Боттічеллі — один з найбільш натхненних майстрів італійського Відродження, що народився у родині шкіряника. Скромне походження не завадило йому досягти успіхів у живописі, стати високоосвіченою людиною. Він прекрасно знав поезію, філософію, товаришував з найосвіченішими людьми Флоренції. Недарма він насмілився зобразити себе разом із знатними сучасниками у картині «Поклоніння волхвів». Боттічеллі одним із перших звернувся до античної міфології. Так, на картині «Народженні Венери» ми бачимо античну богиню краси та любові. Згідно з міфом, вона народилась з морської піни поблизу острова Кіпр та дісталась до берега на мушлі. Боги вітрів осипа- к ють її дощем із троянд Л та женуть мушлю до берега, де богиню зустрічає дівчина з покривалом, прикрашеним квітами. Це одна з чотирьох ор — богинь пір року. На її легкій білій сукні весни вишиті тонкі сплетіння волошок.
Сама Венера — втілення краси, але краси скоріше духовної, ніж тілесної. Поза богині повторює давньоримську статую цнотливої Венери, що соромливо прикриває руками свою наготу. Бездоганна чистота ліній вирізняє дещо видовжену фігуру, прекрасні золоті пасма волосся. Але у вродливому обличчі Венери приховано сум. Цей настрій присутній у багатьох картинах майстра.
Така ж печальна відчуженість помітна і в обличчях мадонн Боттічеллі. Навіть в урочистій картині «Вінчання Мадонни» Мадонна, заглиблена у свої думи, пише слова хоралу в книгу, що її тримає ангел. Немовля в одній руці тримає гранат, іншу поклало на руку матері.
Боттічеллі обирає для картини круговий формат і майстерно замикає композицію. Усі персонажі пов'язані між собою поглядами, дотиками рук. Наприкінці життя Боттічеллі пережив глибоку духовну трагедію. Він відходив від ідеалу сильної особистості, що був його взірцем у молодості. Художник залишив і живопис. Він прожив ще 5—6 років на самоті та у відчаї, але вже нічого не створив для мистецтва.
С. Боттічеллі. Вінчання Мадонни. 1482~1483Р
Боттічеллі не випадково вибрав форму кола. Уся
композиція побудована на округлих лініях. Завдяки С. Боттічеллі. Народження Венери. 1483- 1484рр.
цьому картина, що була задумана як урочиста та
святкова, виявилась ліричним витвором. І Мадонна,
і янголи наповнені сумом і меланхолією.
ВИСОКЕ ВІДРОДЖЕННЯ.
На межі XV—XVI ст. мистецтво Італії досягло найвищої точки розквіту. Цей період називають Високим Відродженням. Найвищий рівень мистецтва визначається творчим генієм трьох великих художників: Леонардо да Вінчі, Рафаеля Санті, Мікеланджело Буонарроті. Згодом засяють таланти таких видатних майстрів, як Тиціан, Джорджоне, Тінторетто та інших.
Центром найбільш значних подій у художньому житті стає Рим. Адже саме там знаходиться голова католицької церкви — Папа римський, що запрошує кращих майстрів для оздоблення будівель Ватикану, монастирів та капел. Середину та кінець XVI ст. називають Пізнім Відродженням. Тоді і мистецтво, і суспільство охопила серйозна криза.
Леонардо да Вінчі (1452-1519)
Природа рідко створює людей, що так щедро обдаровані талантами, як Леонардо да Вінчі. За п'ятсот років до винайдення літака він спроектував літальні апарати, здійснив відкриття у математиці, фізиці, ботаніці. Леонардо писав правителю Мілана, що вміє проектувати підйомні мости, керувати облогою фортець, відливати гармати, робити підкопи, а також конструювати «непроникні» колісниці. Але все ж таки у пам'яті нащадків він залишився як геніальний художник. Неосяжний талант Леонардо відкрився рано, у роки навчання. Йому було 14 років, коли він став учнем у майстерні художника Андреа Верроккйо, що був відомим у всій Італії. Оцінивши здатності учня, Андреа дозволив йому написати фігуру ангела на картині «Хрещення Христа», що створювалась у майстерні. Ангел Леонардо виявився набагато кращим, ніж фігури, написані рукою Верроккйо. Згідно з легендою, вчитель більше ніколи не торкався фарб, образившись на учня, що перевершив його у майстерності.
Мадонни Леонардо
Досконале володіння малюнком, світлотінню проявилось у першому шедеврі Леонардо — «Мадонна з квіткою» (Мадонна Бенуа). Ще задовго до Леонардо італійські художники почали зображувати Богоматір (Мадонну) не небесною царицею, а як молоду матір із немовлям на руках.
Ангел на полотні «Хрещення Христа» Андреа Мадонна Бенуа. 1478-1480р.
Верроккйо — перша робота Леонардо. Фрагмент 1473 р.
Леонардо надав цьому образу особливої теплоти та невимушеності. Юна флорентійка, що вдягнена за модою кінця XV ст., забавляє дитину грою з букетиком квітів. Мати з посмішкою спостерігає, як дитина намагається дотягнутись до квітки. Тему Мадонни з немовлям Леонардо збагатить новими знахідками у інших картинах — «Мадонна Літта»; «Мадонна у скелях». На картині «Мадонна у скелях» (Париж, Лувр) Леонардо віртуозно зображує простір, скелі за спиною Мадонни, застосовуючи перехід від світла до тіні. Весь передній план картини немов залитий сонячним світлом. У світлі чітко вирізняються усі предмети та фарби, видно кожну травинку, кожну квіточку. Мадонна обіймає маленького Іоана Хрестителя, що схилився перед немовлям Христом. Поруч із Христом янгол, що вказує пальцем на Іоана. Образи Марії та янгола у «Мадонні у скелях» ввібрали у себе уявлення того часу щодо ідеальної краси.
«Джоконда»
Леонардо чудово відчував та виражав свою епоху — час наукових відкриттів на морі, суші, небі. Леонардо чудово відобразив ці відчуття у своїй найвідомішій картині «Мона Ліза» — портреті дружини флорентійського купця Франческо дель Джокондо. Які думки та почуття захоплюють цю молоду жінку? Вираз її обличчя є загадковим і таємничим. Жінка спокійно, задумливо, навіть дещо холодно дивиться на глядача. її посмішка, що притаїлась у куточках губ, дивним чином не відповідає погляду. Вона слугує тут не для того, щоб оживити обличчя, а як знак складності, таємничості душі. За спиною Мони Лізи — блакитне небо, дзеркальна гладь води, силуети стрімких гір, потоки повітря. Пейзаж безлюдний та пустельний — це, скоріш, образ Всесвіту, що спостерігається з великої висоти. І посередині панує образ таємничої та прекрасної жінки. Леонардо ніби розповідає про те, що у центрі світу стоїть людина і немає нічого більш величного та прекрасного.
Джоконда. Леонардо.1503р.
Мадонна у скелях. 1499 р. Таємна вечеря. Фреска. 1498р.
РАФАЕЛЬ САНТІ.
У Рафаеля сяяли найрідкісніші душевні якості, що з ними поєднувались грація, працелюбність, скромність та добра моральність... Він постійно мав безліч учнів, допомагав їм та керував із батьківською любов'ю». Ці відгуки характеризують Рафаеля як людину дивної чарівності. Таким самим було і його мистецтво: ясним, піднесеним, сповненим шляхетності та простоти. Рафаель прожив усього 37 років (1483—1520), але й протягом цього недовгого строку зумів залишити багатогранний творчий спадок. Перші уроки живопису йому дав батько, Джованні Санті, живописець та поет. Потім Рафаель вчився у відомого майстра того часу П'єтро Перуджино. Перші роботи Рафаеля . не вирізняються серед робіт його вчителів, але вже у «Мадонні Конестабіле», що була написана ним у 20 років, проявляється дивовижне вміння Рафаеля вибудовувати композицію, пов'язувати фігури на картині у єдине ціле. У 1508 р. за запрошенням Папи, голови католицької церкви, він переїхав із Флоренції до Рима, де у повній мірі розкрився його геній. Там він почав працювати над розписом кімнат Ватиканського палацу. Саме тоді проявились виключні якості Рафаеля як живописця: тонке відчуття кольору, майстерність малюнка і, головне — уміння об'єднувати численні образи у єдиний гармонічний ансамбль, як на великій фресці.
«Афінська школа».
Під зводами просторого величного храму зібрались мудреці Стародавньої Греції. У центрі — Платон та Аристотель. Платон вказує Аристотелю на небо, підкреслюючи духовну, божественну основу світу. Аристотель простирає руку над землею, стверджуючи матеріальну сутність речей. Платон та Аристотель оточені натовпом послідовників та учнів. На сходах храму сидить мудрий Діоген, праворуч біля сходів — Геометрія та Астрономія, ліворуч — Граматика та Арифметика, Музика, у центрі групи — Евклід, заглиблений у вивчення книги. Багатьох вчених давнини Рафаель наділив рисами своїх сучасників.
Афінська школа. Розпис Ватиканського палацу. Фреска. 1510 р.
«Парнас».
На фресці «Парнас» Рафаель зобразив покровителя мистецтв Аполлона в оточенні дев'яти муз. Навколо них зібрались знамениті грецькі та римські поети, а також великі поети й письменники епохи Відродження — Данте, Петрарка, Боккаччо, Аріосто. Художник зближує античність та сучасний йому світ і висловлює цим свою мрію про велич людини, її стремлінь та звершень у науці, мистецтві. Рафаель бачить своїх героїв ідеальними, він прагне показати все краще та досконале у людині. Ця віра була основою всього світогляду епохи Відродження.Образи
Богоматері.
Образ Мадонни був одним із найулюбленіших у творчості Рафаеля. Він створив кілька всесвітньовідомих картин, що у них Богоматір постає як богиня добра та краси Його мадонна то велично панує у великих вівтарних композиціях, то, немов звичайна жінка, милується першими кроками свого сина, як це зображено на картині «Мадонна у зелені». Рафаель наполегливо шукав шлях ідеального втілення образу Богоматері, він досяг цього ідеалу у прославленій «Сикстинській Мадонні». Картина була написана на замовлення Папи римського Юлія II. Боса, але царствена та велична, вона крокує хмарами з немовлям на руках. На неї з благоговінням дивиться Сикст, що зняв папську тіару, та свята Варвара. Двоє янголят спрямовують вгору мрійливий погляд. Юна мадонна спокійна та велична, але у її погляді, жесті, яким вона притискає до себе сина, відчувається якась тривога та приреченість. Вона ніби бачить наперед хресні страждання свого сина, страждання свої та страждання усього роду людського. Рафаель розсунув над зображенням важку завісу, нагадуючи, що це не реальність, а лише мрія про кращий світ, про досконалість, що її повинна прагнути людина.
В останні роки свого життя Рафаель разом з архітектором Донато Браманте
працював над реконструкцією та розписом лоджій Ватиканського палацу. Це довга галерея, що рівномірно пересічена 12-ма високими арками. Рафаель вкрив
Сикстинська Мадонна. 1515-1519 рр.Рафаель.
розписами усі лоджії: тут релігійні та міфологічні картини, вигадливий орнамент із рослин та квітів, на плафонах — найголовніші біблейські історії. Розписи Рафаеля іноді називають ще «Біблією Рафаеля».
Мадонна у зелені. 1505 р.Рафаель.
Мікеланджело (1475-1564)
У різні роки свого життя віддавав перевагу то скульптурі, то живопису, у зрілі роки займався архітектурою, у пізні — поезією. Головним героєм його творів стала людина із трагічною або героїчною долею.
Скульптура «Давид»
Уже в перших скульптурах Мікеланджело проявились головні риси його образів: внутрішня сила та драматизм. У 1501 р. він почав працювати над мармуровою статуєю Давида, юнака, що переміг велетня Голіафа та став царем Юдеї. Скульптуру встановили у центрі Флоренції, і флорентійці побачили у ній образ захисника міста. Флорентійці тоді боролися з тиранією сімейства Медичі, що правили містом. «Давид» Мікеланджело — гігант не лише за своїми розмірами (статую так і назвали «Гігант»), але й за своїм духовним потенціалом. Легка та невимушена поза героя, але внутрішнє напрркення відчувається у всій фігурі, особливо у проникливому погляді. Праща (ремінь для кидання каменів) перекинута за спину. Опущеною рукою він підхопив її нижній кінець із рукояттю у вигляді короткого круглого стрижня, що часто помилково вважають каменем. Давид зображений оголеним, як це робили скульптори Стародавньої Греції. Він зібраний та зосереджений перед битвою з Голіафом, і Мікеланджело показав цю внутрішню готовність героя до подвигу.
Гробниця Юлія II
У1505 р. Папа Юлій II доручив скульпторові створення власної гробниці. Мікеланджело переїхав до Риму, й багато років його творчого життя з того часу були пов'язані з цим містом. Проект гробниці кілька разів змінювався та скорочувався. Для неї Мікеланджело створив дві статуї рабів та статую «Мойсей» — втілення нескоримої волі та сили людського духу. Мойсей — давньоєврейський пророк, що вів свій народ до землі обітованої. Він зображений із скрижалями, де Бог начертав 10 заповідей.
Мойсей. Статуя прикрашає гробницю Папи Юлія 11. 1516р.
Сикстинська капела
Природжений скульптор, Мікеланджело й у живописі мислить об'ємно. У 1508 р. Папа римський доручив йому розписати стелю Сикстинської капели — домової церкви римських пап у Ватикані. Спочатку Мікеланджело планував розписати лише люнети (простори над арками) та зобразити 12 апостолів. Згодом замисел розрісся і розписи вкрили все склепіння та його бічні частини. Більше чотирьох років неймовірних зусиль віддав Мікеланджело цій праці. Довелось розписати біля 600 м2 площі, причому на стелі, лежачи на спині на риштуванні. В результаті у нього погіршився зір, здоров'я було підірване. Коли робота завершилась, сам Папа та римляни були вражені побаченим. Перед ними постав світ титанів, сповнений людських пристрастей. Це не був ідеальний, гармонійний світ Рафаеля. У героях Мікеланджело ми чуємо биття людських сердець, стаємо свідками їхніх почуттів та пристрастей. Кожен сантиметр розпису свідчить про те, що творцем керували пристрасть та уява. Велич особистості самого Мікеланджело проявилась у титанічних образах його героїв. Приміром, розпис «Створення Адама». По безкінечному простору летить Бог-Отець в оточенні янголів. Його плащ розвівається, немов вітрило. Правиця Бога, що дарує життя, майже торкається руки Адама, і його тіло, що лежить на землі, починає рухатись. Між двома руками немов пробігає електрична іскра. У цій точці виражено весь пафос сцени, весь глибинний задум. Гнучке, сильне тіло Адама та його обличчя, звернені до Бога із благанням та очікуванням — усе звеличене уявою художника.
Гробниця Медичі
Майже 15 років Мікеланджело працював над усипальницею родини Медичі у Флоренції. Герцоги Джуліано та Лоренцо померли рано й нічим не вирізнились у славетному роді Медичі. Мікеланджело дорікали, гцо у скульптурах двох воєначальників мало схожості з Джуліано та Лоренцо Медичі. На що він відповідав: «Кого це буде цікавити через кілька століть?»
Гробниці розташовані біля двох протилежних стін капели. На гробниці Лоренцо — скульптури «Вечір» та «Ранок», на гробниці Джуліано — «День» та «Ніч». У капелі люди переживають невимовне відчуття печалі та приреченості, невідворотності долі. Мікеланджело прожив довге життя — майже 90 років. Він мав невживчивий характер і мало друзів, життя було бурним, пристрасним, хоча й самотнім. Часто його великі плани терпіли крах, але він завжди знаходив сили.
Створення Адама. Фреска плафона Сикстинської капели.
1508-1512рр. Ніч та день символи часу,поміщені на саркофазі.
БАРВИ ВЕНЕЦІЇ.
Три міста Італії: Флоренція, Рим та Венеція — почергово ставали головними центрами культурного життя епохи Відродження. Венеція — блискуче завершує її історію. Якщо Леонардо та художники Флоренції вважали основою живопису малюнок, то венеціанці віддавали перевагу кольорам і фарбам. Вони показали виразну силу кольору, переходи його тонів. Саме кольором, а не лінією, вони проробляють малюнок. Основою образотворчої мови художників-венеціанців стало багатство кольору картини.