Зміст програми лекційного курсу

Тема 1. Основи соціальної геронтології (2 год.)

План лекції.

1. Історичні аспекти становлення соціальної геронтології.

2. Основні поняття сучасної геронтології.

3. Еволюція ставлення суспільства до людей похилого віку.

1. Школа Гіппократа про розмежування хронологічного віку людини (перша вікова класифікація), про гігієнічний режим, здоров'я і хвороби старечого віку. Роль Галена та Авіценни у формуванні герокомії. Салернський кодекс здоров'я. Внесок видатних вчених-медиків (Ф.Бекона, Гуфеланда, І.Фішера, С.Боткіна, І.Мечнікова, І.Нашера, О.Богомольця, М.Стражеска) у становлення й розвиток геріятрії, геронтології, соціальної геронтології (герогіки)

2. Поняття про сучасну геронтологію як науку, що вивчає механізми і різні аспекти (біологічні, соціальні та ін.) старіння живого організму, а також способи уповільнення старіння з метою збільшення тривалості життя і збереження його фізичної та соціальної активності.

Основні складові (розділи) сучасної геронтології:

- фундаментальна геронтологія - вивчає механізми старіння, займається питаннями профілактики передчасного старіння і продовження життя;

- соціальна геронтологія - займається питаннями взаємодії літніх людей і суспільства, існування їх в соціальному середовищі;

- геріятрія - окремий розділ геронтології, що вивчає проблеми надання медичної допомоги літнім людям.

Стратегічні напрямки розвитку геронтології:

1) розробка підходів до лікування хвороб, які трапляються здебільшого в літніх людей;

2) забезпечення максимально можливої тривалості життя індивіда;

3) організація медичної допомоги літнім людям;

4) соціальний захист літніх людей;

5) проблеми пенсійного забезпечення.

Основне завдання геронтології та геріатрії – вивчення та вироблення механізмів і методів збільшення тривалості життя; реалізується за допомогою геропротекції (сукупності факторів, які сповільнюють процес старіння) та профілактики захворювань. Науково-медичний і соціальний зміст геропротекції як засобу (способу) не лише продовження існування, а збільшення тривалості здорового, повноцінного життя.

Старість як закономірний завершальний етап вікового індивідуального розвитку (онтогенезу). Характеристика старіння організму як складного універсального незворотнього деструктивного (руйнівного) процесу в’янення, що наступає внаслідок зростання числа кількісних і якісних показників ушкодження організму під впливом факторів зовнішнього і внутрішнього (у тому числі генетичного характеру) середовища, супроводжується наростанням недостатності фізіологічних функцій організму, яка виражається обмеженням можливостей і здатності організму пристосовуватися, і сприяє розвиткові захворювань, наближенню смерті.

3. Боротьба за виживання в первісному суспільстві, природний відбір і штучне регулювання чисельності стародавніх кочових племен. Аграрна революція, відкриття і використання вогню як чинники зміни соціального статусу старих людей у суспільстві. Стареча олігархія, геронтократія (ареопаг, геронсія, сенат) – засади і етапи розвитку організації суспільства. Становище літніх і старих людей у феодальному та капіталістичному суспільствах. Перші спроби заходів соціального захисту, реабілітації старих на державному рівні в Англії, Німеччині, Франції, Росії. Історичні аспекти розвитку соціальної геронтології на Україні (громадська опіка над старими немічними в період родоплемінного укладу, догляд за перестарілими в Київській Русі, часи козаччини, християнські засади допомоги людям літнього-похилого віку). Геронтофобія та ейджизм – відображення низького рівня культури суспільства.

Рекомендована література і джерела: 2, 4, 7, 10, 17, 20, 24, 26, 28, 33, 36, 44.

Тема 2. Старіння населення як соціально-демографічний процес (2 год.)

План лекції.

1. Особливості сучасної демографічної ситуації у світі та в Україні

2. Міжнародний і вітчизняний підходи у визначення вікових меж похилого віку(старості).

3. Календарний і біологічний вік.

4. Види старості, швидкість старіння.

5. Фактори впливу на тривалість життя.

6. Основні прояви старіння населення.

1. За даними ООН, у 2000р. кількість осіб 60 р. і старші складала майже 590 млн., у 2025 р. - вона перевищить 1млрд.121 млн., тобто в 5 разів зросте порівняно з 1950 р. При цьому, за той самий період загальна кількість населення світу збільшиться у 3 рази.

За останні десять років населення України зменшилося на 4,5 млн.чол. показник смертності зріс на 20%, а народжуваність знизилася на 28%. Україна є "найстарішою" (з демографічної точки зору) державою на території колишнього СРСР. За прогнозами ООН до 2050 р. населення країни зменшиться на 18 млн. Щороку збільшується частка осіб старших за працездатний вік в загальній структурі населення: 1993 р. - 21,7%; 1994 р. - 22,2%; 1995 р. - 22,4%; 1996 р. - 22,7%; 1997 р. - 22,9%. Це супроводжується значним збільшенням кількості осіб старечого віку у загальній кількості літніх людей, і пов’язано із зростанням тривалості життя людей старшого віку. Сьогодні серед 60-річних і старших частка людей старечого віку складає 30%.

Демографічні прогнози вказують на дальше зростання частки осіб літнього і старечого віку в загальній кількості населення. У XXI ст. кожний п’ятий громадянин України буде старшим за 60 р. Кількість людей 65 р. і старші, котрі у 1994 р. складали 14%, збільшиться у 2025 р. до 21%, а 80 років і старші - зросте за той самий період з 3% до 5,5%. Очікується збереження тенденції переважання в структурі населення похилого віку жінок та самотніх людей загалом. Наприкінці 2000 р. в Україні проживало 49291,2 тис.людей (із них чоловіків - 22775,7 тис., жінок - 26260,8 тис., населення у віці 65 р. і старші складало 6847,4 тис.чол.); у 2005 р.чисельність мешканців нашої держави зменшилась до 47 млн.чол.

Причини сучасної депопуляції України: 1) зменшення числа сімей, зростання кількості самотніх людей; 2) складне матеріальне становище; 3) міграція (еміграція); 4) "постаріння" населення.

2. Вікова класифікація пізнього періоду життя людини (міжнародна): а) літній вік (61-75 р.), б) старечий (76-90 р.), в) довгожителі (старші за 90 р.).

Вікова класифікація пізнього періоду життя людини (Європейського регіонального бюро ВООЗ) (1963): 1) літні (немолоді, підстаркуваті) - 60-74 р.; 2) старі - 75р. і старші; 3) довгожителі - 90 р. і старші.

Комітет експертів ВООЗ (1992), згідно рішення ООН (1980), рекомендує літніми називати людей, що досягли межі 60 р. За даними Г.М.Перфільєвої (1998), вік понад працездатний, за класифікацією ООН - це старші 65 р., в Україні, Росії - 60 р.

ООН вважає державу молодою в демографічному відношенні, якщо частка літніх (65р. і старші) складає менше, аніж 4%, 4-7% – зрілою, старою - від 7% і більше.

3. Поняття віку як терміну існування організму від моменту народження до теперішнього часу. Календарний вік вимірюється кількістю обертів Землі навколо Сонця і виражається в календарній шкалі; не може бути повною мірою показником здоров’я, працездатності, якості життя осіб того самого року народження. Біологічний вік відображає ступінь вікових змін організму, його біологічні можливості стосовно майбутнього життя, темпи старіння; більш адекватно оцінює життєдіяльність і функціональний стан організму. Для визначення біологічного віку використовують перелік моделей і набір тестів (покази артеріального тиску, стан акомодації зору, слуховий поріг та ін.). Методика Л.Белозьорової (сукупність функціональних порушень індивіда співставляють із середніми показниками для певного віку). Прогерія (передчасне старіння) проявляється у випадках, колибіологічний вік людини випереджує календарний.

4. Види старості: хронологічна (кількість прожитих років, яка є підставою до зарахування людини у вікову групу осіб похилого та старечого віку; показник лабільний; залежить від рівня добробуту, культури, умов життя людей, менталітету, традицій суспільства), фізіологічна (фізична - визначається певним станом здоров'я; показник індивідуальний, залежить від сукупності статистичних відхилень від норми), психологічна, соціальна (визначається співвідношенням між віком усього суспільства вцілому і середньою тривалістю життя в окремій країні впродовж певного періоду).

Неріномірність і гетерохронність фаз старіння. Нормальне (фізіологічне) старіння як послідовне зниження інтенсивності процесів обміну речовин, а також атрофічні зміни, які поступово розвиваються в усіх системах органів і призводять до зниження функціональних і реактивних можливостей організму. Пристосування організму до таких змін як одна з умов довголіття. Уповільнене (ретардоване) старіння. Патологічне (передчасне) старіння як прискорений процес дис- і атрофічних змін в організмі, зумовлений хворобами та іншими інтенсивними зовнішніми чи внутрішніми впливами.

5. Фактори впливу на тривалість життя: фізична активність; харчування; стресові ситуації; релаксація і сон; хронічні захворювання; шкідливі звички; дотримання особистої гігєни; екологія та безпечне середовище; стимулювання; генетичні фактори (ген Клото); медичне обслуговування. Перелік вищезгаданих факторів визначає основні шляхи профілактики передчасного старіння і збільшення тривалості життя.

6. Клітинні та молекулярні механізми старіння: апоптоз, клітинний некроз, склерозування тканин. Апоптоз як "двигун" запрограмованої смерті всіх типів клітин живого організму (окрім клітин пухлинного злоякісного росту). Дослід з клітинами Хеля. Загибель клітин організму внаслідок порушення внутрішнього метаболізму (поява недоокислених продуктів, перекисів чи вільних радикалів) або впливу зовнішніх факторів (гіпоксія, вплив хімічних і фізичних агентів) – клітинний некроз. Із віком наростає кількість сполучнотканинних клітин; вони заміщають різні за функціями клітини, що загинули від апоптозу і клітинного некрозу - прогресує склерозування тканин організму, яке відображає швидкість процесу старіння. Запобігання цьому – профілактика захворювань.

Рекомендована література і джерела: 1, 7, 14, 17-18, 26-28, 31, 33, 36, 40, 43, 48-49, 65.

Тема 3. Психофізичні та соціальні аспекти старіння (2 год.)

План лекції.

1.Вікові зміни фізичних параметрів організму людей літнього та похилого віку

2.Особливості вікових змін психіки у похилому віці

3.Соціальні проблеми літніх людей

1. Фізичні вікові зміни людського організму – звичайні та гострі. Звичайні фізичні зміни відбуваються в організмі кожної людини, до них можна пристосуватися:

1. зменшення росту людини (до 10 см);

2. втрата маси тіла (у 65-74-річному віці - до 7 кг);

3. зміни шкірних покривів;

4. потовщання і ламкість нігтів;

5. остеопороз;

6. втрата еластичності та сили м'язів;

7. обмеження рухливості суглобів;

8. погіршення слуху (зниження голосної чутливості після 40 р.);

9. втрата нюху і смаку;

10. зниження гостроти зору (особливо кольорової чутливості після 50 р.);

11. зниження тактильної чутливості (підвищення больового порогу);

12. дефомація щелепи;

13. втрата клітин головного мозку (від 20-річного віку - незворотня);

14. зменшення життєвої ємності легень (задишка);

15. зниження скоротливої функції міокарда (обмеження фізичних можливостей).

Гострі фізичні зміни трапляються не з кожною людиною; вони викликають незворотні зміни; їх спричинюють найчастіше захворювання (хронічні неліковані процеси, нові – онкологічні, гострі інфекційні хвороби, травми тощо).

2. Психо-емоційні вікові зміни: звичні (характерні для даної вікової групи; існують механізми пристосування до них) відчуття власної непотрібності; почуття самотності та ізольованості; одноманітність, обмеження зацікавлень; втрата певності у собі; затруднення при засвоєнні нової інформації (здовження термінів і погіршення здатності поповнення, засвоєння, збереження і відтворення інформації); напруження і стрес внаслідок ускладнення адаптації до нових ситуацій; зміни особистісних якостей (звуження емоційного спектру, почуттів, невідповідність емоційних реакцій до причин, що їх викликають, аномальні реакції - кризові та депресивні стани, неврози, стабільне зниження настрою); втрата пам’яті (первинної, короткочасної); зміни в режимі сну; гострі (пов’язані з порушеннями психіки внаслідок анатомічних змін у головному мозку) деменції первинні (сенільна деменція, хвороба Альцгеймера, хвороба Піка, хвороба Паркінсона) і вторинні (мультиінфарктна, метаболічна, внаслідок депресії, медикаментозна); психози. Реституціалізація в геронтогенезі.

Механізми компесації та атаптації в похилому віці:

- активування асоціативної пам'яті та здатності до переключення уваги;

- розширення соціальних контактів і підтримка їх на достатньо високому рівні;

- психологічна корекція (для підсилення здатності до зміни ставлення до самого себе);

- збереження погодження з власною ідентичністю, яка спирається в основному на минуле;

- оцінка минулого;

- очищення сповіддю і зізнанням;

- зниження рівня вимог;

- формування психічної гнучкості;

- "включення" у чужу ситуацію;

- віднаходження змісту життя.

3. Соціальні проблеми літніх людейумовно можна поділити на групи: А) матеріально-фінансового характеру. Низький рівень пенсій. Втрата матеріальних заощаджень. Приватна власність, житло і доходи. Трудова зайнятість. Б) медико-соціальної реабілітації. Повна або часткова втрата здатності до самообслуговування, пересування, орієнтування, спілкування, контролю за своєю поведінко, а також до участі в трудовій діяльності. В) психологічного благополуччя. Рольова невизначеність внаслідок виходу на пенсію. Втрата звичних соціальних ролей – годувальника сім'ї, трудівника на виробництві, члена трудового колективу, друга, партнера, батька тощо. Звуження кола спілкування (обмеження контактів у професійному, товариському, родинному, сімейному середовищі), самотність. Усвідомлення невідворотності фізичних проблем, почуття безпорадності.

Рекомендована література і джерела: 3-6, 9, 12, 20, 22, 24-25, 35, 38-41, 43-44, 49, 51, 58, 64, 73.

Тема 4. Здоров’я і медичні проблеми людей літнього і похилого віку (3 год.)

План лекції.

1.Здоров’я літніх людей.

2.Соматичні захворювання, що найчастіше турбують людей похилого віку 3.Побутовий травматизм.

4.Сенсорні порушення.

5.Психічні захворювання

6.Невідкладна допомога в критичних ситуаціях.

7.Фармакотерапія пізнього віку

1. Здоров'я літньої людини – визначальний чинник формування потреби в медичній та соціально-побутовій допомозі. Оцінювання статусу здоров’я людей похилого віку (за C.Eisdorfer). Особливості стану здоров'я геронтологічної групи населення: рівень загальної захворюваності в 1,7-2,0 рази перевищує аналогічний показник населення середнього віку; множинність захворюваності – у віковій групі 60-69-річних 40,2% осіб мають одночасно 4-5 захворювань, серед 75-річних і старших 65,5% осіб страждають від 5 і більше хвороб одночасно; понад 85% усіх захворювань – це патологія серцево-судинної, дихальної, нервової, кістково-м'язової систем і органів травлення; збільшення онкологічних та ендокринних захворювань; хвороби набувають хронічного, комплексного, взаємообтяжливого характеру з атиповим перебігом, частими загостреннями і ускладненнями, тривалою реконвалесценцією; обмеження або втрата фізичних можливостей і здатності до самообслуговування внаслідок захворювань, зростання потреби в медико-соціальній допомозі у стаціонарних, амбулаторно-поліклінічних, реабілітаційних закладах або вдома.

Проблеми із здоров’ям, що найчастіше турбують людей похилого віку і старих (P.Fioritto, 1997): аритмії, гіпертонічна хвороба, порушення слуху, коронарна хвороба, ортопедичні захворювання (побутовий травматизм), катаракти, діабет, порушення зору, варикозна хвороба.

2. Соматичні захворювання похилого і старечого віку.

Артеріальна гіпертонія – етіологічні фактори, клінічні прояви, гіпертонічний криз, вимірювання артеріального тиску, робочий АТ, судинні катастрофи, серцева недостатність, діагностика, профілактика, корекція. Стенокардія – симптоматика, диференціальна діагностика, ускладнення, невідкладна допомога, лікування в амбулаторних і стаціонарних умовах. Аритмії. Хронічний бронхіт, бронхіальна астма – причини, ознаки, ускладнення, долікарська допомога при приступі ядухи, профілактика ускладнень і загострень. Цукровий діабет – суть хвороби, особливості діабету 1-го і 2-го типів, ускладнення (діабетична кома, нефропатія, ретінопатія, ангіопатії), невідкладна допомога, харчування і профілактика загострень, догляд за хворими вдома. Пієлонефрит – прояви, діагностика, ускладнення, дієтичне харчування, прогноз.

3. Психічні захворювання пізнього віку.

Загальна характеристика психічних захворювань. Поширеність і структура психічних розладів серед населення геронтологічної групи. Деонтологічні та організаційні аспекти сучасної геронтопсихіатричної допомоги в Україні. Інволюційні психози: інволюційна депресія, інволюційні психози марення (переслідування, втрати, ревнощів), кататонічні та галюцинаторні психози пізнього віку. Органічне недоумство пізнього віку: хвороба Альцгеймера, хвороба Піка, хорея Гентінгтона, хвороба Паркінсона, сенільна деменція, судинна деменція. Догляд за людьми із психічними відхиленнями вдома.

4. Невідкладну долікарську допомог надають особи, які мають елементарні знання про травми, раптові хвороби, нещасні випадки, а також про необхідну допомогу, яку слід надавати негайно на місці випадку до прибуття медичного працівника. Загальні принципи надання невідкладної допомоги: дотримання строгої послідовності дій – швидкий, але обережний огляд постраждалого; оцінювання стану навколишнього середовища; припинення впливу шкідливих факторів або усунення постраждалого із зони їх впливу; з’ясувати причину тяжкого стану і надавати негайну допомогу (зупинка кровотечі, накладання пов’язки, непрямий масаж серця тощо) до прибуття медиків. Якщо причини виявити не вдалося, – транспортувати постраждалого до наближчого медичного закладу. До початку надання невідкладної допомоги потрібно встановити ознаки життя (серцебиття, пульс на артеріях, дихання, реакція зіниць на світло) або ж біологічної смерті (відсутність фотореакції зіниць, симптом “котячого ока”, охолодження тіла, трупні плями, трупне застигання).

Реанімаційні заходи: прекардіальний удар, непрямий масаж серця, штучна вентиляція легень. Допомога при кровотечах (артеріальних, венозних, капілярних, носових, легеневих, шлунково-кишкових). Харчові та медикаментозні отруєння. Опіки термічні та хімічні. Гіпертонічний криз.

5. Фармакотерапія у похилому і старечому віці характеризується певними особливостями застосування медикаментозного лікування у цій віковій групі: 1) поліпрагмазія; 2) відсутність експериментальної апробації дії лікарських препаратів у старих людей; 3) відсутність (часто) особистої згоди пацієнта на виконання лікарських призначень; 4) нерозуміння пацієнтом призначень; 5) необхідність тривалого лікування; 6) коштовність призначеної фармакотерапії. Фармакокінетика. Її особливості у пізньому віці: 1) сповільнення абсорбції із шлунково-кишкового тракту; 2) зміна концентрації медикаментів у крові; 3) заповільнення біотрансформації медикаментів – розвиток побічних ефектів; 4) сповільнення екскреції лікарських засобів – зростання ризику і частоти їх токсичного впливу і побічної дії.

Рекомендована література і джерела: 1, 8, 11, 13-14, 16, 28-29, 42-43, 45, 49, 56, 58-60, 64-66, 69.

Тема 5. Організація соціальної роботи з геронтологічною

Поиск по сайту: