1. Бендас Т. В. Гендерная психология. – СПб., 2006.
2. Горностай П.П. Социализация личности и психологические роли//Теоретические и прикладные вопросы психологии (материалы юбилейной конф-ии «Ананьевские чтения-97»), — Вып. 3. – Ч. 1. — СПб., 1997. – С. 325–330.
3. Ильин Е.П. Пол и гендер. — Питер, 2010.—С. 688.
5. Психология личности: Словарь справочник / Под ред. П.П.Горностая и Т.М.Титаренко. — К.: Рута, 2001. — 320с.
Диференціальна психологія здібностей
Здібності пронизують усі рівні індивідуальності, взаємодіючи з іншими якостями, оскільки мають комплексну природу. Вони перебувають у постійній динаміці. Не можна вести мову про наявність здібностей, поки вони не проявилися, і не можна вважати їх остаточно сформованими. Вони історичні й відповідають запитам культурної практики: абсолютний слух у дитини не виявляється, поки перед нею не постане завдання розпізнавати звуки за висотою. Поява нових видів професійної діяльності також допомагає викристалізуватися новим здібностям - економічним, до програмування тощо.
Сутність і характеристики здібностей
Загальна характеристика здібностей ґрунтується на таких положеннях: здібності відрізняють одну людину від іншої; на відміну від дефектів, вони забезпечують успіх у діяльності; здібності не можна зводити до знань, умінь і навичок.
Здібності - індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного виконання певної продуктивної діяльності, не зводяться до знань, умінь і навичок, але забезпечують легкість і швидкість їх засвоєння та набуття.
У сучасній психології здібностей сформувалися предметні галузі: психогенетика здібностей, психофізіологія здібностей, загальна психологія здібностей, диференціальна психологія здібностей і психодіагностика здібностей, здібності і діяльність, розвиток здібностей, соціальна психологія здібностей, "повсякденна психологія" здібностей ("імпліцитні теорії").
Вивчення здібностей відбувається на основі таких підходів:
1) теорії спадковості. їх представники тлумачать здібності як біологічно детерміновані явища, розвиток і прояв яких залежить від успадкованого генофонду;
2) теорія набутих здібностей. Клод ГельвеціЙ, ще у ХУШ ст. стверджував, що геніальність будь-якого рівня можна виховати. Надалі вважали, що здібності складаються з уроджених програм і працездатності;
3) підхід, що утверджував діалектику вродженого і набутого в здібностях. Розвивався переважно у радянській психології. Основний його постулат - вродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні особливості, а самі здібності е результатом становлення. Здібності формуються у діяльності і тому залежать від її змісту, від спілкування з дорослими, що задають дитині еталони дій і досягнень.
У структурі здібностей важливу роль відіграють опорні властивості, без яких прояв здібностей узагалі неможливий (наприклад, для образотворчої діяльності це чутливість зорового аналізатора, сенсомоторні якості, образна пам'ять), і провідні властивості, які встановлюють верхню межу розвитку здібностей (творча уява). Складовою структури здібностей є задатки, а також операції, за допомогою яких здібності реалізуються.
В особливо сприятливі сензитивні періоди - періоди розвитку певних психічних функцій (сприйняття форми, звукової складової мови тощо) - задатки можуть розкритися яскравіше. Музичні, математичні здібності зазвичай виявляються до 5 років, коли активно розвиваються слух і музична пам'ять дитини, а лінгвістичні або образотворчі - дещо пізніше.
Здібності також можуть проявлятися на репродуктивному рівні, коли людина демонструє лише те, чого її навчили, і продуктивному рівні - створення чогось суб'єктивно або об'єктивно нового завдяки таланту, геніальності.
Отже, здібності мають синтетичний характер - природний і соціальний, наділені складною комплексною структурою, завдяки якій набувають можливості компенсації. Відносна нерозвиненість якоїсь здібності не виключає успішності оволодіння діяльністю загалом. І навпаки - наявність ізольованої здібності не гарантує успішності. Здібності співіснують, взаємодіють і сприяють появі обдарованості.
Загалом диференціальна психологія здібностей переймається дослідженням таких проблем:
- розвиток здібностей і їх детермінанти. Основною ланкою в детермінації здібностей є співвідношення спадковості і середовища;
- взаємозв'язок спеціальних і загальних здібностей;
- створення методів вимірювання здібностей, у широкому сенсі - методів вимірювання психічних властивостей індивідуальності. Гальтон вважав, що тести сенсорного розрізнення можуть посприяти вимірюванню інтелекту людини, оскільки поле, в якому діють інтелект і розум, тим ширше, чим краще органи чуття реагують на зовнішні подразники. Помітивши порушення здатності розрізняти тепло, біль, холод при ідіотії, він переконався, що за сенсорною розрізнювальною чутливістю (диференціальний поріг чутливості) можна визначити інтелектуальну обдарованість;
- взаємозв'язки здібностей і діяльності. Ізоморфізм (взаємодоповнюваність) здібностей і діяльності, що зводиться до формули "здібностей стільки, скільки видів діяльності", науково некоректний. Інші варіанти, передусім уявлення про складні зв'язки здібностей і видів діяльності, науково обґрунтованіші.