Особливості рекламування деяких видів продукції

Закон України «Про рекламу», ІІІ розділ «ОСОБЛИВОСТІ РЕКЛАМУВАННЯ ДЕЯКИХ ВИДІВ ТОВАРУ»

Ст. 21 Реклама лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації

1. Дозволяється реклама:

лише таких лікарських засобів і т.д., що в установленому порядку дозволені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я; + тих, які відпускаються без рецепта лікаря (з рецептом - забороняються) та які не внесені центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я до переліку лікарських засобів, заборонених до рекламування.

3. Забороняється реклама допінгових речовин та/або методів для їх використання у спорті.

4. Реклама лікарських засобів і т.д. повинна містити:

об'єктивну інформацію про лікарський засіб, медичний виріб, метод профілактики, діагностики, лікування, реабілітації і здійснюватися так, щоб було зрозуміло, що наведене повідомлення є рекламою, а рекламований товар є лікарським засобом; вимогу про необхідність консультації з лікарем перед застосуванням лікарського засобу чи медичного виробу; рекомендацію щодо обов'язкового ознайомлення з інструкцією на лікарський засіб; текст: "Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров'я", що займає не менше 15 відсотків площі (тривалості) всієї реклами.

5. Реклама лікарських засобів і т.д. не може містити посилань на терапевтичні ефекти стосовно захворювань, які не піддаються або важко піддаються лікуванню.

6. У рекламі лікарських засобів і т.д. забороняється розміщення:

відомостей, які можуть справляти враження, що консультація з фахівцем не є необхідною, що лікувальний ефект від застосування лікарського засобу чи медичного виробу є гарантованим;

зображень зміни людського тіла або його частин внаслідок хвороби, поранень;

тверджень, що сприяють виникненню або розвитку страху захворіти або погіршити стан свого здоров'я через невикористання лікарських засобів; що сприяють можливості самостійного встановлення діагнозу для хвороб, патологічних станів людини та їх самостійного лікування;

посилань на лікарські засоби, як на найбільш ефективні, найбільш безпечні, виняткові щодо відсутності побічних ефектів; на конкретні випадки вдалого застосування лікарських засобів і т.д.; посилань на рекомендації медичних працівників, науковців, медичних закладів та організацій щодо рекламованих товару чи послуги;

порівнянь з іншими лікарськими засобами з метою посилення рекламного ефекту;

спеціальних виявлень подяки, вдячності, листів, уривків з них із рекомендаціями;

зображень і згадок імен популярних людей, героїв кіно-, теле- та анімаційних фільмів, авторитетних організацій;

інформації, що може вводити споживача в оману щодо складу, походження, ефективності, патентної захищеності товару, що рекламується.

7. Забороняється участь лікарів та інших професійних медичних працівників, а також осіб, зовнішній вигляд яких імітує зовнішній вигляд лікарів.

8. Забороняється вміщувати в рекламі лікарських засобів інформацію, яка дозволяє припустити, що лікарський засіб є харчовим, косметичним чи іншим споживчим товаром або що безпечність чи ефективність цього засобу обумовлена його природним походженням.

9. У рекламі товарів та методів, що не належать до лікарських засобів і т.д., а також у рекламі харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, дієтичних добавок забороняється посилатися на те, що вони мають лікувальні властивості.

10. Забороняється реклама проведення цілительства на масову аудиторію.

11. Забороняється реклама нових методів профілактики, діагностики, реабілітації та лікарських засобів, які ще не допущені до застосування.

12. Реклама народної медицини (цілительства) та осіб, які їх надають, дозволяється лише за наявності відповідного спеціального дозволу на заняття народною медициною, виданого центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, і повинна містити номер, дату видачі зазначеного дозволу та назву органу, який його видав.

13. Особи, які здійснюють виробництво та/або продаж лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації, можуть виступати спонсорами теле-, радіопередач та програм шляхом наведення інформації рекламного характеру про ім’я або найменування, знак для товарів і послуг, за винятком будь-якого посилання на лікарські засоби, що вживаються та розповсюджуються лише за приписом (рецептом) лікаря, та медичну техніку, методи профілактики, діагностики, лікування і реабілітації, застосування яких потребує спеціальних знань та підготовки.

14. Забороняється телепродаж лікарських засобів і т.д., а також медичної техніки, застосування якої потребує спеціальних знань та підготовки.

15. Положення цієї статті не поширюються на рекламу лікарських засобів, медичних виробів та методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації, яка розміщується у спеціалізованих виданнях, призначених для медичних установ та лікарів, а також яка розповсюджується на семінарах, конференціях, симпозіумах з медичної тематики.

Стаття 22. Реклама алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби

1. Реклама тютюнових виробів забороняється:

на радіо та телебаченні, у тому числі за допомогою кабельного, супутникового, ІР-телебачення, онлайн-телебачення, мобільного телебачення, цифрового ефірного телебачення та інших засобів передавання сигналу; у наукових, науково-популярних, навчальних, громадсько-політичних, довідкових, літературно-художніх виданнях, виданнях для дітей та юнацтва, виданнях для організації дозвілля та відпочинку, спорту та інших виданнях, у тому числі в усіх друкованих ЗМІ; засобами внутрішньої реклами; на транспорті; за допомогою заходів рекламного характеру (крім спеціальних виставкових заходів тютюнових виробів за умови, що на такі заходи допускаються лише працівники підприємств, які мають ліцензію на оптову торгівлю тютюновими виробами або виробництво тютюнових виробів); засобами зовнішньої реклами; у місцях проведення масових заходів політичного, освітнього, релігійного, спортивного характеру та розважальних заходів, призначених для неповнолітніх осіб; у мережі Інтернет, крім веб-сайтів, призначених для повнолітніх осіб, обов’язковою умовою доступу до яких є попередня ідентифікація віку користувачів.

2. Реклама алкогольних напоїв забороняється:

на радіо та телебаченні з 6 до 23 години; на перших і останніх сторінках газет, на обкладинках журналів та інших видань, в усіх виданнях для дітей та юнацтва, на сторінках для дітей та юнацтва усіх друкованих видань; в усіх друкованих засобах масової інформації (крім спеціалізованих видань); засобами зовнішньої та внутрішньої реклами; за допомогою заходів рекламного характеру (крім спеціальних виставкових заходів алкогольних напоїв); на зовнішніх та внутрішніх поверхнях транспортних засобів загального користування та метрополітену;

3. Реклама алкогольних напоїв та тютюнових виробів:

забороняється на товарах, призначених переважно для осіб віком до 18 років, або у розрахованих на зазначених осіб частинах інших друкованих видань; забороняється з використанням осіб віком до 18 років як фотомоделей; не повинна містити зображення процесу паління тютюнових виробів або споживання алкогольних напоїв; не може розташовуватися ближче ніж за 300 метрів прямої видимості від території дитячих дошкільних закладів, середніх загальноосвітніх шкіл та інших навчальних закладів, в яких навчаються діти віком до 18 років; не може формувати думку, що паління або вживання алкоголю є важливим фактором досягнення успіху в спортивній, соціальній, сексуальній або інших сферах життя; що вживання алкогольних напоїв чи паління тютюнових виробів сприятиме розв'язанню особистих проблем; що алкоголь чи тютюнові вироби мають лікувальні якості або що вони є стимулюючими чи заспокійливими засобами; не повинна заохочувати до вживання алкогольних напоїв чи тютюнопаління або негативно розцінювати факт утримування від вживання тютюнових виробів та алкогольних напоїв; не може містити зображень лікарів та інших професійних медичних працівників, а також осіб, зовнішній вигляд яких імітує зовнішній вигляд лікарів; не повинна створювати враження, що більшість людей палить або вживає алкогольні напої;

забороняється шляхом розміщення зображення тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, під якими випускаються тютюнові вироби, на будь-яких інших товарах, крім розміщення на товарах (предметах), пов'язаних із вживанням тютюнових виробів, запальничках, попільничках.

4. Спонсорування теле-, радіопередач, театрально-концертних, спортивних та інших заходів з використанням знаків для товарів та послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби (алкогольні напої - можна), забороняється.

5. Реклама будь-яких товарів або послуг не повинна містити зображення тютюнових виробів або процесу паління тютюнових виробів.

6. Забороняється:

спонсорування заходів, призначених переважно для осіб віком до 18 років, з використанням знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби та алкогольні напої; розповсюдження та продаж будь-яких товарів (крім товарів, які пов'язані з вживанням тютюнових виробів, запальничок, сірників, попільничок) з використанням знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби та алкогольні напої; проведення заходів з обміну тютюнових виробів на будь-які інші товари, роботи, послуги; надання права участі у лотереї, грі, конкурсі та інших розважальних заходах, якщо умовою надання права участі є придбання тютюнових виробів; зображення тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби, в місцях проведення розважальних заходів для неповнолітніх осіб та на автотранспортних засобах; продаж тютюнових виробів у наборі з будь-якими іншими товарами, які не пов'язані з вживанням тютюнових виробів; надсилання повідомлень невизначеному колу осіб поштою, електронною поштою, засобами мобільного зв'язку.

7. Реклама тютюнових виробів та алкогольних напоїв повинна супроводжуватися текстами попередження такого змісту: "Куріння може викликати захворювання на рак", "Надмірне споживання алкоголю шкідливе для вашого здоров'я". Кожному попередженню має бути відведено не менше 15 відсотків площі (обсягу) всієї реклами. Колір тексту попередження має бути чорним, а колір фону попередження - білим. Текст попередження в рекламі в друкованих засобах масової інформації має розміщуватися горизонтально, внизу рекламного зображення.

8. Рекламодавці алкогольних напоїв та тютюнових виробів зобов'язані у порядку, передбаченому законами України, спрямовувати на виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління та зловживання алкоголем не менше 5 відсотків коштів, витрачених ними на розповсюдження реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв у межах України. Розпорядники цих коштів щоквартально оприлюднюють звіт щодо їх використання.

9. Реклама алкогольних напоїв, тютюнових виробів, пива та/або напоїв, що виготовляються на його основі, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої, тютюнові вироби, пиво та/або напої, що виготовляються на його основі, не повинна містити зображення популярних осіб або пряме чи опосередковане схвалення популярними особами паління або вживання алкоголю, пива та напоїв, що виготовляються на його основі.

Стаття 23. Реклама зброї

1. Реклама зброї може здійснюватися тільки у відповідних спеціалізованих виданнях щодо зброї, або безпосередньо у приміщеннях торговельних закладів (підприємств), які реалізують зброю, або на відповідних виставках (заходах).

Стаття 24. Реклама послуг, пов'язаних із залученням коштів населення

1. Реклама послуг (банківських, страхових, інвестиційних тощо), пов'язаних із залученням коштів населення, або осіб, які їх надають, дозволяється лише за наявності спеціального дозволу, ліцензії, що підтверджує право на здійснення такого виду діяльності. Така реклама повинна містити номер дозволу, ліцензії, дату їх видачі та найменування органу, який видав цей дозвіл, ліцензію. Це положення не застосовується у випадках, коли дається тільки реклама знака для товарів і послуг, назви особи (без реклами послуг).

2. У рекламі таких послуг або осіб, які їх здійснюють, забороняється повідомляти розміри очікуваних дивідендів, а також інформацію про майбутні прибутки, крім фактично виплачених за підсумками не менш як одного року.

Стаття 24-1. Реклама послуг із працевлаштування

1. Забороняється в рекламі про вакансії зазначати вік кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати вимоги, що надають перевагу жіночій або чоловічій статі, представникам певної раси, кольору шкіри (крім випадків, визначених законодавством, та випадків специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі), щодо політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об'єднаннях громадян, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

2. Текст реклами про діяльність суб'єкта господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, повинен містити примітку, що отримувати від громадян, яким надано послуги з пошуку роботи та сприяння в працевлаштуванні, інші пов'язані з цим послуги, гонорари, комісійні або інші винагороди забороняється.

3. У разі порушення вимог цієї статті рекламодавець сплачує до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Стаття 25. Реклама цінних паперів та фондового ринку

1. Рекламою цінних паперів та фондового ринку визнається інформація рекламного характеру про: 1) інститути спільного інвестування; 2) цінні папери, які емітуються, та/або емісійні цінні папери, що перебувають (перебували) в обігу; 3) товари та/або послуги, що пропонуються професійним учасником фондового ринку; 4) товари та/або послуги, що пропонуються саморегулівною організацією професійних учасників фондового ринку; 5) послуги уповноваженого рейтингового агентства.

2. Не є рекламою цінних паперів та фондового ринку:

1) інформація, яка відповідно до закону та нормативно-правових актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку підлягає обов'язковому оприлюдненню; 2) інформація, яка надається професійним учасником фондового ринку своєму клієнтові або потенційному клієнтові під час провадження таким учасником своєї діяльності; 3) інформація про господарську діяльність осіб, зазначених у частині першій цієї статті, якщо така інформація не пов'язана з діяльністю на фондовому ринку; 4) узагальнені інформаційно-аналітичні матеріали та статистичні дані щодо стану фондового ринку; 5) інформація щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів, допущених до торгів на фондовій біржі, яка оприлюднюється такою фондовою біржею. 3. Рекламодавцями реклами цінних паперів та фондового ринку можуть бути: 1) щодо інститутів спільного інвестування - виключно корпоративний інвестиційний фонд або компанія з управління активами відповідного інвестиційного фонду; 2) щодо цінних паперів, стосовно яких здійснюється емісія, та/або емісійних цінних паперів, що перебувають (перебували) в обігу, - виключно емітент або власник зазначених цінних паперів, а також андеррайтер на підставі відповідного договору андеррайтингу, укладеного з емітентом; 3) щодо товарів та/або послуг професійного учасника фондового ринку та його діяльності - виключно професійний учасник фондового ринку. Професійному учасникові фондового ринку забороняється рекламувати іншого професійного учасника фондового ринку; 4) щодо товарів та/або послуг саморегулівної організації професійних учасників фондового ринку - виключно така саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку; 5) щодо послуг уповноваженого рейтингового агентства - виключно таке уповноважене рейтингове агентство.

4. Не допускається розповсюдження державними органами реклами цінних паперів та фондового ринку, крім реклами, пов'язаної з розміщенням та обігом державних цінних паперів та цінних паперів, що перебувають у державній власності.

Не допускається розповсюдження органами місцевого самоврядування реклами цінних паперів та фондового ринку, крім реклами, пов'язаної з розміщенням та обігом облігацій місцевих позик та цінних паперів, що перебувають у комунальній власності.

5. Реклама цінних паперів повинна містити відомості щодо реєстрації відповідного випуску цінних паперів, зазначені у свідоцтві про реєстрацію цього випуску.

Реклама інститутів спільного інвестування повинна містити відомості щодо наявності свідоцтва про внесення таких інститутів до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування, що підтверджує право на провадження діяльності у сфері спільного інвестування, із зазначенням номера свідоцтва, дати його видачі, строку діяльності інституту спільного інвестування.

Реклама товарів та/або послуг професійних учасників фондового ринку повинна містити відомості щодо наявності ліцензії, яка підтверджує право на провадження відповідного виду діяльності на фондовому ринку, із зазначенням серії та номера ліцензії, дати її видачі та строку дії, найменування органу, який видав ліцензію.

Реклама товарів та/або послуг саморегулівних організацій професійних учасників фондового ринку повинна містити відомості щодо наявності свідоцтва про реєстрацію саморегулівної організації професійних учасників фондового ринку із зазначенням номера і дати видачі свідоцтва.

Реклама послуг уповноважених рейтингових агентств повинна містити відомості щодо наявності свідоцтва про включення до Державного реєстру уповноважених рейтингових агентств із зазначенням номера і дати видачі свідоцтва.

Інші відомості, які повинна містити реклама цінних паперів та фондового ринку, встановлюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідно до закону.

6. Будь-яка реклама цінних паперів та фондового ринку, яку передбачається розповсюдити, затверджується відповідним рекламодавцем та подається не менше ніж за 10 робочих днів до дня її оприлюднення Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку.

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку приймає рішення про заборону розповсюдження реклами (внесення змін до реклами) цінних паперів та фондового ринку відповідною особою із зазначенням підстави.

У разі якщо Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку протягом семи робочих днів з дня отримання проекту реклами (змін до реклами) цінних паперів та фондового ринку, яку передбачається розповсюдити, не прийняла рішення про заборону розповсюдження реклами (внесення змін до реклами) на фондовому ринку, таке розповсюдження (внесення змін) вважається погодженим.

Відповідне рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо заборони або погодження розповсюдження реклами (змін до реклами) цінних паперів та фондового ринку публікується на її офіційному сайті протягом одного робочого дня та надсилається рекламодавцю протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.

7. Рекламодавцям під час замовлення виробництва та розповсюдження реклами цінних паперів та фондового ринку забороняється:

зазначати розмір доходу, який передбачається одержати за цінними паперами (у тому числі за результатами екстраполяційного прогнозу), та робити прогнози щодо збільшення вартості цінних паперів (крім цінних паперів з фіксованою дохідністю); рекламувати цінні папери до реєстрації проспекту емісії цінних паперів відповідного випуску згідно із законодавством про цінні папери та нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку; використовувати відомості, які не відповідають проспекту емісії цінних паперів відповідного випуску, зареєстрованого Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; використовувати інформацію про дохід за цінними паперами або розмір отриманого емітентом у минулому прибутку без посилання на те, що такий дохід або прибуток не є гарантією отримання доходів у майбутньому; використовувати порівняльну рекламу шляхом зазначення недоліків у діяльності осіб, які провадять аналогічну діяльність на фондовому ринку, незалежно від того, чи відповідає дійсності така інформація про недоліки, зокрема про санкції, які були застосовані державними органами до таких осіб.

8. У разі якщо емісію цінних паперів визнано недобросовісною або недійсною, або випуск цінних паперів визнано таким, що не відбувся, емітент таких цінних паперів зобов'язаний припинити розповсюдження реклами цінних паперів відповідного випуску у триденний строк з дня оприлюднення відповідного рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку або розпорядження уповноваженої особи цієї Комісії.

У разі виявлення порушення вимог законодавства про рекламу Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку приймає рішення про зупинення розповсюдження відповідної реклами цінних паперів та фондового ринку, про що повідомляє рекламодавцям та розповсюджувачам (засоби масової інформації, що здійснювали розповсюдження реклами) протягом п'яти робочих днів з дня прийняття такого рішення.

У разі прийняття Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення про зупинення розповсюдження реклами рекламодавець зобов'язаний припинити її розповсюдження у триденний строк з дня його оприлюднення.

Порядок поновлення розповсюдження реклами цінних паперів та фондового ринку встановлюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

9. Положення цієї статті не застосовуються до реклами, що розповсюджується учасниками фондового ринку або уповноваженими рейтинговими агентствами, але не належить до реклами цінних паперів та фондового ринку.

Стаття 25-1. Реклама об'єктів будівництва

1. Реклама об'єктів будівництва з метою продажу житлових або нежитлових приміщень, в тому числі пов'язаних із залученням коштів населення, дозволяється лише за наявності ліцензії (дозволу) на здійснення будівельної діяльності та дозволу на виконання будівельних робіт на конкретному об'єкті, що рекламується. Така реклама має містити номер ліцензії (дозволу), дату її видачі та найменування органу, який видав цю ліцензію (дозвіл).

39.Термін охорони прав авторів.

Стаття 28. Строк дії авторського права
1. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його
створення і починає діяти від дня створення твору.
2. Авторське право діє протягом усього життя автора і
70 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією
статтею.
3. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом,
строк дії авторського права закінчується через 70 років після
того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не
викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору,
оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не
пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору,
застосовується строк, передбачений частиною другою цієї статті.
4. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє
протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього
співавтора.
5. У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не
водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками,
серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для
кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.
6. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів
діє протягом 70 років після їх реабілітації.
7. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом
30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його
правомірного опублікування.
8. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони
авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше
його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту
майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років
від часу, коли твір був вперше оприлюднений.
9. Строк дії авторського права після смерті автора і строки,
встановлені частинами третьою - сьомою цієї статті, починаються
від дня смерті автора чи з дня настання подій, передбачених у
зазначених частинах, але відліковуються з 1 січня року, наступного
за роком смерті чи роком, в якому відбулася зазначена подія. ( Частина дев'ята статті 28 в редакції Закону N 850-IV ( 850-15 )
від 22.05.2003 )
10. Особисті немайнові права автора, передбачені статтею 14
цього Закону, охороняються безстроково.

Питання реалізації обмеження граничної межі позовів до ЗМІ щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з п.3 Постанови Пленуму ВР України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»: «Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної) (..)

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.»

41. Суміжні права виконавців, виробників фонограм і організація мовлення.

організація ефірного мовлення - телерадіоорганізація, що
здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і
програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших
організацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а
також лазерних променів, гамма-променів тощо) у будь-якому
частотному діапазоні (у тому числі й з використанням супутників);

організація кабельного мовлення - телерадіоорганізація, що
здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і
програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших
організацій) шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою того
чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю
(провідникового, оптоволоконного чи іншого виду);

СУМІЖНІ ПРАВА

Стаття 35. Об'єкти суміжних прав

Об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту,
оцінки, способу і форми вираження, є: а) виконання літературних, драматичних, музичних,
музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів; б) фонограми, відеограми; в) передачі (програми) організацій мовлення.

У ст. 36 зазначені суб'єкти(ст 37 п.1), а також, що Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського
права. Виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).

Стаття 37. Виникнення і здійснення суміжних прав

1. Первинними суб'єктамисуміжних прав є виконавець, виробник
фонограми, виробник відеограми, організація мовлення.

2. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору,
виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення
передачі організації мовлення.

3. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається
виконання будь-яких формальностей.

Виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для
сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і
всіх їх примірниках, що розповсюджуються серед публіки на законних
підставах, або їх упаковках можуть використовувати знак охорони
суміжних прав. Цей знак складається з таких елементів:

латинська літера "P", обведена колом, - (зображення знака не
наводиться); імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм (відеограм)
суміжні права; рік першої публікації фонограми (відеограми).

За відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником
фонограми чи відеограми вважаються особи, імена (назви) яких
зазначені на фонограмі, відеограмі та їх примірниках або на їх
упаковці.

4. Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися
мінімальні ставки винагороди за використання об'єктів суміжних
прав ( 72-2003-п ) та порядок їх індексації.

Стаття 38. Особисті немайнові права виконавців та права на
ім'я (назву) виробників фонограм, відеограм
і організацій мовлення

1. Виконавцеві твору належать такі особисті немайнові права: а) вимагати визнання того, що він є виконавцем твору; б) вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи
повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи
виконанням (у разі, якщо це можливо); в) вимагати забезпечення належної якості запису його
виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи
іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і
репутації.

2. Виробник фонограми, виробник відеограми має право
зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запису або його
упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів,
вимагати його згадування у процесі використання фонограми
(відеограми).

3. Організація мовлення має право вимагати згадування своєї
назви у зв'язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї
передачі і публічним повторним сповіщенням її іншою організацією
мовлення.

Стаття 39. Майнові права виконавців

1. Майновим правом виконавців є їх виключне право дозволяти
чи забороняти іншим особам: а) публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір); б) фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше незафіксованих виконань; в) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх виконань,
зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх
згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та,
на яку вони дали свою згоду; г) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи
відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права
власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали
дозволу виробнику фонограми (виробнику відеограми) на її подальше
відтворення; д) комерційний прокат, майновий найм своїх виконань,
зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було
їх згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після
розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми
(відеограми) або за його дозволом; е) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах
чи відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що
будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в
будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації
виконання не було їх згоди на такий вид розповсюдження.

2. Майнові права виконавців можуть передаватися
(відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому
визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок
виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань,
територія, на яку розповсюджуються передані права тощо. Визначені
договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні
ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

3. У разі, коли виконання використовується в аудіовізуальному
творі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює
виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру аудіовізуального
твору всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено
договором.

4. У разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання
безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику
відеограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець
передав виробнику фонограми чи виробнику відеограми виключне право
на розповсюдження фонограм, відеограм і їх примірників способом
першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а
також способом здавання у майновий найм, комерційний прокат та
іншої передачі. При цьому виконавець зберігає право на одержання
справедливої винагороди за зазначені види використання свого
виконання через організації колективного управління або іншим
способом.

Стаття 40. Майнові права виробників фонограм і виробників
відеограм

1. До майнових прав виробників фонограм і виробників
відеограм належить їх виключне право на використання своїх
фонограм, відеограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим
особам: а) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм
і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом; б) розповсюдження серед публіки фонограм, відеограм та їх
примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права
власності; в) комерційний прокат фонограм, відеограм і їх примірників,
навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми
чи відеограми або за їх дозволом; г) публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників
через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може
отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх
власним вибором;
д) будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм; е) ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та
їх примірників з метою їх поширення серед публіки.

2. Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм
можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі
договору, в якому визначаються спосіб використання фонограми
(відеограми), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії
договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на
яку розповсюджуються передані права, тощо. Визначені договором
ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки,
встановлені Кабінетом Міністрів України.

Майнові права виробника фонограми чи відеограми, який є
юридичною особою, можуть бути також передані (відчужені) іншій
особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідації
юридичної особи - суб'єкта суміжних прав.

3. Якщо фонограми, відеограми чи їх примірники введені
виробником фонограми (відеограми) чи за його згодою у цивільний
обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх
наступне розповсюдження шляхом продажу, дарування тощо без згоди
виробника фонограми (відеограми) чи його правонаступника і без
виплати йому винагороди. Проте й у цьому випадку право здавання
таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм чи
комерційний прокат залишається виключно правом виробника фонограми
(відеограми).

Стаття 41. Майнові права організацій мовлення

1. До майнових прав організацій мовлення належить їх виключне
право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне
право дозволяти чи забороняти іншим особам: а) публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і
ретрансляції; б) фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх
відтворення; в) публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у
місцях з платним входом.

Організація мовлення також має право забороняти поширення на
території України чи з території України сигналу із супутника, що
несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із
супутника не призначався.

2. Майнові права організації мовлення можуть передаватися
(відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому
визначаються спосіб і строк використання програми мовлення, розмір
і порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються
передані права, тощо.

Майнові права можуть бути передані за тих самих умов, що у попередній статті.

Стаття 42. Обмеження майнових прав виконавців, виробників
фонограм, відеограм і організацій мовлення

1. Допускаються використання виконань, фонограм, відеограм,
програм мовлення, їх фіксація, відтворення і доведення до
загального відома без згоди виконавців, виробників фонограм,
відеограм і організацій мовлення у випадках, передбачених статтями
21-25 цього Закону щодо обмеження майнових прав авторів
літературних, художніх і наукових творів, якщо задовольняються
такі умови: а) відтворення зазначених об'єктів здійснюється виключно з
метою навчання чи наукових досліджень; б) право на відтворення, передбачене у пункті "а" цієї
частини, не поширюється на експорт відтворених примірників
фонограм, відеограм, програм мовлення за межі митної території
України; в) за суб'єктами суміжних прав зберігається право на
справедливу винагороду з урахуванням кількості відтворених
примірників.

Передбачене цією частиною використання об'єктів суміжних прав
без згоди суб'єктів суміжних прав є можливим лише за умови
дотримання особистих немайнових прав суб'єктів авторського права і
суміжних прав, передбачених статтями 14 і 38 цього Закону.

2. Допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в
особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах,
відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів),
виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм
винагороди способом, визначеним частиною четвертою цієї статті.

3. Передбачене частинами першою і другою цієї статті
використання об'єктів суміжних прав без згоди суб'єктів суміжних
прав не повинно завдавати шкоди нормальній експлуатації виконань,
фонограм, відеограм і програм мовлення і зачіпати законні інтереси
виконавців, виробників фонограм, відеограм і програм мовлення чи
інших суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

4. Виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та
іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, за
передбачені частиною другою цієї статті відтворення, здійснюється
у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або)
матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і
матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити
відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів,
зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім: а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не
призначених для використання в домашніх умовах; б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за
митну територію України; в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною
особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без
комерційної мети.

5. Розміри зазначених у частинах другій і четвертій цієї
статті відрахувань (відсотків), що мають сплачуватися виробниками
та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв,
визначаються Кабінетом Міністрів України. Ці кошти виробниками та
імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються
визначеним Установою організаціям колективного управління (далі -
уповноваженим організаціям). Зібрані кошти розподіляються між
організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі,
на основі договорів, які уповноважені організації укладають з
усіма організаціями колективного управління. Імпортери
перераховують ці кошти уповноваженій організації під час ввезення
товару на митну територію України, а виробники - у кінці кожного
місяця після реалізації обладнання і матеріальних носіїв.

6. Установа і визначені нею для збору коштів уповноважені
організації мають право вимагати від виробників та імпортерів
інформацію про виробництво, імпорт і реалізацію (продаж)
зазначеного у частині четвертій цієї статті обладнання і
матеріальних носіїв.

7. Зібрані кошти, що зазначені у частинах другій і четвертій
цієї статті, розподіляються між авторами, виконавцями, виробниками
фонограм (відеограм). Якщо угодами між організаціями колективного
управління не передбачено інше, то ці кошти розподіляються у таких
пропорціях: авторам - 50 відсотків, виконавцям - 25 відсотків і
виробникам фонограм (відеограм) - 25 відсотків.

Стаття 43. Використання фонограм і відеограм, опублікованих
з комерційною метою

1. Допускається без згоди виробників фонограм (відеограм),
фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з
комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих
фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи
опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх
примірників: а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну
демонстрацію відеограми або її примірника; б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі
чи відеограмі та їх примірниках, в ефір; в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі
чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).

2. Збирання винагороди за використання фонограм (відеограм),
що зазначені у частині першій цієї статті, і контроль за їх
правомірним використанням здійснюються визначеними Установою
уповноваженими організаціями колективного управління ( z1528-13 ).
Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного
управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які
уповноважені організації укладають з усіма організаціями
колективного управління. Одержана від уповноваженої організації
винагорода розподіляється відповідною організацією колективного
управління у таких пропорціях: виконавцям - 50 відсотків,
виробникам фонограм (відеограм) - 50 відсотків.

3. Розмір винагороди за використання фонограм (відеограм), що
зазначені у частині першій цієї статті, порядок та умови її
виплати визначаються Кабінетом Міністрів України ( 71-2003-п ).

4. Особи, які використовують фонограми, відеограми чи їх
примірники, повинні надавати організаціям, зазначеним у частині
другій цієї статті, точні відомості щодо їх використання,
необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Стаття 44. Строк дії суміжних прав

Майнові права виконавців, виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання, першого опублікування фонограми
(відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу. Організації мовлення користуються наданими цим Законом правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення
передачі.
Особисті немайнові права виконавців, передбачені частиною
першою статті 38 цього Закону, охороняються безстроково.

4. Закінчення строків захисту суміжних прав настає 1 січня
року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені цією
статтею строки захисту.

5. До спадкоємців виконавців і правонаступників виробників
фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право
дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм,
відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання
винагороди у межах установленого цією статтею строку.

Рішення Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. № 5 щодо внесення змін і доповнень до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Внести до такі зміни й доповнення:

1. Абзац перший преамбули замінити двома абзацами, виклавши їх у такій редакції:

“Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

Як свідчить судова практика, суди в основному правильно застосовують норми законодавства, які регулюють зазначені питання. Поряд із цим в окремих випадках припускаються помилок, рідко застосовують чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, неповно з’ясовують наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, недостатньо обгрунтовують її розмір, допускають порушення процесуальних норм”.

У зв’язку з цим абзац, який був другим, вважати абзацом третім.

2. У п. 1 слово “законом” замінити словами “Конституцією та законами України” і доповнити цей пункт абзацом другим такого змісту:

“Відповідно до ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. 3.

Пункт 2 викласти в такій редакції:

“2. Роз’яснити, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:

— коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;

— у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР (далі — ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону “Про інформацію”, ст. 44 Закону “Про авторське право і суміжні права”);

— при порушенні зобов’язань, які підпадають під дію Закону “Про захист прав споживачів” чи інших законів, що регулюють такі зобов’язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди”.

4. Пункт 3 доповнити абзацом третім у такій редакції:

“Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності”.

5. Із першого речення п. 4 виключити слова: “крім інших вимог, передбачених цією статтею,”.

6. У першому реченні п. 5 слово “взаємовідносин” замінити словом “правовідносин”, а абзац другий цього пункту замінити двома абзацами, виклавши їх у такій редакції:

“Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством”.

7. Пункт 6 викласти в такій редакції:

“6. При застосуванні норм Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв’язку з виконанням трудових обов’язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції потерпілий має право звернутися з

8. Пункт 7 викласти в такій редакції:

“7. За змістом ст. 440-1 ЦК та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб”.

9. З п. 8 виключити перший абзац.

10. Пункт 9 викласти в такій редакції:

“9. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне — за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого — спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви”.

11. В абзаці першому п. 11 слова “(зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 4 червня 1993 р. № 3)” замінити словами “(зі змінами, внесеними постановами Пленуму від 4 червня 1993 р. № 3, від 31 березня 1995 р. № 4, від 25 грудня 1996 р. № 14 та від 3 грудня 1997 р. №12)”, а абзац четвертий викласти в такій редакції:

“Критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Однак якщо при цьому допускаються образа чи порушення інших захищених законом прав особи (розголошення без її згоди конфіденційної інформації, втручання в приватне життя тощо), то це може тягти за собою відшкодування моральної шкоди”.

Доповнити цей пункт абзацами п’ятим—восьмим такого змісту:

“Звернути увагу судів на те, що ст. 17 Закону “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” передбачено певні особливості їх відповідальності за заподіяну моральну (немайнову) шкоду.

12. Пункт 13 викласти в такій редакції:

“13. Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП є недійсними”.

13. Друге речення п. 16 викласти в такій редакції: “До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, — тримісячний строк (ст. 233 КЗпП)”.

14. Доповнити постанову пунктами 10-1, 16-1, 17-1, 18-1 у такій редакції:

“10¹. При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб. Така шкода за наявності необхідних підстав може бути відшкодована на підставі ст. 440¹ ЦК чи іншого законодавства.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону “Про оперативно-розшукову діяльність”). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України”.

“16-1. Відповідно до ст. 24 ЦПК спори про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підвідомчі суду, якщо хоча б однією зі сторін у них є громадянин (фізична особа).

Суду підвідомчі також спори між юридичними особами про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, якщо ці вимоги взаємопов’язані з іншими вимогами, вирішення яких віднесено до відання суду загальної юрисдикції (наприклад, про спростування поширеної інформації та відшкодування у зв’язку з цим заподіяної моральної шкоди).

Підсудність справ даної категорії визначається за правилами ст. 125 ЦПК, тобто за місцем знаходження відповідача, крім випадків, коли позивачеві надано законом право вибору підсудності”.

“17-1. Виходячи з правил статей 4, 5 ЦПК і статей 28, 49, 50 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) потерпілий, тобто особа, якій злочином заподіяно моральну шкоду (внаслідок посягання на здоров’я, честь, гідність, знищення майна, позбавлення годувальника тощо), має право пред’явити позов про її відшкодування у кримінальному процесі або в порядку цивільного судочинства.

У кримінальній справі вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються і вирішуються судом за умови, що особу, якій її заподіяно, визнано в установленому законом порядку потерпілим та цивільним позивачем і що у справі є письмова заява, яка за змістом відповідає ст. 137 ЦПК. У тих кримінальних справах, які відповідно до ст. 27 КПК порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, вимоги про відшкодування моральної шкоди можуть бути викладені у скарзі про порушення кримінальної справи.

У разі, коли до надходження кримінальної справи до суду особа не була визнана потерпілим і цивільним позивачем, ці питання мають бути вирішені у стадії віддання обвинуваченого до суду або відповідно до вимог ст. 296 КПК у підготовчій частині судового засідання”.

Рекомендувати судам при вирішенні справ даної категорії враховувати відповідні роз’яснення, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України (із внесеними до них змінами) від 27 березня 1992 р. № 6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” та від 12 квітня 1996 р. № 5 “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів”.

43.Захист авторського права і суміжних прав в У країні.

Суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким
автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

2. Охороні за цим Законом підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

3. Передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Положеннями ст. 51 Закону передбачено, що захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права та суміжних прав здійснюється у порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Проте найбільше значення для правоволодільця має цивільно-правовий захист виключних прав, бо саме він дозволяє усунути шкідливі наслідки правопорушення, компенсувати майнові втрати та моральну шкоду, яких зазнала особа внаслідок порушення цих прав. Цивільно-правовий захист здійснюється в судовому порядку шляхом подачі позовної заяви до суду або господарського суду із зазначенням сутності порушення, вимог про його припинення та відновлення прав інтелектуальної власності.

Порушенням авторських та суміжних прав є невиконання особою обов'язку - утримання від використання об'єкта без дозволу правоволодільця та дій, що можуть зашкодити його честі та репутації.

Особисті немайнові права можуть бути порушені використанням об'єкта без зазначення імені (найменування) правоволодільця; шляхом забороненого автором розкриття його псевдоніму, повідомлення дійсного імені автора чи виконавця, коли вони бажали залишитися невідомими; вчиненням дій, що спотворюють твір, його виконання, вносять недозволені зміни або порушують вимоги щодо належної якості запису виконання. Закон окремо вказує на порушення права авторства - плагіат, яке полягає в оприлюдненні (опублікуванні) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору, тобто по суті є привласненням авторства іншою особою.

Суб'єкти авторського та суміжних прав вправі захищати свої інтереси в судовому порядку не тільки тоді, коли їх права вже було порушено, а й у разі існування реальної загрози їх порушення у майбутньому.

Звертаючись до суду, правоволоділець залежно від характеру порушення, завданих ним шкідливих наслідків та можливостей їх усунення може застосувати один чи кілька з наступних способів захисту авторських та суміжних прав. Особа вправі вимагати:

- визнання своїх прав та їх поновлення;

- заборони та припинення дій, що порушують авторське право або суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

- відшкодування моральної(немайнової) шкоди;

- відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права або суміжних прав, або виплату компенсацій;

- публікації у засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права або суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

- вилучення та передачі їй всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення

Специфічними способами захисту авторських та суміжних прав є міри цивільно-правової відповідальності, що передбачені ст. 52 Закону та застосовуються альтернативно до стягнення збитків. Так, замість відшкодування збитків особа може вимагати стягнення з порушника доходу, одержаного внаслідок порушення, або стягнення компенсації у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат.

44.Основні напрями і форми державної підтримки засобів масової інформації.

На розвиток і захист свого інформаційного середовища та створення позитивного іміджу своїх країн у світі розвинені держави виділяють чималі кошти. У нас же ця галузь значною мірою перебуває на периферії суспільного розвитку. Нині, як ніколи, потрібно не тільки досліджувати й вивчати інформаційну галузь України, а й вживати конкретних заходів щодо відновлення та розбудови інформаційного середовища та приведення національного законодавства у відповідність зі світовими нормами.

Відповідно до Закону «Про інформацію» Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави з отримання, використання, поширення та зберігання інформації. Головними напрямами і способами державної інформаційної політики є:

􀂄 забезпечення доступу громадян до інформації;

􀂄 створення національних систем і мереж інформації;

􀂄 зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;

􀂄 забезпечення ефективного використання інформації;

􀂄 сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;

􀂄 створення загальної системи охорони інформації;

􀂄 сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України;

􀂄 сприяння задоволенню інформаційних потреб закордонних українців.

Для реалізації інформаційної політики держави створено ряд законодавчих актів різної сили. Основні аспекти державної підтримки змі прописані в Законі України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23 вересня 1997 р. остання редакція від 9.06.2013

Державна адресна підтримка надається виключно засобам масової інформації для дітей та юнацтва, для інвалідів, спеціалізованим науковим виданням, що видаються науковими установами та навчальними закладами не нижче третього рівня акредитації, і засобам масової інформації, які цілеспрямовано сприяють розвитку мов та культур національних меншин України, а також періодичним виданням літературно-