Особливості темпераменту – основа адаптації дитини

Темперамент означає індивідуальні особливості дітей у їхній реакції на різноманітні подразники та досвід; індивідуальні відмінності у виконанні рутинних щоденних видів діяльності: прийманні їжі, сну, дослідженні предметів тощо. Темперамент передбачає генетичні відмінності серед дітей.

Знаючи, що тип темпераменту – вроджена якість, шкільний психолог повинен постійно застерігати не лише класних керівників, а всіх учителів, вихователів, батьків від надмірних надій, претензій до дітей, не вимагати від них неможливого. Психолог підкаже, як нейтралізувати небажані вияви темпераменту, як грамотно керувати емоційним станом дитини.

Сангвініки. Сангвініків можна охарактеризувати трьома ознаками: сильні, урівноважені, рухливі.

Сангвініки легко пристосовуються до нових людей, нового середовища, нових потреб. Емоційні, контактні, життєрадісні, з живою мімікою (коли їм весело – вони сміються, сумно – плачуть). З виразу обличчя легко здогадатись, який у них настрій, як ставляться до того, хто з ними спілкується. У них переважає веселий настрій. Вони довірливі, з ними приємно спілкуватися. Їхня увага нестабільна, вони уникають труднощів, з прийняттям рішень поспішають.

Як правило, у присутності сангвініка люди почуваються легко й невимушено, без напруження. Тільки-но зійшлись, а враження таке, ніби давно знайомі.

Ці люди дуже енергійні, надзвичайно активні. Довго працюють без утоми. Але за тих умов, коли робота їх цікавить. Якщо вона не дуже захоплює, можуть покинути все, не довівши до кінця. До критики ставляться спокійно. Із задоволенням беруться за нову справу, відзначаються винахідливістю. Швидко реагують на навколишні події. Байдуже ставляться до нового.

Товариські. Легко переборюють труднощі й допомагають їх долати іншим. Можуть бути лідерами. Добре стримують вияви своїх почуттів (збудження і гальмування у співвідношенні 50х50%). Їх легко дисциплінувати, оскільки вони швидко виробляють потрібні навички й перебудовуються без труднощів. У сангвініків практично немає ворогів: вони з розумінням ставляться до думок і вчинків інших, толерантні, контактні. У колективі почуваються впевнено, не бояться ризику й відповідальності.

Як стверджував фізіолог І.П. Павлов, сангвініки найбільше пристосовані до життя, оскільки сильніші, урівноваженіші, енергійніші, легші за інших на підйом, легко впорюються із завданнями, які потребують кмітливості. Довготривалих і копітких справ зовсім уникають. Людей з цим темпераментом можна було б назвати улюбленцями долі, якби вона час від часу їх не карала. Вони переоцінюють свої можливості. Їх слід залучати до громадської діяльності, ставити перед ними все нові завдання, контролювати якість роботи.

Працюючи з дітьми-сангвініками, варто давати вихід їхній енергії, стимулювати розкриття їхнього потенціалу та здібностей у суспільно-корисній праці. Потрібно виявляти довіру до сангвініка, підтримувати його корисну ініціативу, здійснювати віру у власні сили в переборенні труднощів. Не варто давати йому доручення, пов’язані з довготривалою монотонною діяльністю. Потрібно враховувати його особисті інтереси, схильності, потреби й труднощі – їх тимчасовий характер. Допомогу сангвініку краще надавати у формі відкритої дружньої підтримки, поради. Доцільно використовувати його лідерські якості в колективі, залучати до організації вечорів, диспутів та інших суспільно корисних заходів.

Діти-сангвініки намагаються займатися тільки легкою, приємною та цікавою для них діяльністю й уникати складного, неприємного, нецікавого. Тому необхідно з раннього віку виробляти в них стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати й доводити до кінця розпочату справу, з’ясовувати суть кожного питання.

Компромісність, оптимізм, життєрадісність, товариськість сангвініка за неправильного виховання чи неконтрольованості здатні стати джерелом таких негативних рис характеру, як легковажність, поверховість, непостійність, егоїзм.

Холерики– сильні, неврівноважені, рухливі. Це люди з великим життєвим тонусом, великою активністю, енергійністю, непосидючістю. Їх „наступ” важко зупинити. Вони нестримані, нетерплячі, запальні. У них є така особливість, якої немає в інших: з’являтись у потрібний момент. Трапляється з людиною нещастя, і холерики тут як тут, бо це люди з „оголеним нервом”. Вони відчувають не лише свій біль, а й біль тих, хто поряд. Байдужими ніколи не бувають. Холерики багатьом видаються щасливцями. Та все це тому, що встигають робити найбільшу кількість спроб і помилок за одиницю часу. Вони швидко рухаються й швидко розмовляють. У них немає внутрішніх затисків, вони розкуті, завжди живуть за програмою максимум. Їхня поведінка неврівноважена. Потреба уві сні мала, однак завжди бадьорі. Вони легко збуджуються й легко заспокоюються.

Холерики – дуже компанійські люди, бойові, завзяті, але задиркуваті, запальні, правда, швидко відходять і потім страждають (їм треба багато прощати). А все через надмірну активність, навіть реактивність. У їхній поведінці це виявляється в нестриманості, роздратованості, настирливості. Швидке збудження веде до того, що вони мало роздумують і відразу діють. Відверто вступають у суперечки, бувають агресивними. Їм важко приборкувати свої бажання, не можуть чекати (погано спрацьовують гальмівні центри). Холерики не пристосовуються до середовища, а намагаються пристосувати середовище, оточуючих до себе. Їхня стихія – крайнощі: або – або. Музику люблять гучну, кольори – дуже яскраві.

Холерики – люди натхненні й невтомні, ініціативні, подають надзвичайно багато ідей. Однак розпочату справу їм дуже важко довести до кінця, як і втілювати свої ідеї (не вистачає наполегливості, набридає одноманітність). Їх слід не втомлювати одноманітністю роботи.

Для холериків характерне бажання виділитись із колективу, стати лідером. У них виразна міміка й пантоміміка.

Зустрічаються холерики, у яких збудливість поєднується з підвищеним настроєм. Такі люди завжди на видноті, на таких тримається будь-яка компанія. Але „у великих дозах” вони стомлюють оточуючих. Їм властиві переходи від вираження симпатії до виявів антипатії. При поразках – схильні до агресії.

На вищому рівні холерики – це одержимі люди, фанатики (від релігії або політики). Вони не бачать шляхів, а бачать лише один шлях. Йому і служать. Така однобокість буває небезпечною. Жорстокі лідери, як правило, – це авторитарні холерики. У них велика сила волі, активність, динамічність. Терпіння слабке. Значно переоцінюють свої здібності.

Професії, які нерідко обирають холерики, пов’язані з ризиком: дресирувальники, каскадери, льотчики-винищувачі, водолази, альпіністи. Холерики не думають про небезпеку, діють сміливо, рішуче, з великим піднесенням, пристрастю й захопленням.

У роботі з холеричними дітьми слід покладатися на позитивний авторитет дорослого, цілеспрямованість педагогічних впливів. Потрібно виявляти зацікавлене розуміння душевного стану учня. Тактовно й опосередковано запобігати „зривам”, враховувати мотиви вчинків, залучати до активної діяльності, спрямованої безпосередньо на учня. Краще впливати на холерика опосередковано, через колектив. Варто пам’ятати, що зайнятість корисною справою може спрямувати холерика на розвиток позитивних якостей особистості, відверне негативні впливи. Холеричні діти потребують тактовної допомоги та співчуття при ускладненнях.

Їхня невтомність, енергійність, схильність до ризику, упертість, пустотливість, задеркуватість, нетерплячість і висока конфліктність стають причиною биття посуду, бійок з однолітками, травм тощо. Холерика важливо виховувати добрим, співчутливим, турботливим, оскільки цей тип дуже схильний до агресивності. Холерика потрібно вчити ввічливості, умінню стримувати емоції, застосовуючи не стільки пояснення, а й „програвати” з ним можливі ситуації (система адаптованих для дітей ділових ігор).

Використовуючи цікаві для дитини види діяльності, поступово формувати посидючість, наполегливість, сумлінність, ретельність і точність у виконанні завдань. Організовувати життя дитини так, щоб вона, по можливості, не перезбуджувалася. Практикувати ігри та інші цікаві для неї заняття, які сприяли б закріпленню в її нервовій системі процесів гальмування.

Батьки, вихователі, учителя мають із розумінням ставитися до „зривів” у поведінці холериків, не принижувати їхньої гідності, формувати в них адекватне самооцінювання. Копітка виховна робота з холериками в дошкільному віці дасть їм змогу легше адаптуватися до потреб школи і підготує до засвоєння навчального матеріалу. При вступі до дошкільного закладу чи до 1-го класу саме холерики потребу.ть спеціальної психологічної підготовки щодо доцільності виконання вимог і правил спілкування з дітьми та дорослими. Корисно записати холерика до спортивної секції, де він зможе „дати вихід” своїй енергії.

Застосування фізичних покарань, крику до холерика неефективні. Вони остаточно розхитують нервову систему дитини, у якої процеси збудження домінують над процесами гальмування. Відтак досягається ефект, протилежний бажаному. Якщо холерик неякісно виконав роботу, треба не сварити чи карати його, а пояснити, чому так не можна, і вимагати повторного сумлінного виконання. Якщо така дитина когось образила – без покарань і нотацій навчити вибачатися, допомогти зробити для цієї людини щось добре, обговорити, як наступного разу слід учинити в аналогічній ситуації.

Щоб холерики, швидко закінчивши роботу, не заважали на уроці іншим учням, учителеві необхідно завжди мати для них кілька цікавих додаткових завдань, але пропонувати ці завдання можна тільки у разі якісного виконання дитиною основної роботи.

Перебування двох холериків за однією партою можливе, але не завжди доцільне. Оптимальне сусідство – холерик і сангвінік. За вмілого керівництва вчителем роботою класу, присутність на уроці сангвініка заспокійливо дії на холерика, а холерик не особливо заважає сангвініку.

Флегматики– сильні, урівноважені, інертні, пасивні. Це передусім тверезі консерватори, мудрі ведучі, які реально оцінюють свої здібності, «хранителі» таємниць, це „річ у собі”: непроникливі, нерозгадані. Нелегкі на підйом, нерішучі, недовірливі, пасивні. Відзначаються повільним виникненням і зміною почуттів та емоційних станів. Вони сповідують філософію людей: „Тихіше їдеш – далі будеш”. Можливо, саме вони її й створили. Це – „генії відстрочки”. Вони очікують. До виконання завдання флегматиків слід не лише заохочувати, а й готувати заздалегідь, повторивши не один раз. А два чи три завдання – їм узагалі осягнути не під силу, їх охоплює паніка. Їхньою діяльністю слід керувати, а не підганяти. Вони ретельно обдумують та планують свої дії. Рішення планують послідовно і невідступно.

Флегматики повільні, як і їхнє мовлення. Малоемоційні, почуття виражають слабко, тобто мають слабку емоційну збудливість. Їх нелегко розсмішити, розгнівати, але нагромаджені негативні емоції можуть дати непередбачений вибух гніву. Їхня міміка одноманітна, мовлення невиразне. Імовірно, що прислів’я „У тихому болоті чорти водяться” – саме про них. Флегматики наполегливі в роботі, розпочате доводять до кінця, проте надто повільно, чим дратують оточуючих. Вони зовні загальмовані, майже завжди утримуються від швидкого вирішення. Страждання переносять терпляче, не скаржаться на них, але страждання інших їх також мало хвилюють. До критики ставляться байдуже. Працьовиті. Винахідливістю не відзначаються, однак утілюють у життя ідеї інших. І якби серед учених не було флегматиків, невідомо, якою була б сьогодні наукова думка. Вони терплячі, наполегливі у досягненні мети, стійкі у прагненні і настрою.

Мають негативне ставлення до нового. Нелегко сходяться з новими людьми. Повільно пристосовуються до нового оточення. З труднощами змінюють звички, які відзначаються винятковою міцністю і зберігаються протягом довгого періоду (а то й усього життя). Флегматики роблять усе без поспіху, як би їх не підганяли. Мають повільне засвоєння й перебудові навичок. Перевиховання флегматиків – справа нелегка. Таких до активності доводиться спонукати.

Люблять спокійні кольори, спокійну музику, спокійну обстановку. У стосунках із людьми виявляють постійність, відданість. Надійні у дружбі, у сім’ї. Люблять вузьке коло давніх знайомих. У стосунках із людьми врівноважені, у міру товариські, уникають пустої балаканини й неділових контактів. В екстремальних умовах стають загальмованими, розгублюються, тому потребують підказки.

У роботі з флегматиком слід наполегливо використовувати завбачливі настанови на будь-яку діяльність, яку йому потрібно виконати, здійснювати докладний інструктаж (що? коли? у якій послідовності?), доцільно стимулювати вияв щирих почуттів учня. Залучайте його до цікавої діяльності, що розвиває почуття, емоції й зміцнює віру у власні сили. Довіряйте учню, давайте можливість реалізувати себе у справі, посильній допомозі іншим. Необхідно уникати демонстративних доручень, пов’язаних із високим темпом діяльності, й допомагати йому займатись аутотренінгом та самовихованням.

Саме діти-флегматики найбільше ризикують утратити свою індивідуальність в оточенні дорослих холериків і сангвініків. Дорослі позитивно реагують на вміння флегматиків певний час самостійно займатися якоюсь справою, не турбуючи дорослих, на неконфліктність, поступливість, розсудливість цих дітей. Варто дитині-флегматикові розпочати діяльність, продиктовану повсякденною необхідністю (їсти, вдягатися, мити посуд, робити уроки), як дорослі з іншим темпераментом нерідко доходять найвищої стадії роздратування.

Неправильний підхід до організації виховання і навчання флегматика – це звинувачення його в тупості, некмітливості, постійні покарання за повільність. Наслідки такого ставлення здебільшого трагічні: у дитини виникають неврози, вона починає виконувати доручене швидко та неякісно, несумлінно, формується комплекс неповноцінності через постійні невдачі. Унаслідок індивід не розкриває себе як особистість, не реалізує власні творчі можливості мислення, почуттів та уяви. Якщо ж дитинство флегматика складається сприятливо і йому вдається розвиватися, зберігаючи всі позитивні риси темпераменту, суспільство отримує сумлінних, серйозних, пунктуальних, захоплених улюбленою справою людей – нерідко видатних учених.

Правильний підхід до виховання дитини-флегматика передбачає створення сприятливих умов для її фізичного, духовного й інтелектуального розвитку. Флегматики не витримують значних фізичних навантажень, якщо змушені виконувати їх у швидкому темпі. Отже, вправи ранкової гімнастики і вправи на уроках фізкультури флегматики мають виконувати у дещо вповільненому темпі.

Флегматикам не притаманні бурхливі вияви почуттів, тому часто їх вважають байдужими, товстошкірими. Насправді почуття цих дітей вирізняються глибиною і постійністю. Флегматики болісно переживають несправедливість, зазіхання на їхні права, розлучення з близькими людьми, бояться і не люблять змін, нестабільності. Вони здатні повністю ігнорувати вимоги неавторитетної для них особи. З огляду на це батькам, вихователям, учителям під час спілкування з флегматиками потрібно зважувати кожне слово, кожну дію, щоб не втратити авторитету в очах дітей, намагатися створити повну взаємну довіру в стосунках, щоб дитина не замикалася в собі.

Для правильного виховання й розвитку дітей-флегматиків необхідно створювати дещо „тепличну” атмосферу, у якій має бути повністю відсутня поспішність, нетерплячість. З раннього віку перед такою дитиною слід розкривати широкий спектр наук і занять, що допоможе зробити її допитливою. Під час читання художніх творів, у процесі гри флегматика необхідно на життєвих прикладах ознайомлювати з різновидами почуттів та емоцій, навчати правильно виявляти їх у відповідних ситуаціях, співчувати, радіти тощо.

Щоб дитина виросла ініціативною, дорослі мають вітати кожен вияв її самостійності, непомітно допомагати у складних справах, не дратуватися повільними темпами дитини. З флегматиками корисно часто грати в нетривалі ігри, у яких необхідна швидкість і точність рухів, кмітливість. Щоб ровесники не насміхалися над невдалими спробами дитини, доцільно допомогти їй заздалегідь потренуватися.

Дорослим доводиться докладати спеціальних зусиль, щоб допомогти флегматикові увійти в дитячий колектив, виявити себе в ньому як особистість, здобути авторитет, знайти друзів. З дитиною-флегматиком необхідно проводити спеціальні ігри, розвиваючи її мислення, почуття, уяву. Її потрібно навчити правильно переключати увагу під час виконання завдань і раціонально розподіляти час.

Дехто з психологів радить постійно тормошити флегматиків, щоб вони не були „в’ялими”, і прискорювати їхню діяльність, запроваджуючи змагання й ігри наввипередки. Ці рекомендації можна вважати шкідливими і навіть небезпечними. Флегматики стомлюються від тривалого спілкування, перебування у багатолюдних гамірних колективах, і втома ця, як відомо, має фізіологічну основу. Тому намагання флегматика періодично усамітнюватися – своєрідна захисна реакція організму.

Позбавлення флегматика можливості чергувати періоди спілкування з людьми з тривалими перепочинками на самоті чи в товаристві близького спокійного друга поступово призведе до розладу нервової системи і психіки дитини. Усілякі перегони й змагання швидко стомлюють флегматиків і перестають їх цікавити. Єдине, що може прискорити діяльність цих дітей, – формування у них стійких, напівавтоматичних навичок.

Наприклад, якщо батьки хотіли б, щоб їхня дитина з флегматичним темпераментом у 1-му класі не відставала од інших за темпом письма, читання, лічби, то доцільно вже у три-чотирирічному віці в ігровій формі вчити її лічити й читати, а з п’яти-шести років – писати. Відтак до семи років у неї виробляться необхідні навички. Аналогічно потрібно підходити і до формування всіх інших умінь. Водночас варто пам’ятати, що навіть доросла людина-флегматик пише приблизно у два-три рази повільніше за холериків і сангвініків тієї самої вікової групи.

Від флегматиків не можна вимагати миттєвої відповіді на запитання, швидкого переключення на інший вид діяльності. Дітям з яскраво виявленим флегматичним темпераментом доцільно задавати удвічі-утричі менші за обсягом домашні завдання, вимагаючи їх якісного виконання. У класі флегматикові потрібно або дозволяти виконувати не всі завдання, або збільшити час на їх виконання. У самостійних і контрольних роботах задавати по два-три однотипних приклади, рівняння, слова або речення і давати флегматикам інструкцію записувати завдання через одне чи через два, наприклад: 1, 3, 5 або 1, 4, 7. В іншому випадку особливо важливу контрольну роботу дозволяти завершити після останнього уроку. Але практикувати другий спосіб слід не частіше одного разу на чверть, інакше дитина перевтомлюватиметься.

Усіх флегматиків, які не встигають працювати в одному темпі з класом, бажано посадити разом за 1-3 парти в одному ряду. Це зручніше для вчителя і спокійніше для них самих. Сусідство флегматиків і холериків за однією партою недоцільне, тому що холерик надзвичайно стомлює і відволікає дитину, у якої переважають гальмівні процеси.

Флегматики здебільшого не люблять довготривалих громадських доручень, пов’язаних з активною діяльністю і спілкуванням з багатьма особами. Водночас не можна однозначно, як окремі психологи, стверджувати, що флегматики не здатні до керівної, організаторської діяльності. Флегматик може чудово виконувати роль старости агресивного інтелектуального класного колективу, бути бібліотекарем класної бібліотечки, керувати й займатися шефською роботою. Дорослим важливо не забувати, що ця дитина не здатна швидко орієнтуватися, тому всі справи їй потрібно доручати заздалегідь.

Ранок цієї дитини батьки мають педантично спланувати з вечора. Щоб вчасно встигнути до дитячого дошкільного закладу чи школи, флегматикові потрібно прокинутися на 30-50 хвилин раніше, а отже, настільки ж раніше заснути. Флегматика слід привчити напередодні готувати всі потрібні на завтра речі, бо флегматики – це люди, які не зможуть зібратися швидко, навіть за найбільшого бажання і за найбільшої необхідності. Гімнастичні вправи флегматикам доцільно виконувати не вранці, а в другій половині дня. По-перше, вони поглинають вранішній час, коли дитина і так „нічого не встигає”, а по-друге, флегматиків фізичні вправи часто не стимулюють, а стомлюють, викликаючи сонливість і бажання після інтенсивної зарядки знову лягти в ліжко.

Флегматики більше, ніж холерики, обмежені у виборі професії. Робота, яка потребує швидких реакцій, постійного збудження, для них не бажана і може завдати шкоди здоров’ю.

Меланхоліки, як правило, слабкі, процеси збудження і гальмування в них протікають повільно.

Вони дуже чутливі люди, друзі книги й природи. Мрійливі, мляві, замкнені, песимістичні. Міміка й рухи невиразні, голос тихий (рідко сміються). Настрій дещо пригнічений, бо переважають гальмівні процеси. Кожен життєвий поворот для меланхоліків – удар, бо вони переживають сильний страх у небезпечній ситуації. Вони дуже чутливі й вразливі. Довго пам’ятають образи, навіть невеликі неприємності виводять їх із рівноваги, можуть викликати сльози. При невдачі – пригнічені й розгублені.

Завжди серйозні, а почуття свободи, розкутості й приємної веселості майже ніколи не відчуваються. Вони невпевнені у собі. Серйозність у меланхоліків іноді досягає патології (це з погляду життєрадісних людей). У них повільна зміна почуттів і контролю, повільні рухи, мовлення, одноманітна міміка. Сором’язливі, перед труднощами розгублюються. Терпіння дуже слабке, адаптація важка, недооцінюють свої здібності, недовірливі. Важко засвоюють точний розпорядок життя, колектив їх стомлює, а служба в армії для меланхоліків проходить неймовірно важко. Активність низька, не здатні витримувати сильне нервове напруження. Вони швидко втомлюються. При сильних подразниках погіршується діяльність. Рідко користуються допомогою товаришів. Легко пристосовуються лише до дуже вузького середовища (родина, невелике коло друзів). У доброму колективі здатні виявляти наполегливість, завзятість. Уважні до людей, тактовні.

Меланхоліки ніколи не бувають активістами й громадськими діячами. Вони ті, кого ведуть. Вони уникають труднощів і перешкод, відмовляються від боротьби. Нездатні відстоювати свої погляди, скромні, несамостійні, залежні.

Їх часто називають диваками, бо у них надзвичайно розвинена уява. Вважається, що їхнє мовлення не встигає за уявою, тому вони – мовчуни. Але геніїв найбільше серед меланхоліків. Ці люди – індивідуалісти.

Мають свій, часто оригінальний погляд. Відзначаються надзвичайною точністю й скрупульозністю в діяльності. Є професії, протипоказані меланхолікам, але вони такі й не обирають, бо покладаються на свою інтуїцію.

Меланхоліки в сільській місцевості нерідко перетворюються на флегматиків, а то й на сангвініків. Можливо, впливає свіже повітря, вода, їжа, рух і те, що в селі немає великого нагромадження людей.

Меланхоліку в навчанні слід приділяти увагу, турботу й доброту. Головні особливості цих дітей: лякливість, нерішучість, бачення подій у темних тонах. Ці особистісні якості неможливо ліквідувати. Покарання, демонстрування дорослими постійного невдоволення тільки поглиблюють їх, розладнуючи надзвичайно чутливу нервову систему меланхоліків. Правильний виховний підхід полягає в тому, що дорослий виявляє співчуття і повне розуміння почуттів дитини. Слід тактовно, глибоко й зацікавлено проникати в його духовний світ, здійснювати моральну підтримку та зміцнювати віру у власні сили, виявляти розуміння його душевного стану. Періодично потрібно переключати переживання меланхоліка в русло переживань групи (колективу). Виховувати волю, наполегливість і почуття власної цінності в колективі. Потрібно через певний проміжок часу організовувати для нього „ситуацію успіху”. Уважно стежачи за настроєм та інтересами меланхоліка, потрібно заохочувати його до заняття в гуртках, секціях тощо, з урахуванням його намірів, звичок та труднощів.

Меланхоліки часто відзначаються сором’язливістю. Батьки та вчителі дитини ніколи, а тим більше у цьому випадку, не повинні орієнтуватися на реакцію оточуючих („Що скажуть?! Що подумають?!), а винятково – на психологічний стан вихованця. Соромлячи і караючи дитину, можна розвинути сором’язливість до рівня психічного захворювання. Як радять відомі вчені А.І. Баркан, Е. Ле Шан, дитині слід пояснити, що соромитися – нормальна реакція, якої не потрібно лякатися, і в кожній конкретній ситуації допомагати вихованцеві знайти спосіб оволодіння собою. Наприклад, якщо дитина соромиться спілкуватися з гостями, їй можна доручити розносити бутерброди тощо.

Нову інформацію меланхоліки здатні засвоювати швидко чи повільно – залежно від обставин. У спокійній, доброзичливій атмосфері нові відомості засвоюються ними швидко й надовго. Тому створення сприятливих умов навчання і виховання дитини – основна проблема в роботі з меланхоліком.

Практичне заняття №2

Шкільна дезадаптація

Мета: сформувати у студентів поняття „дезадаптація” та розглянути процес виникнення дезадаптації шестирічних дітей до умов навчання у школі.

Завдання:

· визначити поняття „дезадаптація”;

· розглянути причини і прояви дезадаптації дітей до умов навчання у школі;

· розглянути заходи, що сприяють покращенню адаптації дитини до умов шкільного навчання;

· визначити шляхи та умови подолання шкільної дезадаптації у шестирічних першокласників.

План семінарсько-практичного заняття

1. Поняття шкільної дезадаптації.

2. Причини і прояви шкільної дезадаптації.

3. Комплекс заходів, що покращують адаптацію дитини до умов навчання.

4. Шляхи та умови подолання шкільної дезадаптації.

5. Перевірка виконання завдань для самостійної роботи, аналіз отриманих результатів.

Завдання для самостійної роботи:

1. Скласти для батьків анкету, спрямовану на виявлення стану адаптованості дитини до шкільного життя.

Література:

1. Закон України „Про освіту”

2. Закон України „Про дошкільну освіту”

3. Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ ст.

4. Державний стандарт початкової освіти // Початкова школа. – 2001. – №1.

5. Андреева Г.М. Социальная психология. – М.: Изд-во МГУ, 1998. – 429 с.

6. Буре Р.С. Готовим детей к школе. – М.: Просвещение, 1987.

7. Головань Н.Г. Ми готові до школи. – Кіровоград, 1994.

8. Готовность детей к школе, диагностика психического развития и коррекция его неблагоприятных вариантов. – Томск, 1992.

9. Завтра в школу / Під ред. В.Котирло. – К.: Рад. школа, 1977.

10. Ковалев А.Г. Психология личности. – М.: Просвещение, 1970.

11. Коломенский Я.П., Панько Е.А. Учителю о психологии детей 6-летнего возраста. – М.: Просвещение, 1998.

12. Корнеева Е.Н. Ох уж эти первоклашки!.. – Ярославль: «Академия развития», 1999. – 192 с.

13. Коробко С.Л. Шестирічний учень. – К.: 1986.

14. Котило В. Підготовка дітей до школи в сім’ї. – К.: Рад. школа, 1974.

15. Люблинская А. Учителю о психологии младшего школьника. – М., 1977.

16. Назаренко Г.І. Шестирічна дитина в школі. – Харків: ХОНМІБО, 2003. – 40 с.

17. Овчарова Р.В. Практическая психология в начальной школе. – М.: ТЦ „Сфера”, 1998. – 240 с.

18. Рудестам К. Групповая психотерапия (Мастера психологи) / Пер. с англ. А.Голубева. – СПб.: Питер, 1998. – 373 с.

19. Шабалина З.П. Первый год – самый трудный. – М.: Просвещение, 1990.

Поняття „шкільна адаптація” стало використовуватися в останні роки для опису різних проблем і труднощів, що виникають в дітей різного віку у зв’язку з навчанням у школі.

З цим поняттям пов’язують відхилення у навчальній діяльності – утруднення у навчанні, конфлікти з однокласниками і т.д. Ці відхилення можуть бути у психічно здорових дітей або у дітей з різними психічними розладами, але не розповсюджуються на дітей, у яких порушення навчальної діяльності викликані олігофренією, органічними розладами, фізичними дефектами. Шкільна дезадаптація – це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи у формі порушень навчання та поведінки, конфліктних відносин, психогенних захворювань та реакцій, підвищеного рівня тривожності, перекручень в особистісному розвитку.

Головна причина шкільної дезадаптації в молодших класах пов’язана з характером сімейного виховання. Якщо дитина приходить до школи з родини, де вона не відчувала переживання „ми”, вона і в нову соціальну спільність – школу – входить із зусиллями. Несвідоме прагнення до відчуження, неприйняття норм та правил будь-якої спільності заради збереження незмінного „я” лежить в основі шкільної дезадаптації дітей, які виховані в родинах із несформованим почуттям „ми” або в родинах, де батьків від дітей відділяє стіна відверження, байдужості.

Інша причина шкільної дезадаптації молодших школярів є в тому, що труднощі у навчанні та поведінці усвідомлюються дітьми в основному через ставлення до них вчителя, а причини виникнення дезадаптації часто пов’язані зі ставленням до дитини та її навчання в родині.

Узагальнену картину шкільної дезадаптації можна подати так.

Поиск по сайту: