Збільшення виручки від реалізації

Першим симптомом погіршення фінансового стану на переважній більшості підприємств є зменшення рівня реалізації продукції. Навпаки, досягнення необхідного рівня реалізації продукції є головним критерієм успіху поліпшення фінансового стану суб'єкта господарювання.

Коли йдеться про мобілізацію внутрішньовиробничих резервів поліпшення фінансового стану, аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції, виробництво і збут якої є предметом діяльності підприємства. Дії, спрямовані на збільшення виручки від основної реалізації, рідко приносять відчутні результати в короткостроковому періоді, оскільки заходи щодо розширення ринків збуту продукції мають, як правило, стратегічний характер.

Розмір виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:

- обсягу реалізованої продукції;

- ціни одиниці такої продукції.

Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову (маркетингову) політику підприємства. Тип заходів у цій сфері залежить від конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетингу.

Усі заходи щодо збільшення виручки мають базуватися на системі короткострокових прогнозів обсягів збуту з урахуванням динаміки цін та відповідних їм обсягів реалізації. Головним інструментом маркетингу є ціноутворення. Рішення про зміни цін слід приймати на підставі поглибленого аналізу наслідків цих змін.

Основні санаційні заходи у сфері збуту :

- аналіз ринків та шляхів збуту готової продукції;

- перевірка порядку ціноутворення;

- підвищення якості обслуговування клієнтів та підвищення ефективності роботи з громадськістю;

- аналіз сервісних послуг;

- застосування гнучкої системи преміювання для продавців (реалізаторів);

- запровадження гнучкої системи знижок та використання системи знижок за прискорену оплату продукції.

- здійснення рекламних акцій та акцій зі спеціального розпродажу, тощо.

3.1.3. Реструктуризація активів

Ця група заходів пов'язана зі зміною структури та складу активів балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі та структурі пасивів).

Види заходів поліпшення фінансового станув рамках реструктуризації активів:

1. Мобілізація прихованих резервів.

Приховані резерви— це частина капіталу підприємства, що не відображена в балансі. Розмір прихованих резервів на активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною вартістю.

Заходи з мобілізації прихованих резервів:

- реалізація окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі й споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, понаднормові запаси сировини й матеріалів тощо);

- індексація балансової вартості майнових об'єктів, які не можна реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (цей метод реструктуризації активів не пов'язаний із реальним підвищенням платоспроможності, проте може безпосередньо поліпшити кредитоспроможність підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється також структура пасивів (збільшується стаття “Статутний капітал” чи “Додатковий капітал”).

2. Використання зворотного лізингу. У середньостроковій та довгостроковій перспективі використовувати основні фонди на умовах лізингу підприємству значно невигідніше, ніж використовувати їх на умовах власності. Проте платоспроможність його відчутно підвищується, що дає змогу розрахуватися з поточними зобов'язаннями.

3. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

4. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо). Надмірні запаси зумовлюють не лише зниження ліквідності підприємства, а й додаткові витрати, зокрема складські чи робочої сили. Окрім того, існує ризик щодо втрати якості чи знецінення певних видів сировини й матеріалів.

5. Продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів та об'єктів основних фондів. За рахунок цієї операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.

3.1.4. Рефінансування дебіторської заборгованості

Рефінансування дебіторської заборгованості — це форма реструктуризації активів, що полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. Одним із факторів, які негативно впливають на фінансовий стан підприємств, зокрема на їх платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості. Погашення такої заборгованості є важливим резервом відновлення платоспроможності підприємств.

Основні форми рефінансування дебіторської заборгованості :

1) факторинг;

2) облік або дисконтування векселів;

3) форфейтинг;

4) комплекс процедур з примусового стягнення заборгованості, зокрема й за позовом до господарського суду.

3.1.5. Зменшення вихідних грошових потоків

Одним із головних напрямків підвищення платоспроможності та відновлення фінансової стійкості підприємств, є зменшення вихідних грошових потоків.

Вихідні грошові потоки підприємства класифікуються наступним чином:

- оплата товарів, робіт, послуг, які становлять собівартість продукції;

- оплата товарів, робіт, послуг, які не належать до валових витрат;

- здійснення реальних та фінансових інвестицій;

- сплата податків та інших платежів до бюджету;

- повернення капіталу, який був залучений на фінансовому ринку.

3.1.6. Зниження собівартості продукції

У короткостроковому періоді резерви щодо поліпшення фінансового стану, пов'язані зі зниженням собівартості продукції, набагато легше виявити та мобілізувати, ніж, скажімо, резерви збільшення виручки від реалізації продукції. Заходи щодо зниження вихідних грошових потоків за даним напрямком безпосередньо впливають на рівень ліквідності та платоспроможності підприємства.

Плани ощадливого використання ресурсів можуть розроблятися за окремими видами продукції, окремими видами витрат, а також за місцем їх виникнення. Резерви економії виробничих витрат виявляються під час планування останніх та аналізу відхилень фактичних результатів від запланованих. Перш ніж розробляти план із собівартості продукції на підприємстві, слід всебічно проаналізувати його виробничо-господарську діяльність за попередній період. Особлива увага має приділятися аналізу причин виникнення витрат, не зумовлених і нормальною організацією виробничого процесу, а саме:

- перевитрати палива, енергії, сировини та матеріалів;

- доплати робітникам за відхилення від нормальних умов праці та роботу понад норму;

- втрати від простоїв (недозавантаженість) машин і агрегатів; аварії;

- відсутність налагоджених господарських зв'язків із постачальниками сировини, матеріалів і т. ін.;

- порушення трудової та технологічної дисципліни.

Витрати на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо та енергію розраховують на підставі даних:

1) обсяг виготовлення окремих виробів;

2) технічно обгрунтовані норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, установлені для планового року з урахуванням передбачених планом змін щодо використання техніки, технології та організації виробництва.

Розрізняють основні групи чинників, що впливають на собівартість продукції:

- зміна обсягів виробництва;

- зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції;

- зміна технічного рівня виробництва;

- зміна організації виробництва та умов праці.

На кожному конкретному підприємстві залежно від специфіки та умов виробництва перелік таких чинників може бути дещо іншим. Він має бути доволі повним, охоплювати всю сукупність умов, що тягнуть за собою зміни витрат.

Згортання інвестицій та зменшення витрат, які не належать до собівартості продукції. Зменшити вихідні грошові потоки та підвищити платоспроможність підприємства можна й за рахунок зменшення чи заморожування витрат на інвестиції та інших витрат, які не належать до собівартості продукції. Витрати на інвестиції належать до витрат, джерелом фінансування яких є чистий прибуток. Зменшення таких витрат є важливим резервом підвищення платоспроможності підприємства.

Доцільність прийняття рішення про згортання капіталовкладень залежить від конкретних умов діяльності підприємства, його платоспроможності, строків окупності інвестицій та розміру здійснених витрат. При цьому враховуються три основні аспекти:

- термін окупності інвестицій;

- можливість використання лізингу замість вкладання коштів у реальні інвестиції;

- обсяг вже здійснених інвестицій та можливість реалізації об'єктів незавершених капіталовкладень.

У рамках заходів щодо зменшення вихідних грошових потоків слід також переглянути інші витрати підприємства, які не відносяться на рахунок собівартості продукції, а здійснюються за рахунок прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет, та чистого прибутку.

До таких витрат належать:

- штрафи за порушення господарських договорів із суб'єктами господарювання , за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків та за затримку перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди;

- проценти за прострочені банківські позички;

- збитки у вигляді безнадійної заборгованості у разі, якщо кредитор не звернувся з позовом до господарського суду щодо стягнення такої заборгованості тощо.

Зовнішні джерела фінансового стану підприємства:

1. Фінансування підприємства за рахунок акціонерного (пайового) капіталу. Найбільш зацікавленими в фінансуванні неспроможного підприємства особами є його власники.

Форми фінансування підприємства власниками :

- внески на збільшення статутного фонду;

- надання позик;

- цільові внески на безповоротній основі.

2. Участь кредиторів у покращенні фінансового стану підприємства.

Форми фінансової участі кредиторів:

- реструктуризація наявної заборгованості;

- зменшення або списання заборгованості;

- надання кредитів.

Поиск по сайту: