Європейський Суд, деякі національні законодавства щодо прав та свобод журналістів

Європейський Суд з прав людини - міжнародний судовий орган, юрисдикція якого поширюється на всі держави-​​члени Ради Європи, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, і включає всі питання, які стосуються тлумачення і застосування конвенції, включаючи міждержавні справи і скарги окремих осіб.

До складу Суду входять 47 суддів , по одному від кожної держави - ​​члена. Парламентська асамблея Ради Європи обирає суддів до Європейського суду строком на дев'ять років. Судді не можуть бути переобрані. Суддя може бути звільнений з посади, якщо рішення про його невідповідність встановленим вимогам буде ухвалена іншими суддями більшістю у дві третини голосів (стаття 24).

З квітня 2010 року суддею Європейського суду з прав людини є Ганна Юдківська.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному громадянину право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. У статті 15 Основного Закону України зазначено, що цензура заборонена. Цензура як контроль за ідеологічним змістом передач забороняється і статтею 6 Закону України "Про телебачення і радіомовлення". А стаття 2 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" забороняє створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації. Згідно з цим документом не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, за винятком інтерв'ю.

Питання захисту конфіденційної інформації у вітчизняному законодавстві.

Закон “Про інформацію“ має лише таке визначення: «Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов» (Ст.30). За “Концепцією національної безпеки“ до загроз в інформаційній сфері відноситься витік “конфіденційної інформації, що є власністю держави“, це означає, що держава теж є юридичною особою, що має право володіти конфіденційною інформацією. Якраз про це йдеться у доповненні 2004 року до 30-ї статті Закону “Про інформацію“. Сучасна класифікація інформації закритого характеру є дуже заплутаною, бо для визначення конфіденційної інформації та таємної кладуться різні критерії: у першому випадку право власності; в другому − шкода особі, суспільству, державі.

Крім цього, існують інші проблеми. Наприклад, відсутність чітких правил віднесення інформації до категорії документів ДСК, відсутність переліку посадових осіб, які мають право надавати цей гриф документам.

Отже, в Україні обіг службової інформації регулюється імперативно різноманітними нормативно-правовими актами, службовими інструкціями, найголовнішою серед яких є вже згадувана “Інструкція про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави“ від 27 листопада 1998 року тощо. За рішенням Кабміну «переліки конфіденційної інформації, що є власністю держави і якій надається гриф доступу ДСК розробляється і вводиться вдію міністерствами та центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів АРК, обласними державними адміністраціями, Київською та Севастопольською міськдержадміністраціями».

Конфіденційна інформація:– персональні дані співробітників/клієнтів (відомості про факти, події і обставини приватного життя громадянина, що дають можливість ідентифікуватийого обличчя) та інформація про їх особисте життя;

– відомості, пов’язані з професійною діяльістю (лікарська, нотаріальна, адвокатська таємиця);

– відомості, доступ до яких обмежений відповідно до Конституції України (таємниця

листування, телефонних переговорів, поштових відправлень, телеграфних або інших повідомень тощо);

– система технічного захисту інформації (відомості, які розкривають систему, засоби і

методи захисту інформації в автоматизованих системах від несанкціонованого доступу,

– режим безпеки на підприємстві (відомості про порядок і стан організації охорони, системи сигналізації, пропускний режим і т. п.);

- Медична інформація, тобто свідчення про стан здоров'я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і
лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі і про наявність ризику для життя і здоров'я, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з обмеженим доступом. Лікар зобов'язаний на вимогу пацієнта, членів його сім'ї або законних представників надати їм таку інформацію
повністю і в доступній формі.

– відомості, надані третіми особами на умовах конфіденційності (наприклад, про джерело тієї або іншої інформації).

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До
конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Конфіденційна інформація захищається таки законами:

Поиск по сайту: