Стандартні звороти наукового стилю. Особливості перекладу дієприкметникових та дієприслівникових зворотів

1. Термінознавство як сучасна наука, виникло у 30-ті роки XX століття на стику лінгвістики, логіки, інформатики, психології та інших наук. Головною категорією у термінознавстві є поняття «термін». Є ще певні сукупності мовних одиниць, що мають назви «термінологія» та «терміносистема». Ці сукупності також є предметом досліджень у термінознавстві. Отже, термінознавство – це наука, що вивчає терміни, термінології й терміносистеми, закономірності їх створення й функціонування.

У мовознавстві розрізняють поняття «термінологія» та «терміносистема». Під термінологією розуміють усю сукупність термінів, що складається стихійно у певній галузі наукового знання. Мають досить тривалий шлях свого формування, що починається разом з формуванням певної галузі знання або діяльності. Спочатку – це неповна термінологія. іноді вона й залишається на цьому етапі ( напр., термінологія назв космічних тіл та їх систем, через не до кінця відому фізичну сутність зірок різних типів, галактик, газових туманностей тощо). Типовим для формування термінології певної галузі є запозичення термінів або цілої термінології (терміни авіації рекомендовано створити на базі термінів мореплавання: пілот, на борті, екіпаж тощо.

Коли закінчується складання термінології, це означає, що у певній галузі знання чи діяльності настав період стабілізації, тобто нагромаджено достатню кількість фактів.

Термінології є джерелами терміносистем, але, на відміну від термінології, терміносистема формується не разом з формуванням певної науки, а відповідно до етапів формування теорії або теорій цієї науки. Терміносистема – це система термінів у певній галузі наукового або технічного знання, що обслуговує наукову теорію або наукову концепцію. Формується вона на певному етапі розвитку певної галузі наукового знання, коли вже створено наукову теорію, позначено об’єкти та зв’язки між ними. Ознаки терміносистеми:

- цілісність (напр., назви 12 місяців у сукупності складають цілісну систему);

- відповідність суми частин цілому ( терміносистема, що описує конструкцію машин, має терміни, що у сукупності мають повний опис машин);

- певна сталість терміносистеми (відбиває систему поглядів у певній сфері наукового знання на певному етапі, що мають певну тривалість);

- структурований характер терміносистеми (структура може бути однорівневою лінійною (напр., назви днів тижня) та ієрархічною (з підсистемами, що відбивають родо-видові відношення, відношення цілого й його частин, зв’язки причини і наслідку тощо).

Кожна галузь науки має спеціальні терміни. Сукупність таких термінів утворює термінологію певної галузі науки, тобто вузькоспеціальну термінологію. Напр.: товар, кліринг, інвестиція, дивіденд, консорціум (економіка); вуглець, кисень, ангідрит, луг, валентність (хімія); акумулятор, амортизатор, турбіна, фазообертач, розподільник (техніка) тощо.

2. Немає таких мов, які б розвивалися в абсолютній ізоляції. Будь-яка мова обов’язково зазнає іншомовного впливу та впливає на інші мови, адже будь-яке досягнення в науково-технічному прогресі однієї країни незабаром стає досягненням всієї людської цивілізації. Процес запозичення іншомовних елементів переважною більшістю мов світу активізувався внаслідок поширення міжнародних зв’язків, що спричинило, в свою чергу, появу співвідношення інтернаціонального та національного в термінознавчому процесі. Інтернаціональне, на думку більшості галузевих фахівців, асоціюється з запозиченням, а національне – з пуризмом (від лат.:purus – чистий), тобто прагненням до очищення мови від іншомовних слів. Інтернаціоналізмом може називатися слово, що зустрічається принаймні у трьох неспоріднених мовах. Якщо цей критерій не виконується, тоді це буде звичайне запозичення на національному рівні.

Помітною є тенденція до інтернаціоналізації термінології, через що в ролі термінів виступають переважно запозичення. Інтернаціоналізми – слова,поширеніу більшості мов світу. Наприклад, нація, біологія, університет, ректор, бюро, мораль, політика тощо. Інтернаціональні слова стосуються переважно спеціальної термінології, різних галузей науки і техніки.

Запозичені з інших мов слова мають деякі фонетико-граматичні ознаки, які їх відрізняють:

- початкове а – алгебра, архів, абітурієнт, акциз, апеляція;

- початкове е – економіка, елемент, ембарго, емісія, експорт;

- початкове і (у багатьох випадках) – інкасо, імпорт, інвестиції, ієрархія;

- наявність ф – фактор, фірма, ф'ючерс, інфляція, штраф;

- сполучення кс, пс – психоаналітик, ксенобіотик, факс, ксерокс;

- збіг приголосних – верстат, менеджмент, ландшафт, конституція;

- суфікс -инг(-інг) – блюмінг, смокінг, мітинг, факторинг, маркетинг;

- дифтонги ау, іа, іу, іо, уа тощо – аудит, діаметр, радіо, аутсайдер, консорціум, ажіотаж.

- грецькі корені – авто-, антропо-, біо-, бібліо-, гео-, гідро-, геліо-, діа-, зоо-, макро-, мікро-, моно-, нео-, палео-, піро-, полі-, пан-, психо-, син-, теле-, тетра-, хроно- тощо;

- латинські корені – аква-, інтер-, квазі-, соціо-, суб-, супер-, ультра- тощо;

- латинські префікси – де-, ін-, інтер-, ре-, екс-, суб-, транс- тощо;

- латинські суфікси – - ум-, -ус-, -ент-, -ці-, -ур-, -ант- тощо.

За допомогою греко-латинських морфем створюються нові терміни й у наш час. Терміни надзвичайно динамічний шар лексики: 90% нових слів – це терміни. ( Галузеві термінологічні словники).

3. Науковий стиль складається з трьох підстилів:

1) власне науковий, який реалізується в таких жанрах: стаття, монографія, дисертація, тези, доповідь, виступ, патент, енциклопедія, термінологічний словник, довідник, технічне завдання тощо;

2) навчально-науковий, що має такі жанри: лекція, бесіда, семінар, лабораторна робота, курсовий проект, бакалаврський проект, дипломна робота, пояснювальна записка, анотація, план, конспект, тези тощо;

3) науково-популярний, яким викладається наукова інформація для нефахівців на сторінках звичайних книжок та періодичних видань.

З боку стилістичних норм наукового стилю неприпустимо вживати розмовні та емоційно забарвлені слова, особовий займенник «я» ( замість нього використовується займенник «ми», так зване авторське «ми»).

Науковий стиль наряду з термінами, науковою фразеологією, цитатами, посиланнями та загальновживаною лексикою активно послуговується стандартними зворотами – кліше (стереотипні лексичні засоби, механічно відтворювані у типових мовних контекстах та ситуаціях; шаблонні фрази та вирази) відповідно до основних характеристик тексту. Так, наприклад, говорячи про мету статті, книги, монографії вживають звороти «метою … є», «головна мета… – », «з цією метою…»; при визначенні питань чи проблем вживають: «у статті, книзі, монографії автор торкається таких…», «ставить такі,,,», «зупиняється на таких…», «висвітлює такі…»; при висловленні авторської впевненості – «автор вважає за доцільне нагадати…», «автор наголошує на тому факті…», «вважаємо за потрібне…», «ми…. наголошуємо…, підкреслюємо…, вважаємо…», «варто зазначити…», «загалом, слід визначити…», «зважаючи на це…» тощо; при узагальненнях, підсумках, висновках – «аналізуючи матеріали, можна дійти висновку…», «аналіз… дозволяє зробити такі висновки…», «узагальнюючи сказане, слід зауважити, що…», «підводячи підсумок, слід зазначити, що…» і т.д.

У 2006 році було зроблено першу спробу в українському мовознавстві проаналізувати статистичним методом лексичний склад наукового мовлення сучасної української мови. Авторка словника «3000 найчастотніших слів наукового стилю сучасної української мови» Соломія Бук в анотації до нього зазначила, що інформацію про частотність слів було одержано на вибірці текстів загальним обсягом 300 тисяч слововживань, що покривають 86% загального тексту з дев’яти галузей наукового знання, включаючи й гуманітарні.

Ми звернемо увагу на систему вимог до стилю українських нормативних документів, регламентованих ДСТУ (Державним стандартом України).

Абревіатуру ДСТУ можна розшифрувати такими слова­ми — державний стандарт України. Відзначимо, що зараз (з 1.07.2003 р.) ці стандарти називають «національними».

В Україні діє два основоположні стандарти:

— ДСТУ 1.5:2003.Національна стандартизація. Прави­ла побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту
нормативних документів;

— ДСТУ 3966-2000.Термінологія. Засади і правила роз­роблення стандартів на терміни та визначення понять.

У стандартах закріплено систему вимог до стилю ук­раїнських нормативних документів. Дотримування цих ви­мог має полегшити сприймання й розуміння науково-технічних текстів, упорядкувати процес утворювання й удо­сконалювання української науково-технічної термінології.

Є два головні правила, записаних у стандартах:

— усі мовні засоби треба вживати відповідно до їхньої
головної (прямої) призначеності;

— за наявності двох рівнозначних слів — іншомовного по­ходження й українського, треба вживати українське [33, 75].

Перше правило ґрунтується на прямому призначенні деяких мовних засобів:

– дієслова недоконаного видуй утворені від них від­
дієслівні іменники на -ння (-ття) позначають дію (процес)
(вимикати — вимикання);

—дієслова доконаного видуй утворені від них віддієс­
лівні іменники на -ння (-ття)— подію(вимкнути — вимк­
нення);

—зворотні дієслована -ся — неперехідну дію(світло
вимикається);

—безособова форма дієслована -но, -то— діюв без­
особових реченнях(світло вимкнено);