталу, забезпечують його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери народного господарства, де виникає дефіцит коштів.

З економічної сутності кредиту випливає сутність процесу кредитування – процес надання в борг на певний строк грошових коштів (за умови їх повернення) або товарів та послуг (з поверненням або відстрочкою оплати) зі сплатою відсотків. Відповідно до цього розрізняють:

§ кредитування, як різновид розрахунків, тобто розрахунків з відстрочкою платежів за поставлені товари – комерційний кредит;

§ кредитування діяльності суб'єктів господарювання у формі прямої видачі грошових позичок – фінансовий кредит.

Для того, щоб кредитування було ефективним, воно повинно базуватися на певних принципах, тобто правилах, яких зобов’язані дотримуватися як кредитор, так і позичальник у процесі кредитування. Ці правила визначаються сутністю кредиту, тобто мають об’єктивний економічний характер. Недотримання їх призводить до ослаблення чи повної втрати кредитної сутності відповідних відносин. Загальноприйнятими принципами кредитування прийнято вважати:

1) принцип строковості повернення – кредит надається на конкретний строк, після закінчення якого повинен бути повернений кредитору в повному обсязі;

2) принцип цільового призначення – кредит надається, як правило, на конкретні заходи;

3) забезпеченість – кредит надається за умови надання надійного забезпечення;

4) принцип платності – за користування кредитом позичальник сплачує кредитору винагороду у вигляді відсотків.

Неповернення позичальником отриманих коштів (тобто недотримання принципів кредитування) залишається для банківських установ (кредиторів) однією з основних проблем. Збільшення обсягу проблемних кредитів стає причиною виникнення цілого ряду негативних наслідків, серед яких можна виділити такі:

§ падіння рентабельності та ліквідності банку;

§ втрата репутації банком;

§ відтік клієнтів та втрата кваліфікованих працівників;

§ виникнення додаткових витрат, пов’язаних зі створенням проблемної заборгованості тощо.

Можливі потенційні проблеми щодо неповернення кредиту працівники банку мають ідентифікувати на всіх етапах кредитного процесу. Це дозволить мінімізувати ризики, пов’язані з виникненням проблемної заборгованості, а також знизити можливі фінансові втрати банку через неповернення наданих кредитів. Тому в банківських установах особлива увага має приділятися безперервному контролю за виконанням умов кредитного договору[1] позичальником, погашенням тіла кредиту та відсотків за його користування в чітко обумовлені строки, зміною фінансового стану позичальника, наявністю та зміною вартості та якості забезпечення за кредитом, а також вчасно реагувати на інші зміни, що у перспективі можуть призвести до виникнення проблемної заборгованості (великої кількості проблемних кредитів[2]).

Проблемним питанням в Україні залишається висока ціна на позиковий капітал. Практика показує, що високі відсоткові ставки за кредитами в декілька разів перевищують рівень рентабельності виробництва позичальників. Звичайно, в умовах ринкових відносин ціна на позиковий капітал формується під впливом попиту та пропозиції на кредитні ресурси. На жаль, попит на кредитні ресурси перевищує їх пропозицію. Таким чином, саме високі відсоткові ставки за кредитами є причиною неможливості їх отримання для українських підприємств.

Серед усієї сукупності проблемних питань кредитування можна виділити внутрішні проблеми кредитування суб’єктів підприємництва. Такі проблеми відображають безпосередній вплив макросередовища на діяльність суб’єктів підприємництва. До них належать:

1) падіння внутрішнього попиту на продукцію і, як результат – падіння рівня виробництва значно ускладнило повернення кредитів. Нестача коштів лише провокує підприємства залучати нові кредити;

2) падіння зовнішніх ринків (в основному – будівництва та металу) – зменшує зовнішньоекономічну діяльність та приток валюти;

3) зростання курсу долара, по відношенню до гривні, збільшує як саме тіло кредиту, так і відсотки по ньому (в очікуванні подальшого зростання курсу долара позичальники, що мали кредити у валюті, масово переводять свої кредити на кредити в гривні).

Будь-яка кредитна операція повинна враховувати збалансованість інтересів банку та позичальника. Так, банку необхідно максимально точно оцінити кредитоспроможність контрагента, а останньому – чітко уявити вимоги, що ставляться кредитором. Таким чином, вирішальну роль відіграє оцінка кредитоспроможності позичальника, від результату якої залежить обсяг та рівень забезпеченості кредиту. Саме кредитоспроможність є основним критерієм у формуванні відносин між кредитором і клієнтом.

Серед вчених-економістів немає однозначного розуміння сутності поняття кредитоспроможності. Існують різні підходи щодо визначення даної категорії, які базуються на певних критеріях, що формують сутність кредитоспроможності, а саме: платоспроможність, дієздатність та правоздатність позичальника при здійсненні кредитної операції, його ділова репутація, наявність забезпечення кредиту, здатність позичальника генерувати грошові потоки.

На законодавчому рівні поняття кредитоспроможності визначено у Положенні про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затверджене постановою Правління Національного банку України від 25.01.2012 №231. Згідно з даним Положенням кредитоспроможність визначається як «наявність у боржника (контрагента банку) передумов для проведення кредитної операції і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки». Таке визначення відповідним чином відображає сутність поняття кредитоспроможності.

Кредитоспроможність прямо пов’язана з фінансово-господарським станом підприємства – сукупністю характеристик, які розкривають його забезпеченість фінансовими ресурсами, необхідними для ефективного функціонування, ефективністю використання власних і залучених ресурсів, фінансово-господарськими зв’язками з іншими суб’єктами господарської діяльності, платоспроможністю, прибутковістю, фінансовою стабільністю та діловою активністю.

Достовірність оцінки кредитоспроможності позичальника впливає як на результат кредитної угоди, так і на ефективність кредитної діяльності банку в цілому. Крім того, точність оцінки важлива і для позичальника, оскільки від неї залежить прийняття рішення про отримання кредиту.

Оцінювання фінансового стану позичальника виконується в три етапи:

1. Обчислення значень показників, що характеризують фінансовий стан позичальника;

2. Оцінювання та узагальнення показників і визначення класу надійності позичальника;

3. Складання аналітичного висновку.

Існує необхідність об’єктивної характеристики позичальників, пошуку кількісних критеріїв для поділу майбутніх клієнтів на основі наданих ними матеріалів на надійних і ненадійних, тобто таких, які підпадають під ризик банкрутства, й тих, для кого загроза банкрутства малоймовірна. Саме тому на другому етапі оцінювання фінансового стану позичальника здійснюється рейтингова (бальна) оцінка підприємства-позичальника. Так, визначається інтегральний показник, розрахунок якого ґрунтується на використанні принципу вагомості показників і коефіцієнтів вагомості аналітичних груп. Залежно від величини інтегрального показника підприємство-позичальник може бути віднесене до одного з п’яти класів, що характеризують його надійність:

1) клас А – підприємство з дуже стійким фінансовим станом.

2) клас Б – підприємство із стійким фінансовим станом.

3) клас В – підприємство має ознаки фінансової напруги.

4) клас Г – підприємство підвищеного ризику.

5) клас Д – підприємство з незадовільним фінансовим станом.

Рейтингові моделі не оцінюють кредитоспроможність позичальника на якусь конкретну поточну дату, а дають можливість оцінити ймовірність невиконання позичальником його зобов’язань у майбутньому.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є:

§ баланс (форма №1);

§ звіт про фінансові результати (форма №2);

§ звіт про рух грошових коштів (форма №3);

§ звіт про власний капітал (форма №4);

§ примітки до річної фінансової звітності (форма №5);

§ додаток до приміток до річної фінансової звітності «Інформація за сегментами»
(форма №6).

Інформація, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській і статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже, є відкритою.

У даній роботі оцінюється кредитоспроможність Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на основі використання фінансової звітності за останні три роки (2012–2014 роки). НАСК «Оранта» є правонаступницею «Укрдержстраху», заснованого 25 листопада 1921 року. Засновником НАСК «Оранта» з боку держави виступив Фонд державного майна України, який у 2007 році продав останній пакет акцій, що перебував у державній власності, приватному інвесторові. У грудні 2008 року компанія підписала Глобальний договір ООН і задекларувала свою прихильність принципам соціально відповідального бізнесу. Станом на червень 2013 року, всеукраїнська страхова компанія «Оранта» здійснює страхові операції та має рейтинг стабільності «A+» із прогнозом «Стабільний» від рейтингової агенції «Експерт».

Розділ II

I. ПОПЕРЕДНЯ ОЦІНКА ПОЗИЧАЛЬНИКА

1. Період функціонування підприємства (ФП) – кількість років з моменту одержання державної реєстрації підприємства.

Відповідно до додатку 1 НАСК «Оранта» було зареєстровано 16.09.1994 р.. Отже, період функціонування підприємства складає 21,3 роки (12.2015 р. – 09.1994 р.). Так як підприємство функціонує більше п’яти років, ФП приймає значення 5 (ФП = 5).

2. Наявність бізнес-плану (БП) – характеризує перспективу розвитку підприємства.

НАСК «Оранта» має бізнес-план, основними розділами якого є: характеристика страхових послуг компанії, оцінка ринку збуту страхових послуг, оцінка конкурентоспроможності компанії, план маркетингу, організаційний план, ресурси, оцінка ризику виконання плану, фінансовий план.

Тому БП = 1.

3. Прибуткова діяльність (ПД) свідчить про рентабельну діяльність підприємства.

Використовуючи Звіт про фінансові результати, можемо визначити, що:

§ у 2012 р. прибуток склав 553 тис. грн.;

§ у 2013 р. збиток склав 146 669 тис. грн.;

§ у 2014 р. прибуток склав 539 тис. грн..

Таким чином, прибутковою діяльність НАСК «Оранта» була за останній рік, тому
ПД = 1.

4. Погашення позичок у минулому (ПП) – характеризує наявність або відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення кредитів.

5. Сплата відсотків за користування кредитом (СВ) – характеризує наявність або відсутність фактів сплати чи несвоєчасної оплати відсотків за користування кредитом.

[1] Кредитний договір – це цивільно-правовий документ, який регулює порядок кредитування, оформлення та погашення кредитів. У ньому зазначено вид кредиту, суму й термін, на який видається кредит, розрахунки відсотків і комісійних винагород банку за його витрати, пов'язані з видачею кредиту, вид забезпечення кредиту, форму передачі кредиту позичальнику.

[2] Проблемний кредит – це кредит, за яким своєчасно не проведено один чи кілька платежів, або виникли обставини, що викликають сумніви стосовно своєчасного та повного повернення наданого кредиту через фінансову нестійкість позичальника, недостатню забезпеченість чи незабезпеченість кредиту або з інших причин, що впливають на можливість неповернення кредиту та відсотків за його користування позичальником.

Поиск по сайту: