Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Законодавчі основи ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні



Всесвітня декларація прав людини, прийнята на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р., в ст. 1, 2, 7, 12, 22, 25 проголосила рівність всіх перед законом, захист від дискримінації, довільного втручання в особистісне життя, а також право на соціальне забезпечення, медичний догляд у випадку хвороби чи інвалідності всіх без винятку.

Національна політика України в області профілактики ВІЛ-інфекції та боротьби зі СНІДом. Перша Національна програма боротьби зі СНІДом затверджена у 1992 р., коли був створений Національний комітет по боротьбі з захворюваністю СНІДом при Президенті України. Програми профілактики ВІЛ-інфекції серед осіб, які потребляють ін’єкційні наркотики розпочали здійснюватися в Україні з 1996 р. З 2000 р., згідно Приказу №120 МЗ України від 25.05.2000 р., в усіх регіонах України розпочали проводити профілактику передачі ВІЛ від матері дитині.

Умови та порядок медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції. Обов’язковому огляду на ВІЛ підлягають тільки донори біологічних препаратів. Всі інші категорії населення проходять медичний огляд добровільно.

Право проведення медичного огляду на ВІЛ-інфекцію мають лабораторії, акредитовані в порядку, встановленням Кабінетом Міністрів України.

Облік ВІЛ-інфікованих та надання їм медичної допомоги. Згідно Закону, обліку і реєстрації ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян, а також медичне спостереження за ними повинні здійснюватися з дотриманням принципів конфіденційності. Медична допомога ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД здійснюється на загальних основах.

Обов’язкиВІЛ-інфікованих. ВІЛ-інфікований зобов’язаний приймати заходи, які направлені на попередження розповсюдження ВІЛ-інфекції, а також повідомити партнерів, з якими мали статеві контакти до виявлення факту інфікування, про можливість їх зараження.

Не можна не відзначити ще одну достатньо тривожну проблему. Впродовж останніх років в Україні одночасно розвиваються епідемії таких двох соціально небезпечних хвороб, як ВІЛ/СНІД і туберкульоз, що часто уражають одній й ті ж групи населення. Туберкульоз як найбільш розповсюджене опортуністичне захворювання при ВІЛ-інфекції поступово стає головною причиною смертності серед хворих на СНІД. ВІЛ-інфекція підвищує ризик активного туберкульозу і, навпаки, туберкульоз несприятливо впливає на перебіг ВІЛ-інфекції. Експерти ВООЗ вважають, що рівень захворюваності на ВІЛ/СНІД-асоційований туберкульоз є одним з найбільш чутливих показників рівня поширення ВІЛ у загальній популяції населення.

Ситуація з туберкульозу в Україні, дійсно, є загрозливою. Вона розпочала стрімко погіршуватися з 1992 року, набула у 1995 році ознак епідемії, і на сьогодні показник захворюваності на туберкульоз, який збільшився протягом останніх 15 років у 2,5 рази, сягнув 79,8 випадків на 100 тис. населення та продовжує зростати. Цей показник є в 10-12 разів вищим за аналогічні показники розвинених країн і є найвищим в Європі після Російської Федерації. Щогодини в Україні реєструється чотири нових випадки туберкульозу та один випадок смерті від цієї хвороби. Щороку виявляється 37-39 тис. випадків захворювань на туберкульоз і помирає близько 11 тис. хворих на туберкульоз.

Основними чинниками неблагополуччя з туберкульозом в Україні є:

· соціально-економічна криза в країні, що не дозволяє повноцінно фінансувати охорону здоров’я;

· зниження життєвого рівня населення;

· згортання протитуберкульозних закладів внаслідок недостатнього їх фінансування.

Профілактика туберкульозу складається з комплексу різних заходів. Розрізняють специфічну профілактику (щеплення та ревакцинація), хіміопрофілактику, санітарну та соціальну профілактику туберкульозу.

Соціальну профілактику здійснюють шляхом проведення профілактичних заходів соціально-економічного характеру державного масштабу. Головними завданнями соціальної профілактики є поліпшення соціально-побутових умов життя всього населення, матеріального благополуччя народу.

Соціальна профілактика направлена на:

· оздоровлення умов зовнішнього середовища;

· підвищення матеріального добробуту населення;

· укріплення здоров’я населення;

· поліпшення харчування та житлово-побутових умов;

· розвиток фізичної культури й спорту;

· проведення заходів по боротьбі з алкоголізмом, наркоманією, палінням тощо.

Санітарна профілактика переслідує цілі попередити інфікування МБТ здорових людей, захистити й зробити безпечним контакт з хворим на туберкульоз в активній формі оточуючих його людей в побуті та на роботі. Важливою складовою частиною санітарної профілактики є проведення соціальних, протиепідемічних та лікувальних заходів у вогнищі туберкульозної інфекції (в сім’ї та оселі хворого на туберкульоз, який виділяє МБТ).

Найдієвішим методом специфічної профілактики туберкульозу є вакцинація та ревакцинація вакциною БЦЖ, або специфічна імунопрофілактика, або вакцинопрофілактика.

Хіміопрофілактика проводиться протитуберкульозними препаратами з метою попередження туберкульозу у осіб, які піддаються найбільшій небезпеці зараження та захворювання на туберкульоз. Виділяють первинну та вторинну хіміопрфілактику.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.