І - імунологічна стадія

В період першої стадії розвивається підвищена чутливість організму – сенсибілізація (від лат. sensibilis – чутливий) до алергену, що вперше проникнув в організм.

Для сенсибілізації достатньо незначної кількості алергена – сотих або тисячних часточок грама. Стан підвищеної чутливості виникає не відразу після ін’єкції алергена, а через 10 – 14 днів, і може зберігатися протягом багатьох місяців і навіть років.

Сенсибілізація – це складний процес, при якому посилюється фагоцитарна активність клітин ретикулоендотеліальної системи, починається плазматизація лімфоцитів і вироблення ними специфічних антитіл. У людини знаходять 2 види антитіл Ig E та Ig G.

Якщо до моменту появи антитіл алерген видалити з організму, ніяких проявів хвороби спостерігатися не буде. При повторному введенні алергену в сенсибілізований (підготовлений) організм відбувається з’єднання алергену з утвореними раніше антитілами і формування комплексу антиген-антитіло. З цього моменту починається ІІ стадія.

ІІ стадія – патохімічна.Відбувається вивільнення із клітин готових біологічно-активних речовин – медіаторів алергії (гістамін, серотонін, гепарин та ін.), які накопичуються в організмі в такій кількості, що призводить до пошкодження клітин, тканин, органів та порушення їх функції.

ІІІ стадія – починається з моменту, коли утворені медіатори викликають порушення функції клітин, органів і систем. Місцево це проявляється підвищенням проникності судин, посиленням хемотаксису еозинофілів і нейтрофілів, що викликає запалення. Підвищення проникності судин супроводжується виходом імуноглобулінів в тканини. Якщо процес локалізується на слизових оболонках відбувається посилена секреція слизу, серозної рідини. В органах, які містять гладку мускулатуру (бронхи, ШКТ, матка), виникає їх спазм.

За особливостями цієї стадії Кумбс і Джел поділили алергічні реакції на такі типи:

1. Анафілактичним реакціям властиво те, що антитіла (Ig E), які утворилися внаслідок першого контакту з антигеном, фіксуються на клітинах — кров'яних і тканинних базофілах, клітинах епітелію і гладенької мускулатури. Коли антиген надходить в організм повторно, на мембранах цих клітин утворюються комплекси антиген-антитіло. Вони викликають дегрануляцію клітин і звільнення біологічно активних речовин — медіаторів алергії.

Зараз під цим терміном розуміють підвищену та якісно змінену чутливість організму до повторного парентерального введення чужорідного білка. Прояви анафілаксії можуть бути загальними і місцевими.

Загальна анафілаксія представлена анафілактичним шоком.

До місцевих проявів анафілаксії належить атопічна бронхіальна астма, поліноз, кропивниця, набряк Квінке.

Класичну картину анафілактичного шоку найчастіше відтворюють на морській свинці. Для цього їй вводять парентерально, тобто не через травний канал, кінську сироватку в дозі 0,1-1,0 мл. Через 10-12 днів тварині повторно вводять у кров ту ж сироватку, але в більшій кількості (2 мл). За 2-3 хв виникає шок. Першу дозу сироватки називають сенсибілізуючою, другу —

розв'язуючою, а часовий інтервал між ними — інкубаційним періодом. Протягом інкубаційного періоду титр антитіл проти кінської сироватки досягає максимального рівня.

Шок починається занепокоєнням тварини. Вона почісує мордочку лапкою, настовбурчує шерсть. З'являються мимовільні скорочення жувальних м'язів (тризми). Тварина падає на бік, у неї розвиваються клонічні й тонічні судоми, відбуваються мимовільне сечовипускання і акт дефекації. Дихання стає утрудненим, переривчастим, глибоким, воно поступово сповільнюється і зупиняється. Тварина гине від асфіксії, викликаної скороченнями гладенької мускулатури бронхіол.

Анафілактичний шок у людини часто викликають лікувальні препарати (вакцини, сироватки, гормони, антибіотики), білки харчових продуктів (риби, яєць, молока), отрути комах, паразитарні антигени (розрив ехінококових кіст). Він характеризується стрімким, іноді блискавичним, початком, бурхливим перебігом і небезпечними наслідками. Розгорнута картина шоку складається із симптомів, які свідчать про порушення дихання (приступи бронхіальної астми), серцево-судинної системи (прогресуюча тахікардія і катастрофічне падіння артеріального тиску), внутрішніх органів (блювота, біль у животі, кров'янисті випорожнення). Хворі гинуть від серцево-судинної недостатності або внаслідок набряку гортані.

Атопічну бронхіальну астму викликають, здебільшого, такі алергени: а) компоненти домашнього пилу — продукти розпаду целюлози бавовни, кліщі;

б) алергени рослинного походження — пилок, спори непатогенних пліснявих грибків, борошно;

в) алергени тваринного походження — епідерміс та волосся людей і тварин, пір'я птахів, частинки комах (тарганів, метеликів, бджіл), дафнії — сухий корм для акваріумних рибок.

Хвороба проявляється важкими приступами ядухи, які виникають внаслідок спазму і набряку слизової бронхіол, надмірної продукції слизу. Імунні реакції здійснюються за допомогою імуноглобулінів Ig E.

Поліноз викликається квітковим пилком і характеризується запальними змінами в слизових оболонках дихальних шляхів, і очей.

Проявляється ринітом, кон'юнктивітом, гайморитом, а в разі важкого і тривалого (2-4 роки) перебігу може розвинутися атопічна бронхіальна астма. Хвороба має сезонний характер. Навесні вона пов'язана з цвітінням дерев (берези, вільхи), влітку — з цвітінням липи і лугових трав (тимофіївки, пирію), пізніше — полину і лободи.

Кропивниця — це набряк сосочкового шару дерми у вигляді пухирів (уртикарна висипка). Патогенетичний механізм його — мембраногенний (збільшення проникності мікроциркуляторного русла). Хворобі властивий гострий початок: свербіння шкіри, гіперемія, висипка, що виступає над поверхнею шкіри. Колір пухирців блідий, але якщо у тканини просочуються еритроцити, пухирі стають ціанотичними. Хвороба триває від кількох годин до кількох діб і може перейти в хронічну, рецидивуючу форму.

Набряк Квінке — різновидність кропивниці. Це чітко відмежована ділянка набряку, що захоплює дерму і підшкірну клітковину. Звичайна локалізація — на губах, повіках, язику, м'якому піднебінні, мигдаликах, мошонці. Локалізацією визначається клінічна симптоматика: при набряку гортані — асфіксія, при набряку слизових травного каналу — блювота їжею і жовчю, біль у животі, пронос, при набряку обличчя — симптоми ураження мозкових оболонок.

Місцева анафілаксія травного каналу має значення для подальшої сенсибілізації організму. Зокрема, харчові алергени утворюють імунні комплекси на тканинних базофілах, розташованих у стінці кишечника. Це робить слизову проникною для інших алергенів. Вони всмоктуються в кров, реагують з антитілами й осідають у суглобах та шкірі. Сенсибілізований кишечник, таким чином, відіграє роль вхідних воріт для проникнення алергенів в організм.

2.Цитотоксичні реакції мають ту відмінність, що на клітинах фіксований антиген, а до нього підходять антитіла. За таким механізмом розвивається значна частина аутоімунних реакцій.

При аутоімунній гемолітичній анемії антигенами стають власні еритроцити і на них виробляються антитіла.

Аутоімунне походження має гломерулонефрит. Цитотоксичний варіант його зумовлений синтезом аутоантитіл проти базальної мембрани клубочків нирок.

3.Імунокомплексні реакції виникають тоді, коли організм тривалий час контактує з надлишком антигену (хронічні інфекційні хвороби, аутосенсибілізація). Комплекси антиген-антитіло утворюються не на клітинах, а в крові й міжклітинній рідині. До них приєднується комплемент. Роль антитіл у цих реакціях відіграють Ig М і Ig G.

Якщо надлишок антигену незначний, а антитіл багато, новоутворені комплекси преципітують (випадають в осад у місцях їх утворення). Вони осідають у стінках судин і навколо них, порушуючи кровообіг у мікроциркуляторному руслі. Просвіт судин заповнюється агрегатами тромбоцитів. У зв'язку з активацією фагоцитозу, уражену зону інфільтрують мікро- і макрофаги. Формується вогнище запалення, відоме під назвою феномена Артюса. Воно характеризується інтенсивністю і вираженим некрозом (гіперергічне запалення).

За аналогічним механізмом розвивається астматичний бронхіт у працівників сільського господарства, які мають справу з пліснявим сіном. У процесі роботи вони піддаються сенсибілізації грибками — актиноміцетами. Подібна ситуація складається у працівників віварію, які доглядають за щурами. Вони зазнають сенсибілізації сироватковим білком, який виділяється із сечею тварин.

Коли доза антигену надто велика, утворюються не преципітати, а розчинні імунні комплекси, які циркулюють у крові. Це явище характерне для сироваткової хвороби. Причиною її може бути ін'єкція кінської протидифтерійної сироватки, причому ймовірність виникнення симптомів хвороби залежить від введеної дози. При введенні 100 мл сироватки вони спостерігаються в 90 % випадків, при введенні 10 мл — лише в 10 %. Симптоми стають помітними не раніше як через тиждень після ін'єкції. Підвищується температура тіла, збільшуються лімфатичні вузли, розпухають суглоби, з'являється кропивниця. Із сечею починає виділятися білок. Ці симптоми пов'язані з відкладанням імунних комплексів у різних органах: шкірі, суглобах, нирках.

4.Реакції гіперчутливості сповільненого типу здійснюються не антитілами, а Т-лімфоцитами. На їх мембранах розміщені рецептори, які виконують функцію антитіл. При першому зіткненні антигену з Т-лімфоцитами останні сенсибілізуються. Під час повторного зіткнення антиген з'єднується з рецепторами сенсибілізованих Т-лімфоцитів, внаслідок чого вони зазнають морфологічної і біохімічної перебудови, зокрема набувають здатності продукувати лімфокіни.

Гіперчутливість сповільненого типу лежить в основі алергічних реакцій на бактерії, віруси, грибки. Вона відіграє визначальну роль у механізмах контактного дерматиту, відторгнення трансплантата, і протипухлинного імунітету. Добре відома реакція Манту, яка розвивається після внутрішньошкірного введення туберкуліну особам, сенсибілізованим у минулому туберкульозною паличкою. Аналогічні проби розроблені для діагностики прокази (з лепроміном), бруцельозу (з бруцеліном), бластомікозу (з культуральним фільтратом , грибків), ехінококозу (з рідиною, взятою із цист).

5.Стимулюючими реакціями називають такі, коли взаємодія аутоантитіл (переважно Ig G) з компонентом клітини призводить до стимуляції її функції. Наведемо приклад. Гормоносекретуючі клітини фолікулів щитовидної залози (тиреоцити) перебувають під контролем тиреотропного гормону гіпофіза. Зв'язуючись із специфічними рецепторами тиреоцитів, цей гормон стимулює секрецію ними гормонів тироксину і трийодтироніну. В окремих осіб проти рецептора утворюються антитіла, які взаємодіють із ним подібно до тиреотропного гормону. Але між і цими двома стимуляторними впливами є істотна різниця. Якщо вплив тиреотропного гормону контролюється за принципом зворотного зв'язку, то вплив антитіл безконтрольний, безперервний. Функція щитовидної залози постійно підтримується на високому рівні. У кров надходить велика кількість тиреоїдних гормонів, хоча потреби в цьому немає. Так, за сучасними уявленнями, виникає дифузний токсичний зоб, аутоімунний тиреоїдит.

За класифікацією Кука, алергічні реакції поділяють на дві групи: негайного типу і сповільненого типу. Реакції першої групи виникають, як звичайно, від кількох хвилин до кількох годин після повторного контакту з алергеном. Для максимального прояву реакцій другої групи потрібно більше часу — дві-три доби. До негайних реакцій належать розглянуті вище анафілактичні, цитотоксичні й імунокомплексні реакції, до сповільнених — реакції гіперчутливості сповільненого типу. Ці дві групи реакцій відрізняються між собою за суттю біохімічної стадії.

Характерна відмінність біохімічної стадії реакцій негайного типу полягає в тому, що в цей період активуються або синтезуються медіатори алергії.

Анафілактичні реакції реалізуються, здебільшого, за допомогою гістаміну, серотоніну, гепарину і метаболітів арахідонової кислоти.

1) Гістамін майже повністю зосереджений у гранулах кров'яних і тканинних базофілів. Він скорочує клітини гладеньких м'язів і ендотелію мікроциркуляторних судин бронхіол, кишок, матки, підвищує проникність їх стінок, сприяє розвитку набряку, викликає біль і свербіння. Збільшенням гістаміну в крові супроводжуються такі реакції, як анафілактичний шок, атопічна бронхіальна астма, кропивниця, набряк Квінке, медикаментозні алергії.

2) Серотонін утворюється з триптофану переважно в тромбоцитах. Відіграє певну роль у патогенезі кропивниці, набряку Квінке, алергічного дерматиту. Головний механізм його дії — збільшення проникності судин.

3) Гепарин знаходиться в базофілах і тромбоцитах у комплексі з гістаміном. Запобігає згортанню крові, пригнічує активність комплементу.

4) З арахідонової кислоти утворюється група активних речовин під спільною назвою ейкозаноїди — простагландини, тромбоксани, лейкотрієни. Вони чинять різнобічний, часто протилежний вплив на мускулатуру бронхів, тонус судин, коронарний кровообіг, викидання активних речовин базофілами.

За особливостями біохімічної стадії реакції гіперчутливості сповільненого типу докорінно відрізняються від попередніх. У них беруть участь не імунні комплекси, а два типи Т-лімфоцитів:Т-хелпери і Т-кілери.

1) Т-хелпери виділяють три групи лімфокінів:

а) лімфокіни, що стимулюють ріст і розмноження Т-лімфоцитів інших субпопуляцій. Ключовим лімфокіном цієї групи вважають інтерлейкін 2. Він необхідний для активації і розмноження сенсибілізованих Т-лімфоцитів, зокрема Т-кілерів.

б) лімфокіни, що впливають на макрофаги. Найкраще вивчені такі: а) фактор хемотаксису макрофагів, завдяки якому вони мігрують з крові й тканин у зону пошкодження; б) фактор активації макрофагів, який підвищує їх фагоцитарну здатність; в) фактор, що гальмує міграцію макрофагів, тобто утримує їх у зоні пошкодження.

в) цитотоксичні лімфокіни (лімфотоксини) діють у парі з інтерфероном, який робить мембрани заражених вірусом клітин чутливими до цитотоксичного впливу Т-кілерів.

2)Т-кілери знищують заражені вірусом клітини. Вони активуються інтерлейкіном 2.

Поиск по сайту: