Загальна характеристика розгортання культурного процесу 2 пол 16 ст

Українське національно-культурне відродження

Залежне становище українців у Речі Посполитій спричинило активізацію громадського руху, який історики характеризують як національно-культурне відродження. Ідеї гуманізму та Реформації, проникаючи в Україну, сприяли поширенню освіти, науки, пробуджували інтерес до української історії, мови. У суспільстві росла потреба в освічених людях як для розвитку торгівлі й виробництва, так і для здатності протистояти ополяченню та окатоличенню населення. Наприкінці XVI ст. набуває розвитку полемічна література, спрямована проти полонізації українського народу, насадження католицизму та унії. Одним з найвідоміших письменників-полемістів був ректор Острозької школи Герасим Смотрицький. Найбільш відомим його твором є трактат «Ключ царства небесного» (1587 р.), у якому лунало звернення до українського та білоруського народів стати на захист національних традицій. Значне місце в українській полемічній літературі кінця XVI ст. належить Стефану Зизанію, Мілетію Смотрицькому. Вершиною ж полемічної літератури стала творчість Івана Вишенського. У своїх посланнях з Афону в Україну («Послание до всех обще в Лядской земли живущих», «Обличение диавола-миродержца» та ін.) він різко виступав проти польсько-католицької реакції.

У другій половині XV ст. українські православні міщани — торговці й ремісники — створили перші братства, які обстоювали інтереси православної церкви.

Потужний культурно-освітній рух згуртовував позбавлений власної держави український народ, підносив його національну свідомість, сприяв утвердженню визвольних ідей. Високий злет української культури XVI — першої половини XVII ст., оцінюваний дослідниками як золотий вік, засвідчив, що українці готові до боротьби за самостійний розвиток культури та за державну незалежність. Отже, коли з приходом Польщі було поставлено під сумнів формування українців як окремої eтнічної спільності, в Українi розгортається визвольний рух проти польської колоніальної політики. Українська знать втрачає роль виразника національних iнтepeciв, роль провідної верстви визвольного руху. Цi функції перебирає на себе козацтво, яке вже в XVI ст. заявило про себе як про помітну соціальну силу.

Литва та Польща недостатньо дбали про організацію оборони південних кордонів своїх держав від турецько-татарських нападів. Це призвело до утворення на півдні українських етнічних земель досить великого малозаселеного району — так званого Дикого Поля, у життя якого панівна верхівка майже не втручалася. Тому люди, котрі там проживали, ризикуючи стати жертвою нападу ординців, були вільними, але вимушеними самостійно дбати про збройний захист.

Посилення Польщею соціального, національного та релігійного гніту, зміцнення українських сил призвело до активізації в Україні антифеодального і визвольного руху, головною рушійною силою якого стало селянство та козацтво.

Від першої половини XVI ст. в Західній Україні (Галичина, Закарпаття, Буковина) набуває поширення рух опришків — народних месників (уперше згадуються 1529 р.).

Наприкінці XVI ст. надзвичайно широкого розмаху набули два козацько-селянських повстання: повстання 1591—1593 pр. під проводом гетьмана реєстрових козаків Кшиштофа Косинського (охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь) та повстання 1594—1596 pр. під проводом сотника надвірних козаків князя К. Острозького — Северина Наливайка (охопило майже вci yкpaїнськi землі). Повстання Наливайка поставило під загрозу існування польської влади в Україні.

Северин Наливайко виношував проект створення незалежного від Речі Посполитої українського князівства. У своєму листі до польського короля Сиґізмунда III він висунув власний проект улаштування козацтва, що передбачав передачу йому земель між Південним Бугом і Дністром, південніше Брацлава. При цьому територія від Дніпра до Дністра опинялася під єдиною козацькою юрисдикцією. Але ці плани не були реалізовані: їх автор після жорстоких тортур був четвертований. Масштаб повстання викликав серйозне занепокоєння правлячих кіл Речі Посполитої. Придушивши повстання, польський сейм 1597 р. проголосив козаків ворогами держави і прийняв рішення «винищити їx до останку». Але рішення залишилося на папepi — Польщі вже було не під силу здійснити його. До того ж, на початку XVII ст. Польща вступила в період безперервних війн з Москвою

та Туреччиною і потребувала допомоги козаків.

Opera - [Українські землі під владою Речі Посполитої у другій половині XVI — першій половині xvii ст.]

Поиск по сайту: