Підрахунок кількості тромбоцитів

У ссавців – це без’ядерні елементи судинної крові, які являють собою фрагменти цитоплазми мегакаріоцитів – клітин червоного кісткового мозку. У крові птахів тромбоцити містять ядро. Утворюються вони в червоному кістковуому мозку, тривалість існування у кров’яному руслі – 5–8 днів. Тромбоцити виконують важливу функцію у згортанні крові. Вони містять фермент – тромбопластин, який бере участь у перетворенні фібриногену в фібрин, що сприяє утворенню згустка.

Підрахунок кількості тромбоцитів проводять у лічильних камерах або забарвлених мазках крові (метод Фоніо). Зважаючи на те, що тромбоцити поза кров'яним руслом збираються в купки, де підрахувати їх неможливо, необхідно запобігти їх склеюванню. Цього досягають застосуванням 1 %-ного розчину магнію сульфату або 5 %-ного натрію цитрату. Після взяття крові для підрахунку еритроцитів місце уколу протирають і наносять краплю зазначеного розчину, потім видавлюють краплю крові. Мазок роблять звичайним способом, фіксують і забарвлюють. Підрахунок ведуть в імерсійній системі. Тромбоцити мають вигляд маленьких (з діаметром 2–3 мкм) плоских структур круглої або овальної форми, забарвлених у фіолетовий колір, які зрідка розміщені по одному серед еритроцитів. У ссавців їх розмір 2–3 мкм, у птахів – 4–5 мкм. Слід паралельно рахувати еритроцити і тромбоцити. З’ясувавши, скільки пластинок припадає на 1000 еритроцитів, і знаючи абсолютну кількість їх у 1 мкл крові, легко вирахувати кількість тромбоцитів у цьому об'ємі крові. У крові великої рогатої худоби міститься 260–700 тис. у 1 мкл; овець – 270–500; кіз – 300–900; коней – 200–500; свиней – 180–300 тис. у 1 мкл (див. табл. 18).

У хворих тварин найчастіше спостерігається зменшення кількості тромбоцитів (тромбоцитопенія), яка зустрічається при більшості інфекційних хвороб, геморагічному діатезі (К- і С-гіповітамінозах), стахіботріотоксикозі, променевій хворобі. Значно рідше спостерігають збільшення кількості тромбоцитів – тромбоцитоз після хірургічних операцій, травм м’язів, у стадію видужання після інфекційних хвороб.

Патологічні зміни клітин крові

Зміни величини, форми і забарвлення еритроцитів бувають переважно при анеміях. Зміни величини (анізоцитоз) визначаються появою еритроцитів, розмір яких менший (мікроцити) або більший (макроцити) ніж нормальний. Зміни форми (пойкілоцитоз) проявляються тим, що еритроцити стають зірчастими, витягнутими, грушоподібними або іншої неприродної форми. Зміна забарвлення (анізохромія) характеризується тим, що поряд з нормально забарвленими еритроцитами (нормохромними) з’являються інтенсивніше забарвлені (гіперхромні)або слабо забарвлені (гіпохромні) чи забарвлені неоднорідно – в сірувато-бузковий, синювато-рожевий, світло- і темно-синій кольори (поліхроматофільні). Включення в еритроцитах: тільця Жоллі (залишки ядра) у вигляді 1–2 яскраво-червоних невеликих круглих крапок; кільця Кебота (залишки оболонки ядра) мають форму вісімки червоно-фіолетового кольору; базофільна пунктуація – темно-синього кольору зернистість; нормоцити – еритроцити з ядрами.

Патологічні зміни лейкоцитів. У нейтрофілах спостерігаються анізоцитоз, підвищена сегментація ядра, втрата зв’язку між сегментами, вакуолізація, пікноз і рексис ядра, вакуолізація й токсична зернистість цитоплазми.

У лімфоцитів цитоплазма містить вакуолі, ядро забарвлюється нерівномірно, рихле, бувають двоядерні лімфоцити. У моноцитів вакуолізована цитоплазма дифузно-сірого кольору з жовтуватим відтінком, ядро часткове, поліморфне. У еозинофілів, крім круглих, у цитоплазмі є овальні гранули, які забарвлюються в червоно-фіолетовий колір, ядро гіперсегментоване зі зміненим забарвленням.

ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЛЕЗІНКИ

Селезінка бере участь у кровотворенні (лімфопоезі), обміні речовин, руйнуванні еритроцитів і меншою мірою – інших формених елементів крові, імунологічних та захисних реакціях організму, виконує функцію депо крові (затримується до 15 % загального об’єму крові).

Селезінка розміщена в лівому підребер’ї. Зовнішня поверхня її прилягає до грудної клітки, відокремлюючись від неї лише діафрагмою, а внутрішньою поверхнею у жуйних тварин прилягає до стінки рубця, у тварин інших видів – до шлунка. Селезінку досліджують пальпацією, перкусією та пункцією.

У великої рогатої худоби в нормі дослідити селезінку загальноклінічними методами не можна. Притуплення її виявити не вдається, тому що вона тонка й лежить на верхній стінці рубця у тій ділянці, де в рубці нагромаджуються гази. При збільшенні селезінки із значним потовщенням її (лейкоз, сибірка, гнійне запалення) зона тупого звуку знаходиться за задньою межею легень, зліва у верхній частині останніх міжреберних проміжків. За необхідності можна провести пункцію селезінки з наступним морфологічним, мікроскопічним чи бактеріологічним дослідженнями пунктату. Пункцію роблять зліва у 12-му міжреберному проміжку на рівні маклака або за останнім ребром, відступивши на 5–8 см від поперечно-реберних відростків поперекових хребців.

У коней селезінка прилягає безпосередньо до реберної стінки і створює зону невеликого притуплення, яке виявляють при перкусії у верхній частині останніх міжреберних проміжків зліва за задньою перкусійною межею легень. За гострого розширення шлунка зона тупого звуку, який створює селезінка, зміщується назад за межі реберної дуги. Селезінку у коня досліджують також внутрішньою пальпацією (ректальним дослідженням). У невеликих коней можна пальпувати весь орган, а у великих – лише задній край її біля основи. Визначають розміщення селезінки, її величину, форму, характер поверхні та больову реакцію. Пункцію селезінки роблять в останньому міжреберному проміжку зліва на рівні маклака.

У собак селезінку досліджують пальпацією. Тварин кладуть на правий бік. Селезінку знаходять лише при сильному збільшенні, зумовленому лейкозом, злоякісними пухлинами, амілоїдним переродженням.

Поиск по сайту: