Етнічні цикли Л.М.Гумільова

Лев Гумільов запропонував комплекс оригінальних методів вивчення етногенезу, сенс якого у паралельному вивченні історичних даних клімату, геології і географії утворюючого ландшафту, археологічних і культурних джерел. Базою його дослідництва була оригінальна пасіонарна теорія етногенезу, за допомогою якої він намагався обґрунтувати закономірності історичного процесу.

Погляди Л. М. Гумільова - складна система, в якій взаємодіють не локальні об'єкти, а а Космос і біосфера Землі в цілому. Генеральнрй ідеєю творчості Л. М. Гумільова було євразійство. Він не раз висловлював згоду з основними історико-методологічними поглядами євразійців. Але він не обмежився популяризацією концепції євразійства. У 1979 було вперше опубліковано основне твір "Етногенез та біосфера Землі», в якому автор дав цілісний виклад своєї теорії етногенезу з її ключовою ланкою - вченням про пасіонарність.

Створюючи теорію етногенезу, Л.М . Гумільов виступив не тільки як історик, але і географ, етнограф, сходознавець, психолог. Він - один з тих, хто зрозумів, що настало століття інтеграції наук. Однак, в період «застою» робота Гумільова замовчувалася, а якщо й були відгуки, то, в основному, негативні.

Вся історія людства, писав Л. Н. Гумільов, складається з низки змін. Здавна люди намагалися зрозуміти і пояснити джерела своєї історії. Відповіді зходили різні, бо історія багатогранна: вона може бути історією соціально-економічних формацій, або військовою історією, історією науки і культури, і т.д.

Гумільов розглядає історію як історію народів. Саме в рамках народів (етносів), що контактують один з одним, твориться історія, бо кожен історичний факт є надбання життя конкретного народу. «Етнічні групи, що існують у просторі та часі, і є дійові особи в театрі історії» (2). Що ж таке етнос і які закономірності його виникнення, розвитку та занепаду - на це питання і намагається відповісти автор.

Найбільшою одиницею після людства в цілому, є суперетнос - групаетносів, що виникла одночасно в одному регіоні і що проявляє себе в історії як мозаїчна цілісність.

Відомі історії суперетноси - римський світ, Левант, Візантія, Західна Європа ( «Християнський світ»), Великий Степ, Китай тощо .

Більшість цих суперетносів існує і в даний час, хоча і під іншими іменами. Західна Європа після Реформації стала називатися Цивілізованим світом, який включає сьогодні не тільки народи Західної Європи, але і нащадків європейських колоністів та емігрантів у США, Канаді, Австралії, Південній Африці, народи колишньої Австро-Угорщини; до неї ж примикаютьполяки і народи Прибалтики.

Можна відмітити, що суперетноси звичайно існують у межах певної етноландшафтної зони. Західну Європу від Російського суперетносу, що є генетичним продовженням Православної Русі, відокремлює зараз, як і в середньовіччі, невидима ландшафтна межа -- нульова ізотерма січня.

Західна Європа, яка перебувала під ідеологічним впливом римського папи і формальним сюзеренітетом німецького імператора, називала себе «Християнський світ». При цьому західноєвропейці протиставляли себе не тільки мусульманам, але і православним християнам - грекам та росіянам. Цілком очевидно, що вони мали на увазі не релігійну спільність, а системну цілісність, яка отримала назву за довільно взятим індикатором. Також і Світ Ісламу, протиставляючи себе грекам і французам, і поганам-тюркам, з точки зору релігії не був єдиним. Вчання шиїтів, суфіїв мало були схожі один на одного і на ортодоксальну доктрину ісламу. Але і християни-європейці аж ніяк не дружили між собою. Однак, стикаючись з мусульманами або язичниками, вони знаходили між собою спільну мова і кидалися на спільного супротивника.

Зникнення СРСР з географічної карти Землі на початку 90-х років стало вражаюче несподіваним для багатьох. США у відповідності з прогнозом кінця 80-х років американського соціолога Френсіса Фукуями, став претендувати на одноособове лідерство у, як тоді здавалось, єдиній вестернізованій планетарній цивілізації, що подавалась як «завершення ідеологічної еволюції людства та універсалізації західної ліберальної демократії як кінцевої форми правління»[8]. Але в цей же час у світі і, навіть, у США стали поширюватись неоізоляціоністські настрої у визначенні ролі різноманітних етносів у загальнопланетарних процесах. У результаті в 1993 р. директор Інституту стратегічних досліджень Гарвардського університету Семюел Гантінгтон висуває геостратегічну концепцію конфлікту та взаємодії 8 головних цивілізацій[9], що безпосередньо перегукується з ідеями Данилевського, Шпенглера та видатного англійського історика системного мислення Арнольда Дж. Тойнбі, який ще в середині ХХ століття найбільш ґрунтовно виклав поліциклічну систему розвитку цивілізацій[10].

С.Гантінгтон відзначає, що в сучасній науці цивілізація, як правило, розглядається як окрема культурна спільнота, найбільш високий рівень угруповання людей саме за ознакою культури. Вона визначається як загальними об'єктивними елементами (такими, як мова, історія, релігія, звичаї, соціальні інститути), так і суб'єктивною самоідентифікацією людей.

У С. Хантінгтона, у праці «Зіткнення цивілізацій» (1993 рік), згадано про 7–8 великих цивілізацій, що існують нині.

Сучасний російський учений С. Г. Кисельов, який узагальнив досвід російських і закордонних досліджень XIX–XX ст. з питання цивілізацій у книзі «Основний інстинкт цивілізацій» (2002 рік), до культурно-історичних типів, що існують нині, зараховує:

західну; ісламську; православну; конфуціансько-буддійську; індуїстську; латиноамериканську; російську; японську й африканську локальні цивілізації, тобто усього 9 цивілізацій.

Ус і цивілізації перебувають у постійній взаємодії між собою в діапазоні від взаємовигідного співробітництва й позитивного взаємовпливу до гострого суперництва й силового протиборства. Не випадково А. Тойнбі охарактеризував сучасну світову політику як «змагання цивілізацій: політичне, економічне, ідеологічне». С. Хантінгтон уважає, що «суперництво між наддержавами змінилося на зіткнення цивілізацій». Він припускає можливість світової війни між цивілізаціями. Про це говорить і російський академік М. Моісеєв: «Протистояння, які можуть порушити планетарну стабільність і мати катастрофічні наслідки, мають цивілізаційний характер; і саме таким, мабуть, буде майбутній розвиток протистоянь, здатних перекроїти карту світу».

І справді, ми є свідками загострення міжцивілізаційних протиріч, зростання кількості зіткнень держав — представників різних цивілізацій. Досить як приклад назвати Югославію, де в 90-х роках у жорстокій сутичці зійшлися серби — православні, боснійці — мусульмани, хорвати — католики, які є слов'янами. У війні в Іраку зіштовхнулися англосаксонська й ісламсько-арабська цивілізації.

Характерно також, що практично всі «гарячі точки» на всіх континентах розташовані на лініях цивілізаційних розламів. Ситуація ускладнюється кризою західної цивілізації й породженою нею світовою системою міжнародних відносин, вихід з якої в США, на Заході вбачають у війні. Хантінгтон у зв'язку із цим стверджує, що «Ера Заходу» закінчилася й почався «бунт проти Заходу», проти сконструйованого ним світового порядку, «західного культурного панування над іншими суспільствами й необхідності для цих суспільств імітувати західні зразки й інститути». За своєю суттю, розв'язана Заходом Четверта світова війна, що триває з 1991 року, є цивілізаційною війною, оскільки в ній зіштовхнулися західна й незахідна цивілізації.

В сучасному світі, який швидко змінюється, відбувається глобалізація стилю життя (масова культура, універсалізація житла, їжі, одежі), все більш інтенсивною стають міграційні процеси, стрімко розвиваються засоби масової комунікації (у тому числі Internet, супутникові системи телебачення, мобільний зв'язок). У той же час, поряд із глобалізацією стиля життя, все більш помітними виявляються ознаки протилежної тенденції — боротьби за збереження унікальності національних культур, антиглобалістські рухи.

Життя підтверджує, що історія розвивалася й розвиватиметься через різноманіття локальних цивілізацій, що органічно становлять всесвітнє людство. Кожна з них має своє призначення. Тому обмеження, приниження, а тим більше злочинне створення умов для зникнення тієї чи іншої цивілізації з історичної арени негативно відображається на долі людства в цілому. Перед загрозою глобалізації, що означає безмежне панування США, сіоно-англо-саксонської цивілізації на нашій планеті й уніфікацію світу на ліберальних цінностях, суспільні уявлення дедалі більше схиляються до необхідності рішучого захисту духовних основ буття, культурної ідентичності, збереження всього різноманіття цивілізацій, а не тільки держав. Ці уявлення будуються на тому, що люди залишатимуться єдиними в духовному плані, незважаючи на національні, релігійні, культурні й інші відмінності, якщо в них є совість, порядність, розумність, справед­ливість, оскільки ці якості є базовими для загальних уявлень про життя й смерть, добро й зло, щастя й нещастя, праведність й неправедність, про благополуччя й безпеку для себе й інших членів конкретного суспільства й світового співтовариства. Відображенням нових настроїв у світовій суспільній думці на користь цивілізаційно-го підходу до світоустрою стало проведення за рішенням ООН Року Діалогу цивілізацій (2001 рік). Тим самим ООН підтримала ініціативу Президента Ісламської Республіки Іран Мохаммада Хатамі із цього питання.

[1] Данилевский Н.Я. Россия и Европа. – М.: Книга, 1991. – 574 с.

[2] Проблемы мирового устройства и международных отношений в общественно – политической мысли ХІХ-ХХ вв. // Мат. І-х крымских чтений Н.Я. Данилевского, Ялта, 24-29 окт. 1994 г. – Симферополь: «Крымский архив», 1996. – 76 с.

[3] Письма Владимира Сергеевича Соловьева: В 4 т. – СПб.: Изд. Э.Л. Радлова, 1908. – Т. I. – С. 59.

[4] Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории: В 2 т. – М.: Мысль. – Т. 1: Гештальт и действительность. – 1993. – 669 с.; Т. 2: Всемирно-исторические перспективы. – 1998. – 608 с.

[5] Тойнби А. Постижение Истории. – М.: Прогресс, - 1990,- с.76

[6] Тойнби А. Постижение Истории. – М.: Прогресс, - 1990,- с.251

[7] Тойнби А. Постижение Истории. – М.: Прогресс, - 1990,- с.300

[8] Фукуяма Ф. Конец истории? // Философия истории: Антология. – М.: Аспект Пресс, 1995. – С. 291.

[9] Хантингтон С. Столкновение цивилизаций? // Полис. – 1994. – № 3. – С. 30-49.

[10] Тойнбі А.Дж. Дослідження історії: В 2 т. – К.: Основи, 1995. – Т. 1. – 614 с.; Т. 2. – 406 с.

Поиск по сайту: