Як наука і навчальна дисципліна

Наука конституційно-процесуального права – це галузева юри­дична наука, що являє собою цілісну систему знань, концепцій та ідей з приводу реалізації суб’єктами конституційно-правових відносин своїх прав та обов’язків, які складаються в процесі організації і здійснення публічної влади.

Кожна наука має свій предмет, тобто коло питань, які вона до­сліджує. Предмет будь-якої науки – це область пізнання об’єктивної реальності, на яку спрямоване наукове дослідження. Поряд з ін­шими галузевими юридичними науками наука конституційно-процесуального права також має свій предмет і об’єкт вивчення. Саме через розуміння предмета і об’єкта конституційно-процесуального права як науки і навчальної дисципліни можна розкрити її сутнісне поняття.

Під об’єктами маються на увазі конкретні сфери (сторони) об’єктивної дійсності, під предметом науки – певний зріз (частина) об’єкта пізнання. Тобто об’єкт – це ті явища, які вивчаються наукою, предмет – це те, що цікавить дану науку в конкретному об’єкті. Звідси випливає, що пізнання – це шлях, який веде від об’єкта до предмета, від первинних знань про предметні сторони соціального буття до тео­ретичного, науково-юридичного знання про ці явища об'єктивованої суспільної реальності.

Загальним об’єктом досліджень для галузевих юридичних наук є особливості правового регулювання певної сфери суспіль­них відносин (відтак, для науки конституційно-процесуального права – це особливості правового регулювання конституційно-процесуальних відносин). Як відомо, всі ці науки є емпіричними. Це означає, що всі вони ґрунтуються на фактах, тобто на даних або явищах, які піддаються перевірці. Наука конституційно-процесуального права, яка також належить до системи галузевих юридичних наук, має своїм предметомконституційно-процесу­альні норми та суспільні відносини, що регулюються цими нор­мами, а також практику реалізації конституційно-процесуальних норм, джерела галузі конституційно-процесуального права, особливості становлення та закономірності розвитку конституційно-процесуальних інститутів.

Таким чином, предмет дослідження науки конституційно-про­цесуального права, що має досить складний і диференційований ха­рактер, утворюють:

• норми права, що формують галузь конституційно-процесу­ального права;
• практика реалізації цих норм;
• суспільні відносини, що регулюються цими нормами;
• теоретичні (наукові) погляди щодо цих норм, практики їх реалі­зації та суспільних відносин, що регулюються цими нормами.

Наука конституційно-процесуального права не стоїть на місці, предмет її досліджень не залишається незмінним, адже життя ставить перед нею нові завдання, які необхідно виконувати, досліджуючи, уза­гальнюючи, переосмислюючи і розробляючи нові концепції розвитку. Дослідження правових проблем дає можливість більш детально про­гнозувати розвиток правових явищ і адекватно застосовувати їх в юри­дичній практиці. Традиційна проблематика будь-якої науки, у тому числі й науки конституційно-процесуального права, поповнюється новими напрямами досліджень, пов’язаними зі сферою інших галузей юридичних знань (і в першу чергу тих, що відносять до сфери публіч­ного права). Практика свідчить, що від об’єднання, злиття різних наук у комплексному дослідженні відповідних об’єктів виграють усі науки, які долучаються до цих інтегративних процесів. У цьому контексті науку конституційно-процесуального права можна розглядати як логічне про­довження конституційно-правової практики, що відбиває закономірнос­ті розвитку правотворчого і правореалізаційного процесів в Україні.

Подібно до інших юридичних наук, сучасна наука конститу­ційно-процесуального права також має власну методологію. Ме­тод науки конституційно-процесуального права – це сукупність правил, засобів, прийомів і принципів наукового пізнання, які за­безпечують отримання об’єктивних достовірних знань про пред­мет конституційно-процесуального права. Основні методи науки конституційно-процесуального права такі:

· діалектичний метод, який передбачає вивчення елементів предмета науки конституційно-процесуального права в їх розвитку, а також у безпосередньому взаємозв’язку з норма­ми конституційного права;

· історичний метод, що полягає у встановленні передумов і визначенні причин виникнення певних норм й інститутів конституційно-процесуального права, а також особливостей їх реалізації на різних етапах історичного розвитку суспіль­ства і держави;

· метод системно-структурного аналізу – вимагає детального і поетапного дослідження всіх складових елементів кожно­го окремо взятого інституту конституційно-процесуального права;

· метод порівняльно-правового аналізу – передбачає здійснен­ня правового аналізу вітчизняних конституційно-правових норм та інститутів і їх порівняння між собою та з відповідни­ми правовими нормами й інститутами інших держав;

· формально-логічний метод – полягає у дослідженні зміс­ту норм конституційно-процесуального права у «чистому» вигляді і за допомогою логічних прийомів, без врахування соціально-економічних, суспільно-політичних та інших фак­торів;

· соціологічний метод – полягає в узагальненні шляхом ви­вчення статистичних даних практики діяльності державних та недержавних організацій і окремих громадян, які беруть участь в реалізації конституційно-процесуальних норм.

Всі перелічені методи обумовлені специфікою предмета науки конституційно-процесуального права. Вони розмаїті, а межі й мож­ливості їхнього використання різноманітні і залежать від рівня про­цесу дослідження. Деякі з цих методів використовуються, здебіль­шого, на емпіричному рівні, на якому відбувається процес збору й узагальнення різних фактів, даних, що виступають матеріальними носіями інформації про певні явища конституційно-правової дій­сності. Інші ж використовуються на теоретичному рівні, в ході вироблення наукової теорії чи концепції, в якій на основі узагальнення існуючих даних виявляються їхні стійкі, глибинні співвідношення і зв’язки, тобто ті загальні та специфічні закономірності, яким вони підпорядковуються.

Для своїх висновків і теоретичних узагальнень наука конститу­ційно-процесуального права використовує такі джерела:

· нормативно-правові акти, які містять конституційно-процесуальні норми. Наука досліджує поняття, що містяться у положеннях вказаних актів, концепції, які в них втілено, встановлює і пояснює взаємозв’язки між ними;

· наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, які безпосе­редньо чи опосередковано стосуються проблем, пов’язаних з предметом науки конституційно-процесуального права;

· практика конституційного процесу – процеси, що відбу­ваються під час реалізації конституційно-правових норм, процедури, в яких відбивається процес реалізації закріпле­них в них прав і обов’язків суб’єктів конституційних відно­син, досліджуючи які, наука конституційно-процесуального права встановлює фактори, що сприяють втіленню в життя конституційно-процесуальних норм або навпаки суттєво ускладнюють цей процес.

Як навчальна дисципліна конституційно-процесуальне право України являє собою сукупність знань, що випливають із системи науки цієї галузі, а також практики реалізації наукових досягнень. Конституційно-процесуальне право як нормативний курс поклика­ний допомогти здобути комплекс знань про зміст конституційно-процесуального права, зокрема про поняття, предмет і методи, норми цієї галузі, а також правовідносини, джерела і систему конституційно-процесуального права.

Поиск по сайту: