Хімічне дослідження сечі

Хімічне дослідження сечі проводять з метою визначення вмісту білка, глюкози, кетонових тіл, крові, міоглобіну, індикану, білірубіну, уробіліну, жовчних кислот, нітратів, сечовини та креатиніну. Для проведення якісного, напівкількісного та кількісного аналізу сечі існує цілий ряд методів. Використання універсальних індикаторних смужок дозволяє досліджувати хімічні показники безпосередньо в господарствах.

Визначення білка

Сеча здорових тварин містить дуже малу кількість білка, наявність якої неможливо визначити навіть досить чутливими пробами з 20 %-ним розчином сульфосаліцилової і 50 %-ним розчином азотної кислоти, за допомогою яких виявляють білок у кількості відповідно 0,015 і 0,033 г/л.

Крім них, часто застосовують пробу з кип'ятінням, а останнім часом – універсальні індикаторні смужки. Кількісне визначення білка в сечі проводять лише після позитивних результатів якісних проб, використовуючи для цього колориметричний метод із сульфосаліциловою кислотою або Робертса-Стольникова, який грунтується на тому, що при пробі з азотною кислотою біле кільце на межі її із сечею з'являється між 2,5 і 3 хв при наявності 0,033 г/л білка. Якщо кільце утворюється раніше, то білка в такій сечі міститься більше 0,033 г/л, і тому сечу розбавляють доти, поки кільце не буде утворюватися в зазначений термін. Кількість білка в сечі можна визначити також індикаторними смужками.

Уперше білок у сечі виявив у 16 ст. Парацельс (1493–1541), добавивши до неї оцет. Наприкінці 17 ст. Фредерік Деккерс білок у сечі виявив за допомогою кислот і нагрівання. Проте діагностичне значення протеїнурії визначилося лише в середині 19 ст., коли англійський лікар Річард Брайт виявив зв’язок її з ураженням нирок. У 1839 р. вийшла його праця “Описання і коментарі випадків захворювань нирок, які супроводяться протеїнурією”. Детальний аналіз протеїнурії відкрив нові перспективи в диференційній діагностиці хвороб сечової системи і цілком правомірно одержав назву “біохімічної біопсії нирки”.

Появу білка в сечі називають протеїнурією. Вона буває преренальною (переднирковою), ренальною (нирковою) і постренальною (післянирковою).

Передниркова (преренальна) протеїнурія зумовлюється появою в плазмі крові підвищеної кількості білків, які фільтруються до канальців у кількості, що перевищує їхню реабсорбційну ємність. До такої патології належать гемоглобінурія при гемолітичних синдромах та міоглобінурія внаслідок пошкоджень м’язів. Тривала преренальна протеїнурія спричинює пошкодження клубочків і розвиток нефротичного синдрому із значною втратою білка.

Ниркова (ренальна) протеїнурія буває функціонального або органічного походження, а залежно від місця ураження – клубочковою або канальцевою. Функціональна ниркова протеїнурія спостерігається в новонароджених тварин протягом перших 10-ти днів життя та в корів перед отеленням, характеризується короткочасним перебігом і не супроводжується клінічними симптомами. Функціональна протеїнурія може розвиватися при серцевій недостатності, гарячці та гіпертонії. Органічна ниркова протеїнурія виникає внаслідок структурних змін у нирках і спричинюється підвищеною проникністю ниркових клубочків (клубочкова) або пошкодженням канальців (канальцева протеїнурія).

Клубочкова протеїнурія зустрічається найчастіше і зумовлюється багатьма хворобами різної етіології. Характер протеїнурії залежить від пошкодження клубочків: при незначних пошкодженнях виділяється білок з малою молекулярною масою (альбумін і трансферин). Прогресування хвороби призводить до зростання протеїнурії внаслідок підвищення проникності клубочків, через які починають проходити білки з більшою молекулярною масою. При гострому гломерулонефриті в сечі виявляють від 0,1 до 1,5 % білка.

Канальцева протеїнурія спричинюється порушенням реабсорбції білків у канальцях і характеризується зростаючим виділенням із сечею білків із малою молекулярною масою, які вільно проходять через стінку клубочків. Це – b₂-макроглобулін, лізоцим, a₁-мікроглобулін та ряд інших білків. При нефротичному синдромі протеїнурія становить 1–5 %. Канальцева протеїнурія часто поєднується із клубочковою.

Післяниркова протеїнурія розвивається при захворюваннях сечового міхура, уретри та уролітіазі. Кількість білка в сечі при цьому не перевищує 1 г/л.

Ниркова протеїнурія від післяниркової відрізняється більшим умістом білка в сечі (при післянирковій він рідко перевищує 1 г/л), наявністю в осаді сечі циліндрів та іншими симптомами ураження нирок. Трапляються випадки одночасного ураження нирок і сечовивідних шляхів. Така протеїнурія називається змішаною.

Протеїнурія також діагностується при захворюванні статевих органів: у самок – при запаленнях матки і піхви, у самців – при запаленні передміхурової залози. Якщо білок до сечі домішується із статевих органів, то протеїнуріяєнесправжня.

Поиск по сайту: