Будова стебла дерев”янистих рослин

Особливістю будови стебла дводольної деревної рослини є його щорічне потовщення завдяки життєдіяльності камбію — вторинної твірної тканини. Внутрішню будову стебла деревної рослини добре видно на поперечному розрізі трирічної гілки липи . У центрі розрізу розміщені великі клітини серцевини з тонкими оболонками, в них можуть відкладатися поживні речовини. У багатьох дерев серцевина пухка, може відмирати й утворювати у стовбурі порожнину — дупло. Серцевину оточують три (за числом років зрізаної гілки) концентричних шари деревини приблизно однакової товщини. Це свідчить про подібні умови росту гілки упродовж трьох років. Деревина складається з судин, клітин паренхіми і механічної тканини. Численні клітини механічної тканини надають стеблу міцності і захищають великі судини від стискання сусідніми клітинами. До периферії зовнішнього кільця прилягає тонкий шар клітин вторинної твірної тканини — камбію. Зовні від камбію розміщується шар кори, вкритий корковою тканиною і відмерлою шкіркою. У корі є різні тканини: провідна, механічна, основна. Провідна тканина представлена ситоподібними трубками, механічна — луб'яними волокнами, які надають стеблу міцності й гнучкості. Основна тканина виповнює проміжки між цими тканинами і може нагромаджувати поживні речовини. Зовні кора вкрита корковою тканиною, яка складається з мертвих клітин, на її поверхні знаходяться клітини відмираючої шкірки. Шкірка і корок захищають стебло від впливу несприятливих умов, не пропускають вони і повітря. У корковому шарі більшості дерев і кущів є спеціальні отвори, крізь які надходить повітря, необхідне для дихання рослини, — сочевички (див. мал. 40, д), які мають вигляд маленьких горбиків на поверхні стебла. Сочевички утворені великими клітинами основної тканини з великими міжклітинниками.

Вид як основна систематчна одиниця. Бінарна номенклатура.

Вид (англ. species) — одна з головних одиниць біологічної класифікації, таксономічна категорія. Зазвичай вид є якісно відокремленою формою живих істот, основною одиницеюеволюційного процесу. У випадку організмів, що розмножуються статевим шляхом, вид зазвичай визначається як група організмів, що здатні до продукування життєздатного і плодючого потомства при схрещуванні. У організмів з безстатевим розмноженням ситуація з визначенням цього поняття ускладнюється, і вид визначають на підставі схожостіфенотипових ознак та гомології геномів. Біологічний вид, що задовольняє наведеним критеріям, при цьому є:

 Основною структурною одиницею в системі живих істот

 Якісним етапом в біологічній еволюції

 Основною таксономічною одиницею в біологічній класифікації

Бінарну номенклатуру (від лат. Binarius - подвійний і nomenclatura - перелік), Біноміальна номенклатура, спосіб позначення виду організму двома лат. словами, перше з яких брало означає назв. роду, друге-видовий епітет. Б. н. введена швейц. ботаніком К. Баугін (1620), покладена в основу систематики швед. натуралістом К. Ліннеєм (1753) і вперше послідовно використана в 10-му вид. його "Системи природи" (т. 1-2, 1758-59). Від цієї праці веде свій початок вся загальноприйнята зоол. і ботанич. номенклатура на лат. мовою. За кожним видом організмів закріплено одне лат. назва (з двох слів), до-рої застосовується у всіх країнах, незалежно від місцевих назв. Напр., Видове назв. лева - Panthera leo (Panthera - означає назв. роду, leo - видовий епітет), тигра - Panthera tigris. З лат. позначень цих тварин видно, що леви і тигри відносяться до одного роду, але до різних видів. Повне науч. назв. виду включає також у скороченій формі ім'я вченого, який дав це назв., і рік опису. Напр., Ціп'як свинячий позначається Taenia solium, L., 1758, тобто назв. дано Ліннеєм в 1758. Б. н. допомагає орієнтуватися у величезній різноманітності видів тваринного і ростить, світу.

Видільні структури

Секреторні стркутури (лат. secretus — виділений, відділений) — утворення, в яких накопичуються різні хімічні сполуки (секрети). Одні з них використовуються рослиною як конституційний або запасний матеріал, інші накопичуються та ізолюються або виділяються назовні. Це можуть бути первинні продукти метаболізму (вуглеводи, білки) і вторинні — терпеноїди (ефірні олії, смоли), алкалоїди, таніни тощо. Крім того, рослини здатні виділяти сольові розчини у вигляді краплин води. Секреторні структури належать до видільних тканин внутрішньої й зовнішньої секреції. Їх будова і розташування є діагностичними ознаками і використовуються при визначенні і діагностиці ЛРС. Видільні тканини зовнішньої секреції розташовані на поверхні наземних частин рослин і виділяють секрет назовні. Вони представлені залозистими волосками, залозками, нектарниками, осмофорами, сольовими залозками, гідатодами. Залозисті волоски мають різноманітну будову і складаються з одно- або багатоклітинної ніжки і голівки. В епітеліальних клітинах голівки синтезується секрет у газоподібному, рідкому або твердому стані, який, пройшовши крізь оболонки клітин, накопичується під кутикулою. До залозистих волосків також відносять жалкі волоски кропиви . Залозки, на відміну від залозистих волосків, мають коротку ніжку і велику багатоклітинну голівку. Нектарники та осмофори розташовані на квітках, рідше — на листках і прилистках і виділяють нектар. Сольові залозки утворюються на листках і стеблах рослин — галофітів і виділяють на поверхню рослини розчини мінеральних солей. Гідатоди, або водяні вустячка, розташовуються на зубчиках листків і забезпечують гутацію — виділення з рослин крапельно-рідких сольових розчинів. Ви дільні тканини внутрішньої секреції представлені секреторними клітинами — ідіобластами, вмістищами виділень, молочниками.

12)Видозмінилистка.Листопад. Крім основних функцій (фотосинтез, випаровування, дихання), листки можуть виконувати й додаткові, у зв’язку з чим спостерігаються їхні видозміни.

1.Нагромадження поживних речовин – цибуля, капуста.

2.Нагромадження води – алое.

3.Захищення від поїдання – колючки барбарису.

4.Захист від випаровування – колючки кактуса.

5.Закріплення слабких стебел – вусики гороху.

6.Ловити і перетравлювати комах – комахоїдні рослини (400 рослин) росичка, непентес).

Листкорозташування є спадковою ознакою, однак при розвитку рослин воно може змінюватися, пристосовуючись до умов освітлення. Буває так, що в нижній частині пагона листки розміщуються супротивно, а у верхній – чергово. Своєрідний спосіб листкорозташування – мозаїчний. (польовий клен). Листя на пагоні має черешки різної довжини і різне скручення, а також різну величину листкової пластинки. При цьому листки найкраще використовують простір і світло.

Біологічним пристосуванням рослин, що захищає від випаровування, є листопад — масове обпадання листків на холодний або жаркий період року. В помірних зонах дерева скидають листки на зиму, коли корені не можуть подавати воду з мерзлої землі, а мороз висушує рослину. У тропіках листопад спостерігається в сухий період року. Підготовка до обпадання листків розпочинається в міру ослаблення інтенсивності життєвих процесів наприкінці літа — на початку осені. Насамперед руйнується хлорофіл, інші пігменти (каротин і ксантофіл) зберігаються довше і надають листкам осіннього забарвлення. Згодом біля основи черешка (зона відділення) листка утворюється відокремлювальний шар, який у вигляді диска пронизує всі тканини крім провідних шляхів. Ці елементи жилок листка ізолюються останніми, закупорюванням їх продуктами життєдіяльності. Після цього листок відривається, а на стеблі залишається слід — листковий рубець. На час листопаду листки старіють, у них нагромаджуються непотрібні продукти обміну речовин, які видаляються з рослини разом з опалим листям. Усі рослини (зазвичай це дерева і кущі, рідше — трави) поділяють на листопадні і вічнозелені. У листопадних листки розвиваються упродовж одного вегетаційного періоду. Щороку з настанням несприятливих умов вони обпадають. Листки вічнозелених рослин живуть від 1 до 15 років. Відмирання частини старих і утворення нових листків відбувається постійно, дерево здається вічнозеленим (хвойні, цитрусові).

Поиск по сайту: